Рішення № 64982799, 23.02.2017, Єланецький районний суд Миколаївської області

Справа № 476/644/16-ц

Провадження № 2/476/6/2017

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23.02.2017 року Єланецький районний суд

Миколаївської області

в складі: головуючого - судді Чернякової Н.В.

при секретарі Козаченко Л.М.

за участю позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду с.м.т. Єланець цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Соул-Україна" про захист прав споживачів, визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів

В С Т А Н О В И В :

20.10.2016 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ТОВ "Соул-Україна" про захист прав споживачів, визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів.

В обґрунтування своїх вимог зазначає, що 24.05.2016 року між ним та відповідачем укладено Договір фінансового лізингу №00138, згідно умов якого відповідач зобов'язався придбати комбайн "СКИФ 230А 4Х2" та передати йому у користування на умовах фінансового лізингу. На виконання своїх зобов'язань 24.05.2016 року він перерахував на рахунок відповідача авансовий платіж у розмірі 125 000 грн. Зваживши всі умови договору, він звернувся до відповідача із заявою про розірвання договору та повернення сплаченого платежу. У відповідь на його адресу надіслано лист, в якому повідомлялося, що договір розірвано за його заявою, проте, сплачені кошти є не авансовим платежем, а першочерговим платежем за оформлення договору не залежно від назви платежу у квитанції, тому, відповідно до умов договору, поверненню не підлягають.

Вважає, що умови договору не відповідають вимогам ряду норм чинного законодавства та порушують його права як споживача, зокрема:

- у відповідача відсутня фінансова ліцензія на здійснення фінансових послуг з адміністрування фінансових активів для придбання товарів шляхом залучення коштів фізичних осіб, тому він є недійсним;

- вказаний договір не був нотаріально посвідчений, що є обов'язковим атрибутом його чинності, а тому вважає, що в силу положень ст.ст. 215, 220, 799 ЦК України даний Договір є нікчемним;

- укладений Договір є недійсним, оскільки умови договору є несправедливими і всупереч принципу добросовісності створено істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Посилаючись на викладене просив визнати недійсним вищевказаний Договір, стягнути з відповідача сплачені ним грошові кошти у розмірі 125000 грн. та моральну шкоду у розмірі 30000 грн.

В судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги з підстав, вказаних у позовній заяві, просив їх задовольнити. Просив визнати причини неявки представника відповідача у судове засідання неповажними та слухати справу у його відсутність. Проти заочного розгляду справи не заперечував.

Представник відповідача в судові засідання не з'являвся, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

У відповідності до ст. 224 ЦПК України суд вважає за можливе провести заочний розгляд справи.

Вислухавши позивача, дослідивши письмові докази по справі, встановивши факти та відповідні до них правовідносини, суд приходить до слідуючого.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено в судовому засіданні, 24.05.2016 року між позивачем та відповідачем укладено Договір фінансового лізингу №00138 (а. с. 7-17).

Згідно з пп. 1.1, 1.2 вищевказаного Договору лізингодавець зобов'язується придбати у продавця предмет лізингу - комбайн "СКИФ 230А 4Х2" та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу на умовах, визначених договором.

Пунктом 4.1 Договору передбачено, що лізингодавець зобов'язаний купити предмет лізингу в строк, який передбачає розумний період часу, який необхідний для пошуку предмета лізингу, додаткового погодження з лізингоодержувачем характеристик предмета лізингу, але не більше 60 робочих днів, та виключно після того, як лізингодавець отримає від лізингоодержувача такі платежі: -платіж за оформлення договору; -авансовий платіж; -різницю до вже сплаченого авансового платежу на умовах викладених у п. 9.4 ст. 9 договору, або різницю до вже сплаченого Авансового платежу на умовах викладених у п. 9.5 ст. 9 даного договору (за наявності).

У п. 8.1 Договору фінансового лізингу № 00138 вказано погоджену вартість предмета лізингу, яка становить 1250000 грн. без урахування податку на додану вартість.

Пунктом 2.1 Договору передбачено, що Договір вступає в силу з моменту його підписання та діє не менше 61 місяця, але у будь-якому випадку до повного виконання зобов'язань за даним договором.

Згідно п. 8.4 Договору всі планові платежі, які визначаються у Додатку №2 до даного Договору, який сторони зобов'язуються підписати до передачі предмета лізингу лізингоодержувачу, сплачуються лізингоодержувачем рівними частинами з 1-го по 10-й день поточного місяця, згідно вказаного додатку та/або на підставі рахунків, виставлених лізингодавцем.

Як вбачається з розділу "Визначення термінів" вищевказаного Договору, платіж за оформлення договору - це першочерговий одноразовий платіж, розмір якого погоджений між сторонами та який входить до складу першого платежу, що підлягає сплаті лізингоодержувачем на розрахунковий рахунок лізингодавця за організаційні заходи, пов'язані з підготовкою, перевіркою, розглядом документів та укладенням Договору, а також за здійснення необхідних дій лізингодавця, які пов'язані з передачею предмета лізингу лізингоодержувачу, незалежно від назви призначення платежу у квитанції на сплату. Розмір платежу за оформлення договору становить 10 відсотків від погодженої вартості предмета лізингу.

24.05.2016 року позивачем на виконання умов вищевказаного Договору на рахунок ТОВ "Соул-Україна" здійснений першочерговий одноразовий платіж у розмірі 125 000 грн. (а. с. 19). Згідно умов оспорюваного Договору вказаний платіж є платежем за оформлення договору незалежно від назви призначення платежу у квитанції на сплату.

11.08.2016 року позивачем направлено заяву на адресу відповідача про розірвання Договору фінансового лізингу №00138 від 24.05.2016 року та повернення йому сплачених грошових коштів на виконання Договору (а. с. 21).

Згідно листа ТОВ "Соул-Україна" від 12.09.2016 року за вих. №377, Договір фінансового лізингу №00138 від 24.05.2016 року розірвано на підставі заяви позивача, проте, сплачений платіж за оформлення договору поверненню не підлягає (а. с. 22).

Вирішуючи питання щодо обов'язкової наявності фінансової ліцензії на здійснення фінансових послуг з адміністрування фінансових активів для придбання товарів шляхом залучення коштів фізичних осіб,суд прийшов до наступного.

Так, відповідно до ч.1ст.1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»фінансові послуги - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Відповідно до п.1.3.1. Положення про надання послуг з фінансового лізингу юридичними особами - суб'єктами господарювання, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, затвердженого розпорядженням Державної комісія з регулювання ринків фінансових послуг від 22.01.2004 року № 21, фінансова послуга з фінансового лізингу (послуга з фінансового лізингу) - операції з фінансовими активами, які полягають в набутті юридичною особою (лізингодавцем) у власність речі у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передачі цієї речі у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі) на підставі договору фінансового лізингу.

Так, відповідно до розділу 2 вищевказаного Положення, юридична особа має можливість надавати послугу з фінансового лізингу, якщо у предметі діяльності, визначеному установчими (засновницькими) документами, передбачено здійснення діяльності з надання послуг з фінансового лізингу та враховано вимоги законодавства щодо можливості суміщення фінансових послуг, а також за наявності, зокрема, довідки про взяття на облік юридичної особи, виданої Держфінпослуг та/або Нацкомфінпослуг.

Разом з тим,згіднопунктом 2 частини першоїстатті 7 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності», надання фінансових послуг (крім професійної діяльності на ринку цінних паперів) є видом господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню.

З огляду на положення зазначених вимог чинного законодавства України суд вважає, що послуги з фінансового лізингу ТОВ "Соул-Україна" мало право здійснювати лише за умови набуття статусу фінансової установи, та отримання відповідних ліцензій.

Наявність у відповідача довідки Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 29.12.2015 року серії ФЛ № 558 про взяття на облік ТОВ "Соул-Україна", як такого, що має право надавати послуги з фінансового лізингу (а. с. 131), не звільняє відповідача від обов'язку отримати ліцензію на надання послуги з фінансового лізингу та здійснювати свою діяльність тільки у разі отримання такої ліцензії.

Оскільки, відповідач не надав доказів того, що він має ліцензію на здійснення фінансових послуг, суд приходить до того, що вказаний Договір укладений юридичною особою, яка не має права здійснювати послугу з адміністрування фінансових активів фізичних осіб.

Такий висновок суду викладено у правовій позиції Верховного Суду України висловленій у постанові від 19 жовтня 2016 року (справа № 6-1551цс16).

У зв'язку з цим, суд приходить до висновку, що відсутність у відповідача ліцензії на здійснення діяльності з надання послуг фінансового лізингу робить неможливим виконання умов договору фінансового лізингу з боку ТТОВ "Соул-Україна".

Щодо обов'язкового нотаріального посвідчення даного Договору фінансового лізингу, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Також, виходячи з аналізу норм чинного законодавства за своєю правовою природою договір фінансового лізингу є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Згідно статті 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Судом встановлено, що Договір фінансового лізингу № 00138 від 24.05.2016 року укладений між позивачем та відповідачем нотаріально посвідчено не було, отже він є нікчемним.

Вказаний висновок відповідає правовим позиціям Верховного Суду України висловленим у постановах від 16 грудня 2015 року (справа №6-2766цс15), від 18 січня 2017 року (справа 6-648цс16), які згідно зіст. 360-7 ЦПК України мають враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм.

Крім того, згідно ч. 1ст. 18 ЗУ "Про захист прав споживачів"виконавець послуг не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Відповідно до ч. 2, п.3 ст. 18 ЗУ "Про захист прав споживачів" умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності, його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Так, за змістом частини п. 5 ст. 18 ЗУ "Про захист прав споживачів" у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір.

Аналізуючи норму статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обовязків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими згідно із частиною третьою статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» є, зокрема, умови договору про: надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у звязку з розірванням або невиконанням ним договору (пункти 24); надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір із споживачем на власний розсуд, якщо споживачеві таке право не надається (пункт 6); надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі (пункт 11); визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору (пункт 13); надання продавцю (виконавцю, виробнику) права передавати свої права та обов'язки за договором третій особі, якщо це може стати наслідком зменшення гарантій, що виникають за договором для споживача, без його згоди (пункт 17).

Аналіз змісту Договору фінансового лізингу, укладеного між сторонами, дає підстави вважати, що в договорі виключені та обмежені права лізингоодержувача як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання ним обов'язків, передбачених договором та законом, звужені обов'язки лізингодавця, які передбачені вЗаконі України «Про фінансовий лізинг», положенняхЦивільного кодексу України, повністю виключена відповідальність відповідача за невиконання або неналежне виконання обов'язків, одночасно значно розширені права лізингодавця, які суперечать вимогам чинного законодавства, зокрема, надання лізингодавцю права розірвати договір із лізингоодержувачем в односторонньому порядку, при цьому лізингоодержувачу таке право не надається (п.3.2.7, 12.7 вказаного Договору) можливість визначення ціни товару на момент його поставки (п. 9.4 вказаного Договору), право на зміну розміру лізингових платежів або їх індексації (п. 10.9 Договору), надання можливості лізингодавцю не повертати платіж за оформлення договору, здійснений споживачем, у разі розірвання Договору (п. 12.2 Договору), надання лізингодавцю права передавати свої права та обов'язки за договором третій особі (п. 16.5 Договору).

Такий висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду України висловленій у постанові від 19 жовтня 2016 року (справа № 6-1551цс16).

Враховуючи, вищенаведені обставини справи та вимоги закону суд прийшов до висновку, що умови спірного договору фінансового лізингу є несправедливими, а також оспорюваний договір вчинений без наявності відповідної ліцензії та не був нотаріально посвідчений, що суперечить вимогам чинного законодавства, а тому є недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Відповідно до п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" реституція як спосіб захисту цивільного права застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину.

Судом встановлено, що позивач сплатив відповідачу за спірним недійсним Договором 125000 грн. З огляду на викладене, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача сплачені ним грошові кошти на виконання вимог Договору.

Що стосується відшкодування моральної шкоди, завданої позивачу, суд виходить із слідуючого.

Згідно з п.5 ч.1ст. 4 Закону України "Про захист прав споживачів", споживачі мають право на відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону.

Уст. 1 Закону України "Про відповідальність за шкоду, завдану внаслідок дефекту в продукції", поняття шкоди визначено як завдані внаслідок дефекту в продукції каліцтво, інше ушкодження здоров'я або смерть особи, пошкодження або знищення будь-якого об'єкта права власності, за винятком самої продукції, що має дефект.

Відповідно дост. 711 ЦК(в редакціїЗакону №3390-VI) шкода, завдана майну покупця, та шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю у зв'язку з придбанням товару, що має недоліки, відшкодовується відповідно до положень гл. 82 цьогоКодексу.

Підстави відшкодування шкоди, завданої внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг), передбачені § 3 гл. 82 ЦК.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що у спорах про захист прав споживачів чинне цивільне законодавство передбачає відшкодування моральної шкоди у тих випадках, якщо шкода завдана майну споживача або завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.

Позивачем не надано і матеріали справи не містять жодних належних і допустимих доказів про наявність підстав для відшкодування судом моральної шкоди відповідно до закону.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення моральної шкоди не ґрунтуються на вищевикладених вимогах закону, у зв'язку з чим відсутні правові підстави для їх задоволення.

Під час подачі позовної заяви відповідач був звільнений від сплати судового збору, відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір", ч. 3 ст. 22 Закону України "Про захист прав споживачів". Оскільки, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, то відповідно до ст. ст. 79, 88 ЦПК України підлягає стягненню з відповідача на користь держави судовий збір в розмірі 1250 грн., що становить 1 відсоток від розміру суми задоволених позовних (майнових) вимог.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст. 10, 60, 212, 213, 214, 215, 224, 225, 226 ЦПК України, суд

ВИ Р І Ш И В :

Позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Соул-Україна" про захист прав споживачів, визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів задовольнити частково.

Визнати недійсним Договір фінансового лізингу №00138 від 24.05.2016 року укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Соул-Україна" та ОСОБА_1.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Соул-Україна" (код ЄДРПОУ 40099841) на користь ОСОБА_1 125000 (сто двадцять п'ять тисяч) грн. грошових коштів.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Соул-Україна" (код ЄДРПОУ 40099841) на користь держави судовий збір в розмірі 1250 (тисячу двісті п'ятдесят) грн.

В іншій частині позову відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте Єланецьким районним судом Миколаївської області за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 10 днів з дня отримання копії рішення.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Миколаївської області через Єланецький районний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя Н.В. Чернякова