Постанова № 64978972, 23.02.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" лютого 2017 р. Справа№ 910/17294/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Чорної Л.В.

Разіної Т.І.

секретар судового засідання - Пугачова А.С.

за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 23.02.2017 року по справі №910/17294/16 (в матеріалах справи).

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк"

на рішення Господарського суду міста Києва від 08.12.2016 року

у справі №910/17294/16 (суддя Борисенко І.І.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Нововолинський ливарний завод"

до Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк"

про стягнення 574 796,77 грн.

ВСТАНОВИВ:

В вересні 2016 року Публічне акціонерне товариство "Нововолинський ливарний завод" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (далі-відповідач) 574 796,77 грн. пені за порушення строків виконання платіжних доручень на підставі п.32.2 ст.32 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в України".

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.12.2016р. у справі №910/17294/16 позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з рішення суду першої інстанції від 08.12.2016р., відповідач звернувся з апеляційної скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить зазначене рішення суду скасувати та прийняти нове, в яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на неповне з'ясування обставин господарським судом, що мають значення для справи; на порушення норм матеріального та процесуального права.

Позивачем надано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.

Згідно із ч.1 ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

У відповідності до ст.101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення суду, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню чи зміні з наступних підстав.

Як свідчать матеріали справи, 27.08.2012р. між сторонами було укладено договір банківського рахунка №07/2012 (далі - договір), відповідно до умов якого банк на підставі зав(-и) клієнта встановленої форми, відкриває клієнту поточні(-ий) рахунки(-ок) в національній та/або іноземній(-их) валютах (поточні рахунки) та здійснює його розрахунково-касове обслуговування відповідно до ліцензії банку, тарифів, законодавства України.

Згідно із п.1.2 договору у випадку відкриття поточного рахунка, операції за якими можуть здійснюватись з використанням спеціального платіжного засобу у вигляді пластикової картки банк надає клієнту у користування картку та здійснює обслуговування такого поточного рахунка за платіжною схемою, передбаченою у заяві про відкриття поточного рахунка та за умовами передбаченими даним договором, Загальними умовами, тарифами, Правилами користування карткою.

Пункт 5.1 договору визначає право клієнта розпоряджатись коштами на поточному рахунку.

На виконання умов договору відповідач відкрив для позивача поточні рахунки, а саме: рахунок №26007620280522 у гривні та рахунок №26005601004741 в російських рублях для здійснення господарської діяльності та проводив розрахунково-касове обслуговування цих рахунків.

01.04.2016р. позивачем було подано до банку платіжне доручення №8 на суму 10 982 919,01 російських рублів.

Також, 18.04.2016р. позивачем було подано до банку платіжні доручення: №186 на суму 300 000,00 грн., № 187 на суму 420 000,00 грн., №188 на суму 500 000,00 грн. та №189 на суму 500 000,00 грн.

З наявних в матеріалах справи виписок по рахункам позивача слідує, що залишок коштів станом на 01.04.2016р. на поточному рахунку №26007620280522 становив 1 723 219,78 грн., залишок коштів на поточному рахунку №26005601004741 становив 10 983 849,26 російських рублів.

Проте, не зважаючи на достатній залишок грошових коштів на рахунках позивача банк (відповідач) в порушення умов договору, не виконав платіжні доручення позивача повністю.

Вказані обставини були також встановлені у рішенні Господарського суду міста Києва від 17.05.2016р. у справі №910/7758/16 за позовом позивача до відповідача про зобов'язання виконати умови договору шляхом виконання платіжних доручень №186 від 18.04.2016р. на суму 300 000,00 грн., № 187 від 18.04.2016р. на суму 420 000,00 грн., № 188 від 18.04.2016р. на суму 500 000,00 грн., № 189 від 18.04.2016р. на суму 500 000,00 грн., № 8 від 01.04.2016р. на суму 10 982 919,01 рос. руб.

Так, рішенням суду у справі №910/7758/16 зобов'язано банк виконати умови договору банківського рахунка №07/2012 від 27.08.2012р. шляхом виконання платіжних доручень, а саме: №186 від 18.04.2016р. на суму 300 000,00грн., №187 від 18.04.2016р. на суму 420 000,00 грн., №188 від 18.04.2016р. на суму 500 000,00 грн., № 189 від 18.04.2016р. на суму 500 000,00 грн., № 8 від 01.04.2016р. на суму 10 982 919,01 рос. руб.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.07.2016р. рішення Господарського суду міста Києва від 17.05.2016р. у справі №910/7758/16 залишено без змін.

Отже, рішення суду від 17.05.2016р. по справі №910/7758/16 набрало законної сили.

В силу ч.4 ст.35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Факт неналежного виконання банком свого обов'язку щодо виконання платіжних доручень позивача (№186 від 18.04.2016, №187 від 18.04.2016, №188 від 18.04.2016, №189 від 18.04.2016, №8 від 01.04.2016) було встановлено судом у справі №910/7758/16.

Оскільки обставини та факти які встановлені в рішенні суду від 17.05.2016р. у справі №910/7758/16 є преюдиційними для суду, тому не доводяться знову у даній справі.

У відповідності до ст.51 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банківські розрахунки проводяться у готівковій та безготівковій формах згідно із правилами, встановленими нормативно-правовими актами Національного банку України. Безготівкові розрахунки проводяться на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді. Банки в Україні можуть використовувати як платіжні інструменти, зокрема, платіжні доручення.

Згідно із ч.1 ст.55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Відповідно до ч.1 ст.1066 Цивільного кодексу України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом (ч.3 ст.1068 ЦК України).

Пунктом 8.1 статті 8 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" визначено, що банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня.

У відповідності до п.1.22 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в України" операційний час - частина операційного дня банку або іншої установи - члена платіжної системи, протягом якої приймаються документи на переказ і документи на відкликання, що мають бути оброблені, передані та виконані цим банком протягом цього ж робочого дня. Тривалість операційного часу встановлюється банком або іншою установою - членом платіжної системи самостійно та закріплюється в їх внутрішніх нормативних актах.

Відповідно до частин 1, 2 та 7 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Дана норма кореспондується зі ст.525, 526 Цивільного кодексу України.

Переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі (п.30.1 ст.30 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в України»).

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України вставлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Як підтверджено матеріалами справи, відповідач не виконав вчасно надані позивачем платіжні доручення №186 від 18.04.2016р., №187 від 18.04.2016р., №188 від 18.04.2016р., №189 від 18.04.2016р., №8 від 01.04.2016р..

Не виконання наданих позивачем вказаних платіжних доручень та не перерахування коштів за вказаними у платіжних дорученнях реквізитами у відповідні строки, є порушенням з боку відповідача встановлених договором банківського рахунку №07/2012 від 27.08.2012 та Законом України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" зобов'язань щодо повного та вчасного здійснення розрахунково-касового обслуговування позивача.

Обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом (ст.1074 Цивільного кодексу України).

Матеріали справи не містять доказів, що відповідач мав передбачені законом підстави обмежувати права позивача щодо розпоряджання грошовими коштами, які знаходяться на рахунку останнього.

Відповідачем відповідно до ст.ст.32-34 ГПК України не надано суду належних та допустимих доказів в підтвердження наявності підстав не здійснювати переказ коштів за платіжними дорученнями.

Твердження відповідача про те, що позивачем не доведено прострочення виконання платіжних доручень не відповідає дійсності, оскільки порушення термінів виконання платіжних доручень було встановлено судом у справі №910/7758/16 та підтверджується матеріалами справи.

Також, відповідач зазначає, що платіжні доручення, порушення строків виконання яких є предметом розгляду даної справи, банк повернув позивачу без виконання в зв'язку з закінченням строку платіжного доручення, відповідно до п. 3.5 Інструкції НБУ №22 від 21.01.2004р.

Пунктом 3.5зазначеної Інструкції визначено, що банк платника приймає платіжне доручення до виконання протягом 30 календарних днів з дати його виписки. День оформлення платіжного доручення не враховується.

З матеріалів справи слідує, що платіжні доручення позивача були подані та прийняті банком в день виписування.

Таким чином, посилання банка на закінчення строку платіжних доручень, у зв'язку з чим останній повернув вказані платіжні доручення без виконання позивачу судом визнаються необґрунтованими, оскільки вимогами чинного законодавства, зокрема, умовами п. 3.5 Інструкції НБУ №22 від 21.01.2004р. не передбачено звільнення банку від виконання вказаних платіжних доручень в строки та в порядку визначеним договором та чинним законодавством України, в тому числі на виконання рішення суду у справі №910/7758/16.

Як свідчать матеріали справи та не спростовано відповідачем, терміни виконання платіжних доручень були порушені виключно з вини відповідача.

При цьому, відповідач посилається на те, що він виконав інші платіжні доручення подані позивачем, а саме: №№190, 191 від 24.05.5016р. (виконанні банком 24.05.2016), №№188,189, 8 від 10.08.2016р. (виконані банком 10.08.2016).

Проте, виконані банком платіжні доручення (№№190, 191 від 24.05.2016р. та №№188, 189, 8 від 10.08.2016р.) не є предметом розгляду даної справи та не впливають на обставини справи тому, що були створені та виконані вже після порушення термінів виконання спірних платіжних доручень і після закінчення термінів, на які нарахована пеня.

Посилання відповідача в письмових поясненнях, як на підставу для відмови в задоволенні позову у даній справі, на ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.12.2016р. по справі 910/7758/16, якою задоволено заяву банку про визнання наказу суду від 20.07.2016р. у справі №910/7758/16 таким, що не підлягає виконанню, судовою колегією не приймаються до уваги, оскільки встановленні судом в зазначеній ухвалі факти зайвий раз підтверджують порушення строків виконання умов договору.

Також судовою колегією не приймаються до уваги посилання відповідача на факт розірвання договору та закриття рахунків, оскільки в даному випадку не є підставою для звільнення відповідача від відповідальності.

В зв'язку з неналежним виконанням банком свого зобов'язання позивачем нарахована пеня на підставі п.32.2 ст.32 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні".

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. (ч. 1 ст. 549 ЦК України).

Частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (ч.6 ст.231 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст.1092 Цивільного кодексу України у разі невиконання або неналежного виконання платіжного доручення клієнта банк несе відповідальність відповідно до цього кодексу та закону.

У разі порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом (ст. 1073 ЦК України).

Згідно із п.8.3 ст.8 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" за порушення строків, встановлених пунктами 8.1 та 8.2 цієї статті, банк, що обслуговує платника, несе відповідальність, передбачену цим Законом.

Пунктом 32.2 статті 32 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" передбачено, що у разі порушення банком, що обслуговує платника, встановлених цим Законом строків виконання доручення клієнта на переказ цей банк зобов'язаний сплатити платнику пеню у розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 відсотків суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними.

Враховуючи, що договором банківського рахунка не обумовлена відповідальність банку за порушення термінів виконання платіжних доручень, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач правомірно нарахував пеню в розмірах, встановлених п. 32.2 ст. 32 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні".

У відповідності до п.п.8.1 п.8 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" вимоги щодо застосування заходів відповідальності за порушення грошових зобов'язань, визначених в іноземній валюті, мають заявлятися в національній валюті України (гривнях) за офіційним курсом Національного банку України на день заявлення відповідної вимоги.

Враховуючи вищевстановлене, приписи вказаних правових норм та перевіривши розрахунок позивача, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правомірно присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 574 796,77 грн. пені.

Згідно з положеннями ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Згідно із ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказів, які б спростовували вище встановлені та зазначені судом обставини, сторонами не надано.

Доводи, наведені відповідачем в апеляційній скарзі, судовою колегією до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються вищевикладеним та матеріалами справи.

Виходячи з наведеного, судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи. Судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Судові витрати на підставі ст.49 ГПК України покладаються на апелянта.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 99, 103, 104, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" на рішення Господарського суду міста Києва від 08.12.2016 року у справі №910/17294/16 залишити без задоволення.

2.Рішення Господарського суду міста Києва від 08.12.2016 року у справі №910/17294/16 залишити без змін.

3.Матеріали справи №910/17294/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст.107 ГПК України.

Постанова Київського апеляційного господарського суду за наслідками перегляду відповідно до ст.105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді Л.В. Чорна

Т.І. Разіна