Рішення № 64968196, 21.02.2017, Апеляційний суд Кіровоградської області

Апеляційний суд Кіровоградської області

№ провадження 22-ц/781/302/17 Головуючий у суді І-ї інстанції ОСОБА_1

Доповідач Головань А. М.

РІШЕННЯ

Іменем України

21.02.2017 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Кіровоградської області в складі:

головуючого Голованя А.М.

суддів: Карпенка О.Л., Мурашка С.І.

за участю секретаря Діманової Н.І.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 06 грудня 2016 року, за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання права власності на комплекс будівель та споруд,

ВСТАНОВИЛА:

У травні 2016 року ОСОБА_3 звернулася в суду з зазначеним позовом, обґрунтовуючи його тим, що 12 вересня 2013 року між нею та ОСОБА_2 укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу, за яким остання продала їй комплекс будівель, розташований в м.Бобринець Кіровоградської області по вул. Орджонікідзе, 4, а вона сплатила за нього кошти у період з 12 вересня 2013 року по 19 вересня 2014 року в розмірі 700 000 грн.

Відповідно до п.2.6 договору факт проведення розрахунку та виконання Покупцем договору засвідчується заявою Продавця, що є невідємною частиною цього договору, справжність підпису на якій буде засвідчено нотаріально.

Але, після проведення остаточного розрахунку iз Продавцем остання відмовилась подати таку заяву до нотаріуса, який нотаріально посвідчував договір купівлі-продажу.

Ураховуючи, що вона не може оформити право власності на вказане вище майно в порядку передбаченому договором, просить захистити її права в судовому порядку.

Рішенням Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 06 грудня 2016 року позов задоволено.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на комплекс будівель та споруд, розташований в місті Бобринець Кіровоградської області по вулиці Орджонікідзе, 4, на підставі договору купівлі-продажу комплексу будівель від 12 вересня 2013 року укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, посвідченого приватним нотаріусом Бобринецького районного нотаріального округу Кіровоградської області, за реєстровим №608. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати судове рішення, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши доповідача, пояснення представника відповідача ОСОБА_4, який підтримав доводи скарги, заперечення представника позивача ОСОБА_5, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, відповідно до ч.1 ст. 303 ЦПК України, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Вирішуючи спір суд першої інстанції виходив з того, що оскільки за договором купівлі-продажу від 12.09.2013 року позивач (покупець) прийняла комплекс будівель та сплатила за нього обумовлені договором кошти, а відповідач (продавець) відмовляється подати нотаріально посвідчену заяву на підтвердження факту проведення повного розрахунку та виконання покупцем інших умов договору, що свідчить про не визнання нею права власності на спірне майно за позивачем, то відповідності до ст. 392 ЦК України є всі підстави для задоволення позову.

Проте погодитися з такими висновками суду не можна.

Судом першої інстанції встановлено, що 12 вересня 2013 року між ОСОБА_2 (продавець) та ОСОБА_3 (покупець) укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу, за яким остання продала їй комплекс будівель, розташований в м.Бобринець Кіровоградської області по вул. Орджонікідзе, 4. (а.с.9-11).

Відповідно до пунктів 1.2, 1.4 вказаного договору купівлі-продажу комплекс будівель, що відчужується за даним договором розташований в місті Бобринець Кіровоградської області по вулиці Орджонікідзе №4 на земельній ділянці площею 12 825 квадратних метрів, яка не приватизована. Комплекс будівель, реєстраційний номер обєкта нерухомого майна 18451535208, який відчужується за цим Договором, складається з: будинку тваринника, ганка, автогаража, ганка, мийки, складу для кормів, електростанції дизельної, ганку, котельні, ганку, інкубаторію, цеху підрощування, ганку, сараю, пожежної водойми, площадки для мийки, огорожі, КТП.

За пунктом 2.1 Договору продаж комплексу будівель за домовленістю сторін вчиняється за 700 000 (сімсот тисяч) гривень 00 копійок.

Розрахунок між сторонами здійснюється з розстроченням платежу (п.2.2 Договору).

Відповідно до п. 2.5 Договору, усі платежі сплачуються Покупцем Продавцеві шляхом переказу коштів з поточного рахунку фізичної особи Покупця на поточний рахунок фізичної особи Продавця не пізніше 12 числа кожного календарного місяця.

Факт проведення повного розрахунку та виконання Покупцем договору засвідчується заявою Продавця, що є невідємною частиною цього договору, справжність підпису на якій буде засвідчено нотаріально (п.2.6 Договору).

Судом встановлено, що за вказаним договором купівлі-продажу комплексу будівель від 12.09.2013 року позивач виконав свій обовязок прийнявши комплекс будівель та сплативши за нього обговорену грошову суму, в загальному розмірі 700 000 грн., що підтверджується копіями платіжних доручень (а.с.25-35).

Пунктом 4.9 вказаного Договору визначено, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є обовязковою. Право власності на комплекс будівель у Покупця виникає з моменту державної реєстрації.

Згідно із ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У ч. 2 ст. 16 ЦК України зазначені способи захисту цивільних прав та інтересів.

У разі порушення цивільного права у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту, який залежить від видупорушення, тобто особа має право обирати той спосіб захисту, який відповідає характеру порушення її права чи інтересу.

Частиною першою статті 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Стаття 334 ЦК України встановила правило, відповідно до якого право власності на нерухоме майно, яке підлягає державній реєстрації, виникає з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Як убачається з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно власником комплексу будівель в м.Бобринець Кіровоградської області по вул. Орджонікідзе, 4 є ОСОБА_3 (а.с.12)

Проте постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 31 березня 2016 року, яка набрала законної сили, вказану державну рестрацію права власності ОСОБА_3 на спірне майно скасовано.(а.с. 185-187)

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно власником комплексу будівель в м.Бобринець Кіровоградської області по вул. Орджонікідзе, 4 є ОСОБА_2 ((а.с.69-71) виділені матеріали).

Також, зазначену обставину в суді апеляційної інстанції визнано представниками обох сторін.

За правилами статті 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред'явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності.

Таким чином, стаття 392 ЦК, в якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах.

Крім того, за змістом цієї норми цивільне право підлягає захисту в разі, коли сторони не перебувають між собою в зобов'язальних відносинах, і при цьому має місце його реальне оспорювання учасником цивільних відносин, унаслідок чого власник майнане може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з існуванням сумнівів або претензій щодо спірного майна з боку третіх осіб. Позивачем у справі про визнання права власності завжди є особа, яка має право власності на майно, тобто вже стала його власником, а не намагається ним стати через пред'явлення позову. Наявність між сторонами зобов'язальних правовідносин, для яких характерним є спосіб повернення майна, переданого за договором, виключає можливість пред'явлення позову про визнання права власності. В такому випадку права осіб, які перебувають у зобов'язальних відносинах, повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов'язального права.

Суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув та не дав належної оцінки обставинам наявності зобов'язальних відносин між сторонами.

Отже, оскільки ОСОБА_3 не є власником комплексу будівель та споруд, розташованих в м.Бобринець Кіровоградської області по вул. Орджонікідзе, 4, а спірне майно є предметом укладеного між сторонами договору купівлі-продажу від 12 вересня 2013 року, який не виконано в частині п.2.6, то висновок суду про необхідність захисту прав позивача шляхом визнання за нею права власності на майно на підставі статті 392 ЦК України не можна визнати обґрунтованим.

Відтак, ураховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на певні об'єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, чи у який передбачений законом спосіб позивач набула права власності на спірний об'єкт та чи підлягає це право захисту у порядку, передбаченому статтею 392 ЦК України.

Зазначена правова позиція щодо вирішенням позовів про визнання права власності на нерухоме майно на підставі ст. 392 ЦК України висловлена Верховним Судом України у постановах 6-318цс15 від 24.06.2015 року, 6-688цс15 від 16.12.2015 року та 6-1219цс16 від 14.09.2016 року і, згідно зі ст. 360-7 ЦПК України, є обов'язковою.

За таких обставин, зважаючи на те, що неправильне застосування судом норм матеріального права призвело до ухвалення незаконного рішення, апеляційна скарга підлягає задоволенню з підстав передбачених п. 4 ч.1 ст. 309 ЦПК України з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Кіровоградської області,-, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 06 грудня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання права власності на комплекс будівель та споруд.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий:

Судді: