Рішення № 65010507, 18.01.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.01.2017Справа №910/21776/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротренд-ЛТД"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Трейдфілд Україна"

про стягнення грошових коштів

Суддя Ю.В. Цюкало

Представники сторін:

від позивача: Гонтаренко А.К. - за довіреністю від 15.11.2016 року

від відповідача: не з'явились

В судовому засіданні 18 січня 2016 року, відповідно до положень ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

СУТЬ СПОРУ:

У листопаді 2016 року до канцелярії Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротренд-ЛТД" (позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Трейдфілд Україна" (відповідач) про стягнення 15 916,13 грн. пені, 3 080,54 грн. 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням умов договору купівлі - продажу №60 від 12.08.2016 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.11.2016 року суддею Цюкало Ю.В. прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі №910/21776/16. Розгляд справи призначено на 21.12.2016 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.12.2016 року розгляд справи відкладено на 18.01.2016 року.

Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосуванням засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для повного та об'єктивного вирішення справи, розгляд справи відбувався з урахуванням положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, суд, -

ВСТАНОВИВ:

12.08.2016 року між позивачем (продавець) та відповідачем (покупець) укладено договір купівлі - продажу №60 (далі - договір або договір купівлі - продажу), відповідно до умов якого продавець зобов'язується продати товар, зазначений в п.1.2. даного договору, а покупець - прийняти та оплатити його на умовах, встановлених даним договором (п. 1.1. договору).

Згідно п. 2.1. договору продавець здійснює поставку товару до 14 серпня 2016 включно. Датою поставки товару є дата, що зазначена в акті приймання зернового склада на отримання сільськогосподарської продукції та відповідає даті відмітки покупця на ТТН про прийняття товару.

Відповідно до п. 3.1. договору покупець здійснює оплату 100% вартості кожної отриманої від продавця партії товару протягом 5 (п'яти) банківських днів з моменту виконання продавцем умов договору щодо поставки товару та надання продавцем наступних документів на поставлену партію товару: рахунок - фактура продавця; ТТН з відміткою вантажоодержувача про прийняття товару; видаткова накладна; податкова накладна; копія свідоцтва платника ПДВ; документи, визначені в п. 2.4. договору; додаткові документи, що надаються на вимогу покупця.

Згідно з п. 4.4. договору в разі прострочення оплати за товар покупець сплачує продавцю пеню в розмірі облікової ставки НБУ від простроченої суми оплати за кожний день прострочення оплати.

Договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання зобов'язання за договором або до розірвання даного договору (п. 7.1. договору).

На виконання умов договору позивач передав, а відповідач прийняв товар на суму 3 758 261,36 грн., що підтверджується видатковими накладеними: № 43 від 12.08.2016 року на суму 286 330,10 грн., № 47 від 13.08.2016 року на суму 2 196 040,80 грн., № 48 від 13.08.2016 року на суму 1 085 700,40 грн., №51 від 14.08.2016 року на суму 190 190,06 грн

Позивач стверджує, що відповідачем допущено неналежне виконання зобов'язань за договором купівлі-продажу № 60 від 12.08.2016 року щодо своєчасної оплати товару, у зв'язку з чим просить стягнути з останнього 15 916,13 грн. пені та 3 080,54 грн. 3% річних.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Згідно зі ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 статті 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач свої зобов'язання за договором виконав, здійснив поставку товару, який прийнятий відповідачем без заперечень та зауважень, на загальну суму 3 758 261,36 грн., що підтверджується видатковими накладеними № 43 від 12.08.2016 року на суму 286 330,10 грн., № 47 від 13.08.2016 року на суму 2 196 040,80 грн., № 48 від 13.08.2016 року на суму 1 085 700,40 грн., №51 від 14.08.2016 року на суму 190 190,06 грн.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 253 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Відповідно до постанови Національного банку України № 514 від 03.12.2003 "Про затвердження Положення про порядок здійснення уповноваженими банками операцій за документарними акредитивами в розрахунках за зовнішньоекономічними операціями" банківський день це - робочий день банку в тому місці, в якому повинна виконуватися дія, передбачена УПДА або іншими міжнародними документами, затвердженими МТП.

З огляду на відсутність відомостей щодо робочих днів у тижні банківської установи відповідача суд приходить до висновку, що період прострочення оплати за поставлений товар слід встановлювати з урахуванням здійснення оплати протягом 5 (п'яти) не банківських, а робочих днів.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

З огляду на викладене та враховуючи умови договору відповідач мав здійснити оплату за отриманий товар до 19.08.2016 включно.

Як вбачається з банківської виписки відповідачем було здійснено оплату товару за договором 30.08.2016 року, тобто, з порушенням строку оплати, що встановлений у п. 3.1. договору.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується що відповідач, в порушення п. 3.1. договору, у визначені строки оплату товару не здійснив, що не було спростовано відповідачем належними та допустимими доказами, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Сторони можуть домовитись про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків передбачених законом.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафних санкцій надано сторонам частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Судом враховано викладене у пункті 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", а саме те, що з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

З огляду на вищенаведене, у зв'язку з тим, що відповідач взяті на себе зобов'язання по сплаті отриманого товару у строк встановлений п. 3.1. договору своєчасно не виконав, вимоги позивача про стягнення з відповідача 15 916,13 грн. пені та 3 080,54 грн. 3% річних підлягають задоволенню у повному обсязі за розрахунком позивача.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору відповідно до положень ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Крім того, позивач просить суд включити до складу судових витрат витрати позивача на правову допомогу у розмірі 2 000,00 грн.

Статтею 44 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката та оплата інших витрат, пов'язаних із розглядом справи. В контексті цієї норми, зокрема, судовими витратами є витрати на послуги адвоката, пов'язані із розглядом справи, якщо згадані витрати понесені стороною, котрій такі послуги надавались, а їх оплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Відповідно до п. 6.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розподілу 6 Господарського процесуального кодексу України" витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 Господарського процесуального кодексу України у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

Як вбачається з матеріалів справи, 27.10.2016 між позивачем (клієнт) та Адвокатським об'єднанням "Наша справа" (об'єднання) було укладено договір про надання адвокатської правової допомоги № 09/27.10.2016, на підставі якого клієнт доручає, а об'єднання бере на себе зобов'язання надавати адвокатську правову допомогу в обсязі та на умовах передбачених цим договором.

Згідно п. 1.2. договору про надання адвокатської правової допомоги № 09/27.10.2016 об'єднання надає наступну правову допомогу: консультацію та складання усіх необхідних документів, в тому числі позовної заяви разом з здійсненням розрахунків для оформлення повного пакету документів та подачі в суд стосовно стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Трейдфілд Україна" на користь клієнта пені та 3 % річних внаслідок несвоєчасного виконання грошових зобов'язань за договором купівлі-продажу № 60 від 12 серпня 2016 року, що укладений між клієнтом та ТОВ "Трейдфілд Україна" в особі відокремленого підрозділу - Філії Товариства з обмеженою відповідальністю "Трейдфілд Україна"у місті Херсон.

Відповідно до п. 3.1. договору надання адвокатської правової допомоги № 09/27.10.2016 за надану об'єднанням правову допомогу за цим договором клієнт зобов'язується сплатити гонорар у розмірі 2 000,00 грн.

До матеріалів справи додана копія Акту прийому-передачі наданої адвокатської правової допомоги від 14.11.2016 року на загальну суму 2 000,00 грн., що підписаний сторонами договору та скріплений його печатками, а також копія банківської виписки клієнта від 18.11.2016 року, яка підтверджує оплату адвокатської правової допомоги у розмірі 2 000,000 грн.

Відповідно до п. 6.5 Постанови Пленуму ВГСУ №7 від 21.02.2013 "Про судовий збір" розподіл сум інших, крім судового збору, судових витрат здійснюється за загальними правилами частини п'ятої статті 49 Господарського процесуального кодексу України, тобто при задоволенні позову вони покладаються на відповідача, при відмові в позові - на позивача, а при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За тими ж правилами здійснюється й розподіл сум цих витрат у розгляді господарським судом апеляційних і касаційних скарг.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Суд, з урахуванням конкретних обставин справи, зважаючи на тривалість розгляду і нескладність справи, обмежує розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. Таким чином, витрати позивача на правову допомогу підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача у розмірі 1 000,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України,-

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Трейдфілд Україна" (01042, м. Київ, вул. Івана Кудрі, 30, ідентифікаційний код 37641298) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротренд-ЛТД" (54030, Миколаївська область, м. Миколаїв, вул. Артилерійська, 18, ідентифікаційний код 40347867) грошові кошти: 15 916,13 грн. (п'ятнадцять тисяч дев'ятсот шістнадцять гривень 13 копійок) пені та 3 080,54 грн. (три тисячі вісімдесят гривень 54 копійки) 3% річних, 1 378,00 грн. (одна тисяча триста сімдесят вісім гривень) судового збору та 1 000,00 грн. (одну тисячу гривень) витрат по оплаті послуг адвоката. Видати наказ.

3. Копію рішення направити відповідачу у справі №910/21776/16.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 24.02.2016 року.

СуддяЮ.В. Цюкало