Постанова № 65011664, 21.02.2017, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" лютого 2017 р.Справа № 914/2801/16

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого суддіГалушко Н.А.

суддівДанко Л.С.

ОСОБА_1

розглянув апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України, м. Київ № 14/4-2009 від 22.12.2016

на рішення Господарського суду Львівської області від 20.12.2016

у справі № 914/2801/16

за позовом: Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України, м. Київ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство Енергія-Новояворівськ, м.Новояворівськ Львівської області

про стягнення 29 463 469,85 грн.

За участю представників сторін:

від позивача ОСОБА_2 - представник,

від відповідача ОСОБА_3 - представник

Представникам сторін розяснено права та обовязки, передбачені ст. 20, 22 ГПК України.

Клопотань про здійснення фіксації судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, в порядку ст. 81-1 ГПК України, учасниками судового процесу не заявлено.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 20.12.2016 у справі №914/2801/16 (суддя Горецька З.В.) позов задоволено частково; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство Енергія-Новояворівськ, м. Новояворівськ, на користь ПАТ „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України, м. Київ заборгованість в розмірі 18 287 534,85 грн., з яких: 10 977 111,48 грн. пені, 1 325 705,93 грн. 3% річних, 5 984 717,44 грн. інфляційних втрат та 205 253,10 грн. судового збору з відстрочкою виконання рішення суду на 6 (шість) місяців; в задоволенні решти частини позовних вимог відмовлено.

ПАТ Національна акціонерна компанія Нафтогаз України подано апеляційну скаргу № 14/4-2009 від 22.12.2016, в якій просить скасувати рішення суду в частині відмови у задоволенні вимог щодо стягнення штрафних санкцій, а саме пені у сумі 11 000 703,03грн., прийняти у цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задоволити, в іншій частині рішення суду залишити без змін. Зокрема, скаржник посилається на те, що в цій частині при прийнятті рішення судом порушено норми матеріального та процесуального права, рішення суду прийнято без дослідження усіх обставин справи. Скаржник вважає, що при вирішенні питання щодо зменшення пені суд повинен був обєктивно оцінити чи є дані випадки винятковими, виходячи з інтересів сторін, причини неналежного виконання або невиконання зобовязання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення. На думку скаржника, при прийнятті рішення судом не враховано аргументів, доводів та доказів позивача. Відсутність вини відповідача у виникненні боргу, його важкий фінансовий стан не є винятковим випадком та підставою для зменшення неустойки.

ТОВ Науково-виробниче підприємство Енергія-Новояворівськ у відзиві на апеляційну скаргу просить залишити рішення суду без змін, апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на те, що обставини, викладені у рішенні суду мають істотне значення для розгляду справи, а тому правомірно враховані місцевим судом зокрема при вирішенні питання про зменшення розміру неустойки.

Розглянувши матеріали справи, апеляційної скарги, заслухавши пояснення та заперечення представників сторін, суд апеляційної інстанції встановив наступне:

02 грудня 2014 року між ПАТ Національна акціонерна компанія Нафтогаз України (позивач) та ТзОВ НВП Енергія-Новояворівськ (відповідач) укладено договір купівлі-продажу природного газу № 2111/15-ТЕ-21/ПТ (договір).

Відповідно до умов договору позивач передав у власність відповідачу природний газ у обсязі на загальну суму 169 873 232,17 грн., що підтверджується актами приймання - передачі природного газу (том І а.с.50-62).

Відповідно до п. 6.1. договору оплата за газ здійснюється покупцем (відповідачем) виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу.

Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця наступного за місяцем поставки газу.

В ході розгляду справи в суді першої інстанції судом встановлено, що свої зобов'язання за договором останній виконав із порушенням встановленого договором строку виконання.

Відповідно до п. 7.2. договору за порушення строків виконання грошових зобов'язань по договору, позивачем здійснено нарахування пені, сума якої, відповідно до поданого позивачем розрахунку, становить 22 001 406,06 грн.

Також пунктом 7.1. договору визначено, що за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених чинним законодавством України, а також цим договором.

Оскільки відповідачем умови договору щодо оплати отриманого природного газу не виконані вчасно, позивачем нараховано відповідачу інфляційні за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми. Відповідно до поданого позивачем розрахунку відповідачу нараховано 1 328 771,30 грн. - 3% річних та 6 133 292,49 грн. - інфляційних втрат.

Пунктом 9.3. договору визначено, що строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у 5 років.

З огляду на викладене, згідно розрахунків позивача, до стягнення з відповідача підлягає 29 463 469,85 грн., з яких 22 001 406,06 грн. складає пеня, 6 133 292,49 грн. інфляційні втрати та 1 328 771,30 грн. 3% річних.

Однак, в ході розгляду справи в суді першої інстанції відповідачем подано обґрунтований контррозрахунок штрафних санкцій, відповідно до якого відповідач зазначив, що розраховуючи розмір пені та 3% річних позивачем не взято до уваги ч.5 ст.254 ЦК України відповідно до якої визначено, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Також відповідно до п.1.9 Постанови пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань від 17.12.2013 №14, день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Однак позивачем розрахунок пені та 3% річних здійснено без урахування платежів за куплений природний газ у цей же день. Крім цього, позивачем нараховано індекс інфляції не лише на суму основного боргу, а й на інфляційні нарахування за попередній період. Однак, згідно п. 3.3 розяснень вищезазначеної Постанови пленуму на суму інфляційних нарахувань не нараховуються проценти. Вказаної позиції Вищий господарський суд України також дотримується у своїх постановах від 04.02.2015 у справі №920/1073/14 та від 24.03.2015 у справі №922/4355/14.

Враховуючи вищенаведене, з врахуванням перерахунку штрафних санкцій, здійснених відповідачем, до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає - 21 954 222,95 грн. пені, 1 325 705,93 грн. 3% річних та 5 984 717,44 грн. інфляційних втрат.

Згідно із п.п. 1, 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки. Підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, є договори та інші правочини. Порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Відповідно до п.1 ст.193 ГК України та ст..526 ЦК України субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. А за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Згідно із ст.599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч.1 ст.714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

В силу ст.ст.610, 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно із ч.1 ст.627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Факт поставки відповідачу газу на загальну суму 169 873 232,17 грн. підтверджується копіями актів приймання-передачі природного газу: актами приймання - передачі природного газу.

Відповідно до ст.530 ЦК України якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1. ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі закону та договору.

Згідно із ст.230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі неналежного виконання господарського зобовязання.

Відповідно до ч.4.ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено санкції застосовуються в розмірі передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобовязання або у певній, визначеній сумі або у відсотковому відношенні до суми зобовязання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно із ч.1 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 7.2 договору сторонами передбачено стягнення пені (за кожен день прострочення).

Судом першої інстанції, перевіривши розрахунок 3% річних правомірно встановлено, що при їх нарахуванні позивач не взяв до уваги положення ч.5 ст.254 ЦК України згідно якої встановлено, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Крім того, позивач не взяв до уваги п.1.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань в якому розяснено, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Отже, суд першої інстанції перевіривши підставність та обґрунтованість нарахування позивачем пені, інфляційних втрат, а також 3% річних та, взявши до уваги контрозрахунок відповідача, правомірно дійшов висновку, що підлягає задоволення пеня у розмірі 21 954 222,95 грн., 3% річних у розмірі 1 325 705,93 грн. та інфляційні втрати у розмірі 5 984 717,44 грн.

Як вбачається із матеріалів справи в ході розгляду справи в суді першої інстанції відповідачем подано клопотання відповідно до якого останній просить суд зменшити розмір пені на 75% (а.с.92-96)

В силу ч.1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Пунктом 1 статті 233 цього ж Кодексу закріплено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому, повинно бути взято до уваги ступінь виконання зобовязання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобовязанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Статтею 83 ГПК України надано господарському суду право, приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Зі змісту зазначеної норми вбачається, що зменшення розміру заявленої до стягнення пені є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені.

Таким чином, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

В пункті 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" зазначено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків), тощо.

Крім того, у п. 7 оглядового листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань (за матеріалами справ, розглянутих у касаційному порядку ВГСУ)" від 29.04.2013р. №01-06/767/2013 зазначено, що положеннями частини першої статті 233 ГК України передбачено, що у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Приймаючи рішення про зменшення розміру неустойки (пені) суд першої інстанції взяв до уваги наступне.

Зазначене клопотання відповідач обґрунтовуює тим, що додаткові збитки для товариства призведуть до суттєвого фінансового навантаження на підприємство, що в свою чергу негативно вплине на розвиток системи теплопостачання в цілому та технічного стану мереж зокрема. Крім того, відповідач надає послуги не тільки населенню, а й релігійним організаціям, закладам культури та охорони здоров'я, дитячим садкам та іншим бюджетним підприємствам й установам. Також просить суд взяти до уваги те, що відповідач погасив заборгованість в добровільному порядку, що свідчить про відсутність умислу з боку товариства щодо невиконання умов договору, оскільки невиконання зобовязань з боку відповідача виникло з об'єктивних причин, пов'язаних з важким фінансовим становищем боржника.

Враховуючи вищенаведене, а також те, що на момент порушення провадження у даній справі відповідач у повному обсязі розрахувався за енергоносії, куплені в позивача, у відповідача існує значна дебіторська заборгованість контрагентів, яка виникла на підставі укладених цивільно-правових і господарських договорів, згідно даних, наданих відповідачем суду за грудень 2015 року дебіторська заборгованість споживачів за надані послуги теплопостачання становила - 98 550 000,00 грн., а за вересень 2016 року- 116 303 000,00 грн. Зазначені обставини спричинили неналежне виконання зобов'язання відповідачем і продовжують перешкоджати своєчасному здійсненню розрахунків за куплений природний газ.

Окрім цього, однією з причин несвоєчасних розрахунків за спожитий природний газ є наявність різниці у тарифах на теплову енергію та її несвоєчасне відшкодування з боку держави та майновий стан відповідача.

З огляду на викладене судова колегія оцінюючи обставини в обґрунтування підстав для зменшення неустойки на 50 %, враховує факт повного виконання основного зобовязання відповідачем, а також незначний, у переважній більшості, термін несвоєчасної оплати газу, важливість збереження господарської діяльності відповідача, та з врахуванням інтересів позивача як обєкта, що має стратегічне значення для економіки і безпеки держави, обставини щодо наявності заборгованості споживачів газу (населення та бюджетних організацій) перед відповідачем за спожиту теплову енергію, а також те, що належне виконання відповідачем своїх зобовязань перед позивачем залежить від стану платіжної дисципліни споживачів, які розраховуються за надані житлово-комунальні послуги, наявністю різниці між фактичними витратами на виробництво теплової енергії і затвердженими органом місцевого самоврядування тарифами, заявлена до стягнення неустойка перевищує наслідки порушення відповідачем грошового зобов'язання. Крім того, інфляційні процеси, які мали місце за час невиконання відповідачем свого зобовязання, компенсуються позивачу стягненням з відповідача заявлених інфляційних втрат та 3 % річних.

Отже, з огляду на викладене, судова колегія вважає обґрунтованим зменшення пені на 50%, оскільки стягнення зменшеного розміру штрафних санкцій є достатнім та дієвим засобом стимулювання відповідача до належного і своєчасного виконання умов договорів у майбутньому та є співрозмірним в контексті інтересів позивача та відповідача.

Відтак, до стягненню з відповідача підлягає 50% пені, а саме 10 977 111,48 грн.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доводи апеляційної скарги щодо безпідставного зменшення судом розміру пені на 50% не спростовують висновків суду першої інстанції.

Щодо клопотання відповідача про відстрочення виконання рішення суду на 8 місяців судова колегія вважає, що наявні в матеріалах справи докази свідчать про існування реальних обставин, які ускладнюють виконання рішення у справі та прийшла до висновку, що заява боржника правомірно задоволена частково та судом відстрочено виконання рішення суду на 6 місяців. Визначаючи правомірним термін відстрочення виконання рішення, судова колегія бере до уваги матеріальні інтереси обох сторін, їх фінансовий стан, суспільне значення підприємств, а також те, що з початком опалювального сезону 2016-2017рр. за рахунок поточних платежів населення відповідач матиме можливість погасити борг перед позивачем, що свідчить про реальну можливість відповідача виконати рішення в майбутньому.

За таких обставин, апеляційний господарський суд прийшов до висновку про те, що рішення суду першої інстанції прийняте із дотриманням норм законодавства та у відповідності до обставин справи, а тому підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає.

Судові витрати відповідно до ст. 49 ГПК України за розгляд апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, -

Львівський апеляційний господарський суд П О С Т А Н О В И В:

1.Рішення Господарського суду Львівської області від 20.12.2016 у справі №914/2801/16 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

3.Справу направити у Господарський суд Львівської області.

Головуючий суддя Галушко Н.А

Суддя Данко Л.С.

Суддя Орищин Г.В.