Рішення № 64966829, 13.02.2017, Ленінський районний суд м. Дніпропетровська

13.02.2017 Єдиний унікальний номер 205/3878/16-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2017 рокум. ДніпроСправа № 205/3878/16-ц 2/205/57/17

Ленінський районний суд м. Дніпропетровська у складі судді Нижного А.В., за участю секретаря судового засідання Піменової М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування майнової шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Ленінського районного суду м.Дніпропетровська з позовною заявою, у якій з урахуванням уточнення позовних вимог просить стягнути з відповідача на його користь матеріальні збитки в сумі 175191,36 грн.

Позов мотивований тим, що 16.06.2015р. о 17:15 год. в м. Дніпропетровську водій ОСОБА_2, керуючи автомобілем НОМЕР_1, по вул. Братів Трофімових в районі буд. №4, при виникненні перешкоди для руху не своєчасно вжив заходів до зменшення швидкості аж до зупинки автомобіля або безпечного обїзду перешкоди, внаслідок чого скоїв наїзд на автомобіль НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_3, який стояв попереду на його смузі руху чим, порушив вимоги п. 12.3 Правил дорожнього руху України.За наслідками ДТП позивачу як власнику транспортного засобу завдано матеріальну шкоду, що полягає у витратах, необхідних для відновлення пошкодженого автомобіля.

У судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали та просили задовольнити у повному обсязі. Представник відповідача проти задоволення позову заперечувала, посилаючись на його необґрунтованість.

В судове засідання 13.02.2017р. сторони не зявились, натомість звернулись до суду з заявами про розгляд справи за їх відсутності.

Відповідно до ч.2 ст.197 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши пояснення сторін, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, обєктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи по суті, суд встановив наступне.

Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12.11.2015р. у справі № 33/774/598/15 встановлено, що 16.06.2015р. о 17:15 год. в м. Дніпропетровську водій ОСОБА_2, керуючи автомобілем НОМЕР_3, по вул. Братів Трофімових в районі буд. №4, при виникненні перешкоди для руху не своєчасно вжив заходів до зменшення швидкості аж до зупинки автомобіля або безпечного обїзду перешкоди, внаслідок чого скоїв наїзд на автомобіль НОМЕР_4, під керуванням водія ОСОБА_3, який стояв попереду на його смузі руху чим, порушив вимоги п. 12.3 Правил дорожнього руху України. Внаслідок ДТП автомобілі пошкодженні, тілесні ушкодження отримали ОСОБА_2 та ОСОБА_4

У звязку з викладеним, вказаною постановою ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, а провадження в справі закрито на підставі п. 7 ст. 247 КУпАП за закінченням на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків накладення адміністративного стягнення, передбачених ч. 2 ст. 38 КУпАП (а.с.8-10).

Суд не бере до уваги твердження представника відповідача про необґрунтованість постанови Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12.11.2015р. у справі № 33/774/598/15 з посиланням на те, що суд належним чином не дослідив висновок авто-технічної експертизи №3872-15 від 03.09.2015р., оскільки, по-перше, у вказаній постанові суд дав оцінку відповідному висновку експерта (з.б.а.с.9), по-друге, за змістом ч.4 ст.61 ЦПК України постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкова для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

З цих самих підстав суд не бере до уваги твердження представника відповідача про відсутність вини ОСОБА_2 у вчиненні ДТП з посиланням на висновок авто-технічного експертного дослідження №4057-15 від 22.08.2016р., оскільки вказані обставини уже встановлені постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12.11.2015р. у справі №33/774/598/15.

ОСОБА_1 є власником автомобіля НОМЕР_4, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу КХС №755100 (а.с. 6).

Відповідно до висновку експертного дослідження про оцінку вартості майнової шкоди №90/15А від 08.07.2015р. розмір збитків, завданих власнику автомобіля НОМЕР_4, пошкодженого внаслідок ДТП, складає 82243,30 грн. (а.с.19).

У звязку з тим, що на час розгляду справи зросли ціни на майно та роботи, необхідні для відновлення пошкодженого автомобіля, позивачем надано до суду висновок експертного дослідження про оцінку вартості майнової шкоди №167/16А від 31.10.2016р., згідно з яким розмір збитків, завданих власнику автомобіля НОМЕР_4, пошкодженого внаслідок ДТП, становить 174191,36 грн. (а.с. 139-153).

Відповідно до ст.22 ЦК України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Згідно з ч.2 ст.1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається за реальною вартістю втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Відповідно до ст.1187 ЦК України шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, договір оренди тощо) володіє транспортним засобом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно з ст.1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

За змістом пункту 6 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013р. №4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» особою, яка зобов'язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Якщо особа під час керування транспортним засобом має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, переданий їй власником або іншою особою, яка на законній підставі використовує такий транспортний засіб, то саме ця особа буде нести відповідальність за завдання шкоди (пункт 2.2 Правил дорожнього руху України). На особу, яка перебувала в трудових відносинах на підставі трудового договору (контракту) і завдала шкоди життю чи здоров'ю у зв'язку з використанням транспортного засобу, що належить роботодавцю, відповідальність за завдання шкоди може бути покладена лише за умови, якщо буде доведено, що вона заволоділа транспортним засобом неправомірно (частини третя і четверта статті 1187 ЦК).

Враховуючи, що позивач довів факт заподіяння йому майнової шкоди внаслідок ДТП, яка сталась з вини відповідача та за участю автомобіля під його управлінням, тоді як відповідач не надав належних доказів на спростування позовних вимог про відшкодування завданої шкоди, суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 174191,36грн. як відшкодування такої шкоди.

Крім цього, оскільки розмір збитків, завданих позивачу внаслідок пошкодження належного йому автомобіля, визначається судом на підставі висновку експертного дослідження про оцінку вартості майнової шкоди №167/16А від 31.10.2016р., суд доходить висновку що витрати позивача у розмірі 1000,00 грн. на проведення відповідної експертизи є витратами, які особа зробила для відновлення свого порушеного права у розумінні ст. 22 ЦК України, а відтак підлягають стягненню з відповідача як складова частина реальних збитків.

Щодо твердження представника відповідача про те, що ОСОБА_2 є неналежним відповідачем у даній справі, оскільки його відповідальність була застрахована у ПАТ«Українська транспортна страхова компанія» (поліс №АІ/3668724 від 09.09.2014р.), а відтак саме страхова компанія повинна відповідати за позовом, суд зазначає наступне.

За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (ч. 2 ст. 1187 ЦК України).

Разом із тим правила регулювання деліктних зобовязань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обовязок.

Так, відповідно до ст. 999 ЦК України законом може бути встановлений обовязок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоровя, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обовязкове страхування). До відносин, що випливають із обовязкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

До сфери обовязкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України від 1 липня 2004 року № 1961-IV «Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі Закон № 1961-IV).

Метою здійснення обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності Закон № 1961-IV (ст. 3) визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоровю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також захист майнових інтересів страхувальників. Обєктом обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, повязані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоровю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (ст. 5 Закону № 1961-IV).

Згідно зі ст. 6 Закону № 1961-IV страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоровю та/або майну потерпілого.

За змістом Закону № 1961-IV (ст.ст. 9, 22-31, 35, 36) настання страхового випадку (скоєння дорожньо-транспортної пригоди) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоровю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, повязана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинно відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

Як передбачено ст. 1194 ЦК України, в разі, якщо страхової виплати (страхового відшкодування) недостатньо для повного відшкодування шкоди, завданої особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, ця особа зобовязана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

З огляду на вищенаведене, сторонами договору обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння дорожньо-транспортної пригоди за участю забезпеченого транспортного засобу.

Завдання потерпілому шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди породжує деліктне зобовязання, в якому праву потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується відповідний обовязок боржника (особи, яка завдала шкоди). Водночас така дорожньо-транспортна пригода слугує підставою для виникнення договірного зобовязання згідно з договором обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника в договірному зобовязанні ним є страховик.

Разом із тим, зазначені зобовязання не виключають одне одного. Деліктне зобовязання первісне, основне зобовязання, в якому діє загальний принцип відшкодування шкоди в повному обсязі, підставою його виникнення є завдання шкоди. Натомість страхове відшкодування виплата, яка здійснюється страховиком відповідно до умов договору, виключно в межах страхової суми та в разі, якщо подія, в результаті якої завдана шкода, буде кваліфікована як страховий випадок. Одержання потерпілим страхового відшкодування за договором не обовязково припиняє деліктне зобовязання, оскільки страхового відшкодування може бути недостатньо для повного покриття шкоди, й особа, яка завдала шкоди, залишається зобовязаною. При цьому, потерпілий стороною договору страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів не є, але наділяється правами за договором: на його, третьої особи, користь страховик зобовязаний виконати обовязок зі здійснення страхового відшкодування.

Особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд (ч. 1 ст. 12 ЦК України). Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обовязковим для неї (ч. 2 ст. 14 ЦК України).

Відповідно до ст. 511 ЦК України зобовязання не створює обовязку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобовязання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.

Згідно з частинами першою та четвертою ст. 636 ЦК України договором на користь третьої особи є договір, в якому боржник зобовязаний виконати свій обовязок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена у договорі. Якщо третя особа відмовилася від права, наданого їй на підставі договору, сторона, яка уклала договір на користь третьої особи, може сама скористатися цим правом, якщо інше не випливає із суті договору.

З огляду на вищенаведене, право потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоди, є абсолютним і не може бути припинене чи обмежене договором, стороною якого потерпілий не був, хоч цей договір і укладений на користь третіх осіб. Закон надає потерпілому право одержати страхове відшкодування, але не зобовязує одержувати його. При цьому відмова потерпілого від права на одержання страхового відшкодування за договором не припиняє його права на відшкодування шкоди в деліктному зобовязанні.

Таким чином потерпілому як кредитору належить право вимоги в обох видах зобовязань, деліктному та договірному. Він вільно, на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування цієї шкоди, або шляхом звернення до страховика, у якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільну відповідальність, із вимогою про виплату страхового відшкодування, або шляхом звернення до страховика та в подальшому до особи, яка завдала шкоди, за наявності передбачених ст. 1194 ЦК України підстав.

Потерпілий вправі відмовитися від свого права вимоги до страховика та одержати повне відшкодування шкоди від особи, яка її завдала, в рамках деліктного зобовязання, не залежно від того, чи застрахована цивільно-правова відповідальність особи, яка завдала шкоди. В такому випадку особа, яка завдала шкоди і цивільно-правова відповідальність якої застрахована, після задоволення вимоги потерпілого не позбавлена права захистити свій майновий інтерес за договором страхування та звернутися до свого страховика за договором із відповідною вимогою про відшкодування коштів, виплачених потерпілому, в розмірах та обсязі згідно з обовязками страховика як сторони договору обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладено у постанові Верховного Суду України від 20.01.2016р. №6-2808цс15, а тому має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права відповідно до ч. 1 ст. 3607 ЦПК України.

Суд критично ставиться до посилання представника відповідача як на підставу для відмови у задоволенні позову на те, що позивач не повідомляв ОСОБА_2 про час і місце проведення оглядів автомобіля, за результатом яких було складено висновки експертних досліджень про оцінку вартості майнової шкоди №90/15А від 08.07.2015р. та №167/16А від 31.10.2016р., з огляду на таке.

У судовому засіданні позивач пояснив, що на той час у нього була відсутня інша інформація щодо місця проживання водія ОСОБА_2 або власника автомобіля ОСОБА_5, ніж та, яка зазначена у страховому полісі АІ/3668724 від 09.09.2014р. (а.с. 166), а відтак відповідна телеграма надсилалась саме на цю адресу: м.Дніпро, ж/м Тополь-1АДРЕСА_1 (а.с. 163).

Судом встановлено, що у висновках №90/15А від 08.07.2015р. та №167/16А від 31.10.2016р. оцінено однакові пошкодження автомобіля НОМЕР_4.

З урахуванням викладеного суд доходить висновку про добросовісність дій позивача при повідомленні відповідача про час і місце проведення оглядів автомобіля, а відтак право позивача на відшкодування майнової шкоди не може ставитись в залежність від правильності або неправильності адреси, зазначеної власником автомобіля у страховому полісі.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Керуючись ст.ст. 22, 1187, 1188, 1192 ЦК України, а також ст.ст. 10, 11, 79, 84, 86, 209, 212, 214-215, 218 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування майнової шкоди задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 175191,36 грн. (сто сімдесят пять тисяч сто девяносто одна гривня 36 коп.) на відшкодування майнової шкоди.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 1751,91 грн. (одна тисяча сімсот пятдесят одна гривня 91 коп.).

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Ленінський районний суд м. Дніпропетровська протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

СуддяОСОБА_6