Рішення № 65005490, 27.02.2017, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Справа № 2029/7187/12 Головуючий суддя І інстанції Саркісян О.А.

Провадження № 22-ц/790/132/17 Суддя доповідач Піддубний Р.М.

Категорія: «кредитні правовідносини»

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2017 року м. Харків

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого: судді Піддубного Р.М.,

суддів: Гуцал Л.В., Пилипчук Н.П.,

за участю секретаря: Доля О.Ю., Огар І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_2, яка діє в інтересах ОСОБА_3, на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 29 червня 2016 року по справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_3, третя особа - управління служб у справах дітей департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення, зняття з реєстраційного обліку, за зустрічним позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», треті особи - ОСОБА_3, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Гончаренко Тарас Андрійович, про визнання договорів кредиту та іпотеки недійсними, а також зустрічним позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк», ОСОБА_1, приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Гончаренка Тараса Андрійовича про визнання недійсними кредитного договору та договору іпотеки, -

встановила:

У липні 2012 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом, в обґрунтування якого зазначило, що 20 червня 2008 року між банком та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № НАН2GК01270033, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 40337,25 доларів США та зобов'язалась повернути вказану суму у строк до 20 червня 2018 року відповідно до графіку погашення заборгованості, що є додатком до кредитного договору, а також сплачувати проценти за користування кредитом у розмірі 15 % на рік на суму залишку заборгованості, а також інші, передбачені договором платежі. Того ж дня, у забезпечення виконання зобов'язань за вказаним договором між сторонами було укладено договір іпотеки, предметом якого є належна ОСОБА_1 на праві власності квартира АДРЕСА_1.

Посилаючись на те, що ОСОБА_1 взятих на себе за договором зобов'язань належним чином не виконала, з урахуванням уточнених позовних вимог, ПАТ КБ «ПриватБанк» просило в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № НАН2GК01270033 від 20.06.2008 року у розмірі 54 403, 57 доларів США, що за курсом НБУ станом на 05.04.2012 року становить 434 140 грн. 51 коп., яка складається з: 34 011,32 доларів США заборгованості за кредитом, 9 153,69 доларів США заборгованості за процентами, 1 851,27 доларів США заборгованості за комісією, 6 766, 81 доларів США нарахованої пені за порушення зобов'язань за договором, а також штрафів: 31,33 доларів США - фіксована частина, 2 589,15 доларів США - процентна складова, звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру № 60, житловою площею 17,7 кв.м., загальною площею 31,8 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки ПАТ КБ «Приватбанк» з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах та організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ «Приватбанк» всіх передбачених нормативно-правовими дій, необхідних для продажу предмету іпотеки, виселити ОСОБА_1 з усіма проживаючими разом з нею мешканцями з квартири без надання іншого житлового приміщення зі зняттям їх з реєстраційного обліку за вказаною адресою.

У березні 2013 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічним позовом, мотивуючи який зазначила, що під час укладення договору кредиту її було введено в оману представником Банку щодо обставин, які мають істотне значення, договір містить несправедливі умови, укладений зі застосуванням відповідачем нечесної підприємницької практики, порушує принцип рівності сторін. Так, вона не мала достатньо часу ознайомитися з умовами договору, оцінити риски, пов'язані з його укладенням, представник банку запевнив її в тому, що умови договору відповідають її інтересам, п. 2.1.3 договору передбачено надання кредиту в іноземній валюті для страхування лише в акредитованій відповідачем страховій компанії, розмір страхових платежів перевищує розмір отриманого кредиту, п. 2.3.1 передбачено право банку в односторонньому порядку підвищувати розмір процентної ставки, розділом 4 договору передбачено винагороду за резервування коштів, якого насправді не відбувалось, їй не було надано у письмовій формі інформації про основні умови кредитування, форми погашення кредиту, орієнтовну сукупну вартість кредиту, валютні ризики, представником банку її було введено в оману та не попереджено про те, що застосування ануїтетної схеми погашення кредиту призводить до значного збільшення його сукупної вартості; під час укладання договору кредиту їй була запропонована процентна ставка у розмірі 15 відсотків річних, однак після отримання екземпляру кредитного договору виявилося, що за його умовами вона повинна сплачувати ще 4,08 відсотка річних комісії за резервування ресурсів; відповідачем неправомірно включено до договору умови щодо збільшення строків позовної давності; банком не було здійснено аналіз її платоспроможності. Посилаючись на вказані обставини ОСОБА_1 просила визнати укладені 20.06.2008 року між нею та ПАТ КБ «ПриватБанк» кредитний договір №НАН2GК01270033 та похідний від нього договір іпотеки недійсними.

У січні 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічним позовом, мотивуючи який зазначив, що під час укладання договору кредиту ОСОБА_1 було введено представником банку в оману щодо істотних умов договору, їй не було доведено інформацію про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, а тому цей договір укладено на вкрай невигідних для неї умовах. Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 28 листопада 2013 року встановлено факт його проживання з ОСОБА_1 однією сім'єю та визнано за ним право власності ? частину квартири АДРЕСА_2. Посилаючись на порушення під час укладення договору кредиту вимог Закону України «Про захист прав споживачів», ОСОБА_3 просив визнати укладені 20.06.2008 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» договір кредиту № НАН2GК01270033 та договір іпотеки недійсними.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 29 червня 2016 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено. В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором №НАН2GК01270033 від 20.06.2008 року, укладеним між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» в сумі 54 403 дол. 57 центів США, що станом на 05.04.2012 року за курсом НБУ становить 434 140 грн. 51 коп., з яких заборгованість за кредитом 34 011,32 дол. США, заборгованість по відсоткам - 9 153,69 дол. США, 1 851,27 дол. США - заборгованість за комісією, 31,33 дол. США- штраф, 2 589,15 дол. США- штраф, 6 766, 81 дол. США (53 999 грн. 14 коп.) - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором, звернуто стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 20.06.2008 року - однокімнатну ізольовану квартиру № 60, житловою площею 17,7 кв.м., загальною площею 31,8 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_1 на праві власності відповідно до договору купівлі-продажу від 20.06.2008 року за реєстровим номером 4464, зареєстрованим в Державному реєстрі правочинів №2873576, за початковою ціною, визначеною відповідно до частини шостої статті 38 Закону України «Про іпотеку», шляхом продажу вказаного предмету іпотеки ПАТ КБ «Приватбанк» з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ «Приватбанк» всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки. Виселено ОСОБА_1 та ОСОБА_5 з квартири АДРЕСА_3 без надання іншого житлового приміщення зі зняттям їх з реєстраційного обліку за вказаною адресою. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» судовий збір у розмірі 3 219 грн. У задоволенні зустрічних позовних заяв ОСОБА_1 та ОСОБА_3 відмовлено.

В апеляційних скаргах ОСОБА_1 та ОСОБА_2, яка діє в інтересах ОСОБА_3, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, просили рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовити, а їх зустрічні позовні заяви задовольнити. В обґрунтування скарг зазначили, що іпотечним договором передбачено оформлення заставної, банк не довів, що саме він є її володільцем, кредитний договір укладено з порушенням вимог Закону України «Про захист прав споживачів», відповідачем не було належним чином оцінено її платоспроможність, введено її в оману щодо розміру процентної ставки, яка мала бути у розмірі 15% річних, але після підписання договору з'ясувалося, що вона має також сплачувати комісію у розмірі 4,08 %, їй не було не роз'яснено особливості ануїтетної схеми погашення кредиту, не було ознайомлено з умовами кредитування, відповідно до висновку судової економічної експертизи № 14039 від 03.02.2015 року річна відсоткова ставка розрахована відповідно до графіку погашення кредиту, що є додатком № 2 до кредитного договору, не відповідає умовам зазначеного договору, оскільки становить 19,13%, а не 19,08 % як передбачено договором, умовами договору передбачено сплату пені та штрафів, що є подвійною відповідальністю за порушення зобов'язань.

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, що з'явилися, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційних скарг.

Задовольняючи позов ПАТ КБ «ПриватБанк» суд першої інстанції виходив з того, що відповідач ОСОБА_1 взятих на себе за кредитним договором зобов'язань належним чином не виконала, правовими наслідками чого є звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості останньої за кредитним договором.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Судовим розглядом встановлено, що 20 червня 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого остання отримала кредит у сумі 40337,25 доларів США на придбання у власність квартири та зобов'язалася використати кредит за цільовим призначенням, своєчасно та у повному обсязі виплачувати банку проценти за користування кредитом у розмірі 15 % річних, щомісячну винагороду у розмірі 4,08% річних, а здійснювати повернення наданого кредиту у розмірах та у строки, передбачені графіком погашення кредиту, що є додатком до договору № 2, і виконувати інші умови договору.

Того ж дня ОСОБА_1 звернулась до ЗАТ «СК «Інгосстрах» із заявами про укладення договорів особистого страхування та страхування нерухомості, між сторонами було укладено вказані договори.

Кредитний договір містить наступні умови: мету надання кредиту, форми його забезпечення, розмір процентів за користування кредитом, суму кредиту, строк, на який надається кредит, детальний розпис загальної вартості платежів за договором, що включає в себе суми платежів із повернення кредиту, процентів, комісійних винагород, інших супутніх платежів, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги та розрахунок сукупної вартості кредиту і реальної процентної ставки (додаток № 1 - загальна вартість кредиту та додаток № 2 - графік погашення кредиту), можливість дострокового повернення кредиту та його умови.

На забезпечення виконання позичальником взятих за вищевказаним кредитним договором зобов'язань між тими самими сторонами було укладено договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1, на придбання якої ОСОБА_1 було отримано кредит. Згоду на передачу квартири в іпотеку було надано також ОСОБА_3

Пунктом 5 договору іпотеки передбачено, що одночасно з укладенням цього договору сторони підписують в одному екземплярі заставну, яку передають іпотекодержателю.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у ст. 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу (ч. 2 ст. 1050 ЦК України).

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Пунктом 8.4 договору кредиту встановлено, що у разі порушення позичальником зобов'язань із погашення кредиту, позичальник сплачує банку пеню у розмірі 0,15% від суми простроченої заборгованості за кожен день прострочення.

За п. 5.3 договору кредиту при порушенні позичальником строків платежів за будь-яким з грошових зобов'язань, передбачених договором більше ніж на 30 днів, позичальник сплачує штраф у розмірі 250 грн. і 5% від ціни позову.

За положеннями ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Оскільки в договорі передбачено різні види цивільно-правової відповідальності за різні порушення його умов (зобов'язань з погашення кредиту та сплати інших платежів), одночасне застосування таких заходів відповідальності не свідчить про недотримання положень, закріплених у ст. 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Відповідно до ч. 1 ст. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Оскільки сторони досягли згоди та уклали договір, в якому передбачили, що позовна давність, установлена законом, збільшена за домовленістю сторін до п'яти років відповідно до п. 5.5 договору кредиту, це відповідає вимогам ч. 1 ст. 259 ЦК України та свідчить про дотримання банком строків позовної давності.

Частиною першою статті 33 та статтею 39 Закону України «Про іпотеку» передбачено право іпотекодержателя задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 20 Закону України «Про іпотеку» заставна - це іпотечний цінний папір, який засвідчує безумовне право його власника на отримання від боржника виконання за основним зобов'язанням, за умови, що воно підлягає виконанню в грошовій формі, а в разі невиконання основного зобов'язання - право звернути стягнення на предмет іпотеки. Після видачі заставної виконання основного зобов'язання та звернення стягнення на предмет іпотеки може бути здійснено лише на підставі вимоги власника заставної.

Із матеріалів справи вбачається, що власником заставної № 019744, яка зареєстрована 22.07.2008 року приватним нотаріусом ХМНО Гончаренко Т.А., є ПАТ КБ «ПриватБанк», що підтверджується витягом з Державного реєстру іпотек.

За вимогами частини першої статті 39 Закону України «Про іпотеку» в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення (ч. 2 ст. 39 Закону).

Згідно з наданим представником позивача звітом про оцінку майна від 15.08.2016 року, виконаним ТОВ «Віконт Консалтинг», ринкова вартість квартири АДРЕСА_1 становить 253 039 грн.

Законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (стаття 192 ЦК України).

Відповідно до статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Такий порядок встановлено Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 року № 15-93, статтею 5 якого визначено, що операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту 2 статті 5 цього Декрету.

Не суперечить чинному законодавству України стягнення заборгованості за кредитним договором в іноземній валюті, якщо саме вона надавалась за договором і позивач просить стягнути суму у валюті. Разом зі стягненням заборгованості в іноземній валюті суд має право стягнути й проценти за кредитним договором в іноземній валюті, оскільки такий процент є не фінансовою санкцією, а платою за користування грошима.

Отже заборгованість за кредитом, процентами за користування кредитом та комісією підлягають поверненню у доларах США, а пеня та штрафи - у національній валюті України (гривні).

Встановлено та не заперечується сторонами, що ОСОБА_1 взятих на себе за кредитним договором зобов'язань належним чином не виконала, внаслідок чого станом на 05.04.2012 року утворилась заборгованість, яка складається з 34 011,32 доларів США заборгованості за кредитом, 9 153,69 доларів США заборгованості за процентами, 1 851,27 доларів США заборгованості за комісією, 53 873 грн. 51 пені за порушення виконання зобов'язань за договором, 20 661 грн. 42 коп. штрафу - процентна складова, 250 грн. штрафу - фіксована частина.

Відповідно до висновку судової економічної експертизи № 14039 від 03.02.2015 року річна відсоткова ставка, розрахована відповідно до графіку погашення кредиту, що є додатком № 2 до кредитного договору, не відповідає умовам договору та відсотковій ставці у розмірі 19,08%. Графік погашення кредиту розрахований виходячи з річної відсоткової ставки, що враховую ставку за користування кредитом та винагороду за резервування кредитних коштів, у розмірі 19,13%.

Зазначений висновок експертизи судом першої інстанції обґрунтовано не взято до уваги, оскільки допитаний в судовому засіданні експерт підтвердив, що під час виконання експертного дослідження з метою визначення реальної процентної ставки ним не було використано формулу, яка передбачена п.3.3 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України № 168 від 10.05.2007 року, не зміг пояснити яку математичну формулу ним було використано, крім того, не ним не було враховано, що до загальної суми заборгованості за кредитом, яка визначена графіком погашення кредиту також включені платежі з особистого страхування та страхування майна за перший рік дії договору, що істотно впливає на висновки експертизи.

Розрахунок заборгованості не був предметом вищевказаного експертного дослідження, його правильність відповідачкою на підставі належних та допустимих доказів не спростовано.

Ухваливши рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, суд першої інстанції на порушення вимог статті 39 Закону України «Про іпотеку» не зазначив у рішенні початкової ціни предмета іпотеки для його подальшої реалізації, крім того помилково стягнув заборгованість з пені та штрафів у доларах США.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення.

З огляду на викладене зазначення судом першої інстанції в резолютивній частині рішення висновку про зняття відповідача з реєстраційного обліку є зайвим.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з того, що договір споживчого кредиту укладено в письмовій формі та підписано сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; позивачка на момент укладення договору не заявляла додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконувала його умови; у додатках до договору кредиту «Загальна вартість кредиту» та «Графік погашення кредиту», які підписані позивачкою, міститься повна інформація стосовно умов кредитування. При цьому суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання спірних договорів недійсними відповідно до положень частини першої статті 230 ЦК України як укладених унаслідок введення в оману позичальника з боку банку та положень статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки позивачі не навели доказів щодо введення її в оману під час укладення договору споживчого кредиту, оскільки перед його підписанням вона мала можливість ознайомитися з текстом та умовами договору та власноручно його підписала.

Колегія суддів погоджується з такими висновками з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно із ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Згідно з преамбулою Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Частинами 1, 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» ( в редакції, чинній на час укладення кредитного договору) встановлено, що договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками. Перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: особу та місцезнаходження кредитодавця; кредитні умови, зокрема: мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати детальнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

У ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» зазначено, що договір про надання споживчого кредиту укладається у письмовій формі, один з оригіналів якого передається споживачеві. У договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: сума кредиту; детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача; дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; право дострокового повернення кредиту; річна відсоткова ставка за кредитом; інші умови, визначені законодавством.

За положеннями ч. 5 ст. 11, ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема, щодо плати за обслуговування кредиту та плати за дострокове його погашення, і це є підставою для визнання таких положень недійсними (окремих положень, а не договору в цілому).

Відповідно до ч. 5 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими: для надання кредиту необхідно передати як забезпечення повну суму або частину суми кредиту чи використати її повністю або частково для покладення на депозит, або викупу цінних паперів, або інших фінансових інструментів, крім випадків, коли споживач одержує за таким депозитом, такими цінними паперами чи іншими фінансовими інструментами таку ж або більшу відсоткову ставку, як і ставка за його кредитом; споживач зобов'язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача; передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки; встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки.

Статтею 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачена можливість визнання недійсними лише окремих умов договору, а не цивільно-правового договору в цілому і лише у разі визнання цих положень договору несправедливими (ч. 5 ст. 18).

Отже, за змістом ст. ст. 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Застосування Закону України «Про захист прав споживачів» до спорів, які виникають з кредитних правовідносин, можливе в тому разі, якщо предметом і підставою позову є питання надання інформації споживачеві про умови отримання кредиту, типи відсоткової ставки, валютні ризики, процедура виконання договору тощо, які передують укладенню договору. Після укладення договору між сторонами виникають кредитні правовідносини, тому до спорів щодо виконання цього договору цей Закон не може застосовуватись, а застосуванню підлягає спеціальне законодавство в системі кредитування.

За таких обставин та з підстав, передбачених вищевказаними нормами матеріального права, суд дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову у зв'язку з відсутністю передбачених Законом України «Про захист прав споживачів» підстав для визнання недійсним кредитного договору.

Обґрунтовуючи свій висновок, суд правильно виходив із того, що перед укладенням сторонами кредитного договору банк у письмовій формі надав ОСОБА_6 у повному обсязі всю необхідну інформацію, передбачену ч. ч. 2, 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»; сторони узгодили всі його істотні умови, а саме: суму кредиту, дату видачі кредиту, річну відсоткову ставку, умови повернення кредиту, нарахування та сплати відсотків, порядок сплати за кредит, порядок зміни та припинення дії договору, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; ОСОБА_1 особисто підписала кредитний договір, чим засвідчила отримання вищевказаної інформації та те, що вона погодилась з умовами договору; на момент укладення кредитного договору вона не навела жодних зауважень щодо змісту цього правочину, протягом тривалого часу виконувала свої обов'язки за договором із повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування кредитом.

Таким чином, суд правильно вважав, що зі змісту кредитного договору не вбачається жодної з перелічених умов, які законом визнаються несправедливими, як не вбачається і будь-яких інших несправедливих умов, тому дійшов правильного висновку про недоведеність та необґрунтованість указаних позовних вимог, адже позивачем не доведено, зокрема факту несправедливості умов кредитного договору.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», у разі ненадання інформації, яка зазначена у ч. 2 даної статті, банк несе відповідальність, яка встановлена ст. ст. 15 та 23 цього Закону, тобто споживач має право на відшкодування завданих такими діями збитків, однак закон не передбачає можливості визнання недійсним у такому випадку кредитного договору.

Крім того, суд дійшов правильного висновку про необґрунтованість позовних вимог про визнання недійсними договорів іпотеки, адже позивачі не зазначили правових підстав та обставин їх невідповідності чинному законодавству.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

9 січня 2009 року набрав чинності Закон України № 661-VІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку» (далі - Закон), яким ЦК України доповнено ст. 1056-1, якою передбачено, що фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору, установлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку, умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною.

За таких обставин апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, з викладенням абзаців першого та другого резолютивної частини рішення в новій редакції.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України з ОСОБА_1 підлягає стягненню в дохід держави судовий збір у розмірі 3 540 грн. 90 коп.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

вирішила:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2, яка діє в інтересах ОСОБА_3, задовольнити частково.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 29 червня 2016 року змінити.

Абзаци перший та другий резолютивної частини рішення викласти в наступній редакції.

Позов публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» задовольнити частково.

В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за укладеним 20 червня 2008 року з публічним акціонерним товариством комерційним банком «Приватбанк» договором кредиту № НАН2GК01270033, яка складається з: 34 011,32 доларів США заборгованості за кредитом, 9 153,69 доларів США заборгованості за процентами, 1 851,27 доларів США заборгованості за комісією, 53 873 грн. 51 пені за порушення виконання зобов'язань за договором, 20 661 грн. 42 коп. штрафу - процентна складова, 250 грн. штрафу - фіксована частина, звернути стягнення на предмет іпотеки за договором від 20 червня 2008 року - однокімнатну ізольовану квартиру № 60 житловою площею 17,7 кв.м., загальною площею 31,8 кв.м, що знаходиться в будинку АДРЕСА_1, шляхом продажу предмету іпотеки публічним акціонерним товариством комерційним банком «Приватбанк» з укладенням від свого імені договору купівлі-продажу з будь-якою особою-покупцем за початковою ціною у 253 039 грн., з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість в установах, підприємствах та організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення всіх інших дій, необхідних для продажу предмету іпотеки.

В частині зняття ОСОБА_1 та ОСОБА_5 з реєстраційного обліку рішення суду першої інстанції скасувати, у задоволенні позову в цій частині публічному акціонерному товариству комерційному банку «Приватбанк» відмовити.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір у розмірі 3 540 грн. 90 коп.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий

Судді