Постанова № 65011405, 23.02.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" лютого 2017 р. Справа№ 910/13348/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Смірнової Л.Г.

суддів: Мартюк А.І.

Кропивної Л.В.

при секретарі судового засідання: Огірко А.О.

за участю представників:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: Перепелицін К.М. за довіреністю від 30.11.2016;

від третьої особи: Веничук Є.В. за довіреністю від 26.08.2016;

Розглянувши матеріали апеляційної скарги Київської міської ради

на рішення Господарського суду міста Києва від 02.08.2016

у справі № 910/13348/15 (суддя Т.М. Ващенко)

за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будпромальпсервіс"

до Київської міської ради

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Товариства з обмеженою відповідальністю "Будпромальпсервіс" - Публічне акціонерне товариство "Київопорядкомплект"

про визнання права власності

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.08.2016 у справі №910/13348/15 в задоволенні первісного та зустрічного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду міста Києва, Київська міська рада, звернулась до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 02.08.2016 скасувати та прийняти нове рішення, яким зустрічний позов задовольнити повністю.

Відповідно до протоколу автоматизованого визначення складу колегії суддів апеляційну скаргу Київської міської ради передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Смірнової Л.Г., суддів Дикунської С.Я., Кропивної Л.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.01.2017 апеляційну скаргу Київської міської ради було прийнято до провадження та призначено до розгляду на 09.02.2017.

Через загальний відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від третьої особи надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому останній просив залишити рішення Господарського суду міста Києва від 02.08.2016 без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Через загальний відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від третьої особи надійшло клопотання про фіксування судового засідання.

Протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 08.02.2017 у зв'язку з перебуванням судді Дикунської С.Я. у відпустці, сформовано для розгляду апеляційної скарги колегію суддів у складі головуючого судді Смірнової Л.Г., суддів Кропивної Л.В., Мартюк А.І.

Ухвалою Київського апеляційного Господарського суду від 09.02.2017 розгляд апеляційної скарги Київської міської ради відкладено до 23.02.2017.

У судове засідання 23.02.2017 з'явились представники відповідача та третьої особи. Представники позивача у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомили.

Всі учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, проте представники позивача не скористалися своїми правами, передбаченими ст. 22 Господарського Процесуального Кодексу України (далі - ГПК України), та виходячи з того, що явка учасників апеляційного провадження судом апеляційної інстанції обов'язковою не визнавалася, а участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про можливість розгляду апеляційної скарги за відсутності представників позивача.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив рішення Господарського суду міста Києва від 02.08.2016 скасувати та прийняти нове рішення, яким зустрічний позов задовольнити повністю.

Представник третьої особи в судовому засіданні заперечив проти доводів, викладених в апеляційній скарзі, просив залишити рішення Господарського суду міста Києва від 02.08.2016 без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Відповідно до статті 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Будпромальпсервіс" просить суд визнати право власності на намитий пісок в затоці Канівського водосховища та наземному складі площею 5,9 га на території Жукового острова у м. Києві по вул. Лютневій, 64 об'ємом 500000 тонн та вартістю 50000000,00грн.

Пред'явлені позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивачем з'ясовано, що видобуток (намив) піску здійснюється без будь-яких дозволів, а тому ним було направлено на адресу Київської міської ради лист № 165 від 02.02.15. з проханням надати дозвіл на вивезення піску в затоці Канівського водосховища та наземному складі площею 5,9 га на території Жукового острова у м. Києві по вул. Лютневій, 64. В зв'язку з тим, що Київською міською радою відповіді на зазначений лист надано не було. На підставі зазначеного Товариство з обмеженою відповідальністю "Будпромальпсервіс" дійшло висновку, що пісок, намитий з водойми річки Дніпро є власністю всього українського народу, в тому числі позивача, а тому, Київська міська рада не визнає право власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Будпромальпсервіс" на зазначений пісок, що є підставою для звернення з даним позовом до суду.

Київська міська рада просить суд визнати за територіальною громадою міста Києва в особі Київської міської ради право власності на намитий пісок в затоці Канівського водосховища та наземному складі площею 5,9 га на території Жукова острова у м. Києві по вул. Лютневій, 64 загальною масою 503319 тонн (загальний об'єм пісочної суміші 335 546 куб. м) та вартістю 21474944 грн.

Зустрічні позовні вимоги обґрунтовано тим, що у Товариства з обмеженою відповідальністю "Будпромальпсервіс" відсутні правовстановлюючі документи на зайняття земельної ділянки площею 5,9 га на території Жукова острова у м. Києві по вул. Лютневій, 64, в тому числі і для вивезення спірного піску, що на ній знаходиться. Оскільки рішення про надання відповідачу за зустрічним позовом спеціального дозволу на видобуток корисної копалини (піску) місцевого значення не приймалось, то вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Будпромальпсервіс" про визнання права власності на намитий пісок в затоці Канівського водосховища та наземному складі площею 5,9 га на території Жукового острова у м. Києві по вул. Лютневій, 64 об'ємом 500000 тонн порушують права та охоронювані законом інтереси територіальної громади міста Києва як розпорядника земель комунальної власності міста Києва. Київська міська рада наголошує на тому, що оскільки вона є власником земельної ділянки площею 5,9 га на території Жукова острова у м. Києві по вул. Лютневій, 64, то і намитий пісок, що на ній знаходиться є власністю територіальної громади міста Києва.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Частиною 1 статті 316 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що право власності - це право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно ч. 1 ст. 317 ЦК України власнику майна належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Відповідно до ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Приписами ст. 321 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

У відповідності до ст.334 ЦК України, право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

З моменту передачі майна власник набуває право на захист набутої власності передбаченими законом способами, отримує можливість здійснювати правомочності власника щодо володіння, користування та розпорядження майном, на нього переходить тягар власності і ризик випадкової загибелі або пошкодження майна.

Власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК України).

Виходячи зі змісту наведених норм права, потреба в такому способі захисту права власності виникає тоді, коли наявність суб'єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або ними оспорюються (п. 37 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" № 5 від 07.02.2014).

Доведення належними засобами доказування певних обставин по справі, ГПК України покладається саме на особу, яка на ці обставини посилається (аналогічної позиції дотримується Вищий господарський суд України в постанові № 30/5009/2733/11 від 02.04.12.).

Разом з тим, позивачами за первісним та зустрічним позовами не доведено факту того, що вони є власниками намитого піску в затоці Канівського водосховища та наземному складі площею 5,9 га на території Жукова острова у м. Києві по вул. Лютневій, 64, правовстановлюючі документи на оспорюваний пісок у Київської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "Будпромальпсервіс" відсутні.

Факт перебування оспорюваного піску на земельній ділянці площею 5,9 га на території Жукова острова у м. Києві по вул. Лютневій, 64 територіальної громади міста Києва не тягне за собою наслідків автоматичного переходу намитого піску у власність позивача за зустрічним позовом.

Факт видобутку іншими юридичними особами піску не породжує у позивача за первісним позовом права на його вивезення та права власності на нього.

При цьому судом враховано, що положеннями ст. 333 ЦК України встановлено, що особа, яка зібрала ягоди, лікарські рослини, зловила рибу або здобула іншу річ у лісі, водоймі тощо, є їхнім власником, якщо вона діяла відповідно до закону, місцевого звичаю або загального дозволу власника відповідної земельної ділянки.

Особі надано можливість набути право власності, наприклад, на загальнопоширені корисні копалини, лише в тих випадках, коли добування відповідних об'єктів було дозволено законом.

Крім того, позивачем за первісним позовом не доведено наявності у нього передбачених законом підстав (наданих дозволів, ліцензій, тощо) для здійснення видобутку піску, та як наслідок, набуття права власності на нього.

Пунктом 9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23 березня 2012 року № 6 "Про судове рішення" передбачено, що у рішеннях за позовами про витребування майна чи про визнання права власності на майно зазначається найменування майна, місце його знаходження (у спорі про передачу майна), строк виконання відповідних дій та/або про видачу наказу про примусове виконання рішення.

За приписами ст. 179 ЦК України річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки.

Річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою (ч. 2 ст. 184 ЦК України).

Проте, вартість, маса, об'єм оспорюваного піску жодними документами не підтверджена, як і не підтверджено факту того, що пісок, який складований в затоці Канівського водосховища та наземному складі площею 5,9 га по вул. Лютневій, 64 (код ділянки 90:337:006) на території Жукова острова у м. Києві, намитий із затоки Канівського водосховища та які саме характеристики він має (чи є він за своїми характеристиками є будівельним (придатним для виготовлення залізобетонних виробів та дорожніх будівельних робіт) піском, отриманим з донних носіїв (ґрунту), чи є необробленою корисною копалиною місцевого значення).

При цьому, для встановлення вказаних обставин судом призначалась судова експертиза, яка повернулась від дослідної установи без виконання з підстав ненадання сторонами витребуваних експертом документів.

З огляду на вказане позивачами за первісним та зустрічним позовами не доведено оспорення або не визнання саме їх права власності, а доводи Товариства з обмеженою відповідальністю "Будпромальпсервіс" та Київської міської ради не підтверджуються матеріалами справи.

Відповідно до ч. 1 ст.16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Аналогічні положення містяться у ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України.

Частиною 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ст.20 Господарського кодексу України визначено основні способи захисту цивільних прав та інтересів.

З огляду на положення зазначених норм та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

В силу вимог ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна із сторін повинна довести належними та допустимими доказами ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Враховуючи вищевикладене, з наведеного вбачається, що до господарського суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється.

Разом з тим, звертаючись до господарського суду, позивач вказує у позовній заяві предмет та підстави позову, тобто, самостійно визначає, яке його право, на його суб'єктивну думку, є порушеним, та в який спосіб належить здійснити судовий захист порушеного права.

Натомість, вирішуючи спір, судам належить з'ясувати наявність порушеного права позивача та відповідність обраного ним способу захисту порушеного права способам, визначеним у законодавстві.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

При цьому, господарський суд зазначає, що під порушенням права слід розуміти такий стан суб'єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб'єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов'язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Проте, обставини, на які посилається позивач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом, не свідчать про наявність у них порушеного суб'єктивного права з боку відповідача за первісним позовом та відповідача за зустрічним позовом.

За таких обставин, Київський апеляційний господарський суд не вбачає підстав для скасування рішення Господарського суду міста Києва від 02.08.2016 у справі №910/13348/15.

Керуючись ст. ст 99, 101, 102, 103, 104, 105, Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 02.08.2016 у справі №910/13348/15 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 02.08.2016 у справі №910/13348/15 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/13348/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий суддя Л.Г. Смірнова

Судді А.І. Мартюк

Л.В. Кропивна