Постанова № 64975266, 16.02.2017, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2017 року 09 год. 40 хв.Справа № 808/3749/16 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лазаренка М.С., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Запорізької обєднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Запорізькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень-,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі іменується позивач) звернувся із адміністративним позовом до Запорізької обєднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Запорізькій області (далі іменується відповідач), в якому позивач просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 27.10.2016 № 68400-13 та № 68402 щодо сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для фізичних осіб, які є власниками обєктів нежитлової нерухомості у сумі 3 210,34 грн. та у сумі 114,70 грн., винесені Запорізькою ОДПІ ГУ ДФС у Запорізькій області (відділення у Шевченківському районі м. Запоріжжя).

Заявлені позовні вимоги обґрунтовані тим, позивач володіє обєктом нерухомості виробничого призначення, який в силу вимог п.п. 266.2.2 «є» п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України та п.п. 2.2.2 «є» п. 2.2 ч.2 Положення про податок на майно, затверджене рішенням Запорізької міської ради від 28.01.2015 № 5, не підпадає під обєкт оподаткування. У звязку із викладеним, вважає, що контролюючим органом безпідставно було винесено податкові повідомлення-рішення від 27.10.2016 № 68400-13 та № 68402, а відтак, просить суд, визнати їх протиправними та скасувати.

У додаткових письмових поясненнях від 19.12.2016 вх. № 36154 позивач посилається на те, що оскільки податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є місцевим податком, введений в дію рішенням Запорізької міської ради від 28.01.2015 № 5, то останній не може застосовуватись у 2015 році. , бо це суперечить положенням п. 10.3 ст. 10, п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України. Позивач доходить висновку, що застосування контролюючим органом положень ст. 266 Податкового кодексу України з метою оподаткування ОСОБА_1 податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не може мати місце у 2015 році.

Клопотанням від 16.02.2017 (вх. № 4484) представник позивача просить суд розглянути справу в порядку письмового провадження.

Відповідач адміністративний позов не визнав, у письмових запереченнях від 04.01.2017 вих. № 117/10/08-29-10 посилається на те, що контролюючим органом було використано дані інформаційної бази ІС «Податковий блок» ДФС України, згідно якої встановлено, що позивачу належать обєкти нерухомого майна, які в силу положень ст.. 266 Податкового кодексу України підлягають оподаткуванню податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Вказує, що Положенням про податок на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки), затверджене рішенням Запорізької міської ради від 28.01.2015 № 5 визначено механізм справляння такого податку. Зазначає, що зокрема п.п. 2.5.1п. 2.5 ч. 2 вказаного Положення встановлений розмір податку, який для громадян дорівнює 0,5 % розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв.м. бази оподаткування (6,09 грн.=0,5%х1218 грн.). Посилання позивача на положення п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України вважає необґрунтованим, оскільки на думку контролюючого органу вказані положення розповсюджуються лише на юридичних осіб. З огляду на викладене, Запорізька обєднана державна податкова інспекція ГУ ДФС у Запорізькій області вважає, що податкові повідомлення-рішення від 27.10.2016 № 68400-13 та № 68402 винесені відповідно до норм діючого законодавства, а тому просить суд відмовити у задоволенні адміністративного позову повністю.

У судове засідання 16.02.2017 зявився представник відповідача.

Згідно ч. 6 ст. 128 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Оскільки у судове засідання зявились не всі особи, які беруть участь у справі суд дійшов до висновку щодо можливості розгляду справи в порядку письмового провадження.

Відповідно до вимог ч. 6 ст. 12 та ст. 41 КАС України, у звязку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Статтею 71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Суд при вирішенні справи керується принципами верховенства права, законності, рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, змагальності сторін, диспозитивності та офіційного зясування всіх обставин, гласності і відкритості адміністративного процесу.

Розглянувши матеріали та зясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.

Згідно договорів купівлі-продажу нерухомого майна від 22.08.2011, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_2 позивач разом з іншими пятьма громадянами придбав у спільну сумісну власність обєкти нежитлової нерухомості, а саме: будівля допоміжного цеху інв. № 16 літ. В, будівля цеху виробництва торговельного обладнання громадського харчування та галузі послуг інв..

№ 20 літ. З, адміністративна будівля інв. № 15 літ. Ж, будівля по виробництву панелей «сендвич» літ. 31, склад літ. Д, будівля складу літ. Д.1, будівля дільниці зборки літ. Н, будівля дерево оброблювальної дільниці літ. О, вбиральня літ. М, розташованих за адресою м. Запоріжжя, вул. Стартова, буд. 3-Б., а також нежиле приміщення цокольного поверху літ. А-9, розташоване за адресою м. Запоріжжя, вул.. Брюллова, буд. 11 приміщення 146.

Запорізькою обєднаною ДПІ ГУ ДФС у Запорізькій області винесені податкові повідомлення-рішення від 27.10.2016 № 68400-13 та № 68402 щодо сплати гр.ОСОБА_1 податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для фізичних осіб, які є власниками обєктів нежитлової нерухомості у сумі 3 210,34 грн. та у сумі 114,70 грн.

04.11.2016 ОСОБА_1 звернувся до ГУ ДФС у Запорізькій області із скаргою на податкові повідомлення-рішення від 27.10.2016, яка рішенням від 18.11.2016 вих. № 1154/14/08-01-10-01-13 повернула скаргу без розгляду.

Не погоджуючись із податковими повідомленнями-рішеннями від 27.10.2016 № 68400-13 та № 68402, ОСОБА_1 звернувся із вказаним позовом до суду.

Оцінюючи подані суду докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов до наступних висновків.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі - ПК України).

01 січня 2015 року набрав чинності Закон України від № 71-VIII від 28 грудня 2014 року «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», яким шляхом внесення змін до Податкового кодексу України змінені правила оподаткування нерухомого майна, відмінного від земельної ділянки, зокрема, об'єкти нежитлової нерухомості стали об'єктами оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Пунктом 4 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» органам місцевого самоврядування у місячний термін з дня опублікування цього Закону рекомендовано переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, а також установлено, що в 2015 році до рішень місцевих рад про встановлення місцевих податків на 2015 рік не застосовуються вимоги, встановлені Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Згідно з пп. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Відповідно до пп. 266.5.1 п. 266.5 ст. 266 ПК України ставка податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюється за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно з законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості, у розмірі, що не перевищує три відсотки розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Відповідно до п. 8.1 ст. 8 ПК України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.

Податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, немає у переліку загальнодержавних податків та зборів (стаття 9 Податкового кодексу). Поміж тим, відповідно до п. 9.4 ст. 9 ПК України установлення загальнодержавних податків та зборів, не передбачених цим Кодексом, забороняється.

У ст. 10 ПК України, якою встановлено перелік місцевих податків, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки прямо не вказаний. Натомість є податок на майно (пп.10.1.1), який складається із 3 (трьох) різних податків, кожен із різними елементами податку, як їх визначено п. 7.1 ст. 7 ПК України.

Так, відповідно до ст. 265 ПК України (у редакції Закону України від 28.12.2014 року № 71-VIII, що діє з 01.01.2015 року), податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Отже, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки згідно з нормами податкового законодавства є місцевим податком.

Водночас, особливість місцевих податків полягає в тому, що вони за законом не можуть бути встановлені безпосередньо рішенням Верховної Ради України.

Верховна Рада України може встановлювати тільки перелік дозволених до встановлення місцевими радами місцевих податків і дозволених граничних параметрів таких податків, а власне, встановлення місцевих податків, із дотриманням встановлених Верховною Радою критеріїв - є компетенцією відповідних місцевих рад.

Так, відповідно до п. 8.3 ст. 8 ПК України (у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення), до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Водночас, відповідно п. 4.4 ст. 4 ПК України установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.

Тобто, безпосереднє встановлення місцевих податків, таким чином і податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, віднесено податковим законодавством до компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень.

Встановлення місцевих податків виключно відповідними рішеннями місцевих рад закріплено також п. 24 ч. 1 ст. 26 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» та ст. 143 Конституції України.

Отже, Верховна Рада не може безпосередньо своїм рішенням запровадити такі податки як місцеві на відповідних територіях.

Так, відповідно до п. 10.3 ст. 10 ПК України місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

Згідно із п. 12.3 ст. 12 ПК України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (пп. 12.3.1 п.12.3 ст. 12 ПК України).

При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні ст.7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом ХІІ цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору (пп. 12.3.2 п.12.3 ст. 12 ПК України).

Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів (пп. 12.3.3 п.12.3 ст. 12 ПК України).

При цьому, згідно з п. 12.5 ст. 12 ПК України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке набирає чинності з урахуванням строків, передбачених пп. 12.3.4 ст. 12 цього кодексу.

Відповідно пп. 12.3.4 п.12.3 ст. 12 ПК України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Таким чином, місцеві ради, відповідно до правових положень податкового законодавства, мають вирішити питання (на власний розсуд), чи запроваджувати податок (і в яких розмірах) на майно, відмінне від земельної ділянки.

Таке рішення має бути оприлюдненим до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Згідно із ст. 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Отже, 2015 - це плановий період, а 2016 рік - вже бюджетний період.

Виходячи з аналізу вказаних норм суд зазначає, що рішення органу місцевого самоврядування про встановлення податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки, яке прийнято та оприлюднено до 15 липня поточного року набирає чинності з наступного року.

Зазначені норми кореспондуються з принципом стабільності, на якому ґрунтується податкове законодавство, що проголошений у статті 4 ПК України (пп. 4.1.9 п. 4.1). Відповідно до цього принципу зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки.

Рішенням Запорізької міської ради № 5 від 28.01.2015 «Про встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки)» затверджено Положення про податок на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки).

Враховуючи викладене, суд зазначає, що оскільки рішення ради про встановлення «податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки» прийнято у 2015 році та оприлюднено до 15 липня 2015 року, то виходячи з вимог п. 12.5 ст. 12 Податкового кодексу України воно набирає чинності з 01.01.2016, а тому встановлені таким рішенням місцеві податки підлягають застосуванню не раніше наступного бюджетного періоду, тобто, не раніше 2016 року.

Також, зважаючи на суперечність, непослідовність та неузгодженість зазначених вище норм нормативно-правових актів щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки), суд зазначає про наявність неоднозначного (множинного) трактування прав та обов'язків платників податків.

За змістом п. 56.21 ПК України у разі якщо норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на його підставі, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, унаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Враховуючи положення пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 ПК України, якими передбачено презумпцію правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими.

В той же час, посилання позивача на положення п.п. «є» п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України суд вважає недостатньо законодавчо обґрунтованим з огляду на таке.

Згідно з п.п. 14.1.129 прим. 1 п. 14.1 ст. 14 ПК України у нежитловій нерухомості виділяють, зокрема будівлі офісні (будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей), будівлі промислові та склади.

Підпунктом «є» п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України визначено перелік обєктів нерухомості, які не є обєктом оподаткування, до яких віднесено будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17.08.2000 № 507 затверджено і введено в дію Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 (далі ДК 018-2000), призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма субєктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Обєктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.

Згідно ДК 018-2000 до групи «Будівлі промислові та склади» (код 125) належить клас «Будівлі промисловості» (код 1251), який включає будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств тощо.

До групи «Будівлі офісні» (код 122) належать будівлі, що використовуються як приміщення для конторських та адміністративних цілей, в тому числі для промислових підприємств.

Відтак, не на все майно, придбане позивачем у спільну сумісну власність за договорами купівлі-продажу від 22.08.2011, може бути розповсюджена дія положення підпункту «є» п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України.

Частиною третьою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Оскільки, під час розгляду справи по суті Запорізькою ОДПІ ГУ ДФС у Запорізькій області не доведено правомірності своїх дій та не надано обґрунтованих доводів щодо правомірності прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відповідно до норм чинного законодавства, а відтак останні мають бути визнані протиправними та скасовані.

У звязку із викладеним, позовні вимоги суд задовольняє повністю.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 2, 11, 17, 71, 160, 163, 165 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Запорізької обєднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Запорізькій області від 27.10.2016 № 68400-13 та № 68402 щодо сплати ОСОБА_1 податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для фізичних осіб, які є власниками обєктів нежитлової нерухомості у сумі 3 210,34 грн. та у сумі 114,70 грн.

Присудити на користь ОСОБА_1 (код НОМЕР_1) судовий збір в розмірі 551 (пятсот пятдесят одна) грн. 21 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Запорізької обєднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Запорізькій області (код ЄДРПОУ 39488184).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя М.С. Лазаренко