Ухвала суду № 64955891, 23.02.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 лютого 2017 року м. Київ К/800/12955/16

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Олендера І.Я. (доповідача), Голубєвої Г.К., Юрченко В.П.,

провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи за позовом ОСОБА_4 до Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень про збільшення сум грошових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2014 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2016 року,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2014 року ОСОБА_4 (далі - позивач) звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області від 16.07.2014 року № 0006081703 та № 0006091703.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2016 року, адміністративний позов задоволено.

Суди попередніх інстанцій мотивували свої рішення тим, що відповідачем не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Державну податкову інспекцію у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області замінено правонаступником Державною податковою інспекцією у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області (далі - відповідач, ДПІ) відповідно до ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить про їх скасування, як таких, що постановлені із порушенням норм матеріального та процесуального права, ухвалити нову постанову про відмову у задоволенні адміністративного позову. У доводах касаційної скарги відповідач зазначає, що відповідно до даних податкового органу ОСОБА_4 у четвертому кварталі 2012 отримав дохід за 126 ознакою (додаткове благо) від АТ «Райффайзен Банк Аваль» у сумі 274432,22 грн., який не був відображений у декларації про майновий стан за 2012 рік як такий, що підлягає оподаткуванню відповідно до абз. «д» пп.164.2.17 п.164.2 ст.164 Податкового кодексу України (далі - ПК України), а тому у відповідача були наявні правові підстави для винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Касаційний розгляд справи проведено в попередньому судовому засіданні, відповідно до ст. 220-1 КАС України.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступні обставини.

В червні 2014 року посадовими особами ДПІ проведено документальну позапланову невиїзну перевірку діяльності ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_3) з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати належних сум податків, за результатами якої складено акт № 503/14-03-17-03-08/НОМЕР_3.

У висновках зазначеного акту перевірки відповідачем зроблено висновок про порушення позивачем вимог пп. 49.18.4 п. 49.18. ст. 49, п. 179.1 ст. 179 ПК України, а саме ОСОБА_4 не подано декларації про майновий стан і доходи за 2012 рік, а також порушення п. 168.1 ст. 168, п. 176.2 ст. 176, п.57.1 ст. 57 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено ухилення від сплати податку (недекларування доходу в виді прощеної (анульованої) пені за кредитним договором) на доходи фізичних осіб за 2012 рік на 46438,88 грн.

На підставі вказаних висновків ДПІ прийнято податкові повідомлення-рішення: №0006081703 про визначення позивачу грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб за основним платежем в сумі 46438,88 грн. та штрафних санкцій на суму 11609,72 грн.; №0006091703, яким до позивача застосовано штрафні санкції в сумі 170,00 грн..

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що зазначена касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних мотивів.

Відповідно до пп. 14.1.47, 14.1.56 п. 14.1 ст. 14 ПК України додаткові блага - кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов'язаний з виконанням обов'язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розділу IV цього Кодексу).

Згідно з пп. 14.1.54 п. 14.1 ст. 14 ПК України дохід з джерелом їх походження з України - будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні, у тому числі, але не виключно, доходи у вигляді: а) процентів, дивідендів, роялті та будь-яких інших пасивних (інвестиційних) доходів, сплачених резидентами України; б) доходів від надання резидентам або нерезидентам в оренду (користування) майна, розташованого в Україні, включаючи рухомий склад транспорту, приписаного до розташованих в Україні портів; в) доходів від продажу рухомого та нерухомого майна, доходів від відчуження корпоративних прав, цінних паперів, у тому числі акцій українських емітентів; г) доходів, отриманих у вигляді внесків та премій на страхування і перестрахування ризиків на території України; ґ) доходів страховиків - резидентів від страхування ризиків страхувальників - резидентів за межами України; д) інших доходів від діяльності, у тому числі пов'язаних з повною або частковою переуступкою прав та обов'язків за угодами про розподіл продукції на митній території України або на територіях, що перебувають під контролем контролюючих органів (у зонах митного контролю, на спеціалізованих ліцензійних митних складах тощо); е) спадщини, подарунків, виграшів, призів; є) заробітної плати, інших виплат та винагород, виплачених відповідно до умов трудового та цивільно-правового договору; ж) доходів від зайняття підприємницькою та незалежною професійною діяльністю.

У пп. 14.1.56 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що доходи - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Визначальною ознакою доходу платника податку, як об'єкта та бази оподаткування податком з доходу фізичних осіб, в тому числі у вигляді додаткового блага, є фактичне отримання такого доходу платником податку в грошовій, матеріальній або нематеріальній формі.

Згідно з абз. «д» пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо, крім випадків, передбачених ст.165 цього Кодексу.

Відповідно до пп. 165.1.49 п. 165.1 ст. 165 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються інші доходи, які згідно з цим Кодексом не включаються до складу загального місячного (річного) оподатковуваного доходу.

При цьому, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім відсотків, отриманих від боржника внаслідок прострочення виконання ним договірного зобов'язання (пп. 164.2.14 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України).

Згідно з ч. 2, ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ст. 605 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов'язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора.

Відносини, що виникли між банком та його клієнтом з питань надання кредиту є цивільно-правовими відносинами, які регулюються актами цивільного законодавства України.

Нарахування пені та штрафів є лише засобом забезпечення виконання основного зобов'язання перед третьою особою - банком.

Отже, з метою правильного вирішення даної справи судами попередніх інстанцій досліджувались обставини справи щодо наявності у позивача обов'язку подання річної декларації та, відповідно, щодо відображення у ній доходів на підставі абз. «д» пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 ПК України.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 12.07.2006 року позивачем укладено кредитний договір №014/08-112/49270 з АТ «Райффайзен Банк Аваль» (далі - Банк), за яким позивач отримав кредит в сумі 21080,00 дол. США строком на 72 місяця по 12.07.2012 року.

В зв'язку з невиконанням позивачем договірних зобов'язань за наведеним вище кредитним договором, 04.03.2011 року Банк звернувся до Центрального районного суду м. Миколаєва про дострокове розірвання кредитного договору та стягнення з позивача кредитної заборгованості в сумі 117457,35 грн. Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 12.10.2012 року (справа №2-3045/11) позов задоволено.

11.12.2012 року між позивачем та Банком укладено кредитний договір № 014/81-1-0-00/2829, згідно якого, з урахуванням додаткової угоди до цього кредитного договору від 11.12.2012 року № 014/81-1-0-00/2829/81-1-0-00/2830, позивачеві надано кошти в сумі 40578,32 грн. на рефінансування заборгованості за кредитним договором від 12.07.2006 року строком до 11.06.2015 року.

Також 11.12.2012 року між позивачем та Банком укладено додаткову угоду № 014/08-112/49270/81-1-0-00/2828 про конвертацію валютного кредиту в кредит в національній валюті.

11.12.2012 року Банк повідомив позивача про анулювання (прощення) заборгованість по сплаті пені в розмірі 274432,22грн., нарахованої за прострочення виконання зобов'язань.

З огляду на встановлені обставини та вищевказані вимог норм податкового законодавства, суд касаційної інстанції вважає правильним висновки судів попередніх інстанцій про те що нарахування пені є лише засобом забезпечення виконання зобов'язання перед банком. Штрафні санкції та пеня за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, нарахована банком відповідно до умов договору та анульована за його рішенням або рішенням підприємства, якому передано право вимоги за кредитним договором, не є доходом платника податків в розумінні ПК України, що підлягає оподаткуванню, а тому у відповідача були відсутні правові підстави для винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Доводи касаційної скарги спростовуються викладеними вище нормами права та встановленими обставинами справи, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення та скасування оскаржуваних судових рішень.

За змістом ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 3 ст. 220-1 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 220, 220-1, 230, 231 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області відхилити, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2014 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2016 року у справі № 814/2208/14 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили протягом п'яти днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає, може бути переглянута в порядку передбаченому ст.ст. 235 - 244-2 КАС України.

Судді: І.Я. Олендер Г.К. Голубєва В.П. Юрченко