Постанова № 649590, 26.10.2006, Господарський суд Чернігівської області

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

Господарський суд Чернігівської області

________________

14000 м. Чернігів, проспект Миру 20 Тел. 7-38-36, факс 7-44-62

Іменем України

ПОСТАНОВА

"26" жовтня 2006 р. Справа № 6/225а

15 год. 15 хв. , м. Чернігів

Господарський суд Чернігівської області у складі:

судді Блохіної Ж.В.

при секретарі Сороці Я.Є.,

за участю представників:

позивача Нужняка С.М., довіреність № 1067 від 16.09.2006р.,

Кобиш Г.І. , довіреність № 01/17-63 від 29.07.2003р.

відповідача Редька С.В., довіреність № 17516/10/10-010

від 19.07.2006р., Слободи В.В., довіреність №

17513/10/10-010 від 19.07.2006р., Дзюби Л.М.,

довіреність № 30674/10/10-010 від 30.12.2005р. ,

Музиченко О.П., довіреність №17514/10/10-010 від

19.07.2006р,

Прокурора Турчина І.А., прокурора відділу прокуратури

Чернігівської області,

розглянувши у відкритому

судовому засіданні позов Відкритого акціонерного товариства "Банк "Демарк",

м. Чернігів, вул. Комсомольська 28,

до відповідача Державної податкової інспекції у місті Чернігові,

м. Чернігів, вул. Кирпоноса, 28

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Відкритим акціонерним товариством "Банк-Демарк" подано позов до Державної податкової інспекції в м. Чернігові про визнання частково недійсним податкового повідомлення-рішення ДПІ в м. Чернігові від 19.06.2006р. №0000432200/0, яким визначено суму податкового зобовязання по податку на прибуток в сумі 578791,91 грн. основного платежу та 799292,50 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

28.07.2006р. позивачем подана заява про зміну предмету позову, в якій він просить визнати частково недійним податкове повідомлення-рішення ДПІ в м. Чернігові від 19.06.2006р. №0000432200/0, в частині визначення податкового зобовязання по податку на прибуток в сумі 578745,13 грн. основного платежу та 799292,50 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Представники позивача підтримали позовні вимоги, просять їх задовольнити, посилаючись на те, що податкове повідомлення-рішення, яке є предметом спору, не відповідає діючому законодавству та фактичним обставинам. Представники позивача, обґрунтовуючи позовні вимоги, посилаються на наступне. Відповідач при нарахуванні податкового зобовязання за ІІ квартал 2004р. дійшов неправомірного висновку про порушення банком п.п.5.4.6 п.5.4 ст.5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, а тому безпідставно донарахував 432750,57 грн. податку на прибуток, збільшивши валовий дохід банку на 1731002,26 грн. –суму отриманого банком страхового відшкодування від ВАСТ “Гарантія” за укладеними договорами страхування фінансового ризику. Також відповідачем донараховано податок на прибуток в звязку з завищенням валових витрат за 2004р. на суму 8798,48 грн. та за 2005р. на суму 137271,10 грн. в звязку з порушенням банком п.п.5.2.4 п.5.2 ст. 5, п.п.12.2.1, п.п.12.2.2 п.12.2 ст. 12 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, що є також безпідставним. Підставою донарахування податку було також ненаданням банком розрахунку страхового резерву за рахунок валових витрат у розрізі постачальників. На думку позивача, вимога відповідача в наданні звітності, яка не передбачена законодавством, є безпідставною. Також представники зазначають, що ні п.п.12.2.1, ні п.п.12.2.2 ст. 12 Закону не регулюють процедуру включення до складу валових витрат коштів, направлених на створення страхового резерву.

Представники відповідача надали заперечення на позов, просять у позові відмовити, посилаючись на обгрунтованість прийнятого рішення і відповідність його чинному законодавству. Проведеною перевіркою встановлено порушення банком приписів Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” , що викладено в акті від 08.06.2006р. №399/22-19357516.

Вислухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, суд встановив наступне.

Державною податковою інспекцією у місті Чернігові 19.06.2006р. ( далі –ДПІ в м. Чернігові) прийнято податкові повідомлення-рішення №0000432200/0, яким визначено податкове зобовязання ВАТ “Банк “Демарк” ( далі –Банк) з податку на прибуток в сумі 1 378 084,41 грн., , в тому числі 578791,91 грн. основного платежу та 799292,50 грн. штрафних (фінансових) санкцій

Вищевказане податкове повідомлення-рішення прийнято відповідачем на підставі висновків виїзної планової перевірки ВАТ “Банк Демарк” з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2004р. по 31.12.2005р., за результатами якої складено акт №399/22-19357516 від 08.06.2006р.

Перевіркою було встановлено порушення Банком:

- п.п.5.4.6 п.5.4 ст.5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, в результаті чого занижено податок на прибуток за ІІ квартал 2004р. на суму 432750,57 грн.;

- п.п..5.2.4 п.5.2 ст. 5, п.п.12.2.1, п.п.12.2.2 п.12.2 ст. 12 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, в результаті чого занижено податок на прибуток за 2004 рік на суму 8798,48 грн., за 2005 рік на суму 137271,10 грн.

Так, перевіркою правильності визначення валового доходу (пункт 3.1.1 акту) встановлено заниження скоригованого валового доходу за ІІ квартал в сумі 1 731 002 грн.

Як вбачається з акту, перевіркою встановлено, що на протязі перевіряємого періоду між Банком та ВАСТ “Гарантія” були укладені договори страхування фінансових ризиків непогашення кредитів зі ТОВ “Сонат” та ТОВ “Придесення”.

В терміни, передбачені кредитними договорами, кредити “Позичальниками” повернуті не були. В акті зазначено, що відповідно до п.6 “Порядок і умови виплати страхового відшкодування” договорів страхування фінансових ризиків непогашення кредиту Банк звернувся до ВАСТ “Гарантія” про “відшкодування збитків”.

Далі в акті перевірки зазначаються 7 листів з відповідними номерами та датами, в яких Банк повідомляє ВАСТ “Гарантія” про настання страхового відшкодування за кредитом ТОВ “Сонат” та ТОВ “Придесення” згідно договорів страхування фінансового ризику непогашення кредиту по кредитним договорам з додатковими угодами на відповідні суми заборгованості.

Перевіркою встановлено, що в листах банк просить перерахувати суми страхового відшкодування на відповідні рахунки - “просрочена заборгованість за кредитами в поточну діяльність, що надані субєктам господарювання” в банку “Демарк” ТОВ “Сонат” та ТОВ “Придесення”. В акті зазначено, що страхові відшкодування, отримані від ВАСТ “Гарантія”, зараховані ВАТ “Банк “Демарк” в певних сумах на підставі платіжних доручень на рахунки - “прострочена заборгованість за іншими кредитами в поточну діяльність, які надані субєктам господарської діяльності”, тобто, кошти списані з рахунку ВАСТ “Гарантія” в рахунок погашення прострочених кредитів ТОВ “Сонат” та ТОВ “Придесення”.

В акті перевірки на сторінці 22 в таблиці 18 перелічуються номери договорів страхування фінансового ризику непогашення кредиту, укладені між банком та ВАСТ “Гарантія”; номери та дати кредитних договорів між банком та ТОВ “Сонат” і ТОВ “Придесення”; номери, дати платіжних доручень та суми, які підтверджують сплату страхового відшкодування ВАТ “Банк “Демарк” від ВАСТ “Гарантія”. Загальна сума страхового відшкодування, одержаного Банком від ВАСТ “Гарантія”, становить 1 731 002, 26 грн.

Також в акті відмічено, що згідно п.п.5.2.4 п.5.2 ст.5 Закону №283 до складу валових витрат включаються суми коштів, внесені до страхового резерву в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону, в підпункті 12.2.1 якої зазначено, що Банки зобовязані створювати страховий резерв для відшкодування можливих втрат по основному боргу.

Перевіркою встановлено, що страхові платежі по застрахованим кредитам були банком фактично нараховані і сплачені та віднесені до складу валових витрат в 2004 році в сумі 138189,56 грн. Перевірити чи було банком проведено розформування страхового резерву даних кредитів в звязку з їх погашенням у перевіряючих не було можливості в звязку з тим, що до перевірки не були надані документи, які підтверджують створення страхового резерву в розрізі позичальників.

За таких обставин перевіркою встановлено, що на порушення п.п.5.4.6 п.5.4 ст.5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” №283/97-ВР від 22.05.1997р. (далі –Закон №283) ВАТ “Банк “Демарк” не було віднесено отримане страхове відшкодування до складу валових доходів в сумі 1 731 002,26 грн.

Суд дійшов висновку, що такі твердження відповідача є помилковими і відповідають чинному законодавству.

Так, між Банком та ТОВ “Сонат” укладені кредитні договори №124 від 24.04.2002р., №268 від 09.09.2002р., №202 від 24.03.2003р., №364 від 04.12.2002р., №319 від 18.04.2003р.

Також між Банком та ТОВ “Придесення” укладені кредитні угоди № 62 від 07.02.2003р., №773 від 07.07.2003р., №63 від 07.02.2003р.

Також між Банком та Відкритим акціонерним страховим товариством “Гарантія” укладені договори страхування фінансового ризику непогашення кредиту, а саме договори:

№17-10-300/3 від 07.07.2003р. ( по кредитному договору №733 від 07.07.2003р. між Банком та ТОВ “Придесення”);

№17-30-311/04 від 07.04.2004р. ( по кредитному договору №63 від 07.02.2003р. між Банком та ТОВ “Придесення”);

№ 17-24-322/04 від 02.04.2004р. ( по кредитному договору №268 від 09.09.2002р. між Банком та ТОВ “Сонат”);

№17-25-311/04 від 02.04.2004р. ( по кредитному договору №124 від 24.04.2002р. між Банком та ТОВ “Сонат”);

№17-28-311/04 від 02.04.2004р. ( по кредитному договору №62 від 07.02.2003р. між Банком та ТОВ “Придесення”);

№17-27-311/04 від 02.04.2004р. ( по кредитному договору №364 від 04.12.2002р. між Банком та ТОВ “Придесення”);

№17-29-311/04 від 02.04.2004р. ( по кредитному договору №319 від 18.04.2003р. між Банком та ТОВ “Сонат”);

№17-26-311/04 від 02.04.2004р. ( по кредитному договору №202 від 24.03.2003р. між Банком та ТОВ “Сонат”).

Згідно вищевказаних договорів, зокрема:

обєктом страхування є майнові інтереси Страхувальника (Банку), повязані з ризиком несвоєчасного або неповного повернення кредиту, що видається Страхувальником Позичальникам (п.1.1 договорів);

страховим ризиком визнається ризик неповернення або несвоєчасного повернення Підприємствами суми кредиту згідно кредитних договорів (п.2.1 договорів);

страховим випадком визнається подія, зазначена в п.2.1 договорів, що відбулась під час дії договорів страхування та документально підтверджена, і з настанням якої виникає обовязок Страхувальника виплатити страхове відшкодування ( п.2.2 договорів);

при наявності страхового випадку Страховик за умови наявності всіх необхідних документів у термін, передбачений умовами договорів, здійснює виплату Страхувальнику страхового відшкодування;

сума страхового відшкодування визначається в розмірі неповернутого кредиту (п.6.3 договорів).

Банком у травні 2004 року було отримано страхове відшкодування загалом в сумі 1 731 002,26 грн. по договорам страхування фінансового ризику непогашення кредиту:

по договору №17-10-300/3 в сумі 504178,15 грн., по договору №17-30-311/04 в сумі 172000 грн., по договору № 17-24-322/04 в сумі 199999,85 грн., по договору №17-25-311/04 в сумі 442788,29 грн., по договору №17-28-311/04 в сумі 380805,97 грн., по договору №17-27-311/04 в сумі 31230 грн.

Як встановлено перевіркою та не заперечується позивачем, отримані суми страхового відшкодування були направлені Банком на погашення прострочених кредитів вищевказаних товариств.

Згідно п.п.5.4.6 п. 5.4 ст.5 Закону №293 в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин ( ІІ квартал 2004 року), до валових витрат включаються, зокрема, “Будь-які витрати зі страхування ризиків загибелі врожаю, транспортування продукції платника податку; цивільної відповідальності, пов'язаної з експлуатацією транспортних засобів, що перебувають у складі основних фондів платника податку; екологічної та ядерної шкоди, що може бути завдана платником податку іншим особам; майна платника податку; кредитних та інших комерційних ризиків платника податку, за винятком страхування життя, здоров'я або інших ризиків, пов'язаних з діяльністю фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, обов'язковість якого не передбачена законодавством, або будь-які витрати зі страхування сторонніх фізичних чи юридичних осіб.

Якщо умови страхування передбачають виплату страхового відшкодування на користь платника податку - страхувальника, застраховані збитки, понесені таким платником податку, відносяться до його валових витрат у податковий період їх понесення, а суми страхового відшкодування таких збитків включаються до валових доходів такого платника податку у податковий період їх отримання”.

Перевіркою встановлено, що страхові платежі по вищевказаним застрахованим кредитам були Банком фактично нараховані і сплачені та віднесені до складу валових витрат в 2004 році в сумі 138189,56 грн., що відповідає приписам п.п. 5.4.6 п.5.4 ст.5 Закону №283.

На думку відповідача, Банк порушив п.п.5.4.6 п.5.4 ст.5 Закону №283, оскільки не відніс отримане страхове відшкодування в сумі 1 731 002,26 грн. до складу валових доходів.

Такий висновок суперечить вищевказаним положенням Закону №283, фактичним обставинам та обставинам, встановленим перевіркою.

Згідно з положенням частини 2 п.п.5.4.6 п.5.4 ст.5 Закону №283 до складу валових доходів платника податку включаються не взагалі суми отриманого страхового відшкодування, а саме застраховані збитки, які, по-перше, були застраховані страхувальником; по-друге, були фактично понесені; по-третє, були віднесені до складу валових витрат у податковому періоді їх понесення.

Як вбачається з вищевказаних договорів страхування фінансового ризику непогашення кредиту, обєктом страхування за цими договорами є майнові інтереси Страхувальника, повязані з ризиком несвоєчасного або неповного повернення кредиту.

Перевіркою встановлено лише факт отримання Банком сум страхового відшкодування, які визначались в розмірі неповернутого кредиту і які Банк направив саме на погашення боргу за конкретними кредитними договорами, тобто, отримана Банком сума 1 731 002,26 грн. була направлена на відповідні позичкові рахунки, де обліковувались суми кредитів.

Такі дії Банку не суперечать ні нормам податкового законодавства України, ні умовам кредитних договорів, ні умовам договорів страхування.

Відповідачем при проведенні перевірки не був встановлений факт страхування Банком збитків, не встановлений факт понесення Банком збитків у певному розмірі і факт віднесення цих збитків до складу валових витрат, відсутнє встановлення факту отримання Банком страхового відшкодування саме збитків.

Поняття господарської діяльності наведено у п. 1.32 ст.1 Закону №283. Так, господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Витрати платника податку - Банку при здійснення ним своєї господарської діяльності податкове законодавство відносить до валових витрат, а не до збитків, тому відповідно до п.5.2, п.п.5.4.6 п.5.4 ст.5 Закону №283 витрати в сумі 138189,64 грн., понесені Банком у звязку зі сплатою страховику страхового платежу відповідно до умов договорів страхування, віднесені Банком до валових витрат правомірно і не є його збитками в розумінні частини 2 п.п.5.4.6 п.5.4 ст.5 Закону №283.

Згідно зі ст.. 20 Закону України “Про страхування” страховик зобовяхзаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування. Проте, на підставі ст.ст. 9 та 26 Закону України “Про страхування” не відшкодовується частина збитків згідно з договором страхування, які є франшизою, а також, при настанні певних випадків, страховик має право відмовити у страхових виплатах. Відповідно до норм Цивільного кодексу України кредитору надано право вибору, за рахунок якого зобовязання може бути здійснено погашення боргу.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що відповідачем з порушенням чинного законодавства збільшено валовий дохід позивача на 1 731 002,26 грн.

Як вбачається з акту, перевіркою правильності визначення валових витрат у вигляді сум коштів, унесених до страхових резервів для відшкодування можливих втрат по основному боргу за кредитними та іншими активними операціями встановлено, що на порушення п.п..5.2.4 п.5.2 ст. 5, п.п.12.2.1, п.п.12.2.2 п.12.2 ст. 12 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” Банком завищено валові витрати на суму коштів, віднесених до страхового резерву (деформування резерву) за операціями за позабалансовими рахунками, резервування за якими проводилось по рах. №3690 “Резерви за операціями за позабалансовими рахунками” під нестандартну заборгованість у періодах: за І кв. 2004р. на суму 126546,11 грн., за ІІ кв. 2004р. на суму 228705 грн., за ІІІ кв. 2004р. на суму 60495,96 грн., за І кв. 2005р. на суму 328675,96 грн., за ІІ кв. 2005р. на суму 721657,38 грн. (сторінки 36-44 акту перевірки).

Такі висновки відповідача є неправомірними, виходячи з наступного.

Згідно п.п..5.2.4 п.5.2 ст. 5 Закону №283 до складу валових витрат включаються суми коштів, внесені до страхових резервів у порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону.

Особливості покриття безнадійної заборгованості банками та небанківськими фінансовими установами регулюються п.12.2 ст.12 Закону №283.

Згідно п.п.12.2.1 п 12.2 ст.12 Закону №283 будь-який банк, а також будь-яка небанківська фінансова установа, створена згідно з нормами відповідних законів, крім страхових компаній та недержавних пенсійних фондів (далі - фінансові установи), зобов'язані створювати страховий резерв для відшкодування можливих втрат по основному боргу (без процентів та комісій) за всіма видами кредитів (у тому числі консолідованим іпотечним боргом), а також гарантій, порук, придбаних цінних паперів (у тому числі іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю), інших активних банківських операцій, які відносяться до їх господарської діяльності згідно із законодавством.

Отже, Банк зобовязаний створювати страховий резерв для відшкодування можливих втрат по основному боргу (без процентів та комісій) за всіма видами кредитів.

Акт перевірки не містить встановлення відповідачем жодного факту порушення Банком вищевказаної норми Закону №283.

Відповідно до п.п.12.2.2. п.12.2 ст.12 Закону №283 з урахуванням положень підпункту 12.2.3 цієї статті створення страхового резерву здійснюється фінансовою установою самостійно у розмірі, достатньому для повного покриття ризиків неповернення основного боргу за кредитами, гарантіями, поруками, придбаними цінними паперами, іншими видами заборгованості, визнаними нестандартними за методикою, яка встановлюється для банків Національним банком України.

Отже, Банк зобовязаний створювати страховий резерв самостійно у розмірі, достатньому для повного покриття ризиків неповернення основного боргу, іншими видами заборгованості, визнаними нестандартними за методикою, яка встановлюється для банків Національним банком України. При цьому розмір страхового резерву, що створюється за рахунок збільшення валових витрат фінансової установи, не може перевищувати для комерційних банків 20 (10) відсотків від суми боргових вимог.

З акту перевірки не вбачається, в чому саме полягає порушення Банком приписів п.п. 12.2.2 п.12.2 ст.12 Закону №283.

Відповідач в акті перевірки, посилається на Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків, затверджене Постановою Правління Національного банку України від 06.07.2000 N 279, яке зареєстровано в Міністерстві юстиції України 03 серпня 2000р. за N 474/4695 ( далі –Положення №279), цитуючи його окремі положення і зазначаючи, що на вимогу перевіряючи про надання інформації щодо формування страхового резерву за рахунок валових витрат у розрізі позичальників по кредитам та іншим зобовязанням, щодо формування страхового резерву під нестандартну заборгованість за операціями за позабалансовими рахунками у розрізі позичальників, а саме: формування страхового резерву по гарантіям, що надані клієнтам та формування страхового резерву за кредитними лініями під зобовязання з кредитування без фактичного надання кошті, Банком не надано.

Отже, стосовно нормативних актів Національного банку України, які регулюють порядок формування і використання банками страхових резервів, то Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств” визначено повноваження Національного банку України в частині розробки методики віднесення кредитів до нестандартних.

Проте, як вбачається з Закону України “Про державну податкову службу в Україні” та Положення №279, до прав державної податкової служби не відноситься право контролю за дотриманням Банками порядку формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків.

Закон №283 передбачає, що створення страхового резерву здійснюється фінансовою установою самостійно у розмірі, достатньому для повного покриття ризиків неповернення основного боргу.

Отже, законодавець визначає одну умову визначення розміру страхового резерву –це повне покриття ризиків неповернення основного боргу, при цьому страховий резерв створюється Банком самостійно.

У п.п. 12.2.3 п.12.2 ст.12 Закону №283 передбачено, що розмір страхового резерву, що створюється за рахунок збільшення валових витрат фінансової установи, не може перевищувати для комерційних банків –20 відсотків ( з 31.03.2005р. –10 відсотків) від суми боргових вимог, а саме сукупної заборгованості за кредитами, гарантіями та поруками, фактично наданими (виставленими на користь) дебіторам на останній робочий день звітного податкового періоду.

Перевіркою, проведеною відповідачем, не встановлено порушення Банком даної норми Закону №283.

Згідно п.п.12.2.4 п.12.2 ст.12 Закону №283 у разі коли за наслідками звітного податкового періоду відбувається зменшення сукупного розміру нестандартних або безнадійних кредитів (інших видів заборгованості) у зв'язку з їх переведенням до стандартної категорії чи зі списанням до складу валових витрат платника податку за процедурою, встановленою пунктом 12.3 цієї статті, або при зменшенні сум боргових вимог, що використовується як база для визначення обмежень, встановлених підпунктом 12.2.3 цього пункту, надлишкова сума страхового резерву направляється на збільшення валового доходу фінансової установи за наслідками такого звітного періоду.

Таким чином, п.12.ст.12 Закону №283 визначено:

- по –перше, що базою, від якої розраховується розмір страхового резерву, що відноситься до складу валових витрат платника податку, є сума всіх боргових вимог (сукупної заборгованості за кредитами, гарантіями та поруками, фактично нарахованими (виставленими на користь) дебіторам на останній робочий день звітного податкового періоду);

- по друге, цільове спрямування коштів страхового резерву, а саме на покриття ризиків неповернення основного боргу за кредитами (іншими видами заборгованості), визначеними нестандартними за методикою Національного банку України, а також за кредитами (іншими видами заборгованості), визнаними безнадійними.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що відповідачем з порушенням чинного законодавства зменшено валові витрати позивача за І кв. 2004р. на суму 126546,11 грн., за ІІ кв. 2004р. на суму 228705 грн., за ІІІ кв. 2004р. на суму 60495,96 грн., за І кв. 2005р. на суму 328675,96 грн., за ІІ кв. 2005р. на суму 721657,38 грн.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України державні органи та їх посадові особи діють у спосіб, в межах повноважень та на підставах, передбачених Конституцією та Законами України.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства в Україні в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездітності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не довів належними засобами доказування правомірність прийняття свого рішення.

У частини 3 статті 2 КАС України передбачено наступне:

“У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Виходячи з вищевикладеного, суд дійшов висновку, що відповідач, приймаючи податкове повідомлення-рішення, яке є предметом спору, діяв з порушенням законів України, необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, недобросовісно, а тому таке рішення має бути визнано недійсними.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

Керуючись ст. ст. 94, 158, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України,-

С У Д П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати частково недійсним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у місті Чернігові від 19.06.2006р. №0000432200/0, в частині визначення Відкритому акціонерному товариству "Банк-Демарк" податкового зобовязання по податку на прибуток в сумі 1378037,63 грн., в тому числі 578745,13 грн. основного платежу та 799292,50 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Відкритого акціонерного товариства “Банк “Демарк” ( м. Чернігів, вул. Комсомольська, 28, код 21400169, к/рахунок 32002153701 в Чернігівському облуправлінні Національного банку України) 3,40 грн. судових витрат.

4. Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано.

Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений Кодексом адміністративного судочинства України, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

5. Про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.

Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Заява про апеляційне оскарження чи апеляційна скарга, подані після закінчення вищевказаних строків залишаються без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка їх подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Постанова в повному обсязі виготовлена 31.10.2006р.

Суддя Ж.В. Блохіна