Рішення № 64949312, 22.02.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД М. КИЄВА

Справа № 22-191 Головуючий у 1-й інстанції - Остапчук Т.В.

Унікальний №757/114145/16ц Доповідач - Пікуль А.А.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 лютого 2017 року. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду міста Києва в складі:

головуючого Пікуль А.А.

суддів Гаращенка Д.Р.

НевідомоїТ.О.

секретар Ільченко В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Мельника Олександра Павловича в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Ваш Авто" на заочне рішення Печерського районного суду міста Києва від 21 червня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Ваш Авто" про захист прав споживача, визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів,-

в с т а н о в и л а:

Заочним рішенням Печерського районного суду міста Києва від 21 червня 2016 року задоволено позовні вимоги ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Ваш Авто" (далі - ТОВ "ЛК "Ваш Авто") про захист прав споживача, визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів.

Суд визнав недійсним Договір фінансового лізингу №002192 від 4 лютого 2016 року, укладений між ТОВ "ЛК "Ваш Авто" та ОСОБА_4 і стягнув з відповідача на користь позивача адміністративний платіж у розмірі 49 000 грн. та 551 грн. 20 коп. на відшкодування витрат позивача по сплаті судового збору.

Не погодившись з рішенням суду, ТОВ "ЛК "Ваш Авто" через свого представника Мельника О.П. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального, що призвело до постановлення незаконного та необґрунтованого рішення, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі (а.с.101-106).

В суд апеляційної інстанції представник відповідача не з'явився, про місце та час апеляційного розгляду сторона повідомлена належним чином, про що свідчить завірене штемпелем поштового відділення та підписом начальника відділення зв'язку зворотне повідомлення про вручення судової повістки уповноваженій особі ТОВ "ЛК "Ваш Авто" 13 лютого 2017 року (а.с.133).

Суд ухвалив розглядати справу у відсутність представника ТОВ "ЛК "Ваш Авто", оскільки відповідно до положень ч.2 ст. 305 ЦПК неявка сторони, належним чином повідомленої про час і місце розгляду справи, не перешкоджає апеляційному розглядові справи.

Заслухавши доповідь судді Пікуль А.А., пояснення представника позивача, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з таких підстав.

При ухваленні рішення суд про задоволення позову першої інстанції виходив з того, що на момент укладення оспорюваного договору відповідач не мав статусу фінансової установи, не мав ліцензії на здійснення діяльності з надання фінансових послуг, ввів споживача, який добросовісно помилявся, в оману стосовно цієї обставини, а тому оспорюваний договір, ураховуючи положення ч.1 ст.227, ст. ст.229-230 ЦК України, може бути визнаний недійсним.

У мотивувальній частині оскаржуваного рішення також наведені положення Закону України "Про захист прав споживачів" щодо несправедливих умов договору та положення ЦК України щодо форми договору лізингу, однак будь-яких обставин, встановлених судом у даній справі у контексті наведених положень, мотивувальна частина рішення не містить.

Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції письмових доказів суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що висновки районного суду щодо підстав для задоволення позовних вимог не відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону.

Так районним судом не враховано, що відповідач не займається адмініструванням фінансових активів для придбання товарів у групах, а займається фінансовим лізингом і Регулятором не впроваджено ліцензійних умов для фінансового лізингу.

Указані обставини, ураховуючи положення ст. 309 ЦПК України, дають суду апеляційної інстанції підстави для скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового рішення про задоволення позову з наступних підстав.

Згідно з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України № 6-3020цс15 від 11 травня 2016 року відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом № 723/97-ВР.

Стаття 18 Закону № 1023-XII містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

Так, за змістом частини п'ятої цієї норми у разі визнання несправедливим окремого положення договору, включаючи ціну договору, може бути визнано недійсним або змінено таке положення, а не сам договір.

У разі коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону № 1023-XII).

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 цього Закону. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи цю норму, можна зробити висновок, що умови договору кваліфікуються як несправедливі за наявності одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими згідно із частиною третьою статті 18 Закону

№ 1023-XII є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору (пункти

2-4) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі (пункт 11); визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору (пункт 13).

За змістом частини п'ятої статті 11 Закону № 1023-XII до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору фінансового лізингу, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за дострокове його погашення.

Крім того, 11 травня 2016 року Верховним Судом України у справі № 6-65цс16 викладено наступний правовий висновок.

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів». Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України «Про фінансовий лізинг».

У справі, яка переглядається, суди встановили, що умови спірного договору фінансового лізингу є несправедливими відносно споживача, оскільки всупереч принципу добросовісності наслідком договору є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу, зокрема умови договору, якими встановлено, що: у разі збільшення вартості предмета лізингу до моменту повної сплати авансового платежу лізингоодержувачем останній повинен одноразово сплатити різницю такої вартості до моменту купівлі предмета лізингу лізингодавцем з метою відповідності відсоткового розміру авансового платежу, визначеного в додатку 1 до цього договору, фактичній вартості предмета лізингу на момент його купівлі в продавця, а також одноразово сплатити різницю комісії за організацію та оформлення договору до моменту купівлі предмета лізингу лізингодавцем. У разі зменшення вартості предмета лізингу на момент його передачі лізингоодержувачу різниця комісії за організацію та оформлення договору поверненню не підлягає; у випадку виникнення податкових та прирівняних до них платежів лізингодавець має право вимагати зміни розміру лізингових платежів, а лізингоодержувач зобов'язаний прийняти такі зміни; у випадку виникнення податкових та прирівняних до них платежів лізингодавець має право вимагати зміни розміру лізингових платежів, а лізингоодержувач зобов'язаний прийняти такі зміни; розмір лізингової плати може індексуватися та змінюватися залежно від зміни законодавства, розміру податків і прирівняних до них платежів, зміни ситуації на грошовому ринку, що впливає на вартість предмета лізингу; у разі відмови лізингоодержувача від підписання додаткової угоди про коригування розміру платежів та вартості предмета лізингу лізингодавець має право в односторонньому порядку розірвати договір, вимагати повернення предмета лізингу, а вже сплачені споживачем платежі не повертаються; дострокове погашення може відбуватися не раніше ніж через 12 календарних місяців після підписання акта приймання-передачі предмета лізингу між лізингодавцем та лізингоодержувачем. За дострокову сплату лізингових платежів у термін, визначений пунктом 4.4.1 цього договору, лізингоодержувач сплачує штраф за дострокове погашення в розмірі 10 % від суми дострокового погашення.

Отже, висновок судів про наявність правових підстав для визнання договору фінансового лізингу недійсним на підставі статей 203, 215 ЦК України та Закону України «Про захист прав споживачів» відповідає зазначеним нормам матеріального права.

Крім того, 8 червня 2016 року Верховним Судом України у справі № 6-330цс16 висловлена наступна правова позиція.

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон № 1023-XII). Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму статті 18 цього Закону, можна дійти висновку, що умови договору кваліфікуються як несправедливі, якщо вони, по-перше, порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, завдають шкоди споживачеві.

За частиною третьою статті 18 Закону № 1023-XII несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця (пункти 2, 3); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору (пункт 4).

За правилом ч.1 ст. 360-7 ЦПК України суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.

У даному конкретному випадку в оспорюваному договорі обмежені права ОСОБА_4 як споживача по відношенню до лізингодавця у разі неналежного виконання останнім обов'язків, передбачених договором, на шкоду лізингоодержувачу звужений передбачений цивільним законодавством перелік обов'язків лізингодавця, виключена відповідальність лізингодавця за невиконання чи неналежне виконання обов'язків щодо передачі предмета лізингу належної якості.

Так у пункті 1.4. оспорюваного договору, незважаючи на те. що цей договір не є договором непрямого лізингу, лізингодавець в порушення вимог ч.1 ст. 808 ЦК України усунутий від відповідальності за зобов'язаннями щодо продажу (поставки) предмета лізингу, які включають в себе належну якість, комплектність, справність предмета договору лізингу тощо.

На шкоду інтересів споживача відповідно до пункту 3.2.7. оспорюваного договору лізингодавець має право в односторонньому порядку розірвати даний договір без повернення адміністративного платежу, який складає 10% вартості предмета лізингу.

На шкоду інтересів споживача відповідно до п.12.1. оспорюваного договору у випадку дострокового розірвання договору з ініціативи лігингоодержувача, який не отримав транспортний засіб (без вказівки причин з чиєї вини це відбулось), останньому повертається лише 60% від сплаченого авансового платежу, решта - 40%, утримується у якості штрафу, адміністративний платіж поверненню не підлягає.

Крім того, на момент укладення договору фінансового лізингу позивач був позбавлений можливості ознайомитися з обсягом усіх своїх грошових зобов'язань та графіком лізингових платежів, оскільки до договору приєднаний лише графік сплати авансового платежу.

Це свідчить про невизначеність загального обсягу грошових зобов'язань позивача, і ці обставини у сукупності із вищенаведеними несправедливими умовами оспорюваного договору у контексті положень ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" та правових позицій Верховного Суду України щодо застосування цієї норми дають суду підстави для визнання договору недійсним.

З огляду на вищенаведені обставини доводи апеляційної скарги відповідача щодо недоречності застосування судом правових висновків Верховного Суду України та недоведеність у даній справі істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду позивачу відхиляються апеляційним судом як безпідставні.

Посилання відповідача на те, що до даних правовідносин не можуть бути застосовані положення Закону України "Про захист прав споживачів", оскільки вони урегульовані спеціальним законом - Закон України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", також відхиляються апеляційним судом як безпідставні, ураховуючи те, що договір про надання фінансової послуги, яка надається фізичній особі для задоволення її особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника, повинен відповідати положенням Закону України "Про захист прав споживачів".

Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що при застосуванні реституції адміністративний платіж не підлягає поверненню, також відхиляються апеляційним судом як безпідставні, оскільки сторона вдається до перекручування обставин на свою користь, адже адміністративний платіж отриманий відповідачем від позивача на виконання умов оспрюваного договору. при цьому у розпорядженні суду немає доказів, що позивач отримав від лізингодавця послуги, вартість яких дорівнює розміру адміністративного платежу.

З огляду на викладене, договір фінансового лізингу №002192 від 4 лютого 2016 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Ваш Авто" та ОСОБА_4, може бути визнаний недійсним із стягненням на користь позивача 49 000 грн. в рахунок повернення одержаного на виконання недійсного правочину.

Відповідно до положень ст. 88 ЦПК України з відповідача на користь позивача також слід стягнути 551 грн. 20 коп. на відшкодування судових витрат по сплаті судового збору (а.с.2).

Керуючись ст.303, 307-309, 313-316 ЦПК України, колегія суддів,-

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу Мельника ОлександраПавловича в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Ваш Авто" задовольнити частково.

Заочне рішення Печерського районного суду міста Києва від 21 червня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позову.

Визнати недійсним Договір фінансового лізингу №002192 від 4 лютого 2016 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Ваш Авто" та ОСОБА_4.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Ваш Авто" на користь ОСОБА_4 в рахунок повернення одержаного на виконання недійсного правочину 49 000 грн. та 551 грн. 20 коп. на відшкодування судових витрат по сплаті судового збору, а всього: 49 551 грн. 20 коп. (сорок дев'ять тисяч п'ятсот п'ятдесят одну грн. 20 коп.).

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: А.А. Пікуль

Судді: Д.Р. Гаращенко

Т.О. Невідома