Постанова № 649591, 26.10.2006, Господарський суд Чернігівської області

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

Господарський суд Чернігівської області

________________

14000 м. Чернігів, проспект Миру 20 Тел. 7-38-36, факс 7-44-62

Іменем України

ПОСТАНОВА

"26" жовтня 2006 р. Справа № 6/226а

15 год. 50 хв. , м. Чернігів

Господарський суд Чернігівської області у складі:

судді Блохіної Ж.В.

при секретарі Сороці Я.Є.,

за участю представників:

позивача Нужняка С.М., довіреність № 1067 від 16.09.2006р.,

Кобиш Г.І. , довіреність № 01/17-63 від 29.07.2003р.

відповідача Слободи В.В., довіреність №17511/10/10-010

від 19.07.2006р., Дзюби Л.М., довіреність №

30674/10/10-010 від 30.12.2005р. , Музиченко О.П.,

довіреність №17512/10/10-010 від 19.07.2006р,

розглянувши у відкритому

судовому засіданні позов Відкритого акціонерного товариства "Банк "Демарк",

м. Чернігів, вул. Комсомольська 28,

до відповідача Державної податкової інспекції у місті Чернігові,

м. Чернігів, вул. Кирпоноса, 28

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Відкритим акціонерним товариством "Банк-Демарк" подано позов до Державної податкової інспекції в м. Чернігові про визнання податкового повідомлення-рішення ДПІ в м. Чернігові від 19.06.2006р. №0000442200/0 про стягнення з ВАТ “Банк “Демарк” податку на додану вартість в сумі 3931,50 грн., в тому числі 2621 грн. основного платежу та 1310,50 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

28.07.2006р. позивачем подана заява про зміну предмету позову, в якій він просить визнати повністю недійним податкове повідомлення-рішення ДПІ в м. Чернігові від 19.06.2006р. №0000442200/0, яким визначено суму податкового зобовязання по податку на додану вартість в сумі 3931,50 грн., в тому числі 2621 грн. основного платежу та 1310,50 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Представники відповідача заперечують щодо позовних вимог.

Представники позивача підтримали позовні вимоги, просять їх задовольнити, посилаючись на те, що податкове повідомлення-рішення, яке є предметом спору, не відповідає діючому законодавству та фактичним обставинам. Представники позивача, обґрунтовуючи позовні вимоги, посилаються на наступне. Відповідачем було донараховано податкове зобовязання з ПДВ за операцією отримання банком послуг міжнародної системи фінансових телекомунікацій S.W.I.F.T., яка за нормами чинного законодавства є компанією нерезидентом. Відповідно до п.п.3.2.5 п.3.2 ст.3 Закону України “Про податок на додану вартість” не є обєктом оподаткування ПДВ операції з надання послуг розрахунково-касового обслуговування, до яких віднесені розрахункові операції, що проводяться з використанням міжнародних, внутрішньодержавних платіжних систем та систем телекомунікацій. Бак, використовуючи систему S.W.I.F.T., надавав послуги, повязані з проведенням розрахунків клієнтів. Послуги S.W.I.F.T. надаються за межами митної території України нерезидентом, яким є система S.W.I.F.T., їх вартість перераховується на рахунки в іноземній валюті в закордонних банках і, отже, вони не підпадають під обєкт оподаткування ПДВ.

Представники відповідача надали заперечення на позов, просять у позові відмовити, посилаючись на обґрунтованість прийнятого рішення і відповідність його чинному законодавству. Проведеною перевіркою, встановлені порушення банком приписів Закону України “Про податок на додану вартість” , що викладено в акті перевірки від 08.06.2006р. №399/22-19357516.

Вислухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, суд встановив наступне.

Державною податковою інспекцією у місті Чернігові 19.06.2006р. прийнято податкове повідомлення-рішення №0000442200/0, яким визначено податкове зобовязання ВАТ “Банк “Демарк” по податку на додану вартість в сумі 3931,50 грн., в тому числі 2621 грн. основного платежу та 1310,50 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Вищевказане податкове повідомлення-рішення прийнято відповідачем на підставі висновків виїзної планової перевірки ВАТ “Банк “Демарк” з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2004р. по 31.12.2005р., за результатами якої складено акт №399/22-19357516 від 08.06.2006р.

Перевіркою було встановлено порушення позивачем п. 4.3 ст.4, п.п.6.1.1 п.6.1, п.п.”д” п.6.5 ст.6, п.п.7.3.6 п.7.3 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” від 03.04.97р. №168/97-ВР (далі –Закон №168), в результаті чого занижено податок на додану вартість за 2005 рік на суму 2622 грн. , в тому числі по періодах: квітень 2005р. –354 грн., травень 2005р. –342 грн., червень 2005р. 319 грн., липень 2005р. –318грн., серпень 2005р. –327 грн., вересень 2005р. 328 грн., жовтень 2005р. 318 грн., грудень 2005р. –315 грн.

До такого висновку відповідач дійшов висновку, виходячи з наступного.

Так, ВАТ “Банк “Демарк” ( далі –Банк) уклав договір №24ссб-0404/280а від 05.04.02р. про надання послуг по підключенню і доступу до платіжної системи S.W.I.F.T. з ТОВ компанією “ПроФікс” ( надалі –Сервіс Бюро) з надання послуг по підключенню та доступу банківської установи до мережі S.W.I.F.T. Банк протягом перевіряємого періоду перераховував валютні кошти за послуги з користування мережею S.W.I.F.T., у тому числі по прийому і передачі повідомлень S.W.I.F.T. на підставі інвойсів та актів виконаних робіт, які підписувались головою правління Банку та регіональним Менеджером по Балканським країнам, Туреччини та України Алке Дебур. Послуги одержувались на території України з місцем надання у м. Чернігові. Валютні кошти перераховувались згідно меморіальних ордерів з аналітичного рахунку №15000290200738 Банку “Демарк”, в подальшому кошти зараховувались на рахунок №ВЕ09 8250 0440 5757 в Deutsche bank на користь компанії “S.W.I.F.T.”

З 31.03.2005р. по 31.12.2005р. на користь компанії “S.W.I.F.T.” було перераховано 2356,65 євро, еквівалент в українській гривні дорівнює 14665,58 грн.

Посилаючись на п.п.3.2.5 п.3.2 ст.3, п.4.3 ст.4, п.п.6.1.1 п.6.1 ст.6, п.п.7.3.6 п.7.3 ст.7 Закону №168, відповідач донарахував ПДВ в сумі 2622 грн. (таблиця 40 на стор. 57 акту перевірки).

Суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтованими і підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

05.04.2004р. між ВАТ “Банк “Демарк” (Користувач) та ТОВ “Компанія “ПроФІКС”, м. Київ (Сервіс Бюро) укладено договір №24ссб-0404/280а, за умовами якого :

Сервіс Бюро, яке діє на підставі належним чином оформленого рішення Кооперативного Співтовариства Всесвітніх Міжбанківських Фінансових Телекомунікацій, іменуємо в подальшому “S.W.I.F.T.”, та “Політики Сервіс Бюро” (Глава 12 тому “Політика FIN”, “Керівництво Користувача S.W.I.F.T.”), надає Користувачу, а Користувач приймає та сплачує: послуги по створенню Розподільного з іншими Користувачами компютерного терміналу S.W.I.F.T. ; послуги по підключенню та доступу до мережі S.W.I.F.T., в тому числі по прийманню та передачі повідомлень S.W.I.F.T., а також звязані з цим послуги інформаційного та технічного характеру; не виключне право на користування на протязі строку дії даного договору програмного забезпечення S.W.I.F.T. (далі по тексту –ПО) по всій території України; право на користування ПО належить Сервіс Бюро на підставі “S.W.I.F.T.”; ПО використовується Користувачем для доступу до мережі SWIFT.

Окрім того, даний договір передбачає, що Користувач бере на себе зобовязання здійснювати оплату права користування ПО на підставі виставлених Сервіс Бюро рахунків не пізніше 3 робочих днів з моменту отримання рахунку; надання послуг підтверджується актом приймання виконаних робіт (наданих послуг), який щомісяця підписується сторонами до 5-го числа місяця, наступного за звітним.

Позивач не заперечує факту, встановленого перевіркою, що Банк протягом перевіряємого періоду перераховував валютні кошти на рахунок компанії “S.W.I.F.T. за послуги з користування мережею S.W.I.F.T., у тому числі по прийому і передачі повідомлень S.W.I.F.T., на підставі інвойсів та актів виконаних робіт, які підписувались головою правління Банку та регіональним Менеджером по Балканським країнам, Туреччині та Україні.

Відповідач стверджує, що послуги одержувались на території України з місцем надання в м. Чернігові.

Представники позивача стверджують, що послуги позивач отримував за межами митної території України.

Поставка послуг - будь-які операції цивільно-правового характеру з виконання робіт, результатом виконання яких є передача нематеріальних активів, надання послуг, надання права на користування або розпорядження товарами, у тому числі нематеріальними активами, а також з поставки будь-яких інших, ніж товари, об'єктів власності за компенсацію, а також операції з безоплатного виконання робіт, надання послуг. Поставка послуг, зокрема, включає надання права на користування або розпорядження товарами у межах договорів оренди (лізингу), поставки, ліцензування або інші способи передачі права на патент, авторське право, торговий знак, інші об'єкти права інтелектуальної, в тому числі промислової, власності ( п.1.4 ст.1 Закону №168).

Об'єктом оподаткування ПДВ відповідно до п.п. 3.1.1. п.3.1 ст.3 Закону №168 є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України.

Отже, обєкт оподаткування при поставці послуг визначається, виходячи з їх місця надання або на митній території України , або за межами митної території України.

Відповідачем встановлено порушення Банком п. 4.3 ст.4 Закону №168, згідно якого для послуг, які поставляються нерезидентами з місцем їх надання на митній території України, базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість таких робіт (послуг) з урахуванням акцизного збору, а також інших податків, зборів (обов'язкових платежів), за винятком податку на додану вартість, що включаються у ціну поставки робіт (послуг) згідно із законами України з питань оподаткування. Визначена вартість перераховується в українські гривні за валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на кінець операційного дня,

Отже, база оподаткування за цим пунктом визначається для послуг, якщо: 1) послуги поставляються нерезидентом; 2) місце надання цих послуг знаходиться на митній території України.

В той же час згідно абзаців “а” п. 6.5 ст. Закону №168 місцем поставки послуг вважається:

а) за винятками, визначеними у підпунктах "в", "д"-"е" цього підпункту, - місце, де особа, яка надає послугу, зареєстрована платником цього податку, а у разі якщо така послуга надається нерезидентом - місце розташування його представництва, а за відсутності такого - місце розташування резидента, який виконує агентські (представницькі) дії від імені такого нерезидента, а за відсутності такого - місце фактичного розташування покупця (отримувача), який у цьому випадку виступає податковим агентом такого нерезидента.

Здійснюючи перевірку, відповідач застосував приписи абзацу “д” п. 6.5 ст. Закону №168, згідно якого місцем поставки послуг вважається:

місце реєстрації покупця або його постійного представництва, а за відсутності такого місця реєстрації - місце постійної адреси або постійного проживання, в разі якщо покупці, яким надаються нижченаведені послуги, проживають за межами митної території України, надають послуги з:

передання чи надання авторських прав, патентів, ліцензій, а також суміжних прав, у тому числі торгових марок;

надання рекламних послуг та інших послуг з просування товарів (послуг) на ринку (промовтерства);

надання послуг консультантами, інженерами, адвокатами, бухгалтерами, аудиторами, актуаріями та інших аналогічних послуг, а також з обробки даних та надання інформації, у тому числі з використанням комп'ютерних систем;

надання обов'язку утримуватися від проведення окремих видів діяльності частково або повністю;

надання послуг фізичними особами, які перебувають у відносинах трудового найму з постачальником, на користь іншої особи;

надання агентських послуг від імені та за рахунок іншої особи, якщо забезпечується надання покупцю послуг, перерахованих у цьому підпункті;

надання в оренду рухомого майна (у тому числі банківських сейфів).

Проте, п.п. 3.1.1. п.3.1 ст.3 Закону №168 визначає обєкт оподаткування з урахування місця надання послуги, а не місця поставки. Також п. 4.3 ст.4 Закону №168 визначає базу оподаткування, виходячи з місця надання послуги, а не місця поставки.

Таким чином, поставка нерезидентом послуг, місце надання яких знаходиться за межами митної території України, не є обєктом оподаткування податком на додану вартість.

В акті перевірки відсутні обставини, за якими відповідач встановив, що “Послуги одержувались на території України з місцем їх надання м. Чернігові”.

Як вбачається з вищевказаного договору ( розділ 2, пункту 3.4 розділу 3, розділу 4), Сервісне Бюро забезпечує доступ Логічного Терміналу Користувача до мережі S.W.I.F.T з використанням технічних та програмних засобів РКТ S.W.I.F.T.; надає послуги інформаційного та організаційного характеру, повязані з функціонуванням платіжної системи S.W.I.F.T.; Користувач самостійно одержує статус дійсного Користувача S.W.I.F.T. та інше.

Позивачем наданий витяг з Корпоративних Правил (Статуту) системи S.W.I.F.T, згідно яких система обміну повідомленнями S.W.I.F.T була запровадження для забезпечення швидкого, безпечного та універсального обміну фінансовими повідомленнями у всьому світі. Основними компонентами системи є всесвітня недержавна комунікаційна мережа, компютерна система для зберігання, перевірки та передачі повідомлень та набір стандартів повідомлень. S.W.I.F.T керує системами та мережею для забезпечення наскрізної цілісності та безпеки, повної автоматизації та швидкого відновлення. Доступ до S.W.I.F.T здійснюється через місцевих телекомунікаційних провайдерів.

Банк, використовуючи систему S.W.I.F.T, надавав послуги, повязані з проведенням розрахунків клієнтів.

З вищевикладеного вбачається, що послуги S.W.I.F.T. надаються за межами митної території України нерезидентом, яким є компанія S.W.I.F.T.

Таким чином, поставка Банку послуг нерезидентом, місце надання яких знаходиться за межами митної території України, не є обєктом оподаткування податком на додану вартість.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України державні органи та їх посадові особи діють у спосіб, в межах повноважень та на підставах, передбачених Конституцією та Законами України.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

У частини 3 статті 2 КАС України передбачено наступне:

“У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства в Україні в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездітності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не довів належними засобами доказування правомірність прийняття свого рішення.

Виходячи з вищевикладеного, суд дійшов висновку, що відповідач, приймаючи податкове повідомлення-рішення, яке є предметом спору, діяв з порушенням законів України, необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, недобросовісно, а тому таке рішення має бути визнано недійсними.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

Керуючись ст. ст. 94, 158, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України,-

С У Д П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати повністю недійсним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у місті Чернігові від 19.06.2006р. №0000442200/0, яким Відкритому акціонерному товариству "Банк-Демарк" визначено суму податкового зобовязання по податку на додану вартість в сумі 3931,50 грн., в тому числі 2621 грн. основного платежу та 1310,50 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Відкритого акціонерного товариства “Банк “Демарк” ( м. Чернігів, вул. Комсомольська, 28, код 21400169, к/рахунок 32002153701 в Чернігівському облуправлінні Національного банку України) 3,40 грн. судових витрат.

4. Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано.

Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений Кодексом адміністративного судочинства України, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

5. Про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.

Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Заява про апеляційне оскарження чи апеляційна скарга, подані після закінчення вищевказаних строків залишаються без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка їх подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Постанова в повному обсязі виготовлена 31.10.2006р.

Суддя Ж.В. Блохіна