Постанова № 649324, 28.02.2007, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

28.02.07 Справа № 5/617-28/106

м. Львів

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Процика Т.С.

суддів Галушко Н.А.

Юрченка Я.О.

при секретарі судового засідання Болехівській І.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства (далі ВАТ) “Львівський хлібозавод № 1” від 19.12.2005р. № 2245

на постанову Господарського суду Львівської області від 24.11.2005р.

у справі № 5/617-28/106

за позовом Державної податкової інспекції (далі ДПІ) у м. Львові, м. Львів

до ВАТ “Львівський хлібозавод № 1”, м. Львів

про визнання суми податкового зобов’язання, визначеного податковим органом з використанням непрямого методу в розмірі 1 861 696 грн.

за участю представників:

від позивача –Марець В.Г.- начальник юридичного відділу;

від відповідача –Теслюк І.І. –юрисконсульт, Вощепинець Р.В. - представник.

Особам, які беруть участь у справі, права і обов’язки, передбачені ст.ст. 49, 51, 59 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), роз’яснено.

Постановою Господарського суду Львівської області від 24.11.2005р. у даній справі, суддя Морозюк А.Я., позов ДПІ у м. Львові задоволено повністю, визнано правомірною суму податкового зобов’язання ВАТ “Львівський хлібозавод № 1” з податку на додану вартість у розмірі 1861696 грн., визначену ДПІ у м. Львові в податковому повідомленні-рішенні від 14.12.2004р. № 0000592630/0/23899.

Постанова суду мотивована положеннями норм п.1.3 ст.1, п.п.7.4.1 п.7.4, п.п.7.7.5 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.19 ст.1, ст.9 Бюджетного кодексу України, пп.17.1.3, пп.17.1.6 п.17.1 ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», на підставі яких місцевим господарським судом зроблено висновок про правомірність визначеної відповідачу суми податкового зобов’язання з податку на додану вартість в розмірі 950018 грн. основного платежу та нарахованих штрафних (фінансових) санкцій в сумі 911678 грн. з підстав несплати ВАТ “Львівський хлібозавод № 1” постачальникам у відповідних податкових періодах сум податку на додану вартість у складі вартості товару та відсутності доказів фактичної сплати цих сум контрагентами (постачальниками) до Державного бюджету України.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції, ВАТ “Львівський хлібозавод № 1” подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Господарського суду Львівської області від 24.11.2005р. у справі № 5/617-28/106 та прийняти нову постанову, якою відмовити в позовних вимогах ДПІ у м. Львові до ВАТ “Львівський хлібозавод № 1” в повному обсязі за безпідставністю вимог; скаржник зокрема посилається на те, що постанова місцевого господарського суду прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме: невірне тлумачення судом норм пп.7.4.1 п.7.4, п.п.7.7.5 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»; невірне застосування п.19 ст.1, ст.9 Бюджетного кодексу України, вважаючи, що отримання ВАТ “Львівський хлібозавод № 1” податкових накладних від продавців дали підставу товариству віднести до податкового кредиту суми податку на додану вартість, з огляду ще й на те, що податкові накладні заповнені у відповідності до вимог Закону України «Про податок на додану вартість».

В апеляційній скарзі та у судовому засіданні представники скаржника також зазначили, зокрема, що податковим органом не доведено завищення відповідачем ціни при придбанні товару.

еапУ запереченні на апеляційну скаргу ДПІ у м. Львові просить відмовити ВАТ “Львівський хлібозавод № 1” у задоволенні апеляційної скарги та залишити без змін постанову Господарського суду Львівської області від 24.11.2005р. № 5/617-28/106, з підстав правомірності і обґрунтованості постанови. Позивач також зокрема зазначив, що ним правомірно відповідно до пп.1.20.1 п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та висновку Львівської торгово-промислової палати від 15.11.2004р. № 19-09/911 прийнято рішення про застосування непрямих методів визначення сум податкових зобов’язань ВАТ “Львівський хлібозавод № 1”.

Також, заперечуючи мотиви апеляційної скарги, податковий орган вважає безпідставним включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість у травні та серпні 2004р. при придбанні антикорозійної комплексної композиції «ОРОСТ К».

Представники сторін у судовому засіданні підтримали свої доводи та заперечення, викладені відповідно в апеляційній скарзі, доповненні до апеляційної скарги, поясненні до апеляційної скарги, доповненні до пояснення та у запереченні на апеляційну скаргу, а також поясненнях, наданих у судовому засіданні.

Обставини, що мають значення для справи, які встановлені судом першої інстанції.

Працівниками позивача - ДПІ у м. Львові, була проведена позапланова документальна перевірка з питань достовірності даних, заявлених у документах обов'язкової податкової звітності по податку на додану вартість ВАТ «Львівський хлібозавод № 1», за результатами якої складено Акт перевірки від 07.12.2004 року № 118/26-0/05492054 (т.1 а.с.а.с.12-27).

На підставі Акту перевірки ДПІ у м. Львові прийнято податкове повідомлення-рішення від 14.12.2004 року № 0000592630/0/23899, яким ВАТ «Львівський хлібозавод № 1»за непрямими методами (з використанням методу економічного аналізу) визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 1 861 696 грн., у тому числі 950 018 грн. основного платежу та 911 678 грн. штрафних (фінансових) санкцій (т.1, а.с.159).

Відповідачем подано скаргу від 23.12.2004 року на зазначене податкове повідомлення-рішення до ДПІ у м. Львові. Таким чином, відповідач відмовився узгодити податкове зобов’язання, нараховане податковим органом з використанням непрямого методу. Рішенням ДПІ у м. Львові від 23.02.2005 року вищезазначене податкове повідомлення-рішення залишене без змін. (т.1, а.с.а.с.148-154).

Як вбачається із Акту перевірки і це підтверджується матеріалами справи, 17 травня 2004 року між АТЗТ «Енергоспецбуд», м. Харків, та ВАТ «Львівський хлібозавод № 1»було укладено Договір постачання № 11, відповідно до умов якого та згідно із специфікацією товару № 1 від 17 травня 2004 року (додаток № 1 до договору) АТЗТ «,Енергоспецбуд»(постачальник) зобов’язалося відпустити ВАТ «Львівський хлібозавод № 1»(покупець) антикорозійну комплексну композицію «ОРОСТ К»(АКК «ОРОСТ К»). АТЗТ «Енергоспецбуд»відпустило ВАТ «Львівський хлібозавод № 1»1000 кг антикорозійної комплексної композиції на суму 4 740 000 грн. (в тому числі: 3 950 000 грн. - загальна сума без ПДВ, та ПДВ 790 000 грн.), що підтверджується накладною № Е-00000008 від 27.05.2004 року та Актом прийому-передачі товару № 1 від 27.05.2004 року.

На отриманий товар у ВАТ «Львівський хлібозавод № 1»є податкова накладна № 8 від 27.05.2004 року, виписана АТЗТ «Енергоспецбуд». На підставі зазначеної податкової накладної ВАТ «Львівський хлібозавод № 1»у травні 2004 року віднесло до податкового кредиту ПДВ у сумі 790 000 грн.

17 травня 2004 року між ВАТ «Львівський хлібозавод № 1»та ТзОВ «Атлантіс М», м.Київ, було складено договір комісії № 004, відповідно до умов якого та згідно із специфікацією № 01 від 17 травня 2004 року ТзОВ «Атлантіс М»зобов’язався здійснити від свого імені продаж на експорт 1000 кг антикорозійної комплексної композиції на суму 3 975 000 грн. (без ПДВ). У відповідності до договору ВАТ «Львівський хлібозавод № 1»передав ТзОВ «Атлантіс М»антикорозійну комплексну композицію Актом прийому-передачі майна на комісію № 01 від 27.05.2004 року на суму 3 975 000 грн. (без ПДВ).

Як вбачається із Акту перевірки та підтверджується матеріалами справи, 05 липня 2004 року між ТзОВ «СВП «Сфера», м.Київ, та ВАТ «Львівський хлібозавод № 1»було укладено Договір постачання № 20, відповідно до умов якого та згідно із специфікацією товару № 1 від 05 липня 2004 року (додаток № 1 до договору) ТзОВ «СВП «Сфера»(постачальник) зобов’язалося відпустити ВАТ «Львівський хлібозавод № 1»(покупець) антикорозійну комплексну композицію «ОРОСТ К»(АКК «ОРОСТ К»). ТзОВ «СВП «Сфера»відпустило ВАТ «Львівський хлібозавод № 1»500 кг антикорозійної комплексної композиції на суму 2 370 000 грн. (в тому числі: 1 975 000 грн. - загальна сума без ПДВ, та ПДВ 395 000 грн.), що підтверджується Актом прийому-передачі товару № 1 від 05.07.2004 року та накладними: № СФ-0000021 від 05.07.2004 року на суму 948 000 грн., № СФ-0000022 від 05.07.2004 року на суму 948 000 грн., № СФ-0000023 від 05.07.2004 року на суму 474 000 грн.

На отриманий товар у ВАТ «Львівський хлібозавод № 1»є: податкова накладна № 21 від 05.07.2004 року, виписана ТзОВ «СВП «Сфера»на суму 948 000 грн. (у тому числі: 790 000 грн. - сума без ПДВ та ПДВ - 158 000 грн.); податкова накладна № 22 від 05.07.2004 року, виписана ТзОВ «СВП «Сфера»на суму 948 000 грн. ( в тому числі: 790 000 грн. - сума без ПДВ та ПДВ 158 000 грн.); податкова накладна № 23 від 05.07.2004 року, виписана ТзОВ «СВП «Сфера»на суму 474 000 грн. ( в тому числі: 395 000 грн. - сума без ПДВ та ПДВ 79 000 грн.). На підставі зазначених податкових накладних ВАТ «Львівський хлібозавод № 12 в серпні 2004 року віднесло до податкового кредиту ПДВ у сумі 395 000 грн. При цьому оплата вартості товару (у тому числі зазначеної суми ПДВ) у серпні 2004 року з боку ВАТ «Львівський хлібозавод № 1»на користь ТзОВ «СВП «Сфера»проведена не була.

06 липня 2004 року між ВАТ «Львівський хлібозавод № 1»та ТзОВ «Атлантіс М», м.Київ, було складено договір комісії № 0021, відповідно до умов якого та згідно із специфікацією № 01 від 06 липня 2004 року ТзОВ «Атлантіс М»зобов’язався здійснити від свого імені продаж на експорт 500 кг антикорозійної комплексної композиції на суму 1 995 000 грн. (без ПДВ). У відповідності до договору ВАТ «Львівський хлібозавод № 1»передав ТзОВ «Атлантіс М»антикорозійну комплексну композицію Актом прийому-передачі майна на комісію № 01 від 06.07.2004 року на суму 1 995 000 грн. (без ПДВ).

ДПІ у м. Львові, позивач у справі, вважає, що звичайною ціною антикорозійної комплексної композиції є ціна 116 грн.(без ПДВ) за 1 кг, в підтвердження чого посилається на висновок Львівської торгово-промислової палати № 19-09/911 від 15.11.2004 року. Враховуючи те, що ВАТ «Львівський хлібозавод № 1»придбав антикорозійну комплексну композицію за вищезазначеними договорами в кількості 1500 кг по ціні 3 950 грн.(без ПДВ) за 1 кг, позивач робить висновок про завищення вартості придбаного товару, внаслідок чого за твердженням позивача ВАТ «Львівський хлібозавод № 1», відповідачем у справі, безпідставно включено до складу податкового кредиту витрати по сплаті ПДВ у травні 2004 року в сумі 766 800 грн. і в серпні 2004 року в сумі 383 400 грн., що призвело до заниження ПДВ на суму 950 018 грн.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу та заслухавши пояснення представників у судовому засіданні, суд встановив наступне.

У березні 2005 року Державна податкова інспекція у м. Львові звернулась до Господарського суду Львівської області з позовом до Відкритого акціонерного товариства «Львівський хлібозавод № 1» про визнання податкового зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 1 861 696, 00 грн. (в тому числі - основний платіж –950 018, 00 грн., штрафні фінансові санкції - 911 678, 00 грн.), визначеного з використанням непрямого методу.

Згідно з ст.69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до п.1, п.4 ст.70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування.

Акт перевірки від 07.12.2004 року № 118/26-0/05492054, податкові декларації позивача з податку на додану вартість за травень, серпень 2004 року, договори, специфікації до них, податкові накладні, виписки з банку, платіжні доручення, акти прийому-передачі, накладні, у даному випадку є належними та допустимими доказами у розумінні ст.70 КАС України.

Задовольняючи позовні вимоги про визнання суми податкового зобов’язання, визначеного податковим органом з використанням непрямого методу, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем безпідставно віднесено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, нараховані до сплати постачальнику у вартості товару, без сплати цих сум у складі вартості товару постачальникам у цьому ж звітному податковому періоді.

Проте, дане твердження є безпідставним з огляду на наступне.

Відповідно до статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються система оподаткування, податки і збори.

Закон України “Про податок на додану вартість” визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету.

Відповідно до п.1.4 ст. 1 вищезгаданого Закону поставка товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її поставки, а також операції з безоплатної поставки товарів та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або поставки майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу.

Між скаржником у справі та його контрагентами АТЗТ «Енергоспецбуд», ТзОВ «СВП «Сфера»укладено договори поставки.

У розумінні п.3.1.1 п.3.1 ст.3 Закону України “Про податок на додану вартість” операції платників податку з поставки товарів на митній території України є об’єктом оподаткування ПДВ.

З наведеного вбачається, що вищезазначені операції позивача з його контрагентами є об’єктом оподаткування податком на додану вартість відповідно до п.1.4. ст.1. та п.п.3.1.1. п.3.1. ст.3. Закону України “Про податок на додану вартість”.

Відповідно до п.п.7.4.1. п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції чинній на момент формування відповідачем податкового кредиту), податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Проте, в будь-якому випадку, правомірність віднесення сплачених у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг) сум до податкового кредиту не ставиться в залежність від не подання звітності підприємством, державна реєстрація якого не була скасована.

Згідно п.п.7.4.5.п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»визначено, що не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг). Це єдиний випадок, передбачений чинним законодавством України, який містить заборону щодо віднесення сплачених у зв’язку з придбанням товарів сум до податкового кредиту.

Згідно з п.п.7.5.1. п.7.5. ст.7. Закону України “Про податок на додану вартість” датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Таким чином, придбання товарно-матеріальних цінностей (антикорозійної комплексної композиції «ОРОСТ К»(АКК «ОРОСТ К»), що підтверджено податковими накладними (накладними, актами прийому-передачі), є підставою для віднесення сум до податкового кредиту з податку на додану вартість.

Тобто, як вбачається з матеріалів справи, відповідач по даті отримання податкових накладних: в травні 2004р. від АТЗТ «Енергоспецбуд»на суму ПДВ – 790 000 грн. та в серпні від ТзОВ «СВП»Сфера»на суму ПДВ - 395 000 грн. правомірно включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту нараховані суми ПДВ у зв'язку з придбанням товарів, вартість яких віднесена до складу валових витрат.

Щодо посилань ДПІ у м. Львові на завищення відповідачем ціни вартості придбаного товару (антикорозійної комплексної композиції «ОРОСТ К»(АКК «ОРОСТ К»), а тому наявності підстав для проведення самостійного визначення податковим органом (позивачем) суми податкового зобов’язання за непрямим методом, то таке твердження є безпідставним з огляду на наступне.

Відповідно до пп. 4.3.1 п. 4.3 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»якщо контролюючий орган не може самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків згідно з підпунктом "а" пп. 4.2.2 ст. 4 цього Закону у зв'язку з не встановленням фактичного місцезнаходження підприємства чи його відокремлених підрозділів, місцезнаходження фізичної особи або ухиленням платника податків чи його посадових осіб від надання відомостей, передбачених законодавством, а також якщо неможливо визначити суму податкових зобов'язань у зв'язку з неведенням платником податків податкового обліку або відсутністю визначених законодавством первинних документів, сума податкових зобов'язань платника податків може бути визначена за непрямим методом. Цей метод може застосовуватися також у випадках, коли декларацію було подано, але під час документальної перевірки, що проводиться контролюючим органом, платник податків не підтверджує розрахунки, наведені у декларації, наявними документами обліку у порядку, передбаченому законодавством.

Також, пунктом 3 Методики визначення сум податкових зобов'язань за непрямими методами, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 27 травня 2002 р. № 697 (яка діяла на момент визначення сум податкових зобов'язань податковим органом), передбачалось, що непрямі методи визначення сум податкових зобов'язань застосовуються виключно за наявності підстав, передбачених п. 4.3 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Наведене, матеріали справи не дають підстав для достовірного висновку про наявність обставин, за яких податковий орган міг би самостійного визначити податковим органом (позивачем) суми податкового зобов’язання за непрямими методами, оскільки, фактичне місцезнаходження підприємства під час перевірки було встановлено, підприємство та його посадові особи не ухилялися від надання відомостей, передбачених чинним законодавством, бухгалтерський та податковий облік велись на підприємстві, первинні документи були подані до перевірки, що підтверджується даними як самого Акту перевірки, так і матеріалами справи в їх сукупності.

Відповідно до п.8 вищезгаданої Методики метод економічного аналізу базується на взаємозв’язку і взаємозалежності різних економічних показників (валового доходу, валових витрат), які характеризують господарську діяльність платника податків і застосовуються для оцінки відповідних елементів податкової бази.

У зв’язку з вищенаведеним, апеляційний господарський суд погоджується з місцевим господарським судом в тому, що ДПІ у м. Львові, позивачем у справі, не доведено факт завищення відповідачем вартості антикорозійної комплексної композиції.

Вищенаведеним також спростовується твердження відповідача, викладене в акті перевірки, відзиві на апеляційну скаргу, про відсутність у позивача права на бюджетне відшкодування.

Згідно із ч.1, ч. 2 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно із ст.86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному , повному та об’єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.

Позивач не подав у встановленому законом порядку належних та допустимих доказів, які б з достовірністю підтверджували доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, та обґрунтували правомірність і підставність прийняття оспореного податкового повідомлення-рішення, обґрунтованість його позову.

Враховуючи все вищенаведене в сукупності апеляційний господарський суд прийшов до висновку про наявність підстав, передбачених п.п.1), 2), 3) ст.202 КАС України, для скасування рішення місцевого господарського суду і прийняття нового судового рішення про відмову в адміністративному позові про визнання суми податкового зобов’язання, визначеного податковим органом з використанням непрямого методу у розмірі 1 861 696 грн. повністю.

Керуючись ст.ст. 69, 71, 86, 198, 202, 205, 207 Кодексу адміністративного судочинства України, -

Львівський апеляційний господарський ПОСТАНОВИВ :

1. Скасувати постанову Господарського суду Львівської області від 24.11.2005р. у справі № 5/617-28/106.

2. У задоволенні адміністративного позову ДПІ у м. Львові до ВАТ «Львівський хлібозавод № 1»про визнання суми податкового зобов’язання, визначеного податковим органом з використанням непрямого методу в розмірі 1 861 696 грн. відмовити повністю.

Дана постанова набирає законної сили та може бути оскаржена в порядку і строки, визначені ст.ст.212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Дана постанова складена в повному обсязі 14.05.2007р.

Головуючий-суддя Процик Т.С.

суддя Галушко Н.А.

суддя Юрченко Я.О.