Постанова № 64978965, 22.02.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" лютого 2017 р. Справа№ 910/18559/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Куксова В.В.

суддів: Чорної Л.В.

Скрипки І.М.

при секретарі судового засідання Даниленко Т.О.

за участю представників:

Від позивача: Хоменко А.Г. - представник за довіреністю

Від відповідача (апелянта): Фрідман О.О. - представник за довіреністю

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЦЕНТР-РИТЕЙЛ"

на рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2016 у справі № 910/18559/16 (суддя Карабань Я.А.)

за позовом Київської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЦЕНТР-РИТЕЙЛ"

про зобов'язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.12.2016 у справі № 910/18559/16 позов Київської міської ради задоволено у повному обсязі, а саме: зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю "ЦЕНТР-РИТЕЙЛ" звільнити самовільно зайняту земельну ділянку (код ділянки НОМЕР_1) площею 0,0775 га по АДРЕСА_3-б у Солом'янському районі м. Києва та повернути її Київській міській раді, привівши її у придатний для використання стан шляхом звільнення її від будівель та споруд у місячний термін з дня набрання законної сили судовим рішенням.

Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що відповідно до ч. 6 ст. 123 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи приймає рішення про надання земельної ділянки у користування. Так, з матеріалів справи вбачається, що технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж спірної земельної ділянки в натурі (на місцевості) була подана відповідачем до Департаменту земельних ресурсів Київської міської ради 25.09.2013, а проект землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки складений у 2014 році. Проте, доказів затвердження вказаного проекту землеустрою, укладення договору оренди земельної ділянки та державної реєстрації його прав відповідач суду не надав. Відповідач також не надав суду доказів оскарження бездіяльності позивача. Враховуючи вищенаведене, а також приписи ч. ч. 1, 2, 3 ст. 212 Земельного кодексу України, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що вимоги позивача щодо зобов'язання відповідача повернути спірну земельну ділянку, привівши її у придатний для використання стан шляхом звільнення її від будівель та споруд, є обґрунтованими та таким, що підлягають задоволенню.

Не погоджуючись з винесеним рішенням суду Товариство з обмеженою відповідальністю "ЦЕНТР-РИТЕЙЛ" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2016 у справі № 910/18559/16 та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права. Так, апелянт зазначив, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку, що акт обстеження земельної ділянки від 26.05.2016 є належним та допустимим доказом того, що відповідач самовільно зайняв спірну земельну ділянку. Зокрема, перевірка була проведена без повідомлення Товариства з обмеженою відповідальністю "ЦЕНТР-РИТЕЙЛ", при цьому позивачем не зазначено, які обставини перешкодили Департаменту земельних ресурсів своєчасно повідомити відповідача про проведення перевірки. Окрім того, поза увагою суду залишився той факт, що відповідач не займає та ніколи не займав земельну ділянку площею 0,0775 га (код ділянки НОМЕР_1) по АДРЕСА_2. Серед іншого, місцевим господарським судом в судовому рішенні зазначено, що в позовній заяві та в акті обстеження нібито допущено помилку, однак, позивач не надав жодного документу спрямованого на виправлення такої помилки. Крім того, з матеріалів акту та доданих до нього документів вбачається, що перевірка здійснювалася саме земельної ділянки по АДРЕСА_2, а не по АДРЕСА_4. Також, скаржник зазначив, що місцевий господарський суд не надав жодної правової оцінки документам, які подані відповідачем на підтвердження права власності на нежитлову будівлю площею 281,1 кв. м., що розташована за адресою: АДРЕСА_3.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.01.2017 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЦЕНТР-РИТЕЙЛ" передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Куксова В.В., суддів Корсакової Г.В., Чорної Л.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.01.2017 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЦЕНТР-РИТЕЙЛ" на рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2016р. у справі № 910/18559/16 прийнято до провадження та призначено до розгляду на 22.02.2017.

Розпорядженням від 20.02.2017, у зв'язку перебування судді Корсакової Г.В., яка не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), на лікарняному, призначено повторний автоматизований розподіл справи, відповідно до якого апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Куксова В.В., суддів Чорної Л.В., Скрипки І.М.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.02.2017 справу № 910/18559/16 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ЦЕНТР-РИТЕЙЛ" на рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2016 прийнято до провадження у визначеному складі суддів.

В судовому засіданні 22.02.2017 представник апелянта підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2016 у справі № 910/18559/16 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Представник позивача в судовому засіданні 22.02.2017 проти доводів апеляційної скарги заперечував та зазначив, що рішення суду першої інстанції винесено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстави для його скасування - відсутні.

Статтею 99 Господарського процесуального кодексу України визначено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно з статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду має бути скасовано, виходячи із наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується наявними матеріалами справи, 26.05.2016 Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на підставі Порядку здійснення самоврядного контролю за використанням і охороною земель м. Києва, затвердженого рішенням Київради від 25.09.2003 № 16/890, було здійснено обстеження земельної ділянки, площею 0,0775 га, на АДРЕСА_2, код ділянки НОМЕР_1 (далі - спірна земельна ділянка) та складено акт обстеження земельної ділянки № 16-0965-09 (далі - акт № 16-0965-09).

За результатами обстеження було встановлено та зазначено в акті № 16-0965-09, що згідно з даними міського кадастру спірна земельна ділянка обліковується за товариством з обмеженою відповідальністю "ЦЕНТР-РИТЕЙЛ" (далі - відповідач). Спірна земельна ділянка не огороджена, частково має тверде покриття. На ділянці розташовані МАФи з продажу продовольчих та непродовольчих товарів, автостоянку (облаштована шлагбаумом, охороняється). Рішень Київська міська рада (далі - позивач) за поданням Департаменту земельних ресурсів щодо передачі, що посвідчують право власності (користування) земельною ділянкою не зареєстровані.

15.11.2016 у судовому засіданні місцевого господарського суду позивач, зокрема, пояснив, що у тексті позовної заяви та акті обстеження земельної ділянки № 16-0965-09 від 26.05.2016 допущено технічну описку, а саме: замість "АДРЕСА_4" невірно вказано "АДРЕСА_2".

З огляду на викладене, позивач просив суд вважати вірним зазначення адреси: АДРЕСА_4.

Вважаючи, що відповідач користується спірною земельною ділянкою без достатніх правових підстав, позивач звернувся до суду, та з урахуванням клопотання, заявленого в судовому засіданні 15.11.2016, просив зобов'язати відповідача звільнити самовільно зайняту земельну ділянку (код ділянки НОМЕР_1), площею 0,0775 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_4 та повернути її позивачу привівши у придатний для використання стан шляхом звільнення її від будівель та споруд у місячний термін з дня набрання законної сили судовим рішенням.

Крім того, судом першої інстанції зазначено, що заперечуючи проти задоволення заявлених позивачем вимог, відповідач, зокрема, зазначив у відзиві на позовну заяву, що вчиняє дії спрямовані на оформлення прав на спірну земельну ділянку у встановленому законом порядку. Так, на його замовлення були проведені роботи по інвентаризації спірної земельної ділянки та виготовлені технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж спірної земельної ділянки в натурі (на місцевості), а також проект землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується наявними матеріалами справи, технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж спірної земельної ділянки в натурі (на місцевості) була подана відповідачем до Департаменту земельних ресурсів Київської міської ради 25.09.2013, а проект землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки складений у 2014 році. Проте, доказів затвердження вказаного проекту землеустрою, укладення договору оренди земельної ділянки та державної реєстрації його прав відповідач суду не надав. Відповідач також не надав суду доказів оскарження бездіяльності позивача.

Так, враховуючи вищенаведене, посилаючись на ч. 6 ст. 123, ч. ч. 1, 2, 3 ст. 212 Земельного кодексу України, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що вимоги позивача щодо зобов'язання відповідача повернути спірну земельну ділянку, привівши її у придатний для використання стан шляхом звільнення її від будівель та споруд, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Проте, з вказаним висновком суду першої інстанції суд апеляційної інстанції не погоджується і вважає його таким, що зроблений з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, а також таким, що не відповідає обставинам справи, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

У п. 3.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" № 6 від 17.05.2011 (далі - Постанова Пленуму ВГСУ № 6 від 17.05.2011) роз'яснено, що відповідно до вимог чинного законодавства обов'язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність таких документів може свідчити про самовільне зайняття земельної ділянки.

Повноваження щодо здійснення самоврядного контролю за додержанням земельного законодавства, використанням та охороною земель в м. Києві відповідно до рішення Київської міської ради від 29.09.2003 року № 16/890 "Про Порядок здійснення самоврядного контролю за використанням і охороною земель у м. Києві" покладено на Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Як вже зазначалося вище, Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) було здійснено обстеження земельної ділянки, площею 0,0775 га, на АДРЕСА_2, код ділянки НОМЕР_1 та складено акт обстеження земельної ділянки № 16-0965-09 від 26.05.2016, в якому встановлено, що згідно з даними міського кадастру спірна земельна ділянка обліковується за товариством з обмеженою відповідальністю "ЦЕНТР-РИТЕЙЛ" .Спірна земельна ділянка не огороджена, частково має тверде покриття. На ділянці розташовані МАФи з продажу продовольчих та непродовольчих товарів, автостоянку (облаштована шлагбаумом, охороняється). Рішень Київська міська рада (далі - позивач) за поданням Департаменту земельних ресурсів щодо передачі, що посвідчують право власності (користування) земельною ділянкою не зареєстровані.

Тобто, з урахуванням клопотання, заявленого позивачем в судовому засіданні 15.11.2016, Департамент земельних ресурсів встановив зайняття відповідачем земельної ділянки, площею 0,0775 га, по АДРЕСА_4, 2б у Солом'янському районі м. Києва, код ділянки НОМЕР_1 без документів, які посвідчують його права на користування, розпорядження, володіння вказаною земельною ділянкою.

Як встановлено в рішенні Господарського суду міста Києва від 23.02.2012 у справі № 5011-47/1684-2012 (текст рішення взято з автоматизованої системи «Діловодство спеціалізованого суду»), 31.12.1997 було укладено договір на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) між Жовтневою РДА м.Києва та ПП ОСОБА_5, щодо тимчасового користування ПП ОСОБА_5 на умовах оренди земельною ділянкою загальною площею 23 кв.м., що розташована по АДРЕСА_2; 08.10.1999 було укладено договір на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) між Жовтневою РДА м.Києва та ПП ОСОБА_6, щодо тимчасового користування ПП ОСОБА_6 на умовах оренди земельною ділянкою загальною площею 16,0 кв.м., що розташована по АДРЕСА_3; 28.01.2000 було укладено договір на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) між Жовтневою РДА м.Києва та ПП ОСОБА_4, щодо тимчасового користування ПП ОСОБА_4 на умовах оренди земельною ділянкою загальною площею 20,0 кв.м., що розташована по АДРЕСА_3.

Згідно довідки Громадської організації "Спілка підприємців "Жовтнева" від 18.01.2012, згідно якої посвідчено, що ПП ОСОБА_5, ПП ОСОБА_4 та ПП ОСОБА_6 є членами позивача, вкладами яких є належне зазначеним особам право тимчасового користування земельними ділянками згідно договорів від 31.12.1997, 08.10.1999, 28.01.2000.

Серед іншого, в судовій справі № 5011-47/1684-2012 встановлено, що Громадською організацією «Спілка підприємців «Жовтнева» здійснювалася сплата податку щодо зазначених вище земельних ділянок.

Докази оскарження вказаного судового рішення в матеріалах справи № 5011-47/1684-2012 - відстуні.

Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1427 від 18.11.2003 року "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини").

Відповідно до ст. 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Так, преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Норми статті 124 Конституції України визначають обов'язковість виконання усіма суб'єктами прав судового рішення у вказаній справі.

Згідно з преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.02 року у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.99 року у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Як встановлено судом апеляційної інстанції та підтверджується наявними матеріалами справии № 910/18559/16, згідно декларації про готовність об'єкта до експлуатації будівництво нежитлової будівлі по АДРЕСА_4 вважається закінченим, а об'єкт будівництва - готовим до експлуатації.

18.02.2013 Громадській організації «Спілка підприємців «Жовтнева» було видано технічний паспорт на нежитлову будівлю № 2Б, по АДРЕСА_4.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.02.2012 № 5011-47/1684-2012 за Громадською організацією "Спілка підприємців "Жовтнева" визнано право власності на нежитлову будівлю по АДРЕСА_4 у Солом'янському районі м. Києва загальною площею 218, 1 кв.м.

Згідно протоколу № 1 від 26.03.2013 установчих зборів засновників ТОВ «ЦЕНТР-РИТЕЙЛ» вирішено сформувати частку ГО «СП Жовтнева» в статутному капіталі відповідача за рахунок внесення до статутного капіталу нерухомого майна - нежитлової будівлі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4, площею 218,1 кв.м., що належить ГО «СП Жовтнева» на праві власності. Крім того, було вирішено надати директору ТОВ «ЦЕНТР-РИТЕЙЛ» повноваження прийняти за актом майновий внесок (нежитлову будівлю) для формування статутного капіталу.

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 15.07.2013 ТОВ «ЦЕНТР-РИТЕЙЛ» є власником нежитлової будівлі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4, площею 218,1 кв.м.

Відповідно ст. 13 Конституції України, земля, її надра, атмосфера, повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади.

За ст. 2 Земельного кодексу України до земельних відносин належать відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.

Статтями 123 та 124 Земельного кодексу України визначено порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування та, зокрема, встановлено, що надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі відповідного рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди землі.

Способом волевиявлення ради, яка здійснює право власності від імені відповідної територіальної громади, щодо регулювання земельних відносин є прийняття рішення сесії.

За приписами ст.ст. 125 та 126 Земельного кодексу України, право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється. Право власності та право постійного користування на земельну ділянку посвідчується державними актами, а право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.

Відповідно ст. 319 та 328 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно ст. 334 Цивільного кодексу України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Відповідно до частини першої статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Статтею 120 Земельного кодексу України встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Отже, з виникненням права власності на будівлю чи споруду до власника переходить право власності або право користування земельною ділянкою на якій розташована належна йому на праві власності будівля чи споруда.

У вирішенні питання про застосування відповідальності за самовільне зайняття земельної ділянки господарським судам необхідно враховувати, що саме по собі встановлення судом наявності фактичного користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного її зайняття.

У вирішенні таких спорів необхідно досліджувати, чи передбачено спеціальним законом отримання правовстановлюючих документів на земельну ділянку для розміщення певних об'єктів, причини відсутності таких документів у особи, що використовує земельну ділянку, наявність у особи права на отримання земельної ділянки у власність чи в користування, вжиття нею заходів до оформлення права на земельну ділянку тощо.

Статтею 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" встановлено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно ч. 2 ст.5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію об'єкта нерухомого майна, державна реєстрація прав на такий об'єкт проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку.

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідач як новий власник нежитлового будинку, набув право користування земельною ділянкою, на якій така споруда розміщена.

Як вже зазначолся вище, технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж спірної земельної ділянки в натурі (на місцевості) була подана відповідачем до Департаменту земельних ресурсів Київської міської ради 25.09.2013, а проект землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки складений у 2014 році. Проте, доказів затвердження вказаного проекту землеустрою, укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації в матеріалах справи - відсутні.

Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що після набуття у власність нежитлової будівлі відповідач звернувся до Київської міської ради із клопотання, яке зареєстроване за № 08/20402 від 13.12.2013, про надання дозволу на розроблення проектної документації щодо надання в оренду земельної ділянки площею 0,08 га за адресою АДРЕСА_4.

Результати розгляду вказаного клопотання Київською міською радою в матеріалах справи - відстуні.

У зв'язку із наведеними обставинами, 07.02.2014 відповідач повідомленням № 1/02-2014-ЦР повідомив позивача про те, що ним замовлено розроблення документації із землеустрою без надання дозволу КМР, у зв'язку із спливом строків, передбачених для отримання відповідного рішення щодо надання такого дозволу чи щодо мотивованої відмови про його надання.

Враховуючи вищенаведені обставини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідачем було вчинено дії, спрямовані на отримання необхідних документів для правомірного користування спірною земельною ділянкою.

Отже, виходячи з викладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що в діях відповідача відсутнє самовільне зайняття спірної земельної ділянки, оскільки виходячи із приписів статті 377 Цивільного кодексу України та статті 120 Земельного кодексу України Товариство з обмеженою відповідальністю "ЦЕНТР-РИТЕЙЛ", ставши власником будівлі, правомірно ініціювало одержання спірної земельної ділянки у користування.

Підсумовуючи вищенаведене, приймаючи до уваги, що за приписами ст. ст. 4-3, 33, 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, суть якого полягає у обґрунтуванні сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, своїх вимог і заперечень поданими суду доказами, які господарський суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи, що Товариство з обмеженою відповідальністю "ЦЕНТР-РИТЕЙЛ" є власником будівлі, яка знаходиться на спірній земельній ділянці та вчинило необхідні дії для отримання документів щодо правомірного користування спірною земельною ділянкою, керуючись чинним законодавством України, колегія суддів апеляційної інстанції відмовляє повністю в задоволенні позовних вимог Київської міської ради про зобов'язання звідповідача звільнити самовільно зайняту спірну земельну ділянку та повернути її позивачу, привівши у придатний для використання стан шляхом звільнення її від будівель та споруд у місячний термін з дня набрання рішенням законної сили.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Частина 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що доводи, викладені апелянтом в апеляційній скарзі, знайшли своє підтвердження під час розгляду справи в апеляційному порядку, у зв'язку з чим колегія суддів також дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, і викладені у ньому висновки не відповідають обставинам справи, а тому в силу п. 1, п. 3 ч. 1 статті 104 Господарського процесуального кодексу України підлягає частковому скасуванню, з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Частиною 1 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що в задоволенні позовних вимог позивача судом апеляційної інстанції відмовлено повністю, то судовий збір за подання позовної заяви покладається на позиваач, як і судовий збір у розмірі 3 031,60 грн. за подачу апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 104, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЦЕНТР-РИТЕЙЛ" на рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2016 у справі № 910/18559/16 задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2016 у справі № 910/18559/16 - скасувати повністю.

3. Прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Київської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЦЕНТР-РИТЕЙЛ" про зобов'язання відповідача звільнити самовільно зайняту спірну земельну ділянку та повернути її позивачу, привівши у придатний для використання стан шляхом звільнення її від будівель та споруд у місячний термін з дня набрання рішенням законної сили - відмовити повністю.

4. Стягнути з Київської міської ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 36; ідентифікаційний код 22883141) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЦЕНТР-РИТЕЙЛ" (03051, м. Київ, вул. Вадима Гетьмана, буд. 1-Б, квартира 31; ідентифікаційний код 38674792) 3 031 (три тисячі тридцять одна) грн. 60 коп.- судового збору за подання апеляційної скарги. Доручити Господарському суду міста Києва в цій частині видати наказ.

5. Матеріали справи № 910/18559/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя В.В. Куксов

Судді Л.В. Чорна

І.М. Скрипка