Рішення № 64978135, 18.01.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.01.2017

Справа №910/8086/16

За позовом Публічного акціонерного товариства “Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча”

до Публічного акціонерного товариства “Українська залізниця”

про стягнення грошових коштів

Суддя Цюкало Ю.В.

Представники сторін: не з’явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство “Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча” звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства “Українська залізниця” про стягнення 10 427,84 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані незбереженням вантажу при перевезенні.

Відповідач звернувся до суду із відзивом, у якому за викладених підстав проти позову заперечував.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.06.2016 року у справі № 910/8086/16, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.09.2016 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Постановою Вищого господарського суду України від 22.11.2016 року рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2016 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.09.2016 року скасовано, справу № 910/8086/16 передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу справи між суддями справу № 910/8086/16 передано на розгляд судді Цюкалу Ю.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.11.2016 року розгляд справи призначено на 21.12.2016 року.

Ухвалою суду від 21.12.2016 року відкладено розгляд справи на 18.01.2017 року.

18.01.2017 року через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Розглянувши клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, у зв'язку із неможливістю забезпечити явку представника, суд його відхилив з огляду на наступне.

Відповідно до змісту ст. 77 Господарського процесуального кодексу України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. При цьому, перелік таких обставин наведений у зазначеній статті Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Крім того, суд звертає увагу позивача на те, що суд обмежений строками вирішення спору по суті, встановленими приписами ст. 69 Господарського процесуального кодексу України.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

З огляду на викладене, враховуючи те, що про день, час та місце проведення судового засідання відповідач був повідомлений належним чином та не був позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника, суд дійшов висновку, що клопотання відповідача про відкладення розгляду справи підлягає відхиленню.

Відповідно до п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції” у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для повного та об’єктивного вирішення справи, розгляд справи відбувався з урахуванням положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до залізничної накладної № 50090158 від 20.11.2015 року та накладної №50291053 від 29.11.2015 року зі станції “Фащівка” через станцію “Волноваха” Донецької залізниці на станцію “Маріуполь - Сортувальний” Донецької залізниці прибув вагон №60456217 з вантажем - антрацит, вантажовідправником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю “ДТЕК Ровенькиантрацит”, одержувач - Публічне акціонерне товариство “Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча”.

На станції “Маріуполь - Сортувальний” Донецької залізниці було проведено перевірку маси вантажу у вагоні № 60456217 зі складанням комерційного акту № АQ654521/91/1488 від 30.11.2015 року, в якому зазначено про виявлення недостачі антрациту у кількості 6 100,00 кг.

Відповідно рахунку-фактури № 666 від 20.11.2015 року вартість однієї тони вантажу за Договором №УПр14/28/162 від 30.12.2013 року становить 2 218,69 грн. з ПДВ.

Вартість недостачі вантажу, яка була розрахована позивачем відповідно до рахунку-фактури вантажовідправника - Товариства з обмеженою відповідальністю “ДТЕК Ровенькиантрацит” № 666 від 20.11.2015 року з урахуванням норми недостачі вантажу 2% склала 10 427,84 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач стверджує, що відповідач як перевізник зобов'язувався зберегти та доставити на станцію призначення “Маріуполь - Сортувальний” Донецької залізниці у вагоні № 60456217 прийнятий ним вантаж загальною масою 70 000,00 кг та видати його позивачу, однак допустив нестачу вантажу та спричинив позивачеві збитки в розмірі вартості 6 100,00 кг нестачі продукції з урахуванням природних втрат, що становить 10 427,84 грн.

Відповідач у відзиві зазначив, що не є правонаступником обов’язків Державного підприємства “Донецька залізниця” за зобов’язаннями останнього.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частин 1-3 ст. 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Відповідно до частин 1, 2 ст. 3 Закону України “Про залізничний транспорт” від 04.07.1996 року законодавство про залізничний транспорт загального користування складається з Закону України "Про транспорт", цього Закону, Статуту залізниць України, який затверджується Кабінетом Міністрів України, та інших актів законодавства України. Нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту загального користування, безпеки руху, охорони праці, забезпечення громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті України є обов'язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.

Згідно ч. 5 ст. 307 Господарського кодексу України умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

Стаття 2 Статуту залізниць України визначає обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом.

В ст. 5 Статуту залізниць України зазначено, що на підставі цього Статуту Мінтранс затверджує Правила перевезення вантажів (далі - Правила) та інші нормативні документи. Нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту, безпеки руху, охорони праці, громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті, є обов'язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.

Відповідно до ст. 6 Статуту залізниць України накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача.

Згідно з пунктами 6, 7, 17 Статуту залізниць вантаж - матеріальні цінності, які перевозяться залізничним транспортом у спеціально призначеному для цього вантажному рухомому складі.

За договором залізничного перевезення вантажу залізниця зобов'язується доставити ввірений їй вантажовідправником вантаж у пункт призначення в зазначений термін і видати його одержувачу, а відправник зобов'язується сплатити за перевезення встановлену плату (п. 22 Статуту залізниць).

Відповідно до ст. 10 Закону України “Про залізничний транспорт” розрахунки відправників і одержувачів вантажу, вантажобагажу і пошти з підприємствами залізничного транспорту загального користування за перевезення, додаткові збори за вантажні операції і користування рухомим складом, а також за штрафи, пеню, неустойки здійснюються в порядку, передбаченому Статутом залізниць України, іншими актами законодавства України та міжнародним договорами.

Пунктом 127 Статуту залізниць визначено, що залізниця несе матеріальну відповідальність за втрату, недостачу, псування або пошкодження прийнятого до перевезення багажу, вантажобагажу, а також за прострочення його доставки, якщо не доведе, що втрата, недостача, псування, пошкодження, прострочення відбулися не з її вини.

За недостачу, втрату, псування або пошкодження багажу, вантажобагажу залізниця несе відповідальність, зокрема, за багаж і вантажобагаж, прийнятий до перевезення з оголошеною вартістю, - у розмірі оголошеної вартості, а якщо залізниця доведе, що оголошена вартість перевищує дійсну вартість, - у розмірі дійсної вартості.

Відповідно до ст. 129 Статуту залізниць України обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць. Комерційний акт складається для засвідчення відповідності найменування, маси і кількості місць вантажу, багажу чи вантажобагажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах.

Частиною 1 статті 115 Статуту передбачено, що вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підвереджує кількість і вартість відправленого вантажу.

Згідно з пунктом 27 Правил видачі вантажу, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 644 від 21.11.2000 року вантаж вважається доставленим без утрати, якщо різниця між масою, вказаною в пункті відправлення в залізничній накладній, та масою, визначеною на станції призначення, не перевищує норми природної втрати і граничного розходження у визначенні маси нетто.

При видачі вантажів, маса яких унаслідок їх властивостей зменшується при перевезенні, норма недостачі (сума норми природної втрати та граничного розходження визначення маси нетто) становить 2 % маси, зазначеної в перевізних документах: вантажі рідкі або здані до перевезення в сирому (свіжому) або у вологому стані; руда марганцева і хромова; кварцити у подрібненому стані (фракції 0 - 6 мм); мідний купорос; хімічна сировина навалом; солі; фрукти свіжі; овочі свіжі; шкіра оброблена і мокросолона; тютюн; м'ясо свіже.

Судом встановлено, що комерційний акт № АQ654521/91/1488 від 30.11.2015 року складений у відповідності з Правилами складання таких актів.

Розрахунок шкоди, спричиненої внаслідок недостачі вантажу у вагоні №60456217, проведений позивачем відповідно до норм чинного законодавства та становить 10 427,84 (фактична вага отриманого вантажу за вирахуванням допустимих природних втрат, помножена на вартість 1 тони антрациту).

Спір виник внаслідок порушення відповідачем правил перевезення вантажу, що призвело до фіксування вказаного порушення із складанням комерційного акту №АQ654521/91/1488 від 30.11.2015 року та виникненням у відповідача перед позивачем обов’язку відшкодувати завдані збитки в розмірі 10 427,84 грн.

Щодо тверджень відповідача про те, що останній не є правонаступником прав і обов’язків ДП “Донецька залізниця”, суд вказує наступне.

За загальним правилом, передбаченим частинами 1, 2 статті 104 Цивільного кодексу України та частиною 3 статті 4 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань” припинення у разі злиття юридичних осіб вважається завершеним з дати державної реєстрації припинення юридичних осіб, що припиняються у результаті злиття.

Разом з тим, Законом України “Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування” урегульований особливий порядок утворення Публічного акціонерного товариства “Українська залізниця”.

Відповідно до преамбули вказаного Закону зазначений нормативно-правовий акт визначає правові, економічні та організаційні особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування, 100 відсотків акцій якого належать державі (далі – Товариство), управління і розпорядження його майном та спрямований на забезпечення економічної безпеки і захисту інтересів держави.

Згідно з частиною 2 розділу III “Перехідні та прикінцеві положення” Закону України “Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування” Закони та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, діють у частині, що не суперечить цьому Закону.

Частиною 1 статті 2 цього Закону передбачено, що утворення Товариства здійснюється за рішенням Кабінету Міністрів України відповідно до законодавства з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Відповідно до частин 6, 7 статті 2 Закону України “Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування” Товариство є правонаступником усіх прав і обов’язків Державної адміністрації залізничного транспорту України та підприємств залізничного транспорту. Оприлюднення затвердженого Кабінетом Міністрів України переліку підприємств залізничного транспорту, на базі яких утворюється Товариство, є офіційним повідомленням для кредиторів про припинення таких суб’єктів господарювання.

На виконання зазначеного Закону, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25 червня 2014 № 200 (опублікована в Урядовому кур’єрі, 2014, 07, 4 липня 2014 року №118), було утворено публічне акціонерне товариство “Українська залізниця” на базі Державної адміністрації залізничного транспорту, підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, які реорганізовуються шляхом злиття, згідно з додатком 1.

Серед наведеного у додатку 1 до зазначеної постанови Кабінету Міністрів України №200 переліку підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, на базі яких утворюється Публічне акціонерне товариство “Українська залізниця”, значиться й державне підприємство “Донецька залізниця”.

Згідно зі Статутом (затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 2 вересня 2015 року № 735) Залізниця є правонаступником усіх прав і обов’язків Укрзалізниці та підприємств залізничного транспорту.

Пунктом 1 наказу Державної адміністрації залізничного транспорту України від 30 листопада 2015 № 512-Ц/од “Про деякі питання щодо реорганізації підприємств, установ залізничного транспорту” визначено, що датою закінчення господарської діяльності Державної адміністрації залізничного транспорту України (Укрзалізниці) і підприємств та установ залізничного транспорту, які реорганізуються шляхом злиття, згідно з додатком 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 25 червня 2014 року № 200, є 30 листопада 2015 року.

Таким чином, ПАТ “Українська залізниця” є правонаступником ДП “Донецька залізниця”, а тому відповідні твердження відповідача, якими спростовувався вказаний факт, судом відхиляються.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про те, що заявлена позивачем вимога про стягнення з відповідача відшкодування вартості нестачі (часткової втрати) вантажу в розмірі 10 427,84 грн. підлягає задоволенню.

Судовий збір відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, м. Київ, вулиця Тверська, будинок 5; ідентифікаційний код 40075815) на користь Приватного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" (87504, Донецька область, місто Маріуполь, вулиця Левченка, будинок 1, ідентифікаційний код 00191129) грошові кошти: 10 427,84 грн. (десять тисяч чотириста двадцять сім гривень 84 копійки) збитків та 1 378,00 грн. (одна тисяча триста сімдесят вісім гривень) судового збору. Видати наказ.

3. Копію рішення направити сторонам у справі №910/8086/16.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 24.02.2017 року.

Суддя Ю.В. Цюкало