Ухвала суду № 64955439, 22.02.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

22 лютого 2017 року м. Київ К/800/36286/16

Суддя Вищого адміністративного суду України Маринчак Н.Є., перевіривши відповідність вимогам статті 213 КАС України матеріали касаційної скарги Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2014 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2016 року у справі №814/1484/14 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про скасування податкових повідомлень-рішень та рішення про застосування штрафних санкцій,-

встановив :

ФОП ОСОБА_1 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив скасувати податкове повідомлення-рішення від 21 травня 2014 року №0010461703 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 9668,25 грн. (7734,60 грн. за основним платежем, 1933,65 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями), податкове повідомлення-рішення від 21 травня 2014 року №0010421703 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 33226,25 грн. (26581,00 грн. за основним платежем, 6645,25 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями), рішення від 21 травня 2014 року №0010441703 про застосування штрафних санкцій у сумі 2912,85 грн.

Підставою для прийняття вказаних податкових повідомлень-рішень та рішення про застосування штрафних санкцій став висновок контролюючого органу, викладений в акті перевірки від 28 квітня 2014 року №1595/14-02-17-03-2135814210, щодо порушення ФОП ОСОБА_1 підпункту 49.18.5 пункту 49.18 статті 49, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пунктів 177.2, 177.4 статті 177, пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, абзацу 3 підпункту 1 пункту 1 статті 4, підпунктів 1, 2 пункту 1 статті 6, підпункту 2 пункту 1 статті 7, пункту 5 статті 8, абзацу 3 пункту 8 статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» у зв'язку з неправомірним формуванням даних податкового обліку при придбанні у вересні та жовтні 2011 року паливно-мастильних матеріалів (дизпалива), які, за доводами податкового органу, не призначаються для використання в господарській діяльності, а також завищенням витрат на паливно-мастильні матеріали за здійснені вантажні перевезення покупцям-замовникам, якими не проведено оплату за надані послуги станом на 31 грудня 2011 року, що, в свою чергу, призвело до заниження суми єдиного внеску.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2016 року, позовні вимоги задоволено.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що акт перевірки від 28 квітня 2014 року №1595/14-02-17-03-2135814210 не містить жодного посилання на первинні документи, які б підтверджували висновки відповідача про те, що ФОП ОСОБА_1 витратив дизельного палива більше, ніж було необхідно для здійснення перевезень, і, відповідно, зависив суму витрат операційної діяльності.

Крім того, суди встановили, що при визначенні витрат палива позивач застосовував наказ Міністерства транспорту України від 10 лютого 1998 року №43 «Про затвердження Норм витрат палива і мастильних матеріалів на автомобільному транспорті», відповідно до якого базова лінійна норма на пробіг автомобілів Volvo FH12 залежить від марки двигуна і варіюється від 16,5 до 19,4 л/100 км (м3/100 км).

Отже, для розрахунку витрат паливно-мастильних матеріалів контролюючий орган безпідставно застосував показник 16,5 (мінімальний), при тому, що в одному автомобілі встановлено двигун d12a (норма - 19,4), а в іншому - двигун d12c (норма - 19,0).

Перевіряючи правильність висновків податкового органу щодо завищення ФОП ОСОБА_1 суми витрат на 36329,00 грн., у зв'язку з включенням до їх складу витрат на паливно-мастильні матеріали за здійснення вантажних перевезень покупцям-замовникам, якими станом на 31 грудня 2011 року не проведено оплату за надані послуги, судові інстанції з'ясували, що суть порушення полягає в наявності станом на 31 грудня 2011 року дебіторської заборгованості ПАТ «Новокаховський завод плавлених сирків», ТОВ «Компанія ТЕТРА ТРЕЙДІНГ», ТОВ «Триалтранс» перед позивачем за надані ним послуги з перевезення вантажів, що унеможливлює декларування ним витрат на паливно-мастильні матеріали, придбані та використані для таких перевезень.

В той же час, суди першої та апеляційної інстанцій визнали недоведеними наведені твердження контролюючого органу та зазначили, що висновки відповідача про витрачену позивачем для перевезення кількість паливно-мастильних матеріалів і про їх вартість не підтверджено посиланням на відповідні первинні документи; розрахунки ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва є суперечливими та незрозумілими; використаний відповідачем алгоритм розрахунків не передбачений нормами Податкового кодексу України; контролюючий орган не довів, що до витрат за підсумками 2011 року ФОП ОСОБА_1 включено в повному обсязі вартість паливно-мастильних матеріалів, які використані для перевезення в грудні 2011 року вантажів на замовлення ПАТ «Новокаховський завод плавлених сирків», ТОВ «Компанія ТЕТРА ТРЕЙДІНГ», ТОВ «Триалтранс».

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва звернулась до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, ставить питання про скасування рішень судів попередніх інстанцій та прийняття нового, яким у задоволенні позову відмовити.

Згідно з пунктом 4 частини другої статті 213 Кодексу адміністративного судочинства України у касаційній скарзі зазначаються обґрунтування вимог особи, що подає касаційну скаргу, із зазначенням того, у чому полягає порушення норм матеріального чи процесуального права.

Відповідно до пункту 5 частини п'ятої статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.

З наведених законодавчих приписів випливає, що касаційна скарга повинна містити посилання на помилкове та/або неправильне застосування норм матеріального права при вирішення справи та/або порушення судами норм процесуального права із зазначенням того, яким чином такі порушення вплинули на правильність вирішення спору.

Однак зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень не вбачається допущеного судами невірного правозастосування, а доводи касаційної скарги не викликають необхідності перевірки матеріалів справи. Висновки судів, покладені в основу прийняття оскаржуваних рішень, ґрунтуються на правильному тлумаченні та застосуванні правових норм.

Отже, враховуючи те, що зміст оскаржуваних судових рішень не дає підстави для висновку про те, що судами попередніх інстанцій допущено порушення норм процесуального права чи неправильно застосовано норми матеріального права, обґрунтування касаційної скарги, її зміст й доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи, оскільки застосування судами норм права відповідає усталеній практиці Вищого адміністративного суду України, тому слід відмовити у відкриті касаційного провадження.

Згідно з частиною шостою статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України копія ухвали про повернення касаційної скарги або про відмову у відкритті касаційного провадження разом з доданими до скарги матеріалами направляються особі, яка подавала касаційну скаргу, а касаційна скарга залишається у суді касаційної інстанції.

Керуючись статтями 211, 214 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ухвалив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2014 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2016 року у справі №814/1484/14 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про скасування податкових повідомлень-рішень та рішення про застосування штрафних санкцій.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлених статтями 237- 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.Є. Маринчак