Рішення № 64959417, 22.02.2017, Інгульський районний суд міста Миколаєва (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Миколаєва)

22.02.2017

Справа №489/2476/16-ц

н/п 2/489/96/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2017 р. Ленінський районний суд м. Миколаєва в складі: головуючого судді Губницького Д.Г., при секретарі Наумкіній І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання недійсним свідоцтва, договору дарування, визнання права власності,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2016 р. ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом, який обґрунтувала тим, що її мати ОСОБА_5 отримала у 1977 р. на себе, неї та на її чотирьох сестер чотирикімнатну квартиру, яку у 1983 р. обміняла на квартиру загального заселення №19,20 по вул. Південній, 35 в м. Миколаєві.

У 1999 р. мати продала належний їй особисто житловий будинок по вул. Коларова в м. Миколаєві та купила за виручені кошти ще квартиру загального заселення №21,22 по вул. Південній, 35 в м. Миколаєві та квартиру АДРЕСА_1.

Після матері смерті позивачка єдина прийняла спадщину, вважала зі слів матері, що отримає в спадок після неї квартира №20.21 по вул. Південній, 35 в м. Миколаєві, але в дійсності спадку мати не залишила.

Лише рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 27 квітня 2016 р. їй було доведено до відома, що мати за життя розпорядилася усім належним їй майном не на її користь. Зокрема, ОСОБА_6 (сестрі позивачці) від матері відійшло за договором дарування від 16 липня 2001 р. право власності на 68/100 часток квартири №21,22. ОСОБА_6 також належала в порядку приватизації ? частина в квартирі №19,20, а членам її сімї відповідачам решта ? частини квартири.

Вважає порушеними свої житлові права, оскільки мала право на приватизацію чотирикімнатної квартири, але мати порушила її права, зробивши обмін та зареєструвавши її в належному їй житловому будинку, а потім виписала її звідтіля при продажу. А сестра ОСОБА_6С, приватизувала квартиру №19,20 на себе та членів сімї та купила у матері частину квартири №21,22 оформивши договір дарування. Тому її ввели в оману мати та ОСОБА_6 позбавивши її права на житло, яке вона мала ще від права на проживання в чотирикімнатній квартирі та житловому будинку матері. Крім того, квартири №21-22 були продані із зареєстрованими дітьми ОСОБА_7, ОСОБА_8

Просила визнати недійсним свідоцтво про право ОСОБА_6 з сімєю на житло від 19 березня 1999 р. на квартиру №19,20 по вул. Південній, 35 в м. Миколаєві та договір від 16 липня 2001 р. дарування від ОСОБА_9 на користь ОСОБА_6 68/100 частин квартири спільного заселення №21,22 по вул. Південній, 35 в м. Миколаєві, визнати власницею спадкового майна ОСОБА_9

В судовому засіданні позивачка з представником позов підтримали.

Відповідачі позов не визнали.

Суд, заслухавши пояснення осіб, які беруть участь в справі, дослідивши письмові докази, встановив такі обставини.

ОСОБА_5 (змінила прізвище на ОСОБА_9 у звязку з укладанням шлюбу 19 листопада 1982 р.) на склад сімї - вона та пять доньок, у т.ч. позивачка, в 1977 р. була надана для проживання чотирикімнатна квартиру по вул. Київське шосе, 17 (зараз проспект ОСОБА_10) в м. Миколаєві (а.с.115-116).

ОСОБА_9 за договором від 20 березня 1999 р. продала ? частину житлового будинку по вул. Коларова, 33 в м. Миколаєві, яка належала їй згідно договору дарування від 17 червня 1987 р. (а.с.74, 126, 127).

За договором від 05 квітня 1999 р. ОСОБА_9 купила квартиру спільного заселення №21,22 по вул. Південній, 35 в м. Миколаєві, з якої продала 32/100 частини 28 квітня 2000 р. іншій особі, а 68/100 частин подарувала ОСОБА_6 згідно договору від 16 липня 2001 р. (а.с. 54, 56, 57).

ОСОБА_9 померла 16 листопада 2012 р., спадщину після неї прийняла лише позивачка (а.с.58, 77-80)

Квартира №19,20 по вул. Південній, 35 в м. Миколаєві була приватизована ОСОБА_6 та членами її сімї відповідачами в рівних частках (свідоцтво від 19 березня 1999 р.) (а.с.125).

ОСОБА_6С, померла 14 березня 2009 р. (а.с. 61). Спадкоємцями є відповідачі - вдівець (1/2 частина спадщини) та діти (по 1/4) (а.с. 44-54).

Позивачка народилася у 1960 р. З 1999 р. і до лютого 2008 р. не мала зареєстрованого місця проживання (а.с.11).

Квартира АДРЕСА_2 була надана ОСОБА_2 (доньці ОСОБА_6С.) за змістом рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради №1963 від 25 вересня 2007 р. на її сімю в порядку тимчасового поліпшення житлових умов надати житло без зняття з квартирного обліку згідно зі списками (а.с.99). Надалі дана квартира була приватизована мешканцями (а.с.66).

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 27 квітня 2016 р., яке в апеляційному порядку не переглядалося та набрало чинності, в спорі між тими ж сторонами встановлений факт відчуження майна матірю позивачки на користь третіх осіб. В справі позивачкою заявлялося клопотання про відновлення строку позовної давності, у задоволенні позову було відмовлено по суті.

Суд вважає позов безпідставним.

Право на приватизацію державного житлового фонду виникло у громадян України згідно Закону України від 19 червня 1992 р. № 2482-XII і не могло мати місце у 1977-1983 р. стосовно чотирикімнатної квартири, яка надалі була обміняна на квартиру 19,20 по вул. Південній, 35 в м. Миколаєві . Права власності на ? частину будинку по вул. Коларова, 33 в м. Миколаєві позивачка не мала, порушення її житлових прав при його продажу не обґрунтувала та не довела.

Право власності, яке оспорює позивачка виникло під час дії ЦК УРСР.

Проте свого права на спірну нерухомість позивачка згідно підстав передбачених ЦК УРСР, ЖК УРСР, Закону України «Про власність» не довела. Як й не довела наявність обставин передбачених ЦК УРСР для визнання правовстановлюючих документів на нерухомість недійсними. Вимога про визнання позивачки власницею майна, що належало за життя ОСОБА_9, а по суті про визнання права власності на таке майно права власності не ґрунтується на законі й задоволенню не підлягає.

Тому позов слід залишити без задоволення в повному обсязі.

Доводи позову про порушення прав неповнолітніх не містять обґрунтування підстави захисту порушеного права чи інтересу цих осіб.

Судові витрати позивачці не відшкодовуються.

Керуючись ст. 212-215 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Миколаївської області шляхом подання апеляційної скарги через Ленінський районний суд м. Миколаєва протягом 10 днів з дня його проголошення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення - в тому ж порядку і в той самий строк, який обраховується з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: Д.Г. Губницький