Рішення № 65010632, 06.02.2017, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" лютого 2017 р. Справа № 911/3023/15

Господарський суд Київської області в складі:

головуючого судді Христенко О.О.

при секретарі Литовці А.С.

розглянувши справу № 911/3023/15

за позовом Заступника прокурора міста Ірпеня Київської області в інтересах

держави в особі Бучанської міської ради, м. Буча

до: 1. Комунального підприємства «Бучабудзамовник» Бучанської міської

ради, м. Буча;

2. Публічного акціонерного товариства «Холдингова компанія

«Київміськбуд», м. Київ

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1 комітету Бучанської міської ради Київської області,

м. Буча

про визнання недійсною додаткової угоди до договору

за участю представників:

від прокуратури: ОСОБА_2, посвідчення № 029582 від 13.10.2014;

від позивача: не з`явився;

від відповідача 1: не з`явився;

від відповідача 2: ОСОБА_3, довіреність № 00119/0/14-16 від 26.12.2016;

від третьої особи: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Заступник прокурора міста Ірпеня Київської області в інтересах держави в особі Бучанської міської ради (надалі позивач) звернувся до господарського суду Київської області із позовом вих. № 75-1387-15 62-4068вих15 від 24.06.2015 (вх. № суду 3144/15 від 14.07.2015) до 1. КП «Бучабудзамовник» Бучанської міської ради (надалі відповідач 1), 2. ПАТ «Холдингова компанія «Київміськбуд» (надалі відповідач 2) про визнання недійсною додаткової угоди № 3 від 03.07.2012 до Договору № 39 від 21.04.2006, укладених між ОСОБА_1 комітетом Бучанської міської ради, КП «Бучабудзамовник» Бучанської міської ради та ПАТ «Холдингова компанія «Київміськбуд».

Позовні вимоги обґрунтовані прокурором невідповідністю додаткової угоди № 3 від 03.07.2012 до Договору № 39 від 21.04.2006, укладених між ОСОБА_1 комітетом Бучанської міської ради, КП «Бучабудзамовник» Бучанської міської ради та ПАТ «Холдингова компанія «Київміськбуд», положенням Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Закону України «Про планування і забудову територій», Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», інших нормативно-правових актів.

Ухвалою господарського суду Київської області від 16.07.2015 порушено провадження у справі № 911/3023/15 за позовом заступника прокурора міста Ірпеня Київської області в інтересах держави в особі Бучанської міської ради до 1. КП «Бучабудзамовник» Бучанської міської ради, 2. ПАТ «Холдингова компанія «Київміськбуд» про визнання недійсною додаткової угоди до договору.

Через канцелярію суду (вх. № 17458/15 від 28.07.2015) відповідач 2 надав відзив на позовну заяву, в якому він просить суд відмовити прокурору у задоволенні позову повністю, у тому числі, у зв`язку із пропущенням строку позовної давності.

В судовому засіданні 16.09.2015 відповідач 2 надав письмові пояснення по справі, у яких він просить суд відмовити прокурору у задоволенні позову повністю.

Через канцелярію суду (вх. № 23495/15 від 05.10.2015) від відповідача 1 надійшов лист вих. № 113 від 29.09.2015, у якому він заперечує щодо визнання недійсною додаткової угоди до договору.

Через канцелярію суду (вх. № 25343/15 від 28.10.2015) прокурор надав додаткові письмові пояснення вих. № 62-6267вих15 від 26.10.2015.

Через канцелярію суду (вх. № 26289/15 від 05.11.2015) від відповідача 1 надійшов лист вих. № 123 від 28.10.2015, у якому він заперечує щодо визнання недійсною додаткової угоди до договору.

Через канцелярію суду (вх. № 26969/15 від 12.11.2015) позивач надав заяву вих. № 04-08/3189 від 11.11.2015, в якій зазначив, що у позивача відстуній оригінал інвестиційно-підрядного договору № 1/206 від 28.05.2003, укладеного між виконавчим комітетом Бучанської селищної ради, КП Бучабудзамовник» Бучанської міської ради та ПАТ «Холдингова компанія «Київміськбуд».

В судовому засіданні 12.11.2015 відповідач 2 заявив клопотання про застосування строку позовної давності, у якому він просить суд відмовити прокурору у задоволенні позову повністю у зв`язку із пропущенням строку позовної давності.

Через канцелярію суду (вх. № 27735/15 від 20.11.2015) від прокурора надійшли додаткові письмові пояснення вих. № 62-6569вих15 від 17.11.2015.

Через канцелярію суду (вх. № 28091/15 від 24.11.2015) відповідач 2 надав додаткові письмові пояснення по справі.

Рішенням господарського суду Київської області від 25.11.2015 у справі № 911/3023/15 відмовлено у задоволенні позову повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.08.2016 рішення господарського суду Київської області від 25.11.2015 у справі № 911/3023/15 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 31.10.2016 постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.08.2016 та рішення господарського суду Київської області від 25.11.2015 у справі № 911/3023/15 скавоано, справу № 911/3023/15 передано на новий розгляд до господарського суду Київської області.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.11.2016 справу № 911/3023/15 передано до розгляду судді Христенко О.О.

Ухвалою суду від 15.11.2016 справу № 911/3023/15 прийнято до свого провадження суддею Христенко О.О. та призначено розгляд справи на 07.12.2016 о 10 год. 00 хв.

Через канцелярію суду (вх. № 25411/16 від 07.12.2016) відповідач 1 надав лист вих. № 197 від 02.12.2016, в якому просить розглядати справу № 911/3023/15 без участі представника відповідача 1.

Вищий господарський суд України скасовуючи попередні рішення у справі № 911/3023/15 та направляючи справу на новий розгляд до господарського суду Київської області, у своїй постанові від 31.10.2016 зазначив, що місцевий господарський суд, приймаючи рішення у даній справі, під час розгляду справи не залучив до участі у справі сторону додаткової угоди № 3 від 03.07.2012, визнання недійсною якої є предметом позовних вимог, виконавчий комітет Бучанської міської ради, апеляційний господарський суд під час перегляду справи в апеляційному порядку не звернув на це уваги, що є підставою для скасування прийнятих у справі рішення та постанови та направлення справи на новий розгляд до місцевого господарського суду, якому під час нового розгляду необхідно залучити виконавчий комітет Бучанської міської ради.

Згідно ст. 111-12 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Враховуючи вищевикладене ухвалою суду від 07.12.2016 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1 комітет Бучанської міської ради.

Через канцелярію суду (вх. № 25649/16 від 12.12.2016) прокурор надав додаткові письмові пояснення вих. № 23464вих.16 від 06.12.2016.

Через канцелярію суду (вх. № 36/17 від 03.01.2017) відповідач 2 надав додаткові письмові пояснення, в яких проти позову заперечує в повному обсязі, в тому числі і з підстав пропуску прокурорм строку позовної давності.

Через канцелярію суду (вх. № 453/17 від 12.01.2017) відповідач 1 надав лист вих. № 1 від 01.01.2017, в якому просить розглядати справу № 911/3023/15 без участі представника відповідача 1.

Ухвалою суду від 13.01.2017 відповідно до ст. 77 ГПК України розгляд справи було відкладено на 23.01.2017 об 11 год. 00 хв.

Через канцелярію суду (вх. № 1098/17 від 19.01.2017) прокурор надав додаткові письмові пояснення вих. № 812вих.17 від 19.01.2017, в яких просить суд поновити пропущений строк позової давності з підстав, викладених у письмових поясненнях.

Ухвалою суду від 23.01.2017 відповідно до ст. 77 ГПК України розгляд справи було відкладено на 06.02.2017 об 11 год. 00 хв.

Через канцелярію суду (вх. № 2239/17 від 31.01.2017) відповідач 2 надав додаткові письмові пояснення по справі.

Через канцелярію суду (вх. № 2240/17 від 31.01.2017) відповідач 2 надав заперечення на клопотання прокурора про поновлення строку позовної давності.

Через канцелярію суду (вх. № 2805/17 від 06.02.2017) відповідач 1 надав лист вих. № 9 від 02.02.2017, в якому просить розглядати справу № 911/3023/15 без участі представника відповідача 1.

В судових засіданнях прокурор підтримував позовні вимоги, викладені в позовній заяві та у додаткових письмових поясненнях, та просив суд завдовольнити позов в повному обсязі.

Позивач в судові засідання жодного разу не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та дату судових засідань повідомлений у вустановленому законодавством порядку.

В судові засідання відповідач 1 жодного разу не з`явився, але листами переліченими вище, просив суд розглядати справу без участі представника відповідача 1. Також у своїх листах вих. № 113 від 29.09.2015 (вх. № суду 23495/15 від 05.10.2015) та вих. № 123 від 28.10.2015 (вх. № суду 26289/15 від 05.11.2015) відповідач 1 заперечував щодо визнання недійсною додаткової угоди до договору.

В судових засіданнях представник відповідача 2 проти позову заперечував з підстав, викладених у відзиві та у додаткових письмових поясненнях, та просив суд відмовити в задоволенні позову повністю.

Третя особа в судові засідання жодного разу не з`явилась, про причини неявки суд не повідомила, хоча про час та дату судових засідань повідомлена у вустановленому законодавством порядку.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

Відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, в судовому засіданні оголошена вступна та резолютивна частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення прокурора та представника відповідача 2, всебічно і повно зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

21.04.2006 року між третьою особою, відповідачем 1 та відповідачем 2 було укладено Договір № 39, згідно з умовами п. 1.1 якого сторони домовились направляти свої сили на реалізацію Проекту, пов`язаного з будівництвом на земельній ділянці, визначеній у п. 1.2 цього Договору, що надається третьою особою відповідачу 2 на умовах договору оренди

Перша черга: а) Перший пусковий комплекс - житловий будинок № 1; дитячий садок на 140 місць, інженерні мережі і споруди (в т. ч. підземний перехід), котельна; б) Другий пусковий комплекс - житловий будинок № 2, 3, школа на 900 місць.

Друга черга: а) Житловий будинок № 4, наземний багатоповерховий паркінг на 480 а/м, дольова участь у будівництві поліклініки на 600 відвідувань за зміну відповідно до додаткової угоди, але не менше опосередкованої вартості будівництва об`єктів медичних установ, рекомендованих Мінбудом (поліклініка на 150 відвідувань за зміну, лікарня на 90 ліжок).

Під об`єктом інвестування сторони розуміють квартири або нежитлові приміщення різного функціонального призначення (в т.ч. вбудовано-прибудовані приміщення, машиномісця у паркінгу, тощо), які після завершення будівництва стають окремим майном.

Згідно п. 1.2 Договору відомості про земельну ділянку: місце розташування: смт. Буча у межах вул. Вишнева, вул. Нове шосе, ОСОБА_4Хмельницького; кадастровий номер: розмір - 9, 7 га; цільове призначення: будівництво багатоповерхових житлових будинків житлового кварталу; рішення «Про виділення земельної ділянки»№ 330-11-24 від 30.01.2003; документ, що посвідчує право користування земельною ділянкою: рішення «Про виділення земельної ділянки» № 330-11-24 від 30.01.2003.

Відповідно до п. 1.3 Договору в рамках цього договору сторонни є замовниками будівництва об`єкта, кожна із сторін в межах функцій та обов`язків, визначених даним Договором.

Пунктом 1.4 Договору передбачено, що цей договір є новою редакцією інвестиційно-підрядного договору від 28.05.2003 № 1/206.

Жодна із сторін не надала зазначений вище інвестиційно-підрядний договір від 28.05.2003 № 1/206, на який йде посилання у п. 1.4 Договору № 39 від 21.04.2006. Позивач у своєму листі вих. № 04-08/3189 від 11.11.2015 (вх. № суду 26969/15 від 12.11.2015) зазначив, що у нього відстуній оригінал інвестиційно-підрядного договору № 1/206 від 28.05.2003. Відповідач 1 у своєму листі вих. № 123 від 28.10.2015 (вх. № суду 26289/15 від 05.11.2015) зазначив, що відповідач 1 був створений рішенням Бучанської міської ради від 05.08.2005 № 1377-50-ІV, з огляду на це відповідач 1 не міг бути стороною інветиційно-підрядного договору № 1/206 від 28.05.2003. Прокурор та відповідач 2 в судових засіданнях зазначили про відсутність у них вказаного договору.

Пунктом 2.1 Договору № 39 від 21.04.2006 передбачено, що фінансування проектування та будівництва об`єкту здійснює відповідач 2 шляхом залучення коштів від юридичних та фізичних осіб.

Згідно п. 3.6 Договору сторони домовились, що відповідач 2 зобов`язаний організувати і здійснити виконання своїх обов`язків та реалізацію своїх прав і повноважень таким чином, щоб забезпечити: передачу третій особі квартир у с. Буча, безкоштовно 5 % від загальної площі житла та 2 % службового житла від загальної площі всіх квартир в об`єкті.

Відповідно до п.п. 13 п. 4.4 Договору відповідач 2 зобов`язується передати до комунальної власності територіальної громади: інженерні мережі, споруди, котельну, дитячий садок та школу.

Пунктом 5.1 Договору визначено строк його дії, згідно якого цей Договір діє з моменту його підписання сторонами до повного виконання ними своїх зобов`язань, але не пізніше строку закінчення дії договору оренди земельної ділянки.

01.06.2006 року між третьою особою, відповідачем 1 та відповідачем 2 було підписано додаткову угоду № 1 до Договору № 39 від 21.04.2006.

15.06.2010 року між позивачем, відповідачем 1 та відповідачем 2 було підписано додаткову угоду № 2 до договору № 39 від 21.04.2006 р.

Рішенням ОСОБА_1 комітету Бучанської міської ради „Про укладення додаткової угоди до договору № 39 від 21.04.2006, укладеного між АТ ХК «Київміськбуд», КП «Бучабудзамовник» та Бучанською міською радою» від 19.04.2012 № 745, розглянувши звернення відповідача 2 щодо приведення у відповідність до вимог Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» Договору № 39 від 21.04.2006, укладеного між відповідачем 2, відповідачем 1 та позивачем, враховуючи ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», Прикінцеві положення вищезгаданого Закону щодо приведення у відповідність до вимог даного закону договори, укладені до набрання чинності закону, враховуючи рішення Бучанської міської ради «Про затвердження Порядку сплати пайової участі замовника у розвитку інфраструктури міста ОСОБА_4» від 29.03.2012 № 609-23-УІ, враховуючи вимоги Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та беручи до уваги розрахунки здійсненні відповідачем 1, керуючись Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», вирішено привести у відповідність до вимог Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» Договір № 39 від 21.04.2006, укладений між відпоідачіем 2, відповідачем 1 та позивачем шляхом підписання додаткової угоди. Надано повноваження першому заступнику міського голови на підписання додаткової угоди.

03.07.2012 року між третьою особою, відповідачем 1 та відповідачем 2 відповідно до п. 6.3 Рішення Бучанської міської ради «Про затвердження Порядку сплати пайової участі замовника у розвитку інфраструктури міста ОСОБА_4» від 29.03.2012 № 609-23-6 було підписано додаткову угоду № 3 до Договору № 39 від 21.04.2006, згідно з умовами п. 1 якої сторони дійшли згоди викласти п. 3.6 Договору у наступній редакції: „У зв`язку з будівництвом житлових будинків № 3 та № 4 кварталу забудови в межах вул. Нове шосе, вул. Вишневої та ОСОБА_4Хмельницького в м. Буча Київської області відповідач 2 передає третій особі шість квартир загальною площею 493,3 кв.м., на суму 2 663 820,00 грн. у житловому будинку № 14 по вул. Нове шосе в м. Буча Київської області та нежитлові приміщення № 4, 8, 9 загальною площею 388,80 кв.м. на суму 2 099 520,00 грн. у житловому будинку № 4 по вул. Б.Хмельницького в м. Буча Київської області.

Відповідно до п. 2 додаткової угоди № 3 від 03.07.2012 до Договору № 39 від 21.04.2006 виконання умов щодо будівництва школи на 900 місць; наземного багатоповерхового паркінгу на 480 а/м; дольової участі у будівництві поліклініки на 600 відвідувань за зміну, але не менше опосередкованої вартості будівництва об`єктів медичних установ, рекомендованих Мінрегіонбудом (поліклініка на 150 відвідувань за зміну, лікарня на 90 ліжок), зазначені в п. 1.1 Договору, втрачають чинність з моменту підписання даної додаткової угоди.

Згідно ч.ч. 1-4 ст. 27-1 Закону України «Про планування і забудову територій» (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) створення і розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів належить до відання відповідних органів місцевого самоврядування.

Замовник, який має намір здійснити будівництво об`єкта містобудування у населеному пункті, зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених ч. 4 цієї статті.

Пайова участь (внесок) замовника у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту полягає у відрахуванні замовником після прийняття об`єкта в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для забезпечення створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту.

До пайової участі (внеску) у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів не залучаються замовники у разі здійснення будівництва: об`єктів будь-якого призначення на замовлення органів державної влади або органів місцевого самоврядування за рахунок коштів державного та/або місцевих бюджетів; будівель закладів освіти та культури, фізичної культури і спорту, медичного та оздоровчого призначення; будинків житлового фонду соціального призначення та доступного житла; об`єктів комплексної забудови територій, що здійснюється на конкурсній основі; об`єктів, що споруджуються замість пошкоджених або зруйнованих внаслідок стихійного лиха чи техногенних аварій; об`єктів, передбачених Державною цільовою програмою підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу, що споруджуються за кошти інвесторів.

Відповідно до ч. 8 ст. 27-1 цього ж закону (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) органам місцевого самоврядування забороняється вимагати від замовника будівництва надання будь-яких послуг, у тому числі здійснення будівництва об`єктів та передачі матеріальних або нематеріальних активів (зокрема, житлових та нежитлових приміщень, у тому числі шляхом їх викупу), крім пайової участі (внеску) замовника, встановленої цією статтею.

Частинами 13, 14 ст. 27-1 цього ж закону (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) передбачено, що пайовий внесок сплачується в повній сумі єдиним платежем або частинами за графіком, що визначається договором. Граничний термін сплати пайового внеску не повинен перевищувати одного місяця після прийняття об'єкта містобудування в експлуатацію.

Кошти, отримані як пайова участь (внесок) замовників об`єктів містобудування, можуть використовуватися виключно на створення і розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту.

Пунктом 6.3 Порядку сплати пайової участі замовника у розвитку інфраструктури міста ОСОБА_4, затвердженого рішенням Бучанської міської ради від 29.03.2012 № 609-23-6, передбачено, що крім пайової участі, додатково може здійснюватися передача житлових або нежитлових приміщень за погодженням та домовленністю сторін.

Згідно ч.ч. 1-4 ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (в редакції чинній на момент укладення спірного договору) порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону.

Замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених ч. 4 цієї статті.

Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.

До пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту не залучаються замовники у разі будівництва: 1) об`єктів будь-якого призначення на замовлення державних органів або органів місцевого самоврядування за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів; 2) будівель навчальних закладів, закладів культури, фізичної культури і спорту, медичного і оздоровчого призначення; 3) будинків житлового фонду соціального призначення та доступного житла; 4) індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків загальною площею до 300 квадратних метрів, господарських споруд, розташованих на відповідних земельних ділянках; 5) об`єктів комплексної забудови територій, що здійснюється за результатами інвестиційних конкурсів або аукціонів; 6) об`єктів будівництва за умови спорудження на цій земельній ділянці об`єктів соціальної інфраструктури; 7) об`єктів, що споруджуються замість тих, що пошкоджені або зруйновані внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру; 8) об`єктів, передбачених Державною цільовою програмою підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу, за рахунок коштів інвесторів; 9) об`єктів інженерної, транспортної інфраструктури, об'єктів енергетики, зв`язку та дорожнього господарства (крім об`єктів дорожнього сервісу); 10) об`єктів у межах індустріальних парків на замовлення ініціаторів створення індустріальних парків, керуючих компаній індустріальних парків, учасників індустріальних парків.

Відповідно до ч. 7 ст. 40 цього ж закону (в редакції чинній на момент укладення спірного договору) органам місцевого самоврядування забороняється вимагати від замовника будівництва надання будь-яких послуг, у тому числі здійснення будівництва об`єктів та передачі матеріальних або нематеріальних активів (зокрема житлових та нежитлових приміщень, у тому числі шляхом їх викупу), крім пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, передбаченої цією статтею, а також крім випадків, визначених ч. 5 ст. 30 цього Закону.

Частиною 10 ст. 40 цього ж закону (в редакції чинній на момент укладення спірного договору) передбачено, що кошти, отримані як пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту.

Частиною 5 ст. 30 цього ж закону (в редакції чинній на момент укладення спірного договору) передбачено, що якщо технічними умовами передбачається необхідність будівництва замовником інженерних мереж або об`єктів інженерної інфраструктури поза межами його земельної ділянки, розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту зменшується на суму їх кошторисної вартості, а такі інженерні мережі та/або об'єкти передаються у комунальну власність.

У разі якщо кошторисна вартість будівництва інженерних мереж та/або об`єктів інженерної інфраструктури перевищує розмір пайової участі замовника у розвитку інфраструктури населеного пункту, орган місцевого самоврядування приймає рішення про відшкодування замовнику різниці між здійсненими витратами та розміром пайової участі замовника у розвитку інфраструктури населеного пункту.

Згідно ч. 7 Прикінцевих положень цього ж закону якщо договором про пайову участь, який укладений до набрання чинності цим Законом, передбачена сплата пайової участі замовником будівництва (повністю або частково) в обсягах інших, ніж визначено цим Законом, такий договір підлягає приведенню у відповідність із цим Законом.

Будь-які рішення органів місцевого самоврядування про надання замовником будівництва будь-яких послуг, передачу активів у будь-якій формі (матеріальній чи нематеріальній), передачу частини (відсоткової частки) площ прийнятих в експлуатацію об'єктів містобудування, крім пайової участі відповідно до цього Закону, прийняті до набрання чинності цим Законом, підлягають приведенню у відповідність із цим Законом.

Частиною 1 ст. 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Пунктами 1, 2 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 № 9 передбачено, що при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

Судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК України, міжнародним договорам, згода на обовязковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (ст.ст. 1, 8 Конституції України).

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Як вбачається із матеріалів справи предметом спірної додаткової угоди № 3 від 03.07.2012 до Договору № 39 від 21.04.2006, укладеної між третьою особою, відповідачем 1 та відповідачем 2, є передача на виконання п. 6.3. Порядку сплати пайової участі замовника у розвитку інфраструктури міста ОСОБА_4, затвердженого рішенням Бучанської міської ради «Про затвердження Порядку сплати пайової участі замовника у розвитку інфраструктури міста ОСОБА_4» від 29.03.2012 № 609-23-6 (в якості сплати пайової участі замовника у розвитку інфраструктури міста ОСОБА_4) відповідачем 2 на користь третьої особи шести квартир загальною площею 493,3 кв.м., на суму 2 663 820,00 грн. у житловому будинку № 14 по вул. Нове шосе в м. Буча Київської області та нежитлових приміщень №№ 4, 8, 9 загальною площею 388,80 кв.м. на суму 2 099 520,00 грн. у житловому будинку № 4 по вул. Б.Хмельницького в м. Буча Київської області, у зв`язку із чим, виконання умов щодо будівництва школи на 900 місць; наземного багатоповерхового паркінгу на 480 а/м; дольвої участі у будівництві поліклініки на 600 відвідувань за зміну, але не менше опосередкованої вартості будівництва обєктів медичних установ, рекомендованих Мінрегіонбудом (поліклініка на 150 відвідувань за зміну, лікарня на 90 ліжок), зазначені в п. 1.1 Договору, втратили чинність з моменту підписання даної додаткової угоди, що не відповідає та суперечить положенням Закону України «Про планування і забудову територій», Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», інших нормативно-правових актів в редакціях, що діяли на момент вчинення правочину, так як вищевказаними положеннями ст. 27-1 Закону України «Про планування і забудову територій», ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», в редакціях, що діяли на момент вчинення правочину, була встановлена заборона органам місцевого самоврядування вимагати від замовника будівництва надання будь-яких послуг, у тому числі здійснення будівництва об`єктів та передачі матеріальних або нематеріальних активів (зокрема житлових та нежитлових приміщень, у тому числі шляхом їх викупу), крім пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, передбаченої цією статтею, а також крім випадків, визначених ч. 5 ст. 30 цього Закону.

Враховуючи вищевикладене спірна додаткова угода № 3 від 03.07.2012 до Договору № 39 від 21.04.2006, укладена між третьою особою, відповідачем 1 та відповідачем 2, суперечить положенням Закону України «Про планування і забудову територій», Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», інших нормативно-правових актів в редакціях, що діяли на момент вчинення правочину, оскільки вищевказаними положеннями ст. 27-1 Закону України «Про планування і забудову територій», ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», в редакціях, що діяли на момент вчинення правочину, була встановлена заборона органам місцевого самоврядування вимагати від замовника будівництва надання будь-яких послуг, у тому числі здійснення будівництва об`єктів та передачі матеріальних або нематеріальних активів (зокрема житлових та нежитлових приміщень, у тому числі шляхом їх викупу), крім пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, передбаченої цією статтею, а також крім випадків, визначених ч. 5 ст. 30 цього Закону, а тому позовна вимога прокурора про визнання її недійсною, є законною і обґрунтованою.

Відповідач 2 у своєму відзиві (вх. № суду 17458/15 від 28.07.2015) на позовну заяву, клопотанні про застосування строку позовної давності та додаткових письмових поясненнях (вх. № суду 36/17 від 03.01.2017) просить суд відмовити прокурору у задоволенні позову повністю у звязку із пропущенням строку позовної давності.

Згідно ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 1 ст. 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку.

Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Відповідно до ч.ч. 2-5 ст. 267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Пунктом 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» від 29.05.2013 № 10 передбачено, що початок перебігу позовної давності визначається за правилами ст. 261 ЦК України. Якщо у передбачених законом випадках з позовом до господарського суду звернувся прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор. У таких випадках питання про визнання поважними причин пропущення позовної давності може порушуватися перед судом як прокурором, так і позивачем у справі.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач довідався про обставини укладення між третьою особою, відповідачем 1 та відповідачем 2 спірної додаткової угоди № 3 від 03.07.2012 до Договору № 39 від 21.04.2006 в момент її підписання і укладення, так як сама спірна додаткова угода до Договору укладалась від імені виконавчого органу позивача - ОСОБА_1 комітету Бучанської міської ради і підписувалась першим заступником міського голови на виконання рішення «Про укладення додаткової угоди до Договору № 39 від 21.04.2006, укладеного між АТ ХК «Київміськбуд», КП «Бучабудзамовник» та Бучанською міською радою» від 19.04.2012 № 745, що в свою чергу підписувалось міським головою, який головує на засіданнях Бучанської міської ради і представляє територіальну громаду, раду та її виконавчий комітет у відносинах з державними органами, іншими органами місцевого самоврядування, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності, громадянами, а також у міжнародних відносинах відповідно до законодавства, і додатком № 1 до якого була спірна додаткова угода № 3 від 03.07.2012. Крім того, підпис першого заступника міського голови на спірній додатковій угоді № 3 від 03.07.2012 до Договору № 39 від 21.04.2006 був засвідчений печаткою Бучанської міської ради.

У процесі розгляду справи судом встановлено, що позовна давність для позивача для звернення до суду із вимогою про захист свого права на оспорювання додаткової угоди № 3 від 03.07.2012 до Договору № 39 від 21.04.2006 почала свій перебіг з моменту коли він довідався про спірну додаткову угоду до Договору і відповідно міг довідатись про можливі порушення при її укладенні, а саме з 03.07.2012 і спливла через три роки з 04.07.2015.

Як вбачається із матеріалів справи, прокурор в інтересах позивача звернувся до господарського суду Київської області із позовною заявою вих. № 75-1387-15 62-4068вих15 від 24.06.2015 до відповідачів про визнання недійсною додаткової угоди до Договору 14.07.2015, тобто із спливом строків позовної давності.

Вищий господарський суд України скасовуючи попередні рішення у справі № 911/3023/15 та направляючи справу на новий розгляд до господарського суду Київської області, у своїй постанові від 31.10.2016 зазначив, що місцевому господарському суду під час нового розгляду необхідно з`ясувати чи ставилось у даній справі питання щодо поновлення строку позовної давності у випадку його пропущення.

Прокурор у додаткових письмових поясненнях вих. № 812вих.17 від 19.01.2017 (вх. № суду 1098/17 від 19.01.2017) виклав своє клопотання про поновлення встановленого законом строку позовної давності, у зв`язку з чим прокурор звертається до суду з метою отримання судового захисту, як єдиного можливого способу поновлення порушеного права територіальної громади міста ОСОБА_4.

Клопотання прокурора про поновлення строку позовної давності обгрутовано тим, що заступником прокурора міста Ірпеня направлялася аналогічна позовна заява від 24.06.2015 до господарського суду Київської області і ухвалою зазначеного суду від 01.07.2015 у справі № 911/2659/15 позовна заява з доданими матеріалми була повернута прокурору міста Ірпеня у зв`язку із направленням прокурорм копії позовної заяви з додатками відповідачам рекомендованим листом, а не цінним листом із описом вкладення до нього. У зв`язку із тим, що трьохрічний строк на звернення до суду закінчився 03.07.2015, а ухвалу суду від 01.07.2015 про повернення позовної заяви отримано прокурорм пізніше, то строк на звернення до суду пропущено прокуролрм з обґрунтованих причин. В той же час орган держави, який визначено Законом на виконання вказаних функцій держави - Бучанська міська рада Київської області жодних заходів не вжила.

Відповідач 2 надав заперечення (вх. № суду 2240/17 від 31.01.2017) на клопотання прокурора про поновлення строку позовної давності, в яких проти клопотання прокурора про поновлення строку позовної давності заперечує, оскільки позивач був повністю обізнаний про підписання спірної додаткової угоди, з клопотанням про поновлення строку на звернення до суду позивач не звертався. Також відповідач 2 зазначає, що повернення позовної заяви прокурору ухвалою суду від 01.07.2015, не перериває перебігу строку позовної давності та не може бути підставою для поновлення пропущеного строку.

Як зазначено в п. 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» від 29.05.2013 № 10 позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом ч. 5 ст. 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.

Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

Закон не визначає, з чиєї ініціативи суд визнає причини пропущення позовної давності поважними. Як правило, це здійснюється за заявою (клопотанням) позивача з наведенням відповідних доводів і поданням належних та допустимих доказів. Відповідна ініціатива може виходити й від інших учасників судового процесу, зокрема, прокурора, який не є стороною у справі.

Висновок про застосування позовної давності відображається у мотивувальній частині рішення господарського суду.

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення ст. 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму ЦК України) (п. 2.3 зазначеної постанови Пленуму Вищого господарського суду України).

Заступник прокурора міста Ірпеня звертався до суду з аналогічною позовною заявою, яку ухвалою господарського суду Київської області від 01.07.2015 у справі № 911/2659/15 було повернуто у зв`язку із направленням відповідачам копії похової заяви з додатками рекомендованим листом, а не цінним листом із описом вкладення до нього (вказана ухвала міститься в Єдиному державному реєстрі судових рішень http://reyestr.court.gov.ua/Review/46182593).

Заступник прокурора міста Ірпеня Київської області звернувся з позовною вимогою про визнання недійсною спірної додаткової угоди, відповідно до якої виконавчий комітет Бучанської міської ради відмовився від майнових прав на суспільно необхідні об`єкти нерухомості (будівництво школи, дольової участі у будівництві поліклініки), що суперечить інтересам територіальної громади м. Буча.

Бучанська міська рада Київської області, як орган, який відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», наділений правом представляти інтереси територіальної громади міста ОСОБА_4, належним чином не надав оцінку законності прийнятого виконавчим комітетом міської ради рішення, не вжив заходів цивільно-правового характеру.

Враховуючи вищевикладене відповідно до ч. 5 ст. 267 ЦК України суд визнає поважними причини пропущення позовної давності прокурорм, а тому порушене право підлягає захисту.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, обставини, викладені у позовній заяві прокурора, поданій в інтересах позивача, знайшли своє підтвердження в ході розгляду справи, його позовні вимоги є такими, що ґрунтуються на нормах законодавства України, а відповідно до ч. 5 ст. 267 ЦК України суд визнає поважними причини пропущення позовної давності прокурорм, порушене право підлягає захисту, тобто позовні вимоги підлягають завдоволенню, а додаткова угода № 3 від 03.07.2012 до Договору № 39 від 21.04.2006, укладена між ОСОБА_1 комітетом Бучанської міської ради, КП «Бучабудзамовник» Бучанської міської ради та ПАТ «Холдингова компанія «Київміськбуд», підлягає визнанню недійсною.

Судові витрати відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідачів.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Визнати недійсною додаткову угоду № 3 від 03.07.2012 до Договору № 39 від 21.04.2006, укладену між ОСОБА_1 комітетом Бучанської міської ради, Комунальним підприємством «Бучабудзамовник» Бучанської міської ради та Публічним акціонерним товариством «Холдингова компанія «Київміськбуд».

3. Стягнути з Комунального підприємства «Бучабудзамовник» Бучанської міської ради (08292, Київська область, м. Буча, ОСОБА_4Хмельницького, 4, код ЄДРПОУ 33699425) в доход Державного бюджету України 609 (шістсот дев`ять) грн. 00 коп. судового збору.

4. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Холдингова компанія «Київміськбуд» (01010, м. Київ, вул. Суворова, 4/6, код ЄДРПОУ 23527052) в доход Державного бюджету України 609 (шістсот дев`ять) грн. 00 коп. судового збору.

Дане рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене в порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Повне рішення складено: 27.02.2017.

Суддя О.О. Христенко