Постанова № 64974956, 21.02.2017, Вінницький окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

21 лютого 2017 р. Справа № 802/2432/16-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Слободонюка М.В.,

за участю:

секретаря судового засідання: Федчук Т.Ю.

позивача: ОСОБА_1

представника відповідача: Луцика А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом: ОСОБА_1

до: військової частини А0549

про: визнання дій протиправними та стягнення коштів

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного звернувся ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) з адміністративним позовом до військової частини А0549 (далі - відповідач) про визнання дій протиправними та стягнення коштів.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що він проходив військову службу в військовій частині А0549 на посаді командира роти охорони батальйону (захищеного КП). Наказом командира військової частини А0549 від 27.05.2016 року його виключено зі списків особового складу частини у зв'язку із звільненням з лав Збройних Сил України в запас за пунктом "б" частини 6 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" за станом здоров'я. Відповідно до вимог Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" йому була нарахована грошова компенсація за не отримане речове майно при звільненні в сумі 29543,77 грн., яка підлягала виплаті відповідачем у день його виключення із списків особового складу військової частини А0549. Проте даний обов'язок відповідач своєчасно не виконав, і грошова компенсація йому була виплачена лише в грудні 2016 року, тобто уже після виключення зі списків особового складу військової частини. При цьому із 29543,77 грн. ним фактично було отримано лише 23782,73 грн., а решту суми - 5761,04 грн. відповідач відмовився йому компенсувати як утриманий податок з доходів фізичних осіб мотивуючи це тим, що на момент виплати таких коштів ОСОБА_1 втратив статус військовослужбовця.

Позивач вважає, що оскільки право на грошову компенсацію він набув ще будучи військовослужбовцем, а тому на нього поширюється дія положень пункту 168.5 статті 168 Податкового кодексу України, відповідно до якого суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, спрямовується виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів військовослужбовців.

Наведені обставини зумовили його звернення до суду з даним адміністративним позовом у якому останній просить суд:

- визнати протиправними дії військової частини А0549 щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації суми податку з доходів фізичних осіб в сумі 5761,04 грн., утриманого з виплаченої грошової компенсації за неотримане речове майно при звільненні;

- стягнути з військової частини А0549 (код ЄДРПОУ - 08540799) на користь ОСОБА_1 кошти в сумі 5761,04 грн., утриманого з виплаченої грошової компенсації за неотримане речове майно при звільненні.

Позивач у судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримав в повному обсязі за обставин, що викладені в адміністративному позові та просив його задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечив з підстав, викладених у письмових запереченнях за вх. №1682 від 19.01.2017 року. Пояснив, що у відповідності до п. 7 Постанови КМ України № 178 від 16.03.2016 року виплата грошової компенсації здійснюється в межах бюджетних призначень на закупівлі речового майна на відповідний рік. На момент звільнення ОСОБА_1 на рахунках військової частини А0549 були відсутні кошти на виплату грошової компенсації за неотримане речове майно, у зв'язку з чим можливостей здійснити таку виплату 27.05.2016 року не було. Вказана грошова компенсація була виплачена позивачу в момент надходження коштів на рахунки військової частини А0549, тобто в грудні 2016 року. А оскільки на той час ОСОБА_1 втратив статус військовослужбовця, тому з нарахованих йому коштів на законних підставах було вирахувано податок на доходи фізичних осіб в розмірі 18%, підстав для компенсації якого у даний час не має.

Також представник відповідача звернув увагу на те, що позивач був виключений зі списків особового складу військової частини А 0549 за власною згодою та за наявності не проведених із ним повних розрахунків, у зв'язку з чим міг та зобов'язаний був передбачити усі наслідки, які пов'язані із втратою ним статусу військовослужбовця, тобто - відсутність підстав для компенсації утриманого податку з доходів фізичних осіб.

За таких обставин вважає, що позов є безпідставним, а тому у його задоволенні просить відмовити.

Суд, заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив, що ОСОБА_1 проходив військову службу в військовій частині А0549 на посаді командира роти охорони батальйону (захищеного КП).

Наказом командира військової частини А0549 (по стройовій частині) від 27.05.2016 року №102 старшого лейтенанта, заступника командира роти охорони батальйону забезпечення (захищеного КП) ОСОБА_1, звільненого наказом командувача Повітряних Сил Збройних Сил України (по особовому складу) від 16.05.2016 року №186 з військової служби у запас за пунктом "б" частини 6 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (за станом здоров'я), було виключено зі списків особового складу військової частини А0549.

Встановлено, що на виконання вимог Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" ОСОБА_1 була нарахована грошова компенсація за не отримане речове майно при звільненні в сумі 29543,77 грн., що підтверджується довідки №10/4 від 26.05.2016 року.

Разом із тим, у зв'язку з відсутністю на момент звільнення ОСОБА_1 у військової частини коштів на виплату грошової компенсації за не отримане речове майно, відповідна компенсація була виплачена позивачу лише 21.12.2016 року згідно роздавальної відомості №493 (видатковий касовий ордер №386), тобто уже після виключення його зі списків особового складу військової частини А0549. При цьому із нарахованої суми 29543,77 грн., військовою частиною А0549 було утримано 1,5% військового збору, що складає 443,16 грн., а також 18% податку з доходів фізичних осіб, що становить 5317,88 грн., а на руки позивачу виплачено 23782,73 грн.

Вказані відрахування податку на доходи фізичних осіб позивачу не були компенсовані у зв'язку з тим, що на момент виплати відповідної грошової компенсації за неотримане речове майно звільнений з військової служби ОСОБА_1 не виконував обов'язків несення служби, тобто не мав статусу військовослужбовця, із наявністю якого діючі норми постанови КМ України № 178 від 16.03.2016 року пов'язують можливість компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.

Вважаючи, що відповідачем безпідставно не компенсовано суми податку на доходи з фізичних осіб, які утримані з виплаченої грошової компенсації за неотримане речове майно, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.

Так, згідно зі частиною першою статті 9-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", продовольче забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України - для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Механізм виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв'язку і Управління державної охорони (далі - військовослужбовці) грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - грошова компенсація) визначає Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 N 178 (далі - Порядок N 178).

Відповідно до пункту 3 Порядку N 178, грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.

Поряд із цим, пунктом 168.5 статті 168 ПК України передбачено, що суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, у зв'язку з виконанням обов'язків несення служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.

Із аналізу наведених положень слідує, що військовослужбовці, звільненні з військової служби мають право на виплату грошової компенсації за неотримане речове майно, при цьому сума утриманого з них податку з доходів фізичних осіб спрямовується виключно на виплату компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.

В даному ж випадку обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що в разі якби виплата грошової компенсації за неотримане речове майно відбулась в день виключення його із списків особового складу військової частини, то відповідні суми утриманих податків в розмірі 5761,04 грн. були б компенсовані йому в порядку, що передбачений Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44. Тобто неотримання цих коштів позивач пов'язує виключно із допущеною з вини відповідача затримкою у їх виплаті.

Надаючи оцінку вказаним доводам позивача суд зазначає таке.

Так, відповідно до пункту 7 Порядку №178 виплата грошової компенсації здійснюється в межах бюджетних призначень на закупівлю речового майна, передбачених Міноборони, МВС, Мінінфраструктури, СБУ, Службі зовнішньої розвідки, Адміністрації Держприкордонслужби, Адміністрації Держспецзв'язку, Головному управлінню розвідки Міноборони та Управлінню державної охорони на відповідний рік.

Військова частина А0549 є установою, що фінансується з державного бюджету і як розпорядник бюджетних коштів відповідно до статті 51 Бюджетного кодексу України може брати бюджетні зобов'язання та провадити видатки лише в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисом. Тобто здійснює виплату грошової компенсації за неотримане речове майно в межах бюджетних призначень на відповідний рік.

Судом з'ясовано, що на момент звільнення ОСОБА_1 з військової служби кошти на виплату грошової компенсації за неотримане речове майно на рахунках військової частини А0549 були відсутні. Тому вести мову про умисну бездіяльність відповідача щодо несвоєчасної виплати таких коштів наразі немає достатніх для цього підстав, до того ж вказані обставини не є предметом дослідженні у межах даної справи. А судовий спір, який був ініційований позивачем щодо вказаних обставин про стягнення із відповідача відповідної суми грошової компенсації за неотримане речове майно (справа № 802/1471/16-а) не був вирішений Вінницьким окружним адміністративним судом по суті, оскільки ухвалою суду від 15.11.2016 року позов ОСОБА_1 залишено без розгляду на підставі п. 4 ч. 1 ст. 155 КАС України.

Що ж до посилань позивача на протиправність дій військової частини А0549 щодо невиплати компенсації суми податку з доходів фізичних осіб в розмірі 5761,04 грн., то суд звертає увагу на те, що у дану суму позивачем помилково включено суму утриманого військового збору (1,5%) в розмірі 443,16 грн., яка взагалі не підлягає компенсації.

Зокрема, пунктом 1.7 підрозділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України та Постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2015 року № 1161 передбачено, що військовий збір не утримується лише з працівників та військовослужбовців правоохоронних органів, ЗС України та інших військових формувань тільки з підтвердженням статусу осіб, які беруть участь у АТО здійснюється на підставі відповідних наказів про включення в сили та засоби.

Таким чином в даному випадку відповідачем цілком правомірно утримано військовий збір із виплаченої ОСОБА_1 суми грошової компенсації за неотримане речове майно, позаяк він не був військовослужбовцем, який включений до сил і засобів АТО наказом керівника антитерористичного центру, а тому, відповідно, і не мав пільг щодо його сплати.

Поряд із цим визначаючись щодо наявності підстав для компенсації сум утриманого податку на доходи фізичних осіб в розмірі 5317,88 грн. (18%), суд вважає за необхідне зазначити, що положеннями пункту 168.5 статті 168 ПК України дійсно передбачено, що суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.

Водночас умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ) у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби визначені Порядком виплати щомісячної грошової компенсації сум податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.

Пунктом 2 цього Порядку передбачено, що грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Держспецзв'язку, Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро.

Змістовний аналіз даних положень дає підстави для висновку, що компенсація за речове майно включається до складу загального місячного оподатковуваного доходу і підлягає оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб, проте, вказані суми податку спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян. При цьому право на відповідну компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат належить лише громадянам України які мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Держспецзв'язку, Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро.

В даному ж випадку, як уже було встановлено судом вище, ОСОБА_1 було виключено зі списків особового складу військової частини 27.05.2016 року згідно наказу командира військової частини А0549 (по стройовій частині) №102 від 27.05.2016 року, а тому з цього дня позивач втратив статус військовослужбовця.

Із наведеного слідує, що станом на день виплати коштів компенсації за речове майно, тобто 21.12.2016 року, позивач уже не мав статусу військовослужбовця, а тому й законодавчі підстави для компенсації йому податку на доходи фізичних осіб, утриманого із виплачених коштів компенсації за речове майно, у відповідача були відсутні.

Відносно доводів позивача ОСОБА_1 про те, що невиплата в повному обсязі грошової компенсації (із урахуванням сум ПДФО) за неотримане речове майно пов'язана виключно із провиною та протиправними діями військової частини А0549, то суд звертає особливу увагу на положення абзацу 3 п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008, яким визначено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

У судовому засіданні позивач підтвердив суду, що виключення його зі списків особового складу військової частини А0549 за наявності існуючої заборгованості по невиплаченій компенсації за неотримане речове майно відбулось за його особистою згодою.

Таким чином надаючи згоду на виключення його із списків особового складу військової частини без проведення з ним повного розрахунку, ОСОБА_1 в повній мірі усвідомлював про подальшу втрату статусу військовослужбовця та, як наслідок, і права на отримання компенсації суми податку на доходи фізичних осіб.

Будь-яких судових рішень, яким би встановлювався факт протиправності дій чи бездіяльності відповідача щодо непроведення з позивачем на момент звільнення повних розрахунків, останнім надано суду не було.

Відтак, враховуючи усі вищевикладені обставини суд приходить до висновку про відсутність у військової частини А0549 законодавчо визначених підстав для компенсації ОСОБА_1 сум утриманого податку на доходи фізичних осіб із виплаченої грошової компенсації за неотримане речове майно.

Згідно із ч. 1 ст. 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У відповідності до частини 1 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ст. 86 КАС).

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, суд доходить висновку, що адміністративний позов задоволенню не підлягає.

З урахуванням вимог ст. 94 КАС України сплачений при зверненні до суду судовий збір позивачу не присуджується.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні вимог адміністративного позову відмовити.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Слободонюк Михайло Васильович