Рішення № 64926034, 20.02.2017, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 408/5352/12 22-ц/774/152/К/17

Справа № 408/5352/12 Головуючий в 1-й інстанції

Провадження № 22-ц/774/152/К/17 суддя Костенко В.В.

Категорія № 5 (4) Суддя-доповідач - Барильська А.П.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого - судді: Барильської А.П.,

суддів: Зубакової В.П., Митрофанової Л.В.,

секретар: Чубіна А.В.,

за участю: позивача за основним позовом - ОСОБА_2,

відповідача за основним позовом - ОСОБА_3 та його представника ОСОБА_4,

представника третьої особи за основним позовом Управління праці та соціального захисту населення - ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кривому Розі, в режимі відеоконференції, апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 13 вересня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_2, який діє в інтересах недієздатної ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_3, ОСОБА_8, треті особи: приватні нотаріуси Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Кульбіда Наталія Михайлівна, Стюрко Оксана Олександрівна, ОСОБА_11, Органи опіки та піклування виконкому Дзержинської районної у місті ради в особі служби у справах дітей та Управління праці та соціального захисту населення, Орган опіки та піклування в особі Шестірнянської сільської ради Широківськуого району Дніпропетровської області про визнання довіреності недійсною, витребування майна від добросовісного набувача, визнання права власності на квартиру та за зустрічним позовом ОСОБА_3, ОСОБА_8 до ОСОБА_2, третя особа ОСОБА_7 про стягнення грошових коштів, -

ВСТАНОВИЛА:

26 липня 2012 року ОСОБА_2 звернувся до суду в інтересах недієздатної ОСОБА_6 з позовом до ОСОБА_7, ОСОБА_3, ОСОБА_8 про визнання недійсними довіреності та договору купівлі-продажу.

Під час розгляду справи ОСОБА_2 неодноразово уточнював позовні вимоги.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 10 вересня 2015 року (а.с. 62 том 2), позовні вимоги ОСОБА_2, які викладені в редакціях позову від 26.07.2012 року та 26.12.2012 року - залишено без розгляду та зазначено, що в даному провадження розглядаються позовні вимоги ОСОБА_2, який діє в інтересах недієздатної ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_3, ОСОБА_8 про визнання довіреності недійсною, витребування майна від добросовісного набувача, визнання права власності на квартиру (а.с. 156-159 том 1).

В обґрунтування позову ОСОБА_2 зазначив, що рішенням суду встановлена недієздатність інваліда 2-ої групи по психічному захворюванню ОСОБА_6, а його призначено опікуном останньої.

Захищаючи майнові та житлові інтереси ОСОБА_6, він звернувся до суду, предметом спору за яким є право власності на квартиру АДРЕСА_1, яка станом на 13.04.2011 року повністю належала на праві приватної власності ОСОБА_6 Протягом тривалого часу ОСОБА_6 страждала на психічну хворобу, в зв'язку з чим, була визнана інвалідом 2-ої групи.

25 березня 2011 року, перебуваючи в стані психічного захворювання, ОСОБА_6 видала довіреність на право відчуження майна на ім'я ОСОБА_7, посвідчену приватним нотаріусом Кульбідою Н.М.

16 червня 2011 року, діючи на підставі довіреності від імені ОСОБА_6, ОСОБА_7 продала зазначену квартиру ОСОБА_3 і ОСОБА_8, (від імені якої діяла ОСОБА_11, на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Умріхіною К.А. від 11 червня 2011 року). Договір купівлі-продажу було посвідчено приватним нотаріусом Стюрко О.О. за реєстровим № 1077.

З дати одержання довіреності ОСОБА_6 була вивезена ОСОБА_7 до свого помешкання за адресою АДРЕСА_4, а після вчинення продажу квартири, відповідач відвезла ОСОБА_6 до психіатричної лікарні.

Вважає, що при надані зазначеної довіреності ОСОБА_7, ОСОБА_6 внаслідок свого психічного захворювання не усвідомлювала характеру своїх дій і не могла керувати ними. На дату видачі довіреності ОСОБА_6 була інвалідом 2-ої групи по психічному захворюванню, яким вона страждала до цього протягом тривалого часу. Психічне захворювання носило стійкий і довготривалий характер. Відповідною комісією експертів-психіатрів станом на лютий 2012 року ОСОБА_6 визнана особою, що не усвідомлює характер своїх дій і не може керувати ними

Просив суд визнати недійсною довіреність, посвідчену 25.03.2011 року приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Кульбідою Н.М. від імені ОСОБА_6 на ім'я ОСОБА_7 за реєстровим № 1277. Витребувати квартиру АДРЕСА_2 з приватної власності у ОСОБА_3 та ОСОБА_8 на користь ОСОБА_6 Визнати право власності на квартиру АДРЕСА_2, житловою площею 44,4 кв.м. за ОСОБА_6

В квітні 2015 року ОСОБА_3 та ОСОБА_8 звернулись до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_2, який уточнили 30.07.2015 року (а.с. 48-51 том 2), зазначивши ОСОБА_7 третьою особою та просили стягнути з ОСОБА_2, яка опікуна недієздатної особи, на користь ОСОБА_3 грошові кошти 278967,24 грн., що становить 11900 доларів США, а також стягнути судові витрати.

В обґрунтування позову зазначили, що 25 березня 2011 року ОСОБА_6 видала довіреність ОСОБА_7 на продаж належної їй квартири АДРЕСА_3.

10 червня 2011 року, діючи в рамках наданої довіреності, ОСОБА_7 уклала з ОСОБА_3 договір про завдаток, відповідно до якого ОСОБА_7 продає ОСОБА_3 спірну квартиру за 11900 доларів США та з метою забезпечення договору купівлі-продажу, ОСОБА_3 передав ОСОБА_7 грошові кошти в розмірі 500 доларів США.

Після отримання всіх необхідних для укладення договору купівлі-продажу документів, 16 червня 2011 року ОСОБА_7, діючи в інтересах ОСОБА_13 продала ОСОБА_3 та його дружині ОСОБА_8 квартиру АДРЕСА_3 за 11900 доларів США, однак, з метою зменшення витрат на нотаріуса в договорі купівлі-продажу була вказана ціна не 11900 доларів США, а 25651,00 грн., яка була вказана в документах БТІ - балансова вартість квартири.

У зв'язку з тим , що представник ОСОБА_14 - ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом про визнання довіреності недійсною, витребування майна із чужого володіння та визнання права власності на квартиру за ОСОБА_14, позивачі за зустрічним позовом зазначають, що опікун ОСОБА_2 в позові не ставить питання про визнання самого договору купівлі-продажу квартири недійсним та про повернення ОСОБА_3 грошових коштів, які отримані ОСОБА_15, тому просили суд стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 278967,24 грн.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 13 вересня 2016 року, в якому ухвалою суду від 13 вересня 2016 року виправлено описку, позов ОСОБА_2, який діє в інтересах недієздатної ОСОБА_6 - задоволено в повному обсязі.

Визнано довіреність, посвідчену 25.03.2011 року приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Кульбідою Н.М. за реєстром № 1277 від імені ОСОБА_6 на ім'я ОСОБА_7, недійсною.

Витребувано квартиру АДРЕСА_2 з приватної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_8 на користь ОСОБА_6.

Визнано право власності на квартиру АДРЕСА_2 житловою площею 27, 8 кв. м, загальною площею 44, 4 кв.м за ОСОБА_13.

Зустрічний позов ОСОБА_3, ОСОБА_8 до ОСОБА_2 - задоволено частково.

Стягнуто з опікуна недієздатної особи ОСОБА_6 - ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 грошові кошти, сплачені згідно договору купівлі-продажу квартиру АДРЕСА_2 від 16.06.2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Стюрко О.О. за реєстром № 1077, укладеного між ОСОБА_7, яка діяла за довіреністю від імені ОСОБА_6 та ОСОБА_3 та ОСОБА_8, від імені яких за довіреністю діяла ОСОБА_11 в сумі 25651 грн. 00 коп.

У задоволенні решти позовних вимог за зустрічним позовом відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_3, ОСОБА_8, ОСОБА_7 у рівних частках з кожного на корить держави судовий збір пропорційно задоволених на користь позивача ОСОБА_2 позовних вимог: нематеріальних - 107,30 коп., матеріальних - 256,51 грн., в загальній сумі - 363,81 грн.

Стягнуто з ОСОБА_3, ОСОБА_8 на користь держави недоплачений судовий збір пропорційно частині задоволених на їх користь позовних вимог за зустрічним позовом та з урахуванням недоплаченого судового збору в сумі - 2317, 00 грн.

В апеляційній скарзі відповідач за основним позовом ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, ставить питання про скасування рішення суду в частині витребування квартири АДРЕСА_2 з приватної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_8 на користь ОСОБА_6 та визнання права власності на квартиру АДРЕСА_2 житловою площею 27, 8 кв. м, загальною площею 44, 4 кв.м за ОСОБА_13 та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, а також скасування рішення суду в частині зустрічного позову.

На думку відповідача, суд., визнавши довіреність від 25.03.2011 року недійсною, помилково дійшов висновку, що вказана дія була виконана не за волею ОСОБА_6, а тому помилково дійшов висновку, що не потребують визнання недійсними і інші правочини, вважаючи, що такі дії також були вчинені поза її волею, тому невірно застосував ст. 388 ЦК України та правові наслідки.

Зазначає, що судом не враховано, що після надання довіреності, ОСОБА_6 особисто отримала у нотаріуса свідоцтво на спадщину на 1/2 частку спірної квартири, в БТІ отримувала відповідні Витяги, однак в суді не ставилось питання, чи могла вона під час укладання наступних правочинів усвідомлювати свої дії.

Крім того, судом не звернуто уваги на те, що при витребуванні майна з чужого володіння, майно повинно належати власнику, однак на час надання довіреності, спірна квартира у повному обсязі ОСОБА_6 не належала, вона отримала у власність 1/1 частину квартири після надання довіреності.

Також апелянт зазначає, що на час надання довіреності ОСОБА_7 25.03.2011 року, ОСОБА_6 не була визнана недієздатною, оскільки відповідне рішення суду набрало законної сили 11.03.2012 року, а тому могла вчиняти будь-які правочини, у зв'язку з чим вважає, що сім'я ОСОБА_8 є добросовісним набувачем спірної квартири на підставі договору купівлі-продажу від 16.06.2011 року, на час укладання якого ОСОБА_7, діючи за довіреністю, яка не була визнана недійсною, не вийшла за межі даної довіреності та в суді не встановлено, що майно вибуло поза волею повіреної ОСОБА_7

Відповідач вказує, що реституція, як спосіб захисту права, застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. Крім того, ст. 388 ЦК України не застосовується, якщо майно вибуло з володіння власника за його волею, а тому він не має право вимагати повернення майна від добросовісного набувача. Зазначає, що в суді було встановлено, що ОСОБА_6 бажала продати спірну квартиру, а тому наявність в діях власника волі на передачу майна іншій особі, виключає можливість його витребування від добросовісного набувача. Позивачем же, в свою, чергу, не доведено, що квартири вибула із власності ОСОБА_6 поза її волею чи поза волею особи, якій була надана довіреність.

Крім того, апелянт вважає несправедливим те, що суд позбавив його та його сім'ю, в якій є неповнолітня дитина, єдиного житла, за яке було сплачено 11900 доларів США, присудивши компенсацію менша ніж 1000 доларів США, якої не вистачить на придбання нової квартири.

В запереченнях на апеляційну скаргу, позивач ОСОБА_2, який діє в інтересах недієздатної ОСОБА_6, просить апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити, а рішення суду, як законне та обґрунтоване, на його думку, залишити без змін.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, заперечень на неї та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що вона підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, квартира АДРЕСА_2 належала на праві приватної власності ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 13.04.2011 року (а.с. 89-92).

25 березня 2011 року приватним нотаріусом Криворізького міського округу Кульбідою Н.М. була посвідчена довіреність від імені ОСОБА_6, зареєстрована в реєстрі №1277, відповідно до якої ОСОБА_6 уповноважувала ОСОБА_7 представляти її інтереси з питання розпорядження належної їй квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 76 том 1).

16 червня 2011 року ОСОБА_7, діючи на підставі довіреності від 25.03.2011 року, уклала від імені ОСОБА_6 договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1 з ОСОБА_3 та ОСОБА_8, посвідчений приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Стюрко О.О. за реєстром № 1077 (а.с. 82-83 том 1).

За заявою ОСОБА_2 рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 28.02.2012 року було визнано ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, недієздатною. Встановлено над нею опіку та призначено опікуном ОСОБА_2 (а.с. 6-7 том 1).

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 19 вересня 2013 року була призначена судова психіатрична експертиза (а.с. 175-177 том 1).

Згідно висновку стаціонарної судової психіатричної експертизи від 09.01.2014 року № 4, проведеної експертами КУ «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня» ДОР» ОСОБА_6 в період часу, який інтересує суд (25.03.2011 року), виявляла та у теперішній час виявляє ознаки хронічного стійкого психічного розладу у формі шизофренії параноїчної, виражений змішаний тип дефекту. За своїм психічним станом не могла розуміти значення своїх дій та керувати ними в період часу, який інтересує суд (а.с. 178-181 том 1).

Задовольняючи позов ОСОБА_2 в частині витребування квартири АДРЕСА_2 з приватної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_17 на користь ОСОБА_6, визнання права власності на квартиру АДРЕСА_2 житловою площею 27, 8 кв. м, загальною площею 44, 4 кв.м за ОСОБА_13, суд першої інстанції виходив з того, що, оскільки, правочин - довіреність, якою надано право ОСОБА_7 розпоряджатись її власністю, було вчинено ОСОБА_6 в момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати нами, волевиявлення ОСОБА_6 за межами її дієздатності не може вважатись належним, у зв'язку з чим вибуття майна із володіння власника ОСОБА_6 мало місце не з її волі, а тому договір купівлі-продажу квартири є укладеним з порушенням законодавства.

Однак, колегія суддів не може повністю погодитись з даним висновком суду, виходячи з наступного.

Статтею 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно із ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний недійсним судом.

Згідно ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, до яких відноситься також і договір.

Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст.ст. 237, 244, 245 ЦК України, довіреність - це письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами, ґрунтується на договорі та визначає правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Вольова спрямованість правочину характеризує внутрішнє суб'єктивне бажання особи, що реалізується через відповідну об'єктивно виражену форму виявлення (складання заповіту, прийняття спадщини, складання довіреності, підписання договору тощо). У правочині зовнішнє волевиявлення має бути адекватним внутрішній волі особи. Воля особи має бути спрямована на досягнення відповідного юридичного наслідку. Тому не можуть розглядатися як правочини ті фактичні дії (вчинки) особи, які не призводять безпосередньо до виникнення, зміни чи припинення цивільних прав та обов'язків.

Як вбачається з матеріалів справи, довіреністю від 25 березня 2011 року, посвідченою приватним нотаріусом Криворізького міського округу Кульбідою Н.М. ОСОБА_6 уповноважувала ОСОБА_7 представляти її інтереси з питання розпорядження (продати, обміняти) на умовах та на свій розсуд належну їй квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Рішення суду в частині визнання довіреності, посвідченої 25.03.2011 року приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Кульбідою Н.М. за реєстром № 1277 від імені ОСОБА_6 на ім'я ОСОБА_7, недійсною - не оскаржується, а тому судом апеляційної інстанції, відповідно до ст. 303 ЦПК України, не переглядається.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України, одна із сторін договору або інша заінтересована особа вправі заперечити його дійсність, якщо недійсність правочину прямо не встановлена.

Частиною 1 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема ч. 2 ст. 203 ЦК України, за якою особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Стаття 216 ЦК України передбачає загальні наслідки недійсності правочину, відповідно до яких недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, а згідно зі ст. 236 ЦК України правочин є недійсним з моменту його вчинення та не породжує тих юридичних наслідків, задля яких укладався, у тому числі не породжує переходу права власності до набувача.

За загальним правилом наслідком недійсності угоди є застосування двосторонньої реституції, яка не ставиться в залежність від добросовісності сторін угоди.

Разом з тим ч. 3 ст. 216 ЦК України передбачено, що загальні наслідки недійсності угоди застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Такі особливі умови застосування правових наслідків недійсності угоди про відчуження майна, укладеної особою, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати, передбачені ст. 388 ЦК України.

Зі змісту ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України вбачається, що на угоди, укладені з порушенням вимог закону, не застосовуються загальні положення недійсності угод, крім наслідку визнання такої угоди недійсною. Такі наслідки не можуть бути застосовані й у випадку оспорення дійсності угоди заінтересованою особою, яка не була стороною угоди.

Відповідно до ч. 3 ст. 226 ЦК України, дієздатна сторона зобов'язана повернути опікунові недієздатної фізичної особи все одержане нею за недійсним правочином , а в разі неможливості такого повернення - відшкодувати вартість майна за цінами, які існують на момент відшкодування.

Цивільним кодексом України передбачені засади захисту права власності, зокрема, ст. 387 ЦК України надає власнику право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Отже, на угоду, укладену з порушенням вимог закону, не поширюється загальне правило про наслідки недійсності правочину (двостороння реституція), якщо сам закон передбачає інші наслідки такого порушення.

Відповідно до статті 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Згідно із ч. 1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Оскільки добросовісне набуття в розумінні ст. 388 ЦК України можливе лише тоді, коли майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна з незаконного володіння.

При цьому за змістом ст. 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можуть мати місце за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.

Відповідно до положень п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину. Норма ч.1 ст.216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужено третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК України.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції не враховано, що довіреність є одностороннім правочином, і відповідно, не може бути підставою для застосування реституції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 216 ЦК України, а питання щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу від 16 червня 2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Стюрко О.О. за реєстром № 1077, згідно якого ОСОБА_7, діючи на підставі довіреності від 25.03.2011 року, уклала від імені ОСОБА_6 договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1 з ОСОБА_3 та ОСОБА_8 - позивачем за основним позовом ОСОБА_2 не ставиться.

Таким чином, на думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_2 в частині витребування квартири АДРЕСА_2 з приватної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_17 на користь ОСОБА_6 та визнання за ОСОБА_6 права власності на квартиру АДРЕСА_2 житловою площею 27, 8 кв. м, загальною площею 44, 4 кв.м. , оскільки позивачем обрано не той спосіб захисту, а позов про визнання договору купівлі-продажу спірної квартири від 16.06.2011 року, ОСОБА_2 не заявлено. Тому доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 в цій частині заслуговують на увагу.

Що стосується висновку суду першої інстанції щодо часткового задоволення зустрічного позову ОСОБА_3, ОСОБА_8 та стягнення з опікуна недієздатної особи ОСОБА_6 - ОСОБА_2 грошових коштів, сплачених згідно договору купівлі-продажу квартиру АДРЕСА_2 від 16.06.2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Стюрко О.О. за реєстром № 1077, укладеного між ОСОБА_7, яка діяла за довіреністю від імені ОСОБА_6 та ОСОБА_3 та ОСОБА_8, від імені яких за довіреністю діяла ОСОБА_11 в сумі 25651 грн. 00 коп., колегія суддів не погоджується з даним висновком суду та вважає, що зазначені вимоги задоволенню не підлягають, оскільки відсутні підстави для задоволення основного позову ОСОБА_2 щодо витребування спірної квартири приватної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_17 на користь ОСОБА_6 та визнання за ОСОБА_6 права власності на зазначену квартиру, як передчасного, так як позивачем ОСОБА_2 не заявлено вимоги щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу від 16.06.2011 року.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду скасуванню в частині задоволення позову про витребування квартири АДРЕСА_2 з приватної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_8 на користь ОСОБА_6, визнання права власності на квартиру АДРЕСА_2 за ОСОБА_13, а також в частині часткового задоволення зустрічного позову ОСОБА_3, ОСОБА_8 про стягнення з опікуна недієздатної особи ОСОБА_6 - ОСОБА_2 на користь ОСОБА_16 грошових коштів, сплачених згідно договору купівлі-продажу квартиру АДРЕСА_2 від 16.06.2011 року, укладеного між ОСОБА_7, яка діяла за довіреністю від імені ОСОБА_6 та ОСОБА_3 та ОСОБА_8, від імені яких за довіреністю діяла ОСОБА_11 в сумі 25651 грн. 00 коп. та ухваленню в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні вказаних позовних вимог, як передчасних. В іншій частині рішення суду підлягає залишенню без змін.

Відповідно до ч. 5 ст. 88 ЦПК України, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції чи Верховний Суд України, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Частиною 3 ст. 88 ЦПК України, якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Позивача ОСОБА_2 звільнений від сплати судового збору на підставі п. 9 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» № 3674-VI від 08.07.2011 року (в редакції на час подачі позовної заяви 26.07.2013 року),

Згідно пп. 2 п. 1 с. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» № 3674-VI від 08.07.2011 року (в редакції на час подачі позовної заяви 26.07.2013 року), за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, ставка судового збору становила 0,1 розмірі мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду.

Статтею 13 Закону України «Про державний бюджет України на 2012 рік», було встановлено розмір мінімальної заробітної плати з 01 січня 2012 року - 1073 грн.

Таким чином, з ОСОБА_3, ОСОБА_8 та ОСОБА_7 на корить держави підлягає стягненню судовий збір пропорційно задоволених на користь позивача ОСОБА_2 позовних вимог в розмірі 107,30 грн., по 35 грн. 77 коп., з кожного відповідача.

Керуючись ст.ст. 303, 307, п. 3, 4 ч. 1 ст. 309, ст.ст. 313, 314, 316 ЦПК України, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - задовольнити частково.

Рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 13 вересня 2016 року - скасувати в частині задоволення позову про витребування квартири АДРЕСА_2 з приватної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_8 на користь ОСОБА_6, визнання права власності на квартиру АДРЕСА_2 житловою площею 27, 8 кв. м, загальною площею 44, 4 кв.м за ОСОБА_13, а також в частині часткового задоволення зустрічного позову ОСОБА_3, ОСОБА_8 про стягнення з опікуна недієздатної особи ОСОБА_6 - ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 грошових коштів, сплачених згідно договору купівлі-продажу квартиру АДРЕСА_2 від 16.06.2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Стюрко О.О. за реєстром № 1077, укладеного між ОСОБА_7, яка діяла за довіреністю від імені ОСОБА_6 та ОСОБА_3 та ОСОБА_8, від імені яких за довіреністю діяла ОСОБА_11 в сумі 25651 грн. 00 коп. - скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні зазначених позовних вимог.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення суду змінити в частині розподілу судових витрат.

Стягнути з ОСОБА_3, ОСОБА_8, ОСОБА_7 на корить держави судовий збір пропорційно задоволених на користь позивача ОСОБА_2 позовних вимог в розмірі 107,30 грн., по 35 грн. 77 коп., з кожного відповідача.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий: А.П. Барильська

Судді: В.П. Зубакова

Л.В. Митрофанова