Ухвала суду № 64955894, 23.02.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 лютого 2017 року м. Київ К/800/11861/16

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Олендера І.Я. (доповідача), Борисенко І.В., Цвіркуна Ю.І.,

провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «Ренал» до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про скасування податкових повідомлень-рішення, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2016 року,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю фірма «Ренал» (далі - позивач, ТОВФ «Ренал») звернулося до суду з позовом в якому просило визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - відповідач, ДПІ) від 28 липня 2015 року № 0004342202 та № 00043552202.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 грудня 2015 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що з наданих позивачем первинних документів не можна встановити реальність господарських операцій позивача з контрагентом, оскільки такі містять суттєві недоліки та не у повній мірі відображають зміст, якісні та кількісні показники господарських операцій, а тому відповідачем доведено правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нову постанову про задоволення позовних вимог.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, мотивував своє рішення тим, що позивачем разом із апеляційною скаргою додано нові докази, які не досліджувалися у суді першої інстанції, оскільки з поважних причин не могли бути подані раніше. З огляду на наявні в матеріалах справи докази в своїй сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що позивачем подано всі необхідні первинні документи які підтверджують реальність здійснення господарських операцій між ним та контрагентами, а тому оскаржувані податкові повідомлення рішення підлягають скасуванню.

У поданій касаційній скарзі відповідач заявив вимоги про скасування рішення суду апеляційної інстанції, як такого, що постановлене із порушенням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції залишити в силі, як скасованого помилково. У доводах касаційної скарги зазначає про відсутність реального виконання господарських операцій, які здійснювались між позивачем та ТОВ Компанія «Сорбіт», непідтвердження фактів виконання правочинів укладених між позивачем та його контрагентом, оскільки позивачем не надано доказів поставки матеріалів до місця проведення монтажно-ремонтних робіт, зокрема документів, що підтверджували б перевезення зазначеної продукції, товарно-транспортних накладних, тощо; не надано доказів на підтвердження виконання умов договорів, зокрема надання субпідряднику необхідної документації, необхідної для подальшого виконання робіт; не надано доказів наявності ділової доцільності при укладанні відповідних договорів. Крім того, контрагент позивача не знаходиться за місцем реєстрації, що підтверджено актом про неможливість проведення зустрічної звірки від 24.07.2014 року № 2053/26-55-28-08/37723754.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач просить залишити таку без задоволення а оскаржуване рішення без змін, оскільки при його ухваленні суд апеляційної інстанції не допустив порушень норм матеріального чи процесуального права.

Касаційний розгляд справи проведено в попередньому судовому засіданні, відповідно до ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Судами попередніх інстанцій встановлено наступні обставини.

Посадовими особами відповідача на підставі направлення від 22.06.2015 року, наказу № 778 від 16.06.2015 року, відповідно до пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78, п. 82.2 ст. 82 Податкового кодексу України (далі - ПК України) проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВФ «Ренал» (код ЄДРПОУ 19133293) щодо дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Сорбіт» (код ЄДРПОУ 37723754) за період з 01.01.2014 року по 31.12.2014 року, за результатами якої складено акт № 3265/26-58-22-02-18/19133293 від 06.07.2015 року.

У висновках зазначеного акту перевірки відповідачем зазначено про порушення позивачем вимог: пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14, пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п. 137.1 ст. 137, п. 138.2 ст. 138, п. 138.4 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, у результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 114196,00 грн.; п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п.п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, п.п. 201.1, 201.6, 201.10 ст. 201 ПК України, у результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму 126884,00 грн.

На підставі зазначених висновків відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 28.07.2015 року: № 0004352202, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 142745,00 грн., в тому числі: за основним платежем - 114196,00 грн., за штрафними санкціями - 28549,00 грн.; № 0004342202, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 190326,00 грн., в тому числі: за основним платежем - 126884,00 грн., за штрафними санкціями - 63442,00 грн.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що зазначена касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних мотивів.

З огляду на положення пп. 14.1.27 п. 14.1. ст. 14 ПК України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

За змістом пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту та витрат є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

У перевіряємий період позивач мав господарські відносини з ТОВ «Компанія «Сорбіт».

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між ТОВ Фірма «Ренал» (підрядник) та ТОВ «Компанія «Сорбіт» (субпідрядник) укладено ряд договорів, а саме: № 39/09.04 від 09.04. 2014 року, № 68/29.05 від 29.05.2014 року, № 78/16.06 від 16.06.2014 року, № 85/24.06 від 24.06.2014 року, № 41/10.04 від 10.04.2014 року.

За умовами вказаних договорів субпідрядник зобов'язується виконати за завданням підрядника, а підрядник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених в цьому договорі, прийняти і оплатити роботи з виготовлення матеріальних цінностей та виконання монтажно-ремонтних робіт відповідно до специфікацій укладених до договорів на території м. Києва та Київської області

Відповідно до п. 2.3 зазначених договорів, субпідрядник виконує роботи з матеріалу підрядника, гарантуючи його збереження та використання лише за цільовим призначенням.

Пунктами 5.1 договорів передбачено, що підрядник зобов'язаний перед початком робіт передати субпідряднику технічну документацію, необхідну для виконання робіт.

Згідно з п. 6.2 укладених договору, після закінчення робіт підрядник і субпідрядник оформлюють акт здачі-приймання виконуваних робіт у двох примірниках, по одному для кожної сторони.

На підтвердження виконання умов вказаних договорів та правомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість та витрат по господарським операціям з ТОВ Компанія «Сорбіт» позивачем надано до суду першої інстанції копії наступних документів: специфікацій, актів здачі-приймання виконаних робіт, платіжних доручень, податкову декларацію з податку на додану вартість за червень - липень 2014 року.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції погодився з доводами податкового органу про те, що зі змісту договорів, укладених між позивачем та ТОВ «Компанія «Сорбіт» вбачається, що останнім надавались послуги по монтажу, виготовленню, ремонту обладнання, з матеріалів підрядника, проте, позивачем не надано доказів поставки таких матеріалів до місця проведення таких робіт, зокрема документів, що підтверджували б перевезення зазначеної продукції, товарно-транспортних накладних, тощо. Також, позивачем не надано довіреностей на одержання товарно-матеріальних цінностей. Крім того, з договорів, вбачається, що підрядник зобов'язаний перед початком робіт передати субпідряднику технічну документацію, необхідну для виконання робіт. В свою чергу, позивачем не надано доказів на підтвердження виконання умов договорів, зокрема надання субпідряднику необхідної документації, необхідної для подальшого виконання робіт.

В той же час, на спростування зазначених висновків суду першої інстанції та вищевказаних доводів податкового органу, позивачем надано до суду апеляційної інстанції копії наступних документів: актів передачі-приймання технічної документації, актів передачі-приймання будівельного майданчику, товарно-транспортних накладних - на виконання вищезазначених договорів.

Крім того, надано копію договору найму транспортного засобу від 24.09.2013 року на підтвердження того, що для перевезення матеріалів до місця проведення ремонтно-монтажних робіт позивач використовує орендований вантажний транспорт.

Вказані документи не було надано суду першої інстанції з поважних причин та відповідач не заперечував проти залучення таких документів, як доказів у справі.

Позивач здійснював оплату за отримані товари роботи шляхом безготівкових розрахунків через банківську установу з урахуванням ПДВ.

На момент здійснення господарських операцій контрагент позивача ТОВ Компанія «Сорбіт» був належним чином зареєстрований.

Також, відповідачем не доведено, що первинні документи підписані не уповноваженими на те особами.

Судом апеляційної інстанції не встановлено порушення позивачем вимог законодавства, яким регламентується порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість та витрат, які б позбавляли позивача права на податковий кредит за наслідками здійснення господарських операцій із зазначеними контрагентом.

З огляду на викладене, суд касаційної інстанції вважає правильним висновок суду апеляційної інстанції щодо правомірності формування позивачем податкового кредиту та витрат по господарським операціям з ТОВ Компанія «Сорбіт», оскільки реальність таких підтверджується первинними документами, які у повній мірі відображають зміст господарської операції та її вартісні показники, а також підтверджують факт використання придбаних товарів та послуг у господарській діяльності позивача.

Доводи відповідача про порушення контрагентами позивача податкового законодавства суд відхиляє, оскільки за порушення податкового законодавства передбачена індивідуальна відповідальність саме для тієї особи, яка допустила таке порушення. При цьому, не спростовано належної обачності позивача при укладанні господарських договорів та не встановлено залучення до схем з ухилення від сплати податків та його обізнаність у цьому.

Відповідачем також не доведено, що контрагентам позивача визначались суми податкових зобов'язань у зв'язку із порушенням вимог податкового законодавства по вказаним господарським операціям.

Згідно правової позиції висловленій у постановах Верховного Суду України від 31.01.2011 року у справі № 21-47а10, від 31.10.2014 року у справі № 21-318а14, законодавство не ставить у залежність право платника податків на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства його контрагентом.

Крім того, неприпустимість притягнення до відповідальності одного суб'єкта господарювання за неправомірні дії іншого підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі «Булвес» АД проти Болгарії» Європейський суд з прав людини дійшов такого висновку: «... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування податку на додану вартість і, як наслідок, сплачувати податок на додану вартість повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності».

Доводи касаційної скарги спростовуються викладеними вище нормами права та установленими обставинами справи, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення та скасування оскаржуваного судового рішення.

За змістом ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 3 ст. 220-1 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 220, 220-1, 230, 231 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві відхилити, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2016 року у справі № 826/16286/15 - без змін.

Ухвала набирає законної сили протягом п'яти днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає, може бути переглянута в порядку передбаченому ст.ст. 235 - 244-2 КАС України.

Судді: І.Я. Олендер

І.В. Борисенко

Ю.І. Цвіркун