Ухвала суду № 65002137, 22.02.2017, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 212/10087/15-ц Головуючий в 1-й інстанції

Провадження № 22-ц/774/206/К/17 суддя Борис О.Н.

Категорія № 26 (1) Доповідач Барильська А.П.

УХВАЛА

Іменем України

22 лютого 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді: Барильської А.П.,

суддів: Митрофанової Л.В. Бондар Я.М.

секретар: Гладиш К.І.,

за участю: представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кривому Розі апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Євраз ОСОБА_3» на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 12 жовтня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_4 до Приватного акціонерного товариства «Євраз ОСОБА_3» про відшкодування шкоди, -

ВСТАНОВИЛА:

В грудні 2015 року ОСОБА_4звернувсядосудуз позовом до Приватного акціонерного товариства «Євраз ОСОБА_3» (надалі ПрАТ «Євраз ОСОБА_3») про відшкодування шкоди, яку під час розгляду справи уточнив (а.с. 73-76) в обґрунтування позовних вимог зазначив, що він тривалий час працював в ПАТ «Євраз ОСОБА_3» кріпильником четвертого розряду, повний у звязку з виходом на пенсію за віком.

Висновком МСЕК від 11.06.2015 року йому було встановлено 60% втрати професійної працездатності та 3 групу інвалідності безстроково. Також йому визначена потреба медичної та соціальної допомоги у вигляді забезпечення лікарськими засобами, санаторно - курортного лікування та ВМП. а він отримав лише розрахункові кошти та матеріальну допомогу у розмірі 1-го окладу в сумі 9221,44 грн. З даним рішенням правління ПАТ «Євраз ОСОБА_3» він не згоден, оскільки вважає виплату йому одноразової матеріальної допомоги, отриманої при звільненні мізерною в порівнянні з причиненою підприємством шкодою для його здоровя.

Також, внаслідок неправомірних дій відповідача йому була спричинена моральна шкода, яку він оцінює в 600000 гривень, яка полягає у фізичному болю та стражданнях, яких він зазнав у звязку з ушкодженням здоровя, втратою професійної працездатності, що призвело до втрати ним нормальних життєвих звязків і вимагає додаткових зусиль для організації життя, після отриманої інвалідності.

Просив суд визнати його право на відшкодування з боку ПрАТ «Євраз суха ОСОБА_3» виплати втраченого заробітку, виплати одноразової допомоги, виплати компенсації витрат на соціальну допомогу та моральної шкоди. Стягнути з відповідача на його користь відшкодування завданої здоровю шкоди, а саме втраченого заробітку за період з 11.06.2015 року по 11.06.2016 року в загальній сумі 61202,64 грн., а також стягнути моральну шкоду в розмірі 627851 грн.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 12 жовтня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено частково. Стягнуто з ПрАТ «Євраз ОСОБА_3» на користь позивача у відшкодування моральної шкоди 35000 грн. без утримання податку з доходу фізичних осіб, а також судовий збір у сумі 551,20 грн. на користь держави.

В решті частини позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено.

В апеляційній скарзі ПрАТ «Євраз ОСОБА_3», посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, ставлять питання про скасування рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ПрАТ «Євраз ОСОБА_3» на користь ОСОБА_4 моральної шкоди та ухвалення в цій частині нового рішення про відмовув задоволенні позовних вимог щодо відшкодування моральної шкоди в повному обсязі.

Зокрема, апелянт посилається на те, що суд дійшов помилкового висновку щодо обовязку ПрАТ «Євраз ОСОБА_3» відшкодовувати позивачу моральну шкоду, оскільки відносини, що виникають із страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату професійної працездатності, регулюються спеціальним Законом України «Про загальнообовязкове державне соціальне страхування», відповідно до якого, усі види страхових виплат і соціальних послуг застрахованим особам, які перебувають на їх утриманні, а також усі види профілактичних заходів, провадяться Фондом соціального страхування за рахунок коштів цього Фонду.

Також представник відповідача вважає, що позивачем не доведена вина підприємства у заподіянні йому моральної шкоди та судом не зазначено, якими саме рішеннями, діями чи бездіяльністю відповідача завдана позивачу моральна шкода.

Крім того судом не враховано, що наявність шкідливих виробничих факторів є особливістю виробничого процесу на підприємстві, а тому не вбачається наявності неправомірних дій чи бездіяльності або вини підприємства по відношенню до позивача.

На думку представника відповідача, факт заподіяння позивачу моральної шкоди не підтверджений належними доказами та визначена судом сума відшкодування моральної шкоди не відповідає принципам розумності та справедливості.

В запереченнях на апеляційну скаргу позивач ОСОБА_4 просить відхилити апеляційну скаргу ПрАТ «Євраз ОСОБА_3», а рішення суду, як законне та обґрунтоване, на його думку, залишити без змін.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, з наступних підстав.

Рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 щодо визнання його права на відшкодування з боку ПрАТ «Євраз суха ОСОБА_3» одноразової допомоги, компенсації витрат на соціальну допомогу, втраченого заробітку за період з 11.06.2015 року по 11.06.2016 року в загальній сумі 61202,64 грн., - не оскаржується, а тому, судом апеляційної інстанції, відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України, не переглядається.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_4 працював у шкідливих умовах праці з 22.11.1993 року по 11.06.2015 року на шахті «Ювілейна» ПрАТ «Євраз ОСОБА_3» (а.с. 6-8).

03 лютого 2015 року рішенням ЛЕК Українського НДІ промислової медицини позивачу було встановлено професійне захворювання з відповідним діагнозом: радикулопатія попереко-крижова L4, L5, S1 та шийна С6, С7 з помірно враженим порушенням біомеханіки хребта, стійким больовим і мязово-тонічним синдромами, периферичний нейросудинний синдром, з нейродистрофічними проявами у вигляді дв. плечолопаткового періартрозу (ПФС першого-другого ст.), остеоартрозу ліктьових та колінних суглобів (ПФС першого ст.). Хронічне обструктивне захворювання легень першої ступені (пиловий бронхіт першої ст., емфізема легень першої ст.), група «А». ЛН першого-другого ст.

Висновком МСЕК від 11 червня 2015 року ОСОБА_4 первинно було встановлено втрату професійної працездатності в розмірі 60% (50% по радикулопатії та 10% по ХОЗЛ), а також встановлена 3 група інвалідності, з 25 травня 2015 року, безстроково (а.с. 12).

Актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 10 березня 2015 року встановлено, що причиною виникнення професійного захворювання у ОСОБА_4 є робота його впродовж 21 року 2 місяців в умовах перевищення гранично допустимого рівня небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу на підприємстві відповідача (а.с. 13-16).

Звертаючись до суду з позовом про стягнення моральної шкоди, ОСОБА_4 посилався на те, що внаслідок втрати професійної працездатності у звязку з отриманими профзахворюваннями, з вини відповідача йому спричинено моральну шкоду.

Суд, частково задовольняючи позов в частині відшкодування моральної шкоди, виходив з доведеності позовних вимог ОСОБА_4 та вірно встановив, що між сторонами склалися трудові правовідносини, оскільки професійне захворювання отримано позивачем під час виконання ним трудових обовязків на підприємстві відповідача і повязане з виробництвом і наявності у звязку з цим підстав, передбачених ст. 237-1 КЗпП України, для відшкодування моральної шкоди.

Колегія суддів погоджується з висновком суду щодо наявності правових підстав для стягнення моральної шкоди та розміром моральної шкоди, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Частиною першої ст. 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У пункті 13 постанови Пленуму Верховного ОСОБА_3 України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Факт спричинення моральної шкоди позивачу у звязку з професійним захворюванням, встановлений в судовому засіданні. Позивач переносить моральні страждання, повязані з професійним захворюванням, лікуванням та неможливістю вести повноцінний спосіб життя.

У звязку з чим колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення моральної шкоди.

Доводи апеляційної скарги відповідача стосовно відсутності з їх боку вини у спричинені позивачу моральної шкоди, колегія суддів не бере до уваги, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 10 Постанови Пленуму Верховного ОСОБА_3 України від 31.03.1995 року (з подальшими змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», судам слід мати на увазі, що у разі заподіяння особі моральної шкоди неправомірно вчиненими діями кількох осіб, розмір відшкодування визначається з урахуванням ступеня вини кожної з них.

При заподіянні особі моральної шкоди, обов'язок по її відшкодуванню покладається на винних осіб незалежно від того, чи була заподіяна потерпілому майнова шкода та чи відшкодована вона.

Як вбачається з акту розслідування професійного захворювання від 10.03.2015 року, причиною професійного захворювання ОСОБА_4 є стаж роботи протягом 21 року 2 місяців в умовах шкідливих виробничих факторів, які виникли в результаті порушення, зокрема, керівництвом відповідача, де працював позивач, ст. 153 КЗпП України, ст. 13 Закону України «Про охорону праці», якими передбачений обовязок власника або уповноваженого ним органу створити на робочому місці умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.

Доводи відповідача в апеляційній скарзі щодо відсутності підстав відшкодування ОСОБА_4. моральної шкоди, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки факт заподіяння такої шкоди, у звязку з отриманим ним професійним захворюванням, встановлений в судовому засіданні, внаслідок чого позивачу заподіяні моральні й фізичні страждання, що спричинили погіршення реалізації його фізичних і професійних можливостей, змінився його звичний спосіб життя.

Посилання ПрАТ «Євраз ОСОБА_3» в апеляційній скарзіна відсутність обовязку підприємства відшкодовувати моральну шкоду, завдану позивачу з тих підстав, що останній є субєктом страхування від нещасного випадку на виробництві, суперечать нормам діючого законодавства, оскільки Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV в редакції, що діяла на час встановлення позивачеві вперше стійкої втрати працездатності, не передбачає у 2015 році відшкодування застрахованим і членам їх сімей моральної (немайнової) шкоди, отриманої внаслідок ушкодження здоровя Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.

Отже, враховуючи викладене й те, що право на відшкодування моральної шкоди у звязку з ушкодженням здоровя, повязаного з виконанням трудових обовязків, виникло у позивача з 11.06.2015 року, тобто з моменту встановлення йому вперше стійкої втрати професійної працездатності, питання про відшкодування працівнику такої шкоди слід вирішувати на загальних підставах, передбачених нормами КЗпП України та Закону України «Про охорону праці», а не відповідно до положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», норми якого є спеціальними.

При цьому, доводи апеляційної скарги відповідача про те, що наявність шкідливих виробничих факторів є особливістю виробничого процесу на підприємстві, а також про добровільність виконання робіт у шкідливих умовах праці позивачем та обізнаність позивача про умови праці при працевлаштуванні, не знімають з відповідача обовязку забезпечити безпечні й нешкідливі умови праці, що передбачено ч. 2 ст. 153 КЗпП України.

Суд, на підставі медичних документів про лікування позивача у звязку з професійним захворюванням, дійшов правильного висновку, що позивачу була заподіяна моральна шкода, так як він переносить фізичний біль, зазнав порушення свого звичайного способу життя і вимушений витрачати свої сили на організацію свого життя, внаслідок чого переносить моральні страждання.

Доводи апеляційної скарги відповідача про недоведеність факту заподіяння моральної шкоди, - не заслуговують на увагу, оскільки сам факт стійкої втрати працездатності, з точки зору погіршення здоровя, втрати важливих особистих здібностей, зміни життєвого укладу, необхідності лікування, свідчить про наявність моральної шкоди. Зазначене також випливає з положень ст.3 Конституції України, відповідно до якої, людина, її життя і здоровя, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного ОСОБА_3 України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Зокрема, судом враховано характер отриманого професійного захворювання, відсоток втрати позивачем його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. Тому доводи апеляційної скарги про те, що визначений судом розмір моральної шкоди не відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки вони спростовуються вказаними висновками суду.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду на підставі ст. 308 ЦПК України має бути залишено без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Євраз ОСОБА_3» - відхилити.

Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 12 жовтня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого ОСОБА_3 України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий: А.П. Барильська

Судді: Л.В. Митрофанова

ОСОБА_5