Ухвала суду № 64951883, 21.02.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 810/2353/16 Головуючий у 1-й інстанції: Виноградова О.І. Суддя-доповідач: Василенко Я.М.

У Х В А Л А

Іменем України

21 лютого 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі Скаленку Р.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Києво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 29.11.2016 у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма Салд» до Києво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання не чинними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

ТОВ «Виробничо-комерційна фірма Салд» звернулось до суду першої інстанції з позовом, в якому, з урахуванням уточнень, просило: визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Києво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області від 05.07.2016 № 0000071404 та № 0000081404.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 29.11.2016 позов задоволено.

Не погоджуючись з зазначеним вище судовим рішенням відповідач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову, як таку, що постановлена із порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, які з'явились у судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів у період з 12 по 20 травня 2016 року відповідачем було проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 20.12.2013 по 31.03.2015.

За результатами перевірки складено акт від 27.05.2016 № 126/10-13-22-05/37360757, згідно до висновків якого встановлено порушення ТОВ «Виробничо-комерційна фірма Салд»:

- п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України, в результаті чого завищено податкові зобов'язання за листопад 2014 рік по взаємовідносинам із ТОВ «Солстрой» на загальну суму 236 807, 00 грн. та завищено податковий кредит за листопад 2014 року по взаємовідносинам з ТОВ «БК «Акто Моноліт» на загальну суму 236 807, 00 грн.;

- п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 ПК України, в результаті чого занижено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 493 281, 00 грн., в тому числі за: листопад 2014 року - 146 156, 00 грн., січень 2015 року - 234 423, 00 грн., лютий 2015 року - 58 023, 00 грн., березень 2015 року - 54 679, 00 грн. (т. 1 а.с. 70).

На підставі акту перевірки податковим органом винесено податкові повідомлення-рішення від 10.05.2016:

- № 0000071404, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів на загальну суму 739 922, 00 грн., з яких за основним платежем - 493 281, 00 грн., штрафні санкції - 246 641, 00 грн. (т. 1 а.с. 72);

- № 0000081404, яким зменшено суму податкового зобов'язання на 236 807, 00 грн. та зменшено податковий кредит за листопад 2014 року на суму 236 807, 00 грн. (т. 1 а.с. 73).

Вважаючи висновки податкового органу необґрунтованими, а прийняті на їх підставі податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач звернувся до суду першої інстанції з даним позовом.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що оскільки господарські операції підтверджені первинною документацією, то вони були реальними, у зв'язку з чим є підстави для скасування спірних податкових повідомлень-рішень.

Апелянт у своїй скарзі зазначає, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України. Податкові повідомлення-рішення є обґрунтованими, оскільки у ході перевірки встановлено порушення вимог податкового законодавства, що свідчить про заниження позивачем податкових зобов'язань.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне.

З матеріалів справи вбачається, що в 2014 році між позивачем (підрядник) та ТОВ «БК «Акто Моноліт» (субпідрядник) було укладено ряд ідентичних договорів підряду. Зокрема:

- 29.10.2014 № 809/1 (т. 1 а.с. 107-110);

- 29.10.2014 № 616/3 (т. 1 а.с. 181-184);

- 29.10.2014 № 334/4 (т. 1 а.с. 213-216);

- 29.10.2014 № 289/3 (т. 1 а.с. 238-241);

- 29.10.2014 № 854/2 (т. 2 а.с. 177-180);

- 29.10.2014 № 842/4 (т. 2 а.с. 229-232);

- 29.10.2014 № 841/1 (т. 3 а.с. 42-45);

- 29.10.2014 № 758/2 (т. 3 а.с. 73-76);

- 29.10.2014 № 816/4 (т. 3 а.с. 122-125);

- 25.12.2014 № 558/8 (т. 3 а.с. 137-140);

- 10.12.2014 № 745/6 (т. 2 а.с. 31-33);

- 10.12.2014 № 690/2 (т. 2 а.с. 67-69);

- 10.12.2014 № 644/3 (т. 2 а.с. 94-97);

- 10.12.2014 № 648/5 (т. 2 а.с. 131-134);

Згідно з п.п. 1.1 п. 1 названих договорів субпідрядник своїми або залученими силами та способами зобов'язувався виконати роботи по монтажу трубопроводів для системи водяного пожежогасіння та слабкострумових мереж для підключення інженерного обладнання, роботи по монтажу електричних мереж для підключення інженерного обладнання на певних об'єктах.

На підтвердження виконання названих договорів позивачем суду було надано докази, зокрема, копії:

- актів приймання виконаних будівельних робіт (т. 1 а.с. 134-135, 186-187, 189-190, 218-222, 242-244, 246-248, т. 2 а.с. 35-38, 40-43, 71-72, 99-101, 136-137, 185-189, 234-237, 239-244, т. 3 а.с. 47-48, 78-79, 81-82, 84-85, 88-89, 127-128, 130-132, 141-144);

- довідок про вартість виконаних будівельних робіт (т. 1 а.с. 133, 185, 188, 217, 245, т. 2 а.с. 34, 39, 73, 98, 135, 183-184, 233, 238, 245, т. 3 а.с. 46, 77, 80, 83, 90, 126, 129, 145-146);

- податкових накладних (т. 4 а.с. 45-59);

- квитанцій про реєстрацію податкових накладних (т. 4 а.с. 62-76).

Перелічені документи були підписано посадовою особою ТОВ «БК «Акто Моноліт» та завірені печаткою цього товариства.

Оплата позивачем за виконані ТОВ БК «Акто Моноліт» роботи підтверджується копіями:

- платіжних доручень, які завірені печаткою акціонерного товариства КБ «Приватбанк» (т. 1 а.с. 149, 191, 194, 223, 249-250, т. 2 а.с. 44, 47, 74, 104, 138-139, 190-191, 246-250, т. 3 а.с. 1-4, 7-9, 49, 86-87, 93-94, 133, 136, 147, 150);

- договорів про відступлення права вимоги (т. 1 а.с. 192-193, т. 2 а.с. 45-46, 102-103, 181-182, т. 3 а.с. 5-6, 91-92, 134-135, 148-149).

Крім того, судом першої інстанції встановлено, що договори №№ № 809/1, 616/3, 334/4, 289/3, 745/6, 690/2, 644/3, 648/5, 854/2, 842/4, 841/1, 758/2, 816/4, 558/8 було укладено на виконання договорів підряду.

Зокрема, позивачем було укладено наступні договори підряду з такими суб'єктами господарської діяльності:

- приватним акціонерним товариством «АЕРОБУД» від 06.03.2013 № 616/13, 11.06.2013 № 690/13, 06.03.2013 № 644/13, 26.08.2014 № 854/14, 07.04.2014 № 816/14 (т. 1 а.с. 150-25, т. 2 а.с. 48-57, 75-84, 105-111, 140-149, т. 3 а.с. 95-104);

- товариством з обмеженою відповідальністю «Будінвест» 20.01.2012 № 334/12 (т. 1 а.с. 195-197);

- товариством з обмеженою відповідальністю «ЮНІСОН ГРУП» 09.07.2014 № 289/118/12М (т. 1 а.с. 224-225);

- товариством з обмеженою відповідальністю «ТРИ О» 10.09.2013 № 745/13 (т. 2 а.с. 1-4);

- товариством з обмеженою відповідальністю «СОЛСТРОЙ» 25.06.2014 № 842/14 (т. 2 а.с. 192-197);

- товариством з обмеженою відповідальністю «ФАМЕД Україна» 20.06.2014 (т. 3 а.с. 10-35);

- товариством з обмеженою відповідальністю «ДЖЕЙ ТІ ІНТЕРНЕШНЛ Україна» 14.10.2013 № 758-С/10-2013 (т. 3 а.с. 50-52);

- приватним акціонерним товариством «УКРАЇНСЬКО-КАНАДСЬКЕ СПІЛЬНЕ ТОВАРИСТВО «ТОРОНТО-КИЇВ» (т. 3 а.с. 151-156);

Дана обставина підтверджується наданими позивачем суду копіями документів:

- додатковими угодами (т. 1 а.с. 198, 226, т. 2 а.с. 4-6, 112, 198-199, 36-38, т. 3 а.с. 33-34, 157, 159);

- довідками про вартість виконаних будівельних робіт (т. 1 а.с.160, 163, 199, 227, т. 2 а.с. 7, 14, 58, 85, 113, 150, 153, 156, 200, 210, 216, 219, т. 3 а.с. 39, 55, 57, 59, 62, 105, 110, 161, 172);

- актами приймання виконаних будівельних робіт (т. 1 а.с. 161-162, 164, 200-204, 228-235, т. 2 а.с. 8-13, 15-23, 59-60, 86-87, 114-122, 151-152, 154-156, 157-160, 201-209, 211-215, 217-218, 220-224, т. 3 а.с. 40, 56, 60-61, 63-64, 106-109, 111-113, 162-171, 173);

- оборотно-сальдовими відомостями (т. 1 а.с. 205, т. 3 а.с. 65-66);

- специфікаціями (т. 3 а.с. 138);

- реєстрами договірних цін (т. 3 а.с. 160);

- рахунками на оплату (т. 1 а.с. 165, 171, 173, 179, т. 2 а.с. 61, 64, 88, 91, 125, 161, 164, 171, 174, т. 3 а.с. 67, 69, 71-72, 114, 119);

- податковими накладними (т. 4 а.с. 77-78, 80-82, 89-91, 94-98, 107-108, 111-123, 132, 135, 138-141);

- квитанціями про включення накладних до Єдиного реєстру податкових накладних (т. 4 а.с. 79, 83-88, 92-93, 99-106, 109-110, 124-131, 133-134, 136-137, 142-145).

Підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає, що витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України передбачено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з п. 198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2 ст.198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 199.1 ст.199 ПК України у разі якщо придбані та/або виготовлені товари/послуги частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково - ні, до сум податку, які платник має право віднести до податкового кредиту, включається та частка сплаченого (нарахованого) податку під час їх придбання або виготовлення, яка відповідає частці використання таких товарів/послуг в оподатковуваних операціях.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до п.198.6 ст. 198 ПК України не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Законом України «Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Таким чином, враховуючи викладені законодавчі норми, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку, сплачених у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги), необхідні первинні документи (податкові накладні, видаткові накладні, акти здачі-прийняття товару тощо), оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

Закон України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон) поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (ст. 2).

Частиною 2 ст. 3 Закону визначено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст. 1 Закону первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст. 9 Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п. 2.15 та п. 2.16 вищевказаного Положення, забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

Колегія суддів звертає увагу, що надані позивачем копії податкових накладних, які виписані останнім контрагентам - ПАТ «АЕРОБУД», ТОВ «Будінвест», ТОВ «ЮНІСОН ГРУП», ТОВ «ТРИ О», ТОВ «СОЛСТРОЙ», ТОВ «ФАМЕД УКРАЇНА», ТОВ «ДЖЕЙ ТІ ІНТЕРНЕШНЛ УКРАЇНА», ПАТ «УКРАЇНСЬКО-КАНАДСЬКЕ СПІЛЬНЕ ТОВАРИСТВО «ТОРОНТО-КИЇВ» відповідають вимогам ст. 201 ПК України, оскільки зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних, що підтверджується квитанціями про включення накладних до Єдиного реєстру податкових накладних (т. 4 а.с. 79, 83-88, 92-93, 99-106, 109-110, 124-131, 133-134, 136-137, 142-145), а отже, могли бути підставою для нарахування податкового кредиту та формування валових витрат (т. 4 а.с. 77-78, 80-82, 89-91, 94-98, 107-108, 111-123, 132, 135, 138-141).

Оплата названими товариствами за надані позивачем послуги підтверджується платіжними дорученнями, які завірені печаткою публічного акціонерного товариства «Приватбанк» (т. 1 а.с. 166-170, 172, 174-178, 180, 206-212, 236-237, т. 2 а.с. 24-29, 62-63, 65-66, 89-90, 92-93, 123-124, 126-130, 162-163, 165-170, 172-173, 175-176, 225-228, т. 3 а.с. 41, 68, 70, 115-118, 120-121, 174-185).

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про реальність укладення та виконання договорів між позивачем та ТОВ «БК «Акто Моноліт» №№ 809/1, 616/3, 334/4, 289/3, 745/6, 690/2, 644/3, 648/5, 854/2, 842/4, 841/1, 758/2, 816/4, 558/8 та ТОВ «СОЛСТРОЙ» № 842/14, оскільки вони були вчинені з метою здійснення господарської діяльності.

Доводи апелянта про порушення контрагентами позивача податкового законодавства є безпідставними, оскільки за дане порушення податкового законодавства передбачена індивідуальна відповідальність саме для контрагентів, а не для позивача.

У довідці Вищого адміністративного суду України від 15.04.2010 «Про результати вивчення та узагальнення практики застосування адміністративними судами окремих норм Закону «Про податок на додану вартість» роз'яснено, зокрема, що ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку, при цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 у справі № 21-47а10, відповідно до якої чинне законодавство не ставить у залежність право платника податків на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства його контрагентом.

Згідно до ч. 2 ст. 161 КАС України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Посилання апелянта на протокол допиту свідка - ОСОБА_1 колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки даний протокол не є допустимим та беззаперечним доказом, який є безумовною та достатньою підставою для висновків про відсутність фактичного виконання договорів та вчинення певних дій.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 14.04.2015 у справі № 826/8010/14.

Крім того, згідно з ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до ст. 228 ЦК України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, - нікчемним.

Санкції застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Разом із тим, за змістом частини 1 статті 208 ГК застосування цих санкцій можливе не за сам факт укладення зазначеної угоди, а лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною. Санкції, встановлені частиною 1 статті 208 ГК, не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів), зокрема однією зі сторін договору, що є самостійним правопорушенням. Для застосування санкцій, передбачених частиною 1 статті 208 цього Кодексу, необхідним є умисел на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Виходячи із вищезазначених обставин справи, а також з того, що санкції є похідними від учинення нікчемного правочину, у даному випадку вони не можуть бути застосовані через недоведеність направленості спірних договорів на досягнення мети, що суперечить інтересам держави та суспільства, що вірно враховано судом першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вважає, що податкові повідомлення-рішення Києво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області від 05.07.2016 № 0000071404 та № 0000081404 є протиправними та такими, що підлягають скасуванню, що вірно встановлено судом першої інстанції.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 200 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Києво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 29.11.2016 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Василенко Я.М.

Судді: Кузьменко В.В.

Шурко О.І.

Повний текст ухвали виготовлений 23.02.2017.

Головуючий суддя Василенко Я.М.

Судді: Кузьменко В. В.

Шурко О.І.