Рішення № 64969892, 21.02.2017, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 лютого 2017 року м. Чернівці

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Чернівецької області у складі:

головуючого Половінкіної Н. Ю.

суддів Кулянди М.І., Одинака О.О.

секретаря Чубрей І.І.

з участю позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3, представника відповідача Зарожанської сільської ради Хотинського району Чернівецької області Паур Миколи Ярославовича, ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом

ОСОБА_1 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, Зарожанської сільської ради Хотинського району Чернівецької області про встановлення факту родинних відносин, визнання рішення органу місцевого самоврядування незаконним та визнання права власності за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 24 жовтня 2016 року,

встановила:

ОСОБА_1 у березні 2016 року звернулася до суду з позовом до ОСОБА_7, ОСОБА_8, Зарожанської сільської ради Хотинського району Чернівецької області про встановлення факту родинних відносин, визнання рішення органу місцевого самоврядування незаконним та визнання права власності.

Вказував, що внаслідок смерті батька ОСОБА_9 відкрилась спадщина ІНФОРМАЦІЯ_1 року.

Спадкоємцями першої черги за законом є діти ОСОБА_1 та ОСОБА_10

Фактично прийняла спадщину.

Вважала, що набула право власності на ? частину житлового будинку літ.А, ганок літ.а, ганок 1, літню кухню літ.Б, вбиральню літ.В, підвал літ.ПГ, вхід в підвал літ.ВхПГ, криницю №1, що розташовані по АДРЕСА_1.

Зазначала, що батько ОСОБА_9. та мати ОСОБА_11 не перебували у шлюбі.

Посилалася на те, що рішенням виконавчого комітету Зарожанської сільської ради Хотинського району Чернівецької області від 13 серпня 2010 року №76/8-10 надано ОСОБА_11 та ОСОБА_10 оформити право власності на житловий будинок АДРЕСА_1

Просила встановити факт родинних відносин, що ОСОБА_9 є батьком, визнати рішення виконавчого комітету Зарожанської сільської ради Хотинського району Чернівецької області від 13 серпня 2010 року №76/8-10 про надання ОСОБА_11 та ОСОБА_10 оформити право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 незаконним та скасувати, визнати право власності ОСОБА_1 на ? частину житлового будинку літ.А, ганок літ.а, ганок 1, літню кухню літ.Б, вбиральню літ.В, підвал літ.ПГ, вхід в підвал літ.ВхПГ, криницю №1, що розташовані по АДРЕСА_1, в порядку спадкування.

Під час розгляду справи ОСОБА_1 збільшила позовні вимоги, просила визнати право власності на житловий будинок літ.А, ганок літ.а, ганок 1, літню кухню літ.Б, вбиральню літ.В, підвал літ.ПГ, вхід в підвал літ.ВхПГ, криницю №1, що розташовані по АДРЕСА_1, в порядку спадкування.

Зазначала, що ОСОБА_10 не прийнято спадщину після смерті батька ОСОБА_9

Рішенням Хотинського районного суду Чернівецької області від 24 жовтня 2016 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, Зарожанської сільської ради Хотинського району Чернівецької області про встановлення факту родинних відносин, визнання рішення органу місцевого самоврядування незаконним та визнання права власності задоволено частково, встановлено факт, що ОСОБА_9 є батьком ОСОБА_1, а у решті відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

ОСОБА_1 в апеляційній скарзі просить рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 24 жовтня 2016 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, Зарожанської сільської ради Хотинського району Чернівецької області про визнання рішення органу місцевого самоврядування незаконним та визнання права власності скасувати, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає відхиленню з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, Зарожанської сільської ради Хотинського району Чернівецької області про встановлення факту родинних відносин, суд першої інстанції керувався положеннями п.1 ч.1 ст.256 ЦПК України та виходив з недоведеності позовних вимог.

На обґрунтування таких висновків суд першої інстанції послався на свідоцтво про народження ОСОБА_12, видане виконавчим комітетом Ширівецької сільської ради Новоселицького району Чернівецької області на підставі актового запису від 28 лютого 1964 року №20, відповідно якого батьком зазначений ОСОБА_7.

Також судом першої інстанції зазначено, що відповідно довідки виконавчого комітету Зарожанської сільської ради Хотинського району Чернівецької області від 1 березня 2016 року №54-02-10 ОСОБА_1 була зареєстрована та проживала у господарстві АДРЕСА_1 до 1984 року.

Ухвалюючи судове рішення про відмову у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, Зарожанської сільської ради Хотинського району Чернівецької області про визнання рішення органу місцевого самоврядування незаконним та визнання права власності, суд першої інстанції дійшов висновку про сплив позовної давності.

На підставі ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно роз'яснень, які містяться в п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року №12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку», суд апеляційної інстанції при перевірці законності й обґрунтованості рішення суду першої інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги згідно з частинами третьою та четвертою статті 303 ЦПК України лише в разі, якщо буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення. За цих умов апеляційний суд перевіряє справу в повному обсязі й зобов'язаний мотивувати в рішенні вихід за межі доводів апеляційної скарги, проведення перевірки справи в повному обсязі.

У разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

Судове рішення в частині задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, Зарожанської сільської ради Хотинського району Чернівецької області про встановлення факту родинних не оскаржено.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Наведеним вимогам рішення суду першої інстанції в частині відмови у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, Зарожанської сільської ради Хотинського району Чернівецької області про визнання рішення органу місцевого самоврядування незаконним та визнання права власності не відповідає.

Відповідно до ч.1 ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, указана норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у ст.16 ЦК України.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом (ч.3 ст.16 ЦК України).

Як роз»яснив Пленум Верховного Суду України у абз.2 п.11 постанови від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частина перша та друга статті 3 ЦПК), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Відповідно до вимог п.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

За змістом статей 27 та 31 ЦПК України позивач самостійно визначає предмет позову та на власний розсуд розпоряджається своїми правами щодо предмета позову

При цьому згідно зі п.5 ч.2 ст.119 ЦПК України підставами позову є обставини, якими позивач обґрунтовує вимоги, а не саме по собі посилання на певну норму закону.

Відповідно до правил, встановлених п. 1 ч.6 ст.130 ЦПК України, суд уточнює позовні вимоги або заперечення проти позову.

За змістом абз1, 4 п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року №5 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду», уточнюючи позовні вимоги або заперечення проти позову, суд

визначає характер спірних правовідносин сторін, зміст їх правових

вимог і матеріальний закон, що їх регулює, і яким належить

керуватися при вирішенні спору.

Предметом позову ОСОБА_1, тобто матеріально-правовою вимогою, стосовно якої остання просила ухвалити судове рішення, є визнання рішення виконавчого комітету Зарожанської сільської ради Хотинського району Чернівецької області від 13 серпня 2010 року №76/8-10 про надання ОСОБА_11 та ОСОБА_10 оформити право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 незаконним та скасування, визнання права власності на житловий будинок літ.А, ганок літ.а, ганок 1, літню кухню літ.Б, вбиральню літ.В, підвал літ.ПГ, вхід в підвал літ.ВхПГ, криницю №1, що розташовані по АДРЕСА_1, в порядку спадкування.

Підставою позову, тобто обставинами, якими обґрунтовувала свої вимоги, ОСОБА_1 зазначала набуття права власності на спадщину, яка відкрилась внаслідок смерті батька ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_1 року.

Таким чином ОСОБА_1 пов»язувався захист своїх прав та інтересів з спадкоємством внаслідок смерті ОСОБА_9

Встановлено, що рішенням виконавчого комітету Зарожанської сільської ради Хотинського району Чернівецької області від 13 серпня 2010 року №76/8-10 надано ОСОБА_11 та ОСОБА_10 право оформити право власності на житловий будинок АДРЕСА_1

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Положеннями статті 268 ЦК України передбачено винятки із загального правила про поширення позовної давності на всі цивільні правовідносини і визначено вимоги, на які позовна давність не поширюється.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 268 ЦК України на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право, позовна давність не поширюється.

Згідно з підпунктом 2 пункту 2 розділу І Закону України від 20 грудня 2011 року № 4176-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» пункт 4 частини першої статті 268 ЦК України виключено.

Відповідно до пункту 5 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 20 грудня 2011 року № 4176-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутися до суду з позовом про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право.

З огляду на наведене суд першої інстанції дійшов висновку про пропуск ОСОБА_1 строку позовної давності на оскарження рішення виконавчого комітету Зарожанської сільської ради Хотинського району Чернівецької області від 13 серпня 2010 року №76/8-10 на порушення норм матеріального права.

Згідно із п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Таким чином судове рішення в частині відмови у позові ОСОБА_1 за спливом позовної давності підлягає скасуванню з підстав, передбачених п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України.

На підставі ч.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

У п.11 постанови Пленуму Верховного СудуУкраїни від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» судам роз'яснено, що встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Відповідно до абз.1.2 п.2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Відповідно актового запису виконавчого комітету Шировецької сільської ради Хотинського району Чернівецької області від4 січня 1983 року №3 смерть ОСОБА_9 настала ІНФОРМАЦІЯ_1 року (а.с.52).

Пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу Украіни передбачено, що правила книги шостої Цивільного кодексу України про спадкове право застосовуються до спадщини, яка відкрилась після 1 січня 2004 року.

На підставі пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень правила книги шостої Цивільного кодексу України застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом.

Як роз»яснив Пленум Верховного Суду України у п.1 постанови від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування», відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилася не раніше 1 січня 2004 року.

У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила Цивільного кодексу Української РСР, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом. У разі коли спадщина, яка відкрилася до набрання чинності ЦК України і строк на її прийняття не закінчився до 01 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються цим Кодексом.

Отже, норми п.5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК, згідно з якими цей ЦК застосовується також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким з спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом, слід розуміти таким чином, що правила книги шостої ЦК може бути застосовано лише до спадщини, яка відкрилася після 01 липня 2003 року і не була прийнята ніким зі спадкоємців.

На підставі частини 1 та 2 ст.524 Цивільного кодексу Української РСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом.

Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не

змінено заповітом.

За змістом ч.1 ст.529 Цивільного кодексу Української РСР при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті.

За правилами, встановленими ст.51 Кодексу про шлюб та сім'ю України, що діяв на час виникнення правовідносин, взаємні права та обов'язки батьків і дітей грунтуються на походженні дітей, засвідченому у встановленому законом порядку.

Згідно із частинами 1,2 ст.53 Кодексу про шлюб та сім'ю України, що діяв на час виникнення правовідносин, походження дитини від батьків, які не перебувають між собою в шлюбі, встановлюється шляхом подачі спільної заяви батьком і матір'ю дитини в державні органи реєстрації актів громадянського стану.

В разі народження дитини у батьків, які не перебувають у

шлюбі, при відсутності спільної заяви батьків батьківство може

бути встановлене в судовому порядку за заявою одного з батьків або

опікуна (піклувальника) дитини, особи, на утриманні якої

знаходиться дитина, а також самої дитини після досягнення нею

повноліття.

Відповідно до вимог ч.1 ст.55 Кодексу про шлюб та сім'ю України, що діяв на час виникнення правовідносин, якщо батьки не перебувають у шлюбі між собою, запис про матір дитини провадиться за заявою матері, а запис про батька дитини - за спільною заявою батька і матері дитини, або батько записується згідно з рішенням суду.

З приєднаного до матеріалів справи актового запису про народження ОСОБА_12 №20, вчиненого виконавчим комітетом Шировецької сільської ради Новоселицького району Чернівецької області 28 лютого 1964 року, вбачається, що батьком зазначений ОСОБА_9, матір»ю ОСОБА_11

Встановлено, що ОСОБА_9 та ОСОБА_11 не перебували у шлюбі між собою.

До матеріалів справи приєднано витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу між ОСОБА_13 та ОСОБА_11 виконавчим комітетом зарожанської сільської ради Хотинського району Чернівецької області 6 червня 1953 року актовим записом №14, який не розірваний.

З огляду на наведене у матеріалах справи відсутні докази про походження ОСОБА_1 від ОСОБА_9, засвідчене у встановленому законом порядку.

Відповідно до ст.212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв»язок доказів у їх сукупності.

Встановлення рішенням Хотинського районного суду Чернівецької області від 24 жовтня 2016 року факту родинних відносин між ОСОБА_9 та ОСОБА_1 не породжує юридичні наслідки щодо прав і обов'язків батьків та дітей, які народилися від осіб, які не перебувають у

шлюбі між собою.

Згідно із ч.1 ст. 130 СК України у разі смерті чоловіка, який не перебував у шлюбі з матір'ю дитини, факт його батьківства може бути встановлений за рішенням суду.

За таких обставин ОСОБА_1 не набуто право на спадкування після смерті ОСОБА_9, рішення виконавчого комітету Зарожанської сільської ради Хотинського району Чернівецької області від 13 серпня 2010 року №76/8-10 про надання ОСОБА_11 та ОСОБА_10 оформити право власності на житловий будинок АДРЕСА_1, не змінює та не припиняє прав та обов»язків ОСОБА_1 щодо майна.

Керуючись п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України, колегія суддів

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 24 жовтня 2016 року в частині відмови у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, Зарожанської сільської ради Хотинського району Чернівецької області про визнання рішення органу місцевого самоврядування незаконним та скасування, визнання права власності за спливом позовної давності скасувати.

У позові ОСОБА_1 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, Зарожанської сільської ради Хотинського району Чернівецької області про визнання рішення органу місцевого самоврядування незаконним та скасування, визнання права власності відмовити.

В решті залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий: Н.Ю. Половінкіна

Судді: О.О. Одинак

М.І. Кулянда