Рішення № 64969478, 22.02.2017, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Провадження № 22ц/790/311/17 Головуючий 1 інст. - Нестерцова Н.В.

Справа № 621/1228/16-ц Доповідач - Бурлака І.В.

Категорія: інші

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«22» лютого 2017 року м. Харків

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області в складі:

Головуючого судді: Бурлака І.В.,

Суддів: Карімової Л.В., Яцини В.Б.,

за участю секретаря: Баранкової В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Зміївського районного суду Харківської області від 07 вересня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа: Служба у справах дітей Зміївської районної державної адміністрації Харківської області про надання дозволу на тимчасовий виїзд дитини за кордон без дозволу батька та оформлення проїзних документів,

в с т а н о в и л а:

У червні 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду з зазначеним та у подальшому уточненим позовом до ОСОБА_1. В обґрунтування свого позову посилалася на те, що з 15 вересня 2007 року по 08 жовтня 2010 року вона та ОСОБА_1 знаходилися в зареєстрованому шлюбі, від якого у них народилася дочка ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Зазначила, що після розірвання шлюбу їх дочка залишилася проживати з нею.

Відносини між дочкою та батьком припинилися. Вона не чинила перешкод у їх спілкуванні та всіляко заохочувала ці зустрічі, проте, відповідач жодним чином не приймав участі в утриманні та вихованні дитини.

Вказала, що ця обставина змусила її звернутися до суду за захистом прав своєї дитини та стягнути аліменти з відповідача. Проте, і це не привернуло уваги батька до дочки. За весь час окремого проживання подружжя відповідач виразив бажання побачити свою дитину всього три рази, а по сплаті аліментів має значний борг.

Зазначила, що їх спільна дочка з народження має слабке здоров'я та часто хворіє.

У зв'язку з чим регулярно проходить лікування у лікарів та потребує санаторно-курортного лікування в субтропічному кліматі.

Вказала, що вона зверталась до відповідача у письмовій формі з проханням надати дозвіл на виїзд дитини за кордон, однак відповідач або відмовляє їй у цьому, або ігнорує її звернення.

Зазначила, що дитина вже два роки не може виїхати на оздоровлення, що спричинило негативні наслідки її здоров'ю.

Вказала, що крім оздоровчої мети вона переслідує ще й освітню і вважає, що дана поїздка буде повністю відповідати інтересам дитини та гарно вплине як на її фізичний, так і на духовний стан.

Просила надати ОСОБА_2 дозвіл на виїзд за межі України до країни Російська Федерація, Автономної Республіки Крим з метою відпочинку та оздоровлення неповнолітньої ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, в період часу з 01 вересня 2016 року по 31 грудня 2016 року, з 01 березня 2017 року по 30 вересня 2017 року, 01 березня 2018 року по 3 вересня 2018 року, 01 березня 2019 року по 30 вересня 2019 року, з 01 березня 2020 року по 30 вересня 2020 року, з 01 березня 2021 року по 30 вересня 2021 року, з 01 березня 2022 року по 30 вересня 2022 року, з 01 березня 2023 року по 30 вересня 2023 року без згоди її батька ОСОБА_1 у супроводі матері ОСОБА_2; надати ОСОБА_2 дозвіл на оформлення проїзних документів для виїзду за межі України до країни Російська Федерація, Автономної Республіки Крим з метою відпочинку та оздоровлення неповнолітньої ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, без згоди її батька ОСОБА_1; стягнути витрати на правову допомогу у розмірі 690,00 грн. з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2; стягнути судові витрати у розмірі 551,20 грн. з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2

Рішенням Зміївського районного суду Харківської області від 07 вересня 2016 року та додатковим рішенням Зміївського районного суду Харківської області від 07 вересня 2016 року позов ОСОБА_2 - задоволено частково; надано ОСОБА_2 дозвіл на виїзди до тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим у період з 29 жовтня 2016 року по 06 листопада 2016 року та з 24 грудня 2016 року по 08 січня 2017 року з метою відпочинку та оздоровлення неповнолітньої ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, без згоди та супроводу батька ОСОБА_1 у супроводі матері ОСОБА_2 з обов'язковим її поверненням до України; надано ОСОБА_2 дозвіл на оформлення проїзних документів для виїзду до тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим з метою відпочинку та оздоровлення ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, без згоди батька ОСОБА_1; в іншій частині позову - відмовлено; стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 690,00 грн. витрат на правову допомогу та 551,20 грн. витрат по сплаті судового збору, а всього 1241,20 грн.; стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 551,20 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення - скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позову. При цьому посилався на неповне з'ясування судом обставин справи, що мають значення для справи, на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права. Вважав, що суд не надав належної оцінки доказам у справі, не звернув уваги на те, що позивачем чиняться перешкоди у його спілкуванні з дитиною, про що ним було повідомлено правоохоронні органи; що не вся частина АР Крим перебуває у субтропічному кліматі та точне місце направлення позивачем не зазначено; що їхня дочка абсолютно здорова; що від позивача він не отримував жодних звернень; що у повідомленні позивача не зрозуміло, куди саме має намір вона виїхати разом з їхньою дочкою, оскільки мова про АР Крим не йдеться; що чинним законодавством передбачено можливість вирішувати питання про надання дозволу саме на конкретний виїзд дитини за кордон без згоди батька (одноразовий), з визначенням його початку та закінчення; що позивачем не надано жодного доказу на підтвердження того, що він відмовився надати дозвіл на виїзд дитини за кордон; що позивачем не надано допустимих доказів на підтвердження розумної обґрунтованості суми гонорару по витратам на правову допомогу.

Відповідно до частини 2 статті 305 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Як вбачається з матеріалів справи сторони належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.

Однак, в судове засідання сторони неодноразово не з'являлися.

Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому, не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно задовольнити, рішення суду - скасувати.

При цьому судова колегія виходить з наступного.

Задовольняючи позов частково в частині надання ОСОБА_2 дозволу на виїзди до тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим у період з 29 жовтня 2016 року по 06 листопада 2016 року та з 24 грудня 2016 року по 08 січня 2017 року з метою відпочинку та оздоровлення неповнолітньої ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, без згоди та супроводу батька ОСОБА_1 у супроводі матері ОСОБА_2 з обов'язковим її поверненням до України та надання ОСОБА_2 дозволу на оформлення проїзних документів для виїзду до тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим з метою відпочинку та оздоровлення ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, без згоди батька ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з доведеності позовних вимог та відмовляючи в задоволенні позову в іншій частині - з доцільності надання дозволу на час канікул.

Проте, з таким висновком суду погодитися не можна, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що сторони знаходилися в зареєстрованому шлюбі з 15 вересня 2007 року по 08 жовтня 2010 року. Від шлюбу сторони мають дочку ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка проживає разом з позивачем ОСОБА_2 та перебуває на її утриманні. Із консультативного висновку медичного центру «Доктор ЛОР» вбачається, що неповнолітня дитина знаходиться на «Д» обліку як така, що часто та тривало хворіє.

Частиною 2 статті 4 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» від 21 січня 1994 року із змінами та доповненнями передбачено, що оформлення проїзного документа дитини провадиться на підставі нотаріально засвідченого клопотання батьків або законних представників батьків чи дітей в разі потреби самостійного виїзду неповнолітнього за кордон. У клопотанні зазначаються відомості про дитину, а також, про відсутність обставин, що обмежують відповідно до цього Закону право на виїзд за кордон (лише для дітей віком від 14 до 18 років). За відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон може бути дозволено на підставі рішення суду.

Згідно з положеннями Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» проїзним документом дитини є документ, що посвідчує особу і підтверджує громадянство України особи, на яку вони оформлені, і дають право цій особі на виїзд з України і в'їзд в Україну в супроводі батьків або одного з батьків та інших осіб, за нотаріально посвідченою згодою другого з них.

Статтею 4 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» та постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року за № 57 «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України» виїзд за межі України громадянина, який не досяг 16-річного віку, і без згоди та супроводу другого з батьків може бути дозволено на підставі рішення суду.

Пунктом 4 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року за № 57 «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України» встановлено, що виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску, а також, без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків, зокрема, за умови пред'явлення рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який досяг 16-річного віку без згоди та супроводу другого з батьків.

Статтею 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.

Відповідно до частини 3 статті 313 ЦК України фізична особа, яка не досягла 16 років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними.

Посилання позивача на те, що батько дитини відмовляє їй у дозволі виїзду дитини за кордон або ігнорує її звернення є безпідставними.

В матеріалах справи на аркуші справи № 17 міститься повідомлення про необхідність надання нотаріально засвідченої згоди щодо оформлення проїзного квитка для неповнолітньої дитини від ОСОБА_2, яке адресовано ОСОБА_1, в якому зазначено номер будинку, який не співпадає з номером будинку, який значиться в позовній заяві та апеляційній скарзі.

В своїй апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що він не отримував будь - якого повідомлення щодо надання згоди на виїзд дитини за кордон.

В опису вкладення в цінний лист зазначено дату 04 червня 2016 року, а повідомлення датовано 06 червня 2016 року.

В іншому опису вкладення в цінний лист зазначено дату 07 червня 2016 року, однак із матеріалів справи не вбачається, що ОСОБА_1 отримав рекомендоване повідомлення, (а. с. 15-18).

Статтею 57 ЦПК України передбачено, що доказами є будь - які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обгрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко - і відеозаписів, висновків експертів.

Відповідно до статті 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Статтею 59 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з вимогами статей 10, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Інших належних та допустимих доказів, які б беззаперечно підтверджували звернення до батька дитини щодо надання дозволу на виїзд дочки за кордон, відмову або ігнорування батьком дитини надання такого дозволу матеріали справи не містять і в суді апеляційної інстанції їх не надано.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених дослідженими в судовому засіданні доказами.

Згідно ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущений строк позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Проте, в даному випадку ухвалене судом першої інстанції у справі рішення не відповідає зазначеним вимогам матеріального та процесуального закону.

Враховуючи викладене, судова колегія вважає, що оскільки доказів того, що відповідач відмовляв або ігнорував звернення позивача щодо надання дозволу на виїзд дитини за кордон і взагалі що він отримував такі звернення матеріали справи не містять, правових підстав для надання дозволу на виїзд дитини за кордон не вбачається.

Оскільки порушено норми матеріального та процесуального права, що є підставою відповідно до пункту 4 частини 1 статті 309 ЦПК України для скасування рішення суду, воно підлягає - скасуванню з відмовою в задоволенні позову позивачу за недоведеністю.

У зв'язку з відмовою в задоволенні позову відповідно до частин 1, 5 статті 88 ЦПК України та Закону України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року із змінами та доповненнями підлягає скасуванню і рішення в частині стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу в розмірі 690,00 грн. та судового збору в розмірі 551,20 грн.

Керуючись ст. ст. 303, 304, п.2 ч.1 ст.307, п.3 ч.1 ст.309, ст.313, ч.2.ст.314, ст.ст.316, 317, 319 ЦПК України судова колегія

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Зміївського районного суду Харківської області від 07 вересня 2016 року - скасувати і в задоволенні позову ОСОБА_2 - відмовити.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів з дня набрання законної сили.

Головуючий суддя Судді колегії