Постанова № 649599, 28.11.2006, Господарський суд Чернігівської області

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

Господарський суд Чернігівської області

________________

14000 м. Чернігів, проспект Миру 20 Тел. 7-38-36, факс 7-44-62

Іменем України

П О С Т А Н О В А

"28" листопада 2006 р. Справа № 6/316

11 год. 50 хв., м. Чернігів

Господарський суд Чернігівської області у складі:

судді Блохіної Ж.В.

при секретарі Сороці Я.Є.,

за участю представників

позивача: не з”явився,

відповідача: не з’явився,

прокуратури: Козакова І.М., прокурор відділу прокуратури

Чернігівської області, посвідчення №93 від 20.12.04р.,

третьої особи: не з’явився,

розглянувши у відкритому

судовому засіданні

позов Прокурора Бахмацького району в інтересах держави в

особі Бахмацької міжрайонної державної податкової

інспекції, м. Бахмач, вул. Чернігівська, 2а

до Товариства з обмеженою відповідальністю „Обрій”,

м. Бахмач, вул. Чернігівська, 2А

третя особа на стороні

позивача, яка не заявляє

самостійних вимог на

предмет спору: Бахмацька міська рада, м. Бахмач, вул. Жовтнева, 42

про стягнення 2905,22 грн.

ВСТАНОВИВ:

Прокурором Бахмацького району в інтересах держави в особі Бахмацької міжрайонної державної податкової інспекції подано позов про стягнення 2905,22 грн. заборгованості з прибуткового податку з виплаченої заробітної плати.

Від позивача та відповідача надійшли клопотання про розгляд справи без участі їх представників. Відповідач в своєму клопотанні позовні вимоги визнає в повному обсязі.

Третя особа на стороні позивача у судове засідання представника не направила, хоча була повідомлена належним чином про час і місце розгляду справи, про що свідчить розписка надана представником позивача в судовому засіданні 07.11.2006р.

Вимоги позивача обґрунтовані наявністю несплаченої заборгованості по податку з доходів фізичних осіб, яка була встановлена під час перевірки підприємства. При цьому позивач стверджує, що на заборгованість з такого виду податку не поширюються вимоги Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” № 2181-III від 21.12.2001р. (далі –Закон № 2181), оскільки внаслідок специфіки нарахування та сплати сума податку з доходів фізичних осіб не може бути узгоджена. За таких обставин податковий орган вважає, що в разі несплати такий податок має стягуватись за рішенням суду в загальному порядку без застосування норм Закону № 2181.

Вислухавши пояснення прокурора, розглянувши подані документи і матеріали, з’ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Обрій” 08.071997р. зареєстровано як юридична особа Бахмацькою районною державною адміністрацією, що підтверджується довідкою з ЄДРПОУ, виданою управлінням статистики в Бахмацькому районі 08.04.1998р.

15.04.2006р. Бахмацькою міжрайонною державною податковою інспекцією був складений акт № 37-17-21408297 „Про наслідки виїзної планової комплексної документальної перевірки правильності справляння та своєчасності сплати до бюджету податку з доходів фізичних осіб та податку з власників транспортних засобів ТОВ „Обрій” за період з 01.07.2004р. по 31.12.2005р.”

Відповідно до п.2.16 цього акту встановлено неперерахування у перевіреному періоді податку з доходів фізичних осіб в сумі 1690,58 грн. При цьому, як зазначено в акті, підприємством до державних податкових інспекцій надавались відомості про суми отриманого доходу громадянами за встановленою формою 1-ДФ і розбіжностей між цими відомостями та даними особового рахунку підприємства по формі 15 не встановлено.

Відповідно до ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав і інтересів юридичних осіб у сфері публічно–правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства.

Адміністративні суди перевіряють, чи вчинені дії суб’єктів владних повноважень, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Позовні вимоги про стягнення заборгованості по податку з доходів з фізичних осіб з підстав та у спосіб, що визначені позивачем, задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Податок з доходів фізичних осіб є загальнодержавним податком (обов’язковим платежем), що включений до системи оподаткування відповідно до п. 4 ч.1 ст.14 Закону України „Про систему оподаткування”.

Частиною 3 цієї статті встановлено, що порядок зарахування загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів) до Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів і державних цільових фондів визначається згідно з законами України.

У перевіреному періоді та на час судового розгляду таким законом є Закон №2181, відповідно до преамбули якого, він є спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), включаючи збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення.

Цей спеціальний закон не містить застережень або винятків для погашення заборгованості по податку з доходів фізичних осіб, отже податковий орган при зверненні з позовом до суду повинен був дотриматись процедури та вимог, встановлених цим нормативним актом.

Так, пунктом 1.2 ст.1 цього Закону дано визначення податкового зобов'язання –це зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України.

Платниками податків визначені цим Законом (п.1.1) юридичні особи, їх філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, що не мають статусу юридичної особи, а також фізичні особи, які мають статус суб'єктів підприємницької діяльності чи не мають такого статусу, на яких згідно з законами покладено обов'язок утримувати та/або сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі), пеню та штрафні санкції.

Податок, про який йде мова у позові, підприємство як податковий агент повинно було утримувати із заробітної плати та сплачувати до відповідного бюджету в порядку та у строки, встановлені Законом України „Про податок з доходів фізичних осіб” (ст.8).

Законом №2181 передбачена можливість примусового стягнення податкового боргу за рахунок активів лише за рішенням суду ( п.п.3.1.1 ст.3).

В свою чергу податковий борг (недоїмка) платника податків –це податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов'язання.

Порядок узгодження податкового зобов’язання визначено пунктами 5.1, 5.2 ст.5 цього Закону:

- податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації (самостійне узгодження).

- податкове зобов'язання платника податків, нараховане контролюючим органом відповідно до пунктів 4.2 та 4.3 статті 4 цього Закону, вважається узгодженим у день отримання платником податків податкового повідомлення, за винятком випадків, визначених підпунктом 5.2.2 цього пункту (апеляційне узгодження).

Як слідує з відомостей, вказаних в акті перевірки, суми, що заявлені до стягнення, були самостійно визначені платником податків, при цьому ним подавались до податкового органу відповідні податкові розрахунки за встановленою формою.

Пунктом 1.11 ст.1 Закону №2181 встановлено, що податкова декларація, розрахунок (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків до контролюючого органу у строки, встановлені законодавством, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податку, збору (обов'язкового платежу).

Підпунктом “б”п.19.2. ст.19 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб”вставлений обов’язок осіб, які відповідно до цього Закону мають статус податкових агентів, надавати у строки, встановлені законом для податкового кварталу, якщо інше не визначено нормами цього Закону, податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також сум утриманого з них податку податковому органу за місцем свого розташування. У разі коли зазначена особа протягом звітного кварталу не виплачує такі доходи або виплачує доходи не всім платникам податку, зазначена звітність не подається або подається стосовно платників податку, які фактично отримали такі доходи. Запровадження інших форм звітності із зазначених питань не припускається;

На виконання вимог цього Закону Державною податковою адміністрацією України виданий наказ від 29.09.2003р. N 451, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 22 жовтня 2003 р. за N 960/8281 „Про затвердження форми податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (ф. N 1ДФ) та Порядку заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку”.

Відповідно до п.2 Порядку, податковий розрахунок подається окремо за кожний квартал (податковий період) протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного кварталу (п.п.2.1). Податковий розрахунок подається до органу державної податкової служби за місцезнаходженням податкового агента - юридичної особи або його відокремлених підрозділів чи до органу державної податкової служби за місцем проживання фізичної особи - податкового агента (п.п.2.3).

Порядком також передбачена можливість уточнення або коригування. Так, відповідно до п.п.4.3 уточнюючий податковий розрахунок подається у разі необхідності проведення коригувань після закінчення терміну приймання. Уточнюючий податковий розрахунок може подаватися як за звітний період, так і за попередні періоди відповідно до підпункту 5.1 статті 5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".

Виходячи з аналізу вищенаведених норм законодавства, яке регулює порядок нарахування та сплати загальнообов’язкових платежів, зокрема, податку з доходів фізичних осіб, необхідно зробити висновок про те, що таким законодавством передбачена можливість самостійного узгодження податкового зобов’язання з даного виду платежу шляхом подання відповідного податкового розрахунку форми 1-ДФ.

Таким чином, податковий орган, встановивши при перевірці, що платник податку самостійно узгодив суму податкового зобов’язання з податку з доходів фізичних осіб шляхом подання відповідних податкових розрахунків встановленої форми, але не сплатив таку суму у строки, встановлені законом, повинен був в подальшому дотриматися процедури стягнення податкового боргу, а саме направити відповідачу першу та другу податкові вимоги.

Відповідно до п.п. 6.2.1. п. 6.1. ст. 6 Закону №2181 у разі, коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання в установлені строки, податковий орган надсилає такому платнику податків податкові вимоги.

Позивачем не дотримано встановленого законом обов’язку, що підтверджується обґрунтуванням, викладеним у позовній заяві, поясненням представника податкового органу, наданими в судовому засіданні.

За таких обставин дії позивача по стягненню з відповідача заборгованості по податку з доходів фізичних осіб вчинені з підстав, які не передбачені законами України, та у спосіб, який не відповідає приписам Закону №2181, отже такі дії суперечать вимогам ч.2 ст.19 Конституції України, тому у позові має бути відмовлено.

Доводи позивача судом не приймаються з підстав, наведених вище. При цьому суд враховує позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 16.08.2005р., згідно з якою стягнення податкової заборгованості має здійснюватись в порядку та з підстав, встановлених Законом №2181.

Керуючись ст.ст. 60, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. У позові відмовити повністю.

2. Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано.

Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений Кодексом адміністративного судочинства України, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

3. Про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.

Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Заява про апеляційне оскарження чи апеляційна скарга, подані після закінчення строків, встановлених цією статтею, залишаються без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка їх подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Суддя Ж.В. Блохіна