Рішення № 64949156, 22.02.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 754/9154/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Таран Н.Г.

Провадження № 22-ц/796/2047/2017 Доповідач: Шебуєва В.А.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2017 року Колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва

в складі: головуючого-судді Шебуєвої В.А.,

суддів Оніщука М.І., Українець Л.Д.,

секретар Майданець К.В.,

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1, який діє на підставі довіреності від імені та в інтересах ОСОБА_2, на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 02 грудня 2016 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів,-

в с т а н о в и л а:

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 02 грудня 2016 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 просить скасувати вказане рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_2 у повному обсязі.Посилається на порушення норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що основний договір купівлі-продажу квартири не був укладений саме з вини відповідача ОСОБА_3, оскільки він не зміг оформити право власності на неї. Відтак, суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2

В апеляційній інстанції ОСОБА_2 та її представник підтримали апеляційну скаргу та просять її задовольнити.

Відповідач ОСОБА_3 просить відхилити подану апеляційну скаргу, а рішення суду залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.

Вислухавши пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Судом встановлено, що 08 липня 2010 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був укладений попередній договір, відповідно до якого сторони зобов'язалися у майбутньому не пізніше 30 грудня 2010 року укласти договір купівлі-продажу частини житлового будинку, якою є окрема квартира АДРЕСА_1, загальною площею 72,00 кв.м., житловою площею 36,00 кв.м. з відповідною частиною ділянки (а. с. 8-9).

08 грудня 2011 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено попередній договір, відповідно до якого сторони зобов'язалися у майбутньому укласти договір купівлі-продажу частини житлового будинку, якою є окрема квартира АДРЕСА_1, загальною площею 112,20 кв.м., житловою площею 36,00 кв.м. з відповідною частиною ділянки (а. с. 10-11).

Згідно з п. 2.1. вказаного попереднього договору сторони домовились укласти та нотаріально посвідчити основний договір на пізніше 08 липня 2014 року за ціну 880000 грн.

Відповідно до п. 2.3 попереднього договору до підписання цього договору ОСОБА_2 передала, а ОСОБА_3 отримав суму 434500 грн.

Пунктом 4.1 попереднього договору від 08 грудня 2011 року було визначено, що у разі односторонньої відмови ОСОБА_3 від укладення основного договору, неподання ним документів, необхідних для нотаріального посвідчення основного договору, зокрема, рішення органу опіки і піклування (у необхідних випадках), витягу з реєстру прав власності бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна тощо, або інших документів, вказаних у п. 3.1. цього Договору, неприбуття до нотаріуса у зазначений строк для укладення основного договору, та за наявності інших обставин, внаслідок яких основний договір не буде укладений з його вини, він має, крім повернення 434500 грн., що передбачено пунктом 2.3. цього договору, відшкодувати другій стороні матеріальні збитки, суму яких сторони визначають у розмірі 434 500 грн.

У визначений попереднім договором строк основний договір купівлі-продажу сторонами укладено не було.

У липні 2015 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання права власності на квартири АДРЕСА_1 та на мансардне приміщення над ними.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 10 грудня 2015 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_2 право власності на відокремлену квартиру АДРЕСА_1.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 21 квітня 2016 року рішення Деснянського районного суду м. Києва від 10 грудня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 (а. с. 15-16).

19 липня 2016 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_4 грошових коштів. Посилаючись на те, що основний договір не був укладений з вини ОСОБА_3, просила стягнути з нього грошові кошти в розмірі 1596710,03 грн., з яких: 434500 грн. - сума коштів отриманих відповідно до п. 2.3. договору, 434 500 грн. - сума збитків відповідно до п. 4.1. попереднього договору; 7666,41 грн. - сума збитків у зв'язку із оплатою судового збору в справі за її позовом до відповідача про визнання права власності на квартиру, 396823,48 грн. - пеня з обрахунку подвійної облікової ставки НБУ, 29213,00 грн. - три проценти річних та 294007,14 грн. - інфляційна складова боргу, що нараховані за період з 09 липня 2014 року по 04 жовтня 2016 року.

Суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 з тих підстав, що позивач не заявляла вимог про розірвання попереднього договору та не надала суду належних та допустимих доказів не укладення основного договору саме з вини ОСОБА_3

Колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції та вважає, що при вирішенні позовних вимог ОСОБА_2 суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.

Частиною 3 ст. 635 ЦК України визначено, що зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.

Попереднім договором від 08 грудня 2011 року, укладеним між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 визначено строк укладення основного договору не пізніше 08 липня 2014 року.

Відповідно, зобов'язання, встановлене попереднім договором від 08 грудня 2011 року припинилося з 09 липня 2014 року.

Як встановлено судом та це не заперечував відповідач ОСОБА_3, в рахунок оплати вартості квартири за попереднім договором ОСОБА_2 сплатила ОСОБА_3 434500 грн.

Оскільки вказана сума не визначена договором як завдаток, вона відповідно до положень ч. 2 ст. 570 ЦК України вважається авансом. При цьому, повернення авансу, переданого за попереднім договором не ставиться в залежність від наявності або відсутності вини у укладенні основного договору.

Відтак, вимоги ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_3 суми 434 500 грн. є законними та обґрунтованими.

Повернення авансу за попереднім договором зводиться до сплати грошей. Тому, таке зобов'язання є грошовим.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

ОСОБА_3 після припинення зобов'язань за попереднім договором сплачені йому в рахунок оплати вартості квартири кошти не повернув.

Таким чином, він зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Відповідно до наданих позивачкою розрахунків сума трьох процентів річних за період з 09 липня 2014 року по 04 жовтня 2016 року становить 29213,00 грн., інфляційна складова боргу за вказаний період становить 294007,14 грн. Відповідач ОСОБА_3 розрахунок пені та трьох процентів річних від простроченої суми не спростовував.

Відтак, на підставі положень ст. 625 ЦК України з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 також підлягає стягненню три проценти річних в сумі 29213,00 грн. та інфляційна складова боргу в сумі 294 007,14 грн.

Колегія суддів не бачає підстав для стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 додатково коштів в сумі 434 500 грн. відповідно до п. 4.1. попереднього договору, а також збитків в сумі 7666,41 грн.

Відповідно до положень п. 4.1. попереднього договору сума 434 500 грн. визначена як матеріальні збитки.

Разом з тим, відповідно до змісту ст. 623 ЦК розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. Вирішуючи вимоги про відшкодування збитків, суд має виходити із документально підтверджених витрат, які позивач зробив або мусить зробити для відновлення свого порушеного права або доходів, які позивач міг би реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене.

Не є збитками у розумінні ст. 22 ЦК України судові витрати в сумі 7666,41 грн., які понесла ОСОБА_2 у зв'язку з зверненням у липні 2015 року з позовом до ОСОБА_5 про визнання права власності на квартиру.

Також не підлягають задоволенню вимоги ОСОБА_2 про стягнення з відповідача пені в розмірі 396823,48 грн. з обрахунку подвійної облікової ставки НБУ, оскільки ні законом, ні укладеним між сторонами договором не було визначено сплати неустойки.

Враховуючи викладене, рішення Деснянського районного суду м. Києва від 02 грудня 2016 року підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_2

Відповідно до ст. 88 ЦПК України з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 пропорційно до задоволених вимог підлягає стягненню 3269,99 грн. судового збору за подання позовної заяви та 3596,99 грн. судового збору за подання апеляційної скарги, а всього 6866,98 грн. судових витрат.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313-315 ЦПК України, судова колегія, -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, який діє на підставі довіреності від імені та в інтересах ОСОБА_2, задовольнити частково.

Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 02 грудня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 аванс за попереднім договором від 08 грудня 2011 року в сумі 434 500 грн., три проценти річних за період з 09 липня 2014 року по 04 жовтня 2016 року в сумі 29213,00 грн., інфляційну складову за період з 09 липня 2014 року по 04 жовтня 2016 року в сумі 294 007,14 грн., а всього 757 720,14 грн.

В задоволеленні іншої частини вимог ОСОБА_2 відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 3269,99 грн. судового збору за подання позовної заяви та 3596,99 грн. судового збору за подання апеляційної скарги, а всього 6866,98 грн. судових витрат.

Рішення набирає законної сили з часу проголошення та може бути оскаржено протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді