Ухвала суду № 65007846, 23.02.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/14487/16 Головуючий у 1-й інстанції: Аблов Є.В. Суддя-доповідач: Костюк Л.О.

У Х В А Л А

Іменем України

23 лютого 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Костюк Л.О.;

суддів: Бужак Н.П., Твердохліб В.А.;

за участю секретаря: Драч М.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду апеляційну скаргу Київського міського військового комісаріату на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 листопада 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Київського міського військового комісаріату про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И Л А:

У вересні 2016 року, ОСОБА_3 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Київського міського військового комісаріату про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити дії, мотивуючи позовні вимоги тим, що позивач бездоганно прослужив на військовій службі понад 24 роки у календарному обчисленні, а звільнення з військової служби було здійснено в зв'язку з повною ліквідацією системи військових судів, тобто з реформуванням Збройних Сил України, а відтак є всі підстави для набуття ОСОБА_3 статусу ветерана військової служби відповідно до Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальних захист».

Як наслідок, протиправною є відмова відповідача в задоволенні заяви про визнання ОСОБА_3 ветераном військової служби.

В позовній заяві позивач (з урахуванням заяви про уточнення) просив суд:

- визнати протиправною відмову Київського міського військового комісаріату у встановленні мені статусу ветерана військової служби;

- зобов'язати Київський міський військовий комісаріат встановити ОСОБА_3 статус ветерана військової служби і видати посвідчення та нагрудний знак «Ветеран військової служби».

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 листопада 2015 року адміністративний позов задоволено повністю.

Визнано протиправною відмову Київського міського військового комісаріату у задоволенні заяви ОСОБА_3 від 11.07.2016 року про визнання ветераном військової служби, викладену у листі від 20.07.2016 року № ВСЗ/1743.

Зобов'язано Київський міський військовий комісаріат визнати підполковника юстиції запасу ОСОБА_3 ветераном військової служби та видати відповідне посвідчення і нагрудний знак «Ветеран військової служби».

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позову.

Заслухавши суддю - доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з таких підстав.

Згідно зі ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в повному обсязі, з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції, що ОСОБА_3 звернувся до Київського МВК із заявою від 11.07.2016 року, у якій на підставі норм Закону України «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку із реформуванням Збройних Сил України, та членів їх сімей», Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист» та Порядку видачі посвідчення і вручення нагрудного знаку «Ветеран військової служби», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 1999 року №1601, просив видати йому посвідчення та нагрудний знак "Ветеран військової служби" як такому, що набув з 15.11.2010 року статус ветерана військової служби.

За результатами розгляду заяви позивача Київський МВК у листі від 20.07.2016 року повідомив про відсутність підстав для встановлення статусу ветерана військової служби та видачі нагрудного знаку, з огляду на те, що ОСОБА_3 звільнено з військової служби у зв'язку із проведенням організаційних заходів, а не через реформування Збройних Сил України.

Позивач вважає протиправною відмову у задоволенні заяви про визнання його ветераном військової служби, оскільки відповідно до пункту 5 частини першої статті 5 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів і деяких інших осіб та їх соціальний захист», та пункту 1 наказу Міністра оборони України від 29 грудня 2006 року №774 «Про вдосконалення заходів з кадрового забезпечення Збройних Сил України на період 2007-2011 років» (із змінами, внесеними наказом Міністра оборони України від 11 грудня 2008 року №611), він відноситься до кола громадян України, які визнаються ветеранами військової служби, а саме: військовий місцевий суд Київського гарнізону, в якому ОСОБА_3 проходив військову службу на посаді заступника голови цього суду у військовому званні підполковник юстиції, було ліквідовано, що вказує на реформування Збройних Сил України.

Надаючи правову оцінку матеріалам, обставинам справи, а також наданим поясненням та запереченням сторін, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини першої статті 63 Закону України «Про судоустрій України», який діяв до 03.08.2010 року, судді військових судів перебували на військовій службі та входили до штатної чисельності Збройних Сил України.

Встановлено, що ОСОБА_3 проходив службу на посаді заступника голови Військового місцевого суду Київського гарнізону у військовому званні підполковник юстиції.

Разом з тим на підставі пункту 4 розділу ХIII «Перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції від 07 липня 2010 року), пункту 1 Указу Президента України «Про ліквідацію військових апеляційних та військових місцевих судів» від 14 вересня 2010 року № 900/2010 та наказу Голови Державної судової адміністрації України від 15 вересня 2010 року № 135 Військовий місцевий суд Київського гарнізону ліквідований.

Наказом Міністра оборони України від 11.10.2010 року №1081 (по особовому складу) ОСОБА_3 звільнено з військової служби у запас за підпунктом «г» частини сьомої статті 26 3акону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (у зв'язку із проведенням організаційних заходів) та в подальшому наказом голови Військового місцевого суду Київського гарнізону від 14 жовтня 2010 року №42-к позивача виключено з 14 жовтня 2010 року зі списків військовослужбовців вказаного суду із зняттям з усіх видів забезпечення та направленням для зарахування на військовий облік до Святошинського районного у м. Києві військового комісаріату.

На час звільнення з військової служби вислуга ОСОБА_3 складала повних 24 роки в календарному обчисленні.

Відповідно до пункту 12 статті 1 Закону України «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку із реформуванням Збройних Сил України, та членів їх сімей» особам, які звільняються з військової служби на підставі нормативно-правових актів, прийнятих у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, надаються такі гарантії соціального захисту: військовослужбовцям, які звільняються зі Збройних Сил України у зв'язку із реформуванням, статус ветерана військової служби надається у разі вислуги 20 років і більше у календарному обчисленні.

Пунктом 2 статті 3 Прикінцевих положень Закону України «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку із реформуванням Збройних Сил України, та членів їх сімей» визначено, що дія пункту 6 статті 1 цього 3акону поширюється на осіб, звільнених з військової служби (померлих) після 01 січня 2004 року, пунктів 2, 3, 4, 6, 7, 8, 9, 11 та 12 цієї статті на військовослужбовців, які звільнені з військової служби у зв'язку із реформуванням Збройних Сил України після цієї дати.

У пункті 5 частини 1 статті 5 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист», який діяв на час звільнення позивача з військової служби, та діючого на даний час Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист» встановлено, що ветеранами військової служби визнаються громадяни України, які бездоганно прослужили на військовій службі 20 і більше років у календарному або 25 та більше років у пільговому обчисленні і звільнені з військової служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України.

Згідно з положеннями пункту 1 наказу Міністра оборони України від 29 грудня 2006 року №774 «Про вдосконалення заходів з кадрового забезпечення Збройних Сил України на період 2007-2011 років» з 01 січня 2007 року військовослужбовцями, звільненими з військової служби у зв'язку з реформуванням 3бройних Сил України, вважаються військовослужбовці, які звільнені з військових частин, що розформовуються, а також у разі скорочення посад на підставі відповідних директив Міністра оборони України про проведення організаційних заходів. Звільнення цих військовослужбовців проводиться з підстав, що визначені підпунктом «г» частини сьомої статті 26 3акону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів - у разі неможливості їх використання на службі).

Зазначений наказ Міністра оборони України на час звільнення ОСОБА_3 з військової служби був чинним, а тому його положення підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Системний аналіз наведених вище нормативних актів та встановлених обставин свідчить про те, що звільнення ОСОБА_3 з військової служби (з вислугою 24 роки у календарному обчисленні) відбулося у зв'язку з повною ліквідацією військових судів, які входили до штатної чисельності Збройних Сил України, тобто у зв'язку із реформуванням останніх.

На підставі зазначеного вище, колегія суддів приходить до висновку щодо наявність правових підстав для набуття ОСОБА_3 статусу ветерана військової служби відповідно до норм Закону України «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку із реформуванням Збройних Сил України, та членів їх сімей» та Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист», та вважає, що відмова Київського МВК у наданні позивачу статусу ветерана військової служби та видачі посвідчення і нагрудного знаку «Ветеран військової служби» є протиправною.

Щодо послання відповідача щодо відсутності у наказі про звільнення ОСОБА_3 посилання про його звільнення у зв'язку із реформуванням Збройних Сил України, оскільки формулювання причин звільнення на підставі підпунктом «г» частини сьомої статті 26 3акону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів - у разі неможливості їх використання на службі) не спростовує обставин фактичного реформування Збройних Сил України у вигляді ліквідації військових судів, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Відповідно до пункту 1 Порядку видачі посвідчення і вручення нагрудного знаку «Ветеран військової служби», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 1999 року №1601 (далі по тексту - Порядок), посвідчення та нагрудні знаки «Ветеран військової служби» видаються (вручаються) особам, які набули статусу ветеранів військової служби відповідно до Закону України «Про статус ветеранів військової служби та їх соціальний захист».

Згідно з нормами пунктів 2-4 посвідчення «Ветеран військової служби» є документом, що підтверджує статус ветерана військової служби і його право на отримання відповідних пільг згідно із Законом України «Про статус ветеранів військової служби та їх соціальний захист», іншими актами законодавства.

Підставою для видачі посвідчення і вручення нагрудного знака «Ветеран військової служби» є один з таких документів: наказ про звільнення з військової служби в запас або у відставку; довідка медико-соціальної експертної комісії про встановлення інвалідності I чи II групи, яка настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби; посвідчення про нагородження медаллю «Ветеран Вооруженных Сил СССР».

Посвідчення та нагрудний знак «Ветеран військової служби» вручаються ветеранові військової служби або за його дорученням рідним чи іншим особам військовими комісаріатами та органами пенсійного забезпечення Адміністрації Держприкордонслужби, Адміністрації Держспецтрансслужби, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, МВС, Управління державної охорони за місцем проживання ветерана, за що одержувач посвідчення та нагрудного знака розписується у відповідному обліковому документі.

Таким чином, оскільки позивач набув статусу ветерана військової служби, йому має бути присвоєно статус ветерана військової служби та видані (вручені) відповідне посвідчення та нагрудний знак «Ветеран військової служби».

Окрім зазначеного колегія суддів звертає увагу на те, що втручання у дискреційні повноваження Київського МВК, як суб'єкта владних повноважень шляхом його зобов'язання вчинити відповідні дії є виправданим, оскільки відсутній інший дієвий спосіб захисту порушеного права, та враховує, що у межах спірних правовідносин відповідачем не доведено наявність підстав для відмови у визнанні позивача ветераном військової служби.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції в повній мір досліджено обставини справи на підставі яких суд прийшов до правильного висновку, що адміністративний позов ОСОБА_3 підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач по справі, як суб'єкт владних повноважень, не виконав покладений на нього обов'язок щодо доказування правомірності вчинених ним дій та прийняття оскаржуваного рішення.

Натомість, позивачем надано достатньо доказів в підтвердження обставин, якими обґрунтовує позовні вимоги.

Зі змісту ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 2, 12, 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Київського міського військового комісаріату - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 листопада 2016 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте на неї може бути подана касаційна скарга до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені ст. 212 КАС України.

(Повний текст виготовлено - 27 лютого 2017 року).

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Костюк Л.О.

Судді: Бужак Н.П.

Твердохліб В.А.