Ухвала суду № 64955921, 23.02.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"23" лютого 2017 р. м. Київ К/800/25479/16

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Олендера І.Я. (доповідача), Голубєвої Г.К., Юрченко В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за поданням Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області до Публічного акціонерного товариства «Вінницяфармація» про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 липня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 6 вересня 2016 року,

В С Т А Н О В И В:

У липні 2016 року Головне управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області (далі - позивач, ДПІ) звернулось до суду першої інстанції із поданням про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків Публічного акціонерного товариства «Вінницяфармація» (далі - відповідач, ПАТ «Вінницяфармація»).

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 липня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 6 вересня 2016 року, в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Суди попередніх інстанцій мотивували свої рішення тим, що подання Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області до Публічного акціонерного товариства «Вінницяфармація» про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків є безпідставним, необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню повністю.

Не погоджуючись із рішенням судів попередніх інстанцій, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить про їх скасування, як таких, що ухвалені із порушенням норм матеріального права, ухвалити нову постанову про задоволення вищевказаного подання. У доводах касаційної скарги зазначає про те, що податковим органом повністю дотримано процедуру проведення перевірки платника податків та судами попередніх інстанцій безпідставно не враховано наявності підстав для застосування адміністративного арешту визначених п. 94.2 ст. 94 ПК України, оскільки відповідачем безпідставно відмовлено працівникам позивача у допуску до проведення планової документальної виїзної перевірки.

Касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 222 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Судами попередніх інстанцій встановлено наступні обставини.

12.04.2016 року відповідачем в порядку ст. 44 ПК України повідомлено контролюючий орган про пошкодження первинної документації, у зв'язку з проривом труб у приміщенні, в якому вона зберігалась (а.с. 67), що підтверджується повідомленням від 12.04.2016 року, наказом ПАТ «Вінницяфармація» № 67 від 07.04.2016 року «Про псування бухгалтерської документації», реєстраційною інформацією з ЖЕО №2016-04-11ТО8-21-59 від 07.04.2016 року та актом псування і знищення бухгалтерської документації від 11.04.2016 року станом на 08.04.2016 року.

Наказом ГУ ДФС у Вінницькій області від 13.04.2016 року №194 було призначено проведення документальної планової виїзної перевірки ПАТ «Вінницяфармація» з 25.04.2016 року тривалістю 20 робочих днів за період з 01.01.2013 року по 31.12.2015 року.

У зв'язку з наявністю обставин визначених п. 44.5 ст. 44 ПК України, наказом ГУ ДФС у Вінницькій області від 25.04.16 року № 242 термін проведення документальної планової виїзної перевірки ПАТ «Вінницяфармація» було перенесено з 25.04.16 року до дати відновлення та надання документів для перевірки.

Відповідач листом від 08.07.2016 року №АС-1/123 повідомив заявника про пошкодження первинної документації платника податків у зв'язку із повторним проривом труб у приміщенні, в якому вона зберігалась. До повідомлення були надані відповідні докази: наказ ПАТ «Вінницяфармація» № 116 від 01.07.2016 року «Про псування бухгалтерської документації», акт псування і знищення бухгалтерської документації», реєстраційну інформацію з ЖЕО від 30.06.2016 року.

15.07.2016 року заявником складено акт №27/1401/01974968 про неможливість проведення планової виїзної документальної перевірки платника податків, відмову посадових осіб в допуску про проведення перевірки.

Платником податків, у свою чергу, 15.07.2016 року, складено акт про недопущення до планової виїзної документальної перевірки платника податків, у якому зазначено про порушення заявником вимог законодавства, зокрема, щодо того, що заявник не має повноважень проводити перевірки на території міста Києва, у направленні на перевірку не зазначено адреси, за якою має бути проведена перевірка, до того ж, невірно зазначено дату перевірки.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що зазначена касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних мотивів.

Відповідно до п. 94.1 ст. 94 ПК України адміністративний арешт майна платника податків є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов'язків, визначених законом.

Згідно з пп. 94.2.3 п. 94.2 ст. 94 ПК України арешт майна може бути застосовано, якщо платник податків відмовляється від проведення документальної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу.

Відповідно до п. 94.4 ст. 94 ПК України арешт може бути накладено контролюючим органом на будь-яке майно платника податків, крім майна, на яке не може бути звернено стягнення відповідно до закону, та коштів на рахунку платника податків.

Виходячи з системного аналізу наведених норм суд касаційної інстанції приходить до висновку, що застосування адміністративного арешту майна можливе за наявності двох самостійних обставин, як разом так і поодинці, зокрема, відмови платника податків від проведення документальної перевірки за наявності законних підстав для її проведення та відмова платника податків від допуску посадових осіб контролюючого органу.

Отже, з метою правильного вирішення даного спору судовим інстанціям необхідно було встановити наявність чи відсутність законних підстав для проведення перевірки відповідача.

Відповідно до частин 2-3 ст. 159 КАС України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм адміністративного процесуального права, а обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

За змістом частин 4-5 ст. 11 КАС України суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів до своєчасного їх подання.

Вважаючи, що позивачем порушено продеру проведення перевірки відповідача суди попередніх інстанцій зазначали, що податковим органом не дотримано вимог п. 44.5. ст. 44 ПК України. Суд касаційної інстанції вважає такі висновки передчасними, з огляду на наступне.

Згідно з п. 44.5. ст. 44 ПК України передбачено, що у разі втрати, пошкодження або дострокового знищення документів, зазначених в пунктах 44.1 і 44.3 цієї статті, платник податків зобов'язаний у п'ятиденний строк з дня такої події письмово повідомити контролюючий орган за місцем обліку в порядку, встановленому цим Кодексом для подання податкової звітності, та контролюючий орган, яким було здійснено митне оформлення відповідної митної декларації. Платник податків зобов'язаний відновити втрачені документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження повідомлення до контролюючого органу. У разі неможливості проведення перевірки платника податків у випадках, передбачених цим підпунктом, терміни проведення таких перевірок переносяться до дати відновлення та надання документів до перевірки в межах визначених цим підпунктом строків.

За змістом зазначено норми податковий орган не має права приступити до проведення перевірки платника податків раніше ніж за 90 днів з дня, що настає за днем надходження повідомлення до контролюючого органу про пошкодження чи втрату первинних документів.

Як зазначалось вище, відповідачем двічі повідомлялось позивача про затоплення приміщення в якому зберігались документи бухгалтерської звітності, однак судами попередніх інстанцій залишились не встановлені обставини щодо дотримання відповідачем порядку повідомлення податкового органу про втрату документів визначеного п. 44.5. ст. 44 ПК України.

Не встановленими також залишились обставини щодо того які документи були втрачені відповідачем як під час першого затоплення приміщення так і під час другого; які дії вчиняли платником податків для відновлення первинних документів; які документи було відновлено та де вони зберігались. Не з'ясовним залишились обставини щодо повідомлення відповідачем податкового органу про часткове чи повне відновлення документів.

Також, при розгляді даної справи судам попередніх інстанцій необхідно дослідити наявність обставин щодо дотримання чи порушення позивачем вимог Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 року № 1588 зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.12.2011 року за № 1562/20300, під час виходу перевіряючих на податкову адресу відповідача.

З огляду на зазначене суд касаційної інстанції приходить до висновку, що суди попередніх інстанцій не встановили обставин які мають визначальне значення для правильного вирішення спору по суті, допустили порушення норм процесуального права, а тому рішення судів ухваленні з порушенням положень ст. 159 КАС України.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 223 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направити справу на новий розгляд або для продовження розгляду.

Згідно ч. 2 ст. 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанції і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Враховуючи, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до ч. 2 ст. 227 КАС України.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати все вище викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 220, 222, 223, 227, 230, 231 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 січня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 7 квітня 2016 року у справі № 826/26133/15 - скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили протягом п'яти днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає, може бути переглянута в порядку передбаченому ст.ст. 235 - 244-2 КАС України.

Судді: І.Я. Олендер

Г.К. Голубєва

В.П. Юрченко