Постанова № 65011663, 23.02.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" лютого 2017 р. Справа№ 910/15244/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Скрипки І.М.

суддів: Гончарова С.А.

Тищенко А.І.

за участю представників сторін:

від позивача: Васильєва І.В., дов. б/н від 26.11.2015р.

від відповідача: не з'явились

третя особа-1: не з'явилась

від третьої особи-1: ОСОБА_3, дов. №С-2 від 03.11.2016р.

від третьої особи-2: не з'явились

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Господарського суду міста Києва від 10.11.2016р.

у справі № 910/15244/16 (суддя Шкурдова Л.М.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія

"АКТИВ-ГАРАНТ"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:

ОСОБА_4 (третя особа-1)

Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (третя особа-2)

про визнання нікчемного правочину недійсним

В судовому засіданні 23.02.2017р. відповідно до ст. ст. 85, 99 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

ВСТАНОВИВ:

В серпні 2016р. Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "АКТИВ-ГАРАНТ", треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача ОСОБА_4, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про визнання нікчемного правочину недійсним.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що укладений 02.07.2014р. між сторонами договір про відступлення права вимоги є нікчемним згідно п.п.1,2,3 ч.3 ст.38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», оскільки, зокрема, вартість відступленого на користь відповідача права вимоги за таким договором є значно нижчою за його ринкову вартість, у зв'язку з чим позивач просить суд визнати такий договір недійсним та застосувати наслідки його недійсності.

19.09.2016р. представником позивача подано заяву про зміну підстав позову, згідно якої додатково зазначено як підставу позову відсутність волевиявлення банку на укладення Договору відступлення права вимоги від 02.07.2014р. та відсутність повноважень голови ради директорів АТ "Дельта Банк" на укладення Договору відступлення права вимоги від 02.07.2014р.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.11.2016р.у справі №910/15244/16 позов задоволено.

Визнано недійсним укладений 02.07.2014р. між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Актив-Гарант" договір про відступлення права вимоги.

Зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Актив-Гарант" повернути на користь Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" оригінал кредитного договору №434-Ф від 27.10.2005р., переданий на виконання Договору відступлення права вимоги від 02.07.2014р., та Додаткові договори до Кредитного договору №434-Ф від 27.10.2005р., які є його невід'ємною частиною:

- Додатковий договір №1 від 09.11.2005 до Кредитного договору №434-Ф від 27.10.2005;

- Додатковий договір №2 від 27.12.2005 до Кредитного договору №434-Ф від 27.10.2005;

- Додатковий договір №3 від 10.02.2006 до Кредитного договору №434-Ф від 27.10.2005;

- Додатковий договір №4 від 16.02.2006 до Кредитного договору №434-Ф від 27.10.2005;

- Додатковий договір №5 від 10.04.2006 до Кредитного договору №434-Ф від 27.10.2005;

- Додатковий договір №6 від 28.04.2006 до Кредитного договору №434-Ф від 27 10.2005;

- Додатковий договір №7 від 03.05.2006 до Кредитного договору №434-Ф від 27.10.2005;

- Додатковий договір №8 від 31.05.2006 до Кредитного договору №434-Ф від 27.10.2005;

- Додатковий договір №9 від 18.09.2006 до Кредитного договору №434-Ф від 27.10.2005;

- Додатковий договір №10 від 05.09.2006 до Кредитного договору №434-Ф від 27.10.2005;

- Додатковий договір №11 від 25.10.2006 до Кредитного договору №434-Ф від 27.10.2005;

- Додатковий договір №12 від 05.02.2007 до Кредитного договору №434-Ф від 27.10.2005;

- Додатковий договір №13 від 28.09.2007 до Кредитного договору №434-Ф від 27.10.2005;

- Додатковий договір №14 від 25.04.2014 до Кредитного договору №434-Ф від 27.10.2005.

Зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Актив-Гарант" повернути Публічному акціонерному товариству "Дельта Банк" оригінал Кредитного договору №506-Ф від 27.01.2006р., переданий на виконання Договору відступлення права вимоги від 02.07.2014р., та Додаткові договори до Кредитного договору №506-Ф від 27.01.2006р., які є його невід'ємною частиною:

- Додаток №1 до Кредитного договору №506-Ф від 27.01.2006;

- Додатковий договір №2 від 06.02.2006 до Кредитного договору №506-Ф від 27.01.2006;

- Додатковий договір №2/1 від 10.04.2006 до Кредитного договору №506-Ф від 27.01.2006;

- Додатковий договір №3 від 28.04.2006 до Кредитного договору №506-Ф від 27.01.2006;

- Додатковий договір №4 від 03.05.2006 до Кредитного договору № 506-Ф від 27.01.2006;

- Додатковий договір №5 від 31.05.2006 до Кредитного договору №506-Ф від 27.01.2006;

- Додатковий договір №6 від 05.09.2006 до Кредитного договору №506-Ф від 27.01.2006;

- Додатковий договір №7 від 22.01.2007 до Кредитного договору №506-Ф від 27.01.2006;

- Додатковий договір №8 від 05.02.2007 до Кредитного договору №506-Ф від 27.01.2006;

- Додатковий договір №9 від 28.09.2007 до Кредитного договору № 506-Ф від 27.01.2006;

- Додатковий договір №10 від 25.04.2014 до Кредитного договору № 506-Ф від 27.01.2006.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Актив-Гарант" на користь Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" судовий збір у розмірі 4 134,00 грн.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням, третя особа-1 звернулася до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про відмову у задоволенні позову.

Апеляційна скарга обґрунтована порушенням судом норм матеріального та процесуального права, неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями апеляційну скаргу третьої особи-1 07.12.2016р. передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Тищенко А.І., Гончаров С.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.12.2016р. колегією суддів у визначеному складі прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду.

Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, згідно ст. 69 ГПК України, строк розгляду спору продовжувався, у відповідності до ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладався, у справі оголошувалась перерва, останній раз на 23.02.2017р.

Представник третьої особи-1 в судовому засіданні апеляційної інстанції 23.02.2017р. підтримав апеляційну скаргу з підстав, викладених у ній, просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про відмову у задоволенні позову.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції 23.02.2017р. заперечував проти доводів третьої особи-1, викладених в апеляційній скарзі, просив залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін, з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу.

Представник третьої особи-2 в судових засіданнях апеляційної інстанції заперечував проти доводів третьої особи-1, викладених в апеляційній скарзі, просив залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін, з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу. В подальшому в судове засідання 23.02.2017р. не з'явився.

Представники відповідача, третьої особи-2, третя особа-1 в судове засідання апеляційної інстанції 23.02.2017р., будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, не з'явилися, причини їх неявки суду не відомі. Оскільки їх явка в судове засідання обов'язковою не визнавалась, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу у їх відсутність за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до частини 1 статті 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Частиною 2 статті 101 ГПК України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Згідно статті 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників апеляційного провадження, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення підлягає залишенню без змін, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 27.10.2005р. між Закритим акціонерним товариством "ТАС-ІНВЕСТБАНК" (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Сведбанк") та ОСОБА_4 (позичальник) укладено Кредитний договір №434-Ф, відповідно до якого банк надав позичальнику кредит в розмірі 40 000, 00 доларів США, а позичальник зобов'язався одержати кошти кредиту, а також повернути кредит у строки, визначені договором, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов'язки, передбачені договором.

27.01.2006р. між Закритим акціонерним товариством "ТАС-ІНВЕСТБАНК" (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Сведбанк") та ОСОБА_4 (позичальник) укладено Кредитний договір №506-Ф, відповідно до якого банк надає позичальнику кредит в розмірі 180 000, 00 доларів США, а позичальник зобов'язався одержати кошти кредиту, а також повернути кредит у строки, визначені договором, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов'язки, передбачені договором.

Виконання зобов'язань позичальника за вказаними кредитними договорами було забезпечено іпотечним договором №506-Ф/434-Ф/ІП-2 від 27.02.2007р.

18.06.2013р. між Публічним акціонерним товариством "Омега Банк" (продавець) та Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" (покупець) був укладений договір купівлі-продажу прав вимоги №1, відповідно до умов якого продавець, який надав кредити позичальникам за кредитними договорами, в тому числі, за договорами №434-Ф від 27.10.2005р. та №506-Ф від 27.01.2006р., продає (відступає) право вимоги покупцю (позивачу) за такими договорами на умовах, що визначені у цьому договорі.

На виконання умов вказаного договору 18.06.2013р. між його сторонами був підписаний акт приймання-передачі прав вимоги, за яким продавець передав, а покупець прийняв права вимоги, зазначені у додатку до цього акту, що посвідчує факт здійснення відступлення (належним чином завірені копії договору купівлі-продажу прав вимоги №1 від 18.06.2013р., додаток до нього з переліком договорів та купівельної ціни права вимоги, зокрема і по вищевказаним кредитним договорам №434-Ф від 27.10.2005р., та №506-Ф від 27.01.2006р., акту приймання-передачі прав вимоги від 18.06.2013р. до договору купівлі-продажу прав вимоги №1 від 18.06.2013р. містяться в матеріалах справи (а.с. 92-106, т.3), а оригінали оглянуті колегією суддів в судовому засіданні апеляційної інстанції).

02.07.2014р. між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" (первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Актив-Гарант" (новий кредитор) був укладений договір про відступлення права вимоги (надалі - "Договір") та акт приймання-передачі прав вимоги до Договору, згідно яких первісний кредитор передає, а новий кредитор приймає на себе право вимоги належного виконання зобов'язань боржника за кредитним договором №434-Ф від 27.10.2005р. на загальну суму вимог 5 223 299,90 грн. (повернення заборгованості за кредитом та за процентами) та кредитним договором №506-Ф від 27.01.2006р. на загальну суму вимог 1 494 105,95 грн. (повернення заборгованості за кредитом та за процентами).

Пунктом 2.4 Договору передбачено, що ціна відступлення права вимоги за кредитними договорами, що підлягає сплаті новим кредитором на користь первісного кредитора становить 5 000,00 грн.

Відповідно до п. 3.3 Договору в день укладення цього договору до нового кредитора переходять всі права вимоги за Кредитними договорами в повному обсязі і на умовах, визначених Кредитними договорами, включаючи права вимоги до боржників по поверненню отриманого кредиту, сплати процентів за його користування, комісій, штрафів та пені, які вже нараховані первісним кредитором на дату укладення цього договору і розмір яких зазначений в п. 2.1 цього договору, а також права вимоги, які виникнуть за кредитними договорами в майбутньому.

Спір у справі виник у зв'язку із наявністю підстав для визнання недійсним Договору про відступлення права вимоги від 02.07.2014р.

За приписами частин 1-5 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із частиною 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Таким чином, заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.

Як на підставу для визнання недійсним зазначеного Договору, позивач вказував на те, що такий правочин є нікчемним, тобто таким, недійсність якого встановлена приписами ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Відповідно до ч. 2 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Як вбачається із матеріалів справи, 03.03.2015р. на підставі постанови Правління Національного банку України про віднесення ПАТ "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних Фондом гарантування вкладів фізичних осіб запроваджено тимчасову адміністрацію і розпочато процедуру виведення ПАТ "Дельта Банк" з ринку. Тимчасову адміністрацію запроваджено на строк 3 місяці з 03.03.2015р. до 02.06.2015р. включно. Уповноваженою особою Фонду гарантування на здійснення тимчасової адміністрації призначено Кадирова Владислава Володимировича. З дня свого призначення уповноважена особа Фонду гарантування набула всі повноваження органів управління та органів контролю банку і розпочала здійснювати заходи для забезпечення збереження активів банку, запобігання втрати майна, захисту інтересів вкладників і кредиторів банку.

Після запровадження у Банку тимчасової адміністрації, Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було встановлено факт укладання з Товариством з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "АКТИВ-ГАРАНТ" Договору, за змістом якого на користь відповідача банком було передано право вимоги за кредитним договором №434-Ф від 27.10.2005р. на загальну суму вимог 5 223 299,90 грн. та кредитним договором №506-Ф від 27.01.2006р. на загальну суму вимог 1 494 105,95 грн.

Відповідно до п. 2.4 Договору передбачено, що ціна відступлення права вимоги за кредитними договорами, що підлягає сплаті новим кредитором на користь первісного кредитора становить 5 000,00 грн.

Пунктом 3 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачено, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав, зокрема, банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору.

Тобто, нікчемність правочинів, перевірку яких здійснює уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, ставиться в залежність від звичайної вартості послуг, та порівнюється із відповідною вартістю, яка визначена сторонами в договорі, яка в свою чергу, має бути або вищою, або нижчою на 20%.

АТ "Дельта Банк" на підставі Договору купівлі-продажу права вимоги №1 від 18.06.2013р., посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко Д.Г. за реєстровим №1358, прийняло від Публічного акціонерного товариства "Омега Банк", яке є правонаступником усіх прав та обов'язків Публічного акціонерного товариства "Сведбанк" право вимоги за Кредитним договором №434-Ф від 27.10.2005р. та Кредитним договором №506- 27.01.2006р.

На виконання умов Договору купівлі-продажу права вимоги №1 від 18.06.2013р. "Дельта Банк" сплачено ПАТ "Омега Банк" загальну купівельну ціну - 1 202 169 841,55 грн., що підтверджується меморіальними ордерами від 18.06.2013 -№39176504, №3917490, №39176384, №39156925, №39141076, в тому числі за Кредитними договорами №434-Ф від 27.10.2005р. та №506-Ф від 27.01.2006р.

Відповідно до п.2 Акту приймання-передачі прав вимоги від 18.06.2013р., згідно пункту 2.3. Договору купівлі-продажу №1 від 18.06.2013р. продавець передав, а покупець прийняв права вимоги, зазначені в Додатку до цього Акту, що посвідчує факт здійснення відступлення.

З Додатку №1 "Перелік договорів та Купівельна ціна за Права вимоги" та Додатку б/н вбачається, що позивач прийняв права вимоги за Кредитними договорами №434-Ф від 27.10.2005р. та №506-Ф від 27.01.2006р. з купівельною ціною 696 693,19 грн. (541 732,54 грн. + 154960,65 грн.).

В п.2.4. Договору про відступлення права вимоги від 02.07.2014р. зазначено, що сторони домовились, що ціна відступлення права вимоги за кредитними договорами, що підлягає сплаті новим кредитором на користь первісного кредитора становить 5 000,00 грн., а саме: 2.4.1. ціна відступлення права вимоги за Кредитним договором №434-Ф від 27.10.2005р., що підлягає сплаті новим кредитором на користь Первісного кредитора становить 2 500,00 грн. (без ПДВ); 2.4.2. ціна відступлення права вимоги за Кредитним договором №506-Ф від 27.01.2006р., що підлягає сплаті новим кредитором на користь первісного кредитора становить 2 500,00 грн. (без ПДВ).

Оцінка вартості майнових прав банку за кредитними договорами при укладенні Договору про відступлення права вимоги від 02.07.2014р. не проводилась.

Як вбачається з наданого позивачем Висновку суб'єкта оціночної діяльності про вартість об'єкта незалежної оцінки, проведеного суб'єктом оціночної діяльності ТОВ «Некос», який діє на підставі Сертифікату суб'єкта оціночної діяльності №16750/14 від 05.08.2014р., та згідно з Договором на проведення незалежної оцінки майна б/н від 23.11.2016р., укладеного з АТ «Дельта Банк», ринкова вартість майнових прав на дату укладення Договору відступлення права вимоги від 02.07.2014р. за Кредитним договором №434-Ф від 27.10.2005р. складала 912 046, 00 грн., а за Кредитним договором №506-Ф від 27.01.2006р. складала 260 888,00 грн.

Зазначений висновок не був поданий позивачем до суду першої інстанції, оскільки, як зазначає позивач, на час розгляду даної справи у Господарському суді міста Києва третя особа-2 проводила конкурс на акредитацію суб'єктів оціночної діяльності, які мають право надавати послуги неплатоспроможним банкам, лише після цього, банки змогли укладати договори на проведення оцінки їх майна з акредитованими третьою особою-2 суб'єктами оціночної діяльності, у зв'язку з чим, колегія суддів вважає поважними причини неподання вказаного висновку до суду першої інстанції, а тому, відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України, вказаний висновок приймається колегією суддів як додатковий доказ у даній справі, який підтверджує вартість майнових прав на дату укладення Договору відступлення права вимоги від 02.07.2014р.

При цьому апелянтом не доведено належними та допустими доказами в розумінні ст. ст.33, 34 ГПК України факт того, що право вимоги за спірним договором становить 5000, 00 грн.

У зв'язку з викладеним, доводи апелянта про те, що факт понесення позивачем витрат на придбання вищевказаного права вимоги за ціною 696 693,19 грн. документально не підтверджено, є необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи.

Таким чином, як вбачається із умов Договору, Банк відступив на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "АКТИВ-ГАРАНТ" право вимоги за кредитними договором на загальну суму 6 717 405,85 грн., ринкова вартість майнових прав на дату укладення Договору відступлення права вимоги від 02.07.2014р. за Кредитним договором №434-Ф від 27.10.2005р. складала 912 046, 00 грн., а за Кредитним договором №506-Ф від 27.01.2006р. складала 260 888,00 грн., в той час як Товариство з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "АКТИВ-ГАРАНТ" за вказане право вимоги зобов'язалося сплатити на користь Банку лише 5 000,00 грн.

Отже, матеріалами справи підтверджується, що вартість права грошової вимоги за кредитними договорами №434-Ф від 27.10.2005р. та №506-Ф від 27.01.2006р. складало 6 717 405,85 грн., ринкова вартість майнових прав на дату укладення Договору відступлення права вимоги від 02.07.2014р. за Кредитним договором №434-Ф від 27.10.2005р. складала 912 046, 00 грн., а за Кредитним договором №506-Ф від 27.01.2006р. складала 260 888,00 грн., що є значно більшою, відрізняється більше ніж на 20 % від вартості, за якою відповідне право вимоги було відчужено на користь відповідача за Договором про відступлення права вимоги від 02.07.2014р.(5 000, 00 грн.).

За таких обставин, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про існування підстав, з якими приписи частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачають нікчемність Договору.

Посилання представника третьої особи-1 на допущені Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Банку порушення Порядку виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними, а також дій Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у разі їх виявлення безпідставні, оскільки рішення засідання комісії з перевірки правочинів (інших договорів) за кредитними операціями, оформлене протоколом №78/1, було прийнято 28.09.2015р., в той час як вказаний Порядок затверджений рішенням Виконавчої дирекції Фонду значно пізніше - 26.05.2016р.

Більш того, вказане рішення комісії з перевірки правочинів (інших договорів) за кредитними операціями, оформлене протоколом №78/1 від 28.09.2015р., яким виявлено нікчемність Договору, не оскаржене у визначеному чинним законодавством України порядку жодною із сторін та/або заінтересованих осіб.

За змістом частини другої статті 215 ЦК України нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду. Однак це не виключає можливості подання та задоволення позову про визнання нікчемного правочину (господарського договору) недійсним. Отже, спори про визнання нікчемних правочинів недійсними підлягають вирішенню господарськими судами у загальному порядку. З'ясувавши, що оспорюваний правочин є нікчемним, господарський суд зазначає в резолютивній частині рішення про його недійсність або, за відсутності підстав для такого визнання, відмовляє в задоволенні позову. Сторони нікчемного правочину не зобов'язані виконувати його умови (навіть якщо суд не визнавав його недійсним). Поряд з тим законом не виключається можливість вирішення судом спорів, пов'язаних з визнанням нікчемних правочинів дійсними, у випадках, встановлених законом (частина друга статті 218, частина друга статті 220 ЦК України).

На підставі викладеного, враховуючи належні та допустимі докази на підтвердження нікчемності спірного Договору згідно п.3 ч.3 ст.38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про його недійсність.

Посилання позивача на те, що Договір про відступлення права вимоги від 02.07.2014р. має бути визнано недійсним на підставі п.п.1,2 ч.3 ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" безпідставні, оскільки доказів того, що банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим, а також доказів того, що банк безоплатно здійснив відчуження майна та відмовився від власних майнових вимог, матеріали справи не містять, а позивачем не доведено наявність підстав для визнання Договору про відступлення права вимоги від 02.07.2014р. недійсним згідно з п.п.1,2 ч.3 ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Посилання позивача на те, що укладаючи спірний Договір Голова Ради Директорів Банку перевищив надані йому повноваження, вірно не прийняті місцевим господарським судом до уваги, з огляду на відсутність в матеріалах належних доказів на підтвердження факту віднесення такого Договору до переліку правочинів, які вважатимуться належним чином укладеними та будуть мати юридичну силу для банку виключно у випадку, коли вони підписані спільно Головою Ради Директорів (або виконуючим обов'язки Голови Ради Директорів) та особою, призначеною Спостережною Радою банку з поміж членів Ради Директорів Банку або заступників Голови Ради Директорів банку, встановленого Спостережною Радою Банку (п. 6.5.12 Статуту Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк", затвердженого рішенням позачергових Загальних зборів акціонерів АТ "Дельта Банк"), а також доказів того, що вартість відчужуваних майнових прав за Договором перевищувала 25% регулятивного капіталу Банку.

У відповідності до п.6.5.10. Статуту голова ради директорів без довіреності вчиняє правочини, договори, угоди.

Відповідно до ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.

Відповідно до ст.ст. 215, 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Відповідно до п. 2.5 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" правочини, які не відповідають вимогам закону, не породжують будь-яких бажаних сторонам результатів, незалежно від волі сторін та їх вини у вчиненні незаконного правочину. Правові наслідки таких правочинів настають лише у формах, передбачених законом, - у вигляді повернення становища сторін у початковий стан (реституції) або в інших.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач передав, а відповідач прийняв оригінали кредитних договорів №434-Ф від 27.10.2005р. та №506-Ф від 27.01.2006р., а також додаткових договорів до них.

Таким чином, з урахуванням факту визнання судом спірного Договору недійсним, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про задоволення вимог позивача про зобов'язання відповідача повернути на користь Банку оригінали кредитних договорів №434-Ф від 27.10.2005р. та №506-Ф від 27.01.2006р. і додаткових договорів до них, які є їх невід'ємними частинами, повний перелік яких наведений в резолютивній частині оспорюваного рішення суду.

Доводи апелянта про відсутність в матеріалах справи договору відступлення права вимоги від 02.07.2014р. на момент прийняття рішення суду першої інстанції, як на підставу для скасування оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає безпідставними, виходячи з наступного.

У судовому засіданні суду апеляційної інстанції 23.02.2017р., колегією суддів були оглянуті оригінали Договору про відступлення права вимоги від 02.07.2014р., Акту прийому-передачі прав вимоги до Договору про відступлення права вимоги від 02.07.2014р., Акту приймання-передачі документації до Договору про відступлення права вимоги від 02.07.2014р. та було встановлено, що копії вказаних документів, які містяться у матеріалах справи (т.1, а.с. 63-74) відповідають оригіналам, а факт їх підписання та укладення сторонами не заперечувався.

Доводи апелянта про те, що вказані документи не засвідчені належним чином, тобто не за встановленими стандартами засвідчення копій документів, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки зазначені копії засвідчені представником позивача Король В.В. 08.11.2016р., про що свідчить відмітка на них, а в судовому засіданні апеляційної інстанції були оглянуті оригінали вказаних документів та встановлена відповідність наявних у матеріалах справи копій їх оригіналам.

При цьому посилання апелянта на не надіслання позивачем суду вказаних копій договорів та актів не підтверджується матеріалами справи, оскільки вони наявні у справі на момент надходження справи до суду апеляційної інстанції, до повноважень якої не входить обов'язок розслідування питань щодо появи певних документів у справі під час її розгляду місцевим господарським судом.

Наявні у справі поштові повернення, надіслані позивачем третій особі-1 (а.с.4-73, т.3) та відповідачу (а.с. 90, т.3), не свідчать про не надіслання позивачем на адресу суду разом з позовною заявою копій Договору про відступлення права вимоги від 02.07.2014р., Акту прийому-передачі прав вимоги до Договору про відступлення права вимоги від 02.07.2014р., Акту приймання-передачі документації до Договору про відступлення права вимоги від 02.07.2014р.

З огляду на викладене, клопотання апелянта про виключення з доказів у справі вказаних договору та актів, копії яких містяться у справі на арк.63-74,т.1, не узгоджується з нормами господарського процесуального законодавства.

Згідно п.3.12 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.

Разом з тим не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права. Водночас і посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог. У зв'язку з цим господарський суд, з'ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи, позивач подаючи 19.09.2016р. заяву про зміну підстав позову, не змінював первинну підставу позову - визнання нікчемним договору на підставі п.п.1,2,3 ч.3 ст.38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а доповнив новою підставою про визнання недійсним договору також на підставі ч.ч.2-3 ст.203 ЦК України.

У вищевказаній заяві позивач зазначав, що ПАТ «Дельта Банк» вважає за необхідне доповнити первісну підставу позову новими обставинами, оскільки Договір відступлення права вимоги від 02.07.2014р., укладений між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «ФК «Актив-Гарант», є не лише нікчемним на підставі п.п.1,2,3 ч.3 ст.38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а також є недійсним на підставі ч.ч.2-3 ст.203, 215 ЦК України, з огляду на відсутність волевиявлення Банку на укладання Договору відступлення права вимоги та відсутності повноважень в особи на його укладання».

Під час розгляду справи в суді першої інстанції, позивач підтримував всі заявлені ним підстави, якими обґрунтовувалась недійсність Договору про відступлення права вимоги від 02.07.2014р.

Фактично заява про зміну підстав позову є додатковими поясненнями до позовної заяви, якими позивач обґрунтовує свою позицію та вимоги, користуючись своїми процесуальними правами, встановленими ч.2 ст.22 ГПК України, зокрема, щодо права подавати докази, заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення господарському суду, наводити свої доводи і міркування з усіх питань, що виникають у ході судового процесу тощо.

З огляду на викладене, доводи апелянта про те, що суд не повинен був приймати до уваги первісну підставу позову, є необґрунтованими та не відповідають обставинам справи.

Решта доводів апелянта спростовується доказами, наявними у матеріалах справи.

Таким чином, враховуючи те, що судом першої інстанції, крім іншого, правильно зазначено встановлені обставини справи та законодавство, яким вірно керувався суд при прийнятті оскаржуваного рішення, вимоги апелянта щодо скасування рішення є необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно ст. ст. 32-34 ГПК України доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.

Таким чином, застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права відповідає встановленим обставинам справи, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Господарського суду міста Києва від 10.11.2016р. у справі №910/15244/16 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 10.11.2016р. у справі №910/15244/16 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/15244/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя І.М. Скрипка

Судді С.А. Гончаров

А.І. Тищенко