Рішення № 65010252, 28.11.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.11.2016Справа №910/16970/16

За позовом Державного підприємства Міністерства оборони України "Укрвійськбуд"

до Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал"

про розірвання договору

Суддя Цюкало Ю.В.

Представники сторін:

від позивача: Шевчук О.С. (за довіреністю);

від відповідача: Шмонденко Д.В. (за довіреністю).

В судовому засіданні 28 листопада 2016 року, відповідно до положень ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

СУТЬ СПОРУ:

У вересні 2016 року до канцелярії Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Державного підприємства Міністерства оборони України "Укрвійськбуд" (позивач) до Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" (відповідач) про розірвання Договору про послуги водопостачання та водовідведення № 02820/1-1-02 від 22.07.2003 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вказаний договір не відповідає умовам Закону України «Про житлово-комунальні послуги.

Відповідач звернувся до суду із відзивом, у якому за викладених підстав проти позову заперечував.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.09.2016 року суддею Цюкало Ю.В. прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі №910/16970/16. Розгляд справи призначено на 19.10.2016 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.10.2016 року розгляд справи відкладено на 07.11.2016 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.11.2016 року продовжено розгляд спору на 15 днів, розгляд справи відкладено на 28.11.2016 року.

Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосуванням засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 811 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до п. 5.1.4 статуту Державного підприємства Міністерства оборони України "Укрвійськбуд", затвердженого наказом Міністерства оборони України від 29.01.1998 року №27 підприємство має право створювати філії і затверджує положення про них.

Наказом Державного підприємства Міністерства оборони України "Укрвійськбуд" від 15.12.1999 року №78 затверджено Положення про Філію Державного підприємства Міністерства оборони України "Укрвійськбуд"-"135 Домобудівельний комбінат".

Згідно з п.п. 1.1, 1.2 положення Філія "135 Домобудівельний комбінат" є відокремленим підрозділом Державного підприємства Міністерства оборони України "Укрвійськбуд". Філія не є юридичною особою.

22.07.2003 року між Відкритим акціонерним товариством «АК «Київводоканал» (перейменовано у Публічне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал») (постачальник) та Філією Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» « 135 Домобудівельний комбінат» (абонент) укладено Договір № 02820/1-1-02 на послуги водопостачання та водовідведення (надалі - Договір).

Відповідно до п. 1.1. Договору постачальник зобов'язується надавати абоненту послуги з постачання питної води та водовідведення, а абонент зобов'язується розраховуватися за вищезазначені послуги згідно умов договору та Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994 року № 65.

Пунктом 7.2. Договору сторонами погоджено, що договір може бути розірваний за згодою сторін. Договір може бути розірвано у судовому порядку на вимогу однієї із сторін у разі порушення другою стороною договірних зобов'язань. Сторона, що бажає розірвати договір, має письмово попередити про це другу сторону за один місяць. Договір може бути розірвано при умові обов'язкового погашення абонентом заборгованості за надані послуги.

В подальшому сторонами було укладено Додаткову угоду № 3 до Договору, відповідно до п. 1 якої постачальник щомісячно визначає та забезпечує абоненту відшкодування його витрат, пов'язаних з нарахуванням, збором, обліком та розщепленням платежів населення за водопостачання та водовідведення (витрати) в розмірі 5,5% від вартості поставлених та спожитих абонентом послуг з водопостачання та водовідведення (знижка), які розраховуються по тарифах для житлових організацій.

Позивач стверджує, що Договір про послуги водопостачання та водовідведення № 02820/1-1-02 від 22.07.2003 року є таким, що не спрямований на реальне настання правових наслідків, оскільки не передбачає фактичне споживання послуг, суперечить Закону України «Про житлово-комунальні послуги», у зв'язку із чим підлягає розірванню на підставі ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України.

Відповідач у відзиві зазначив, що надання послуг за Договором про послуги водопостачання та водовідведення № 02820/1-1-02 від 22.07.2003 року підтверджується постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.02.2014 року у справі № 910/12019/13, крім того позивачем не дотримана процедура розірвання договору, передбачена п. 7.2.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають відхиленню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтями 33, 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Відповідно до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки визначає Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Як встановлено судом, 22.07.2003 року між Відкритим акціонерним товариством «АК «Київводоканал» (перейменовано у Публічне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал») та Філією Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» « 135 Домобудівельний комбінат» укладено Договір № 02820/1-1-02 на послуги водопостачання та водовідведення, відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов'язується надавати абоненту послуги з постачання питної води та водовідведення, а абонент зобов'язується розраховуватися за вищезазначені послуги згідно умов договору та Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994 року № 65.

В подальшому сторонами було укладено Додаткову угоду № 3 до Договору, відповідно до п. 1 якої постачальник щомісячно визначає та забезпечує абоненту відшкодування його витрат, пов'язаних з нарахуванням, збором, обліком та розщепленням платежів населення за водопостачання та водовідведення (витрати) в розмірі 5,5% від вартості поставлених та спожитих абонентом послуг з водопостачання та водовідведення (знижка), які розраховуються по тарифах для житлових організацій.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.02.2014 року у справі № 910/12019/13 стягнуто з Державного підприємства Міністерства оборони України "Укрвійськбуд" (юридична адреса: 04086, м. Київ, вул. Петропавлівська, 54-А, фактична адреса: 03151, м. Київ, вул. Вінницька, 14/39, код 24308300) на користь Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, 1-а, код 03327664) 743491 (сімсот сорок три тисячі чотириста дев'яносто одну) грн 69 коп. основного боргу, 29017 (двадцять дев'ять тисяч сімнадцять) грн 99 коп. інфляційних втрат, 35902 (тридцять п'ять тисяч дев'ятсот дві) грн 00 коп. 3% річних, 37174 (тридцять сім тисяч сто сімдесят чотири) грн 59 коп. штрафу, 2576 (дві тисячі п'ятсот сімдесят шість) грн 03 коп. пені.

При цьому, вказаним судовим рішенням встановлення надання позивачу послуг на підставі Договору № 02820/1-1-02 на послуги водопостачання та водовідведення від 22.07.2003 року, а отже і твердження позивача про те, що договір не спрямований на реальне настання правових наслідків.

Згідно з ч. 2-4 ст. 188 Господарського кодексу України сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором; сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду; у разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Разом з тим, позивач всупереч п. 7.2. Договору та ст. 188 Господарського кодексу України не звертався до позивача із заявою про розірвання договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 652 Цивільного кодексу України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

З системного аналізу ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України вбачається, що можливість розірвання договору пов'язано безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю чотирьох умов, визначених у вказаній правовій нормі, при істотній зміні обставин

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України по справі №3-47гс11 від 23.05.2011 року.

Таким чином, підсумовуючи наведе, суд дійшов висновку що позивачем не доведено сукупності обставин, на підставі яких Договір про послуги водопостачання та водовідведення № 02820/1-1-02 від 22.07.2003 року, відповідно до ст. 651, 652 Цивільного кодексу підлягає розірванню, а отже і позовні вимоги судом залишаються без задоволення.

Судові витрати, відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України залишаються за позивачем.

Керуючись ст.ст. 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 24.02.2017 року.

Суддя Ю.В. Цюкало