Рішення № 64923010, 24.02.2017, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 127/20962/15-ц Провадження № 22-ц/772/287/2017Головуючий в суді першої інстанції ОСОБА_1Категорія 27 Доповідач Медвецький С. К.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2017 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Вінницької області у складі:

головуючого Медвецького С.К.,

суддів: Нікушина В.П., Оніщука В.В.,

з участю секретаря Ліннік Я.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці апеляційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 5 жовтня 2016 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства «БМ Банк» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки,

встановила:

4 вересня 2015 року публічне акціонерне товариство «БМ Банк» (далі - ПАТ «БМ Банк») звернулося до суду з указаним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 4 лютого 2008 року між товариством з обмеженою відповідальністю «БМ Банк» (далі ТОВ «БМ «Банк»), правонаступником якого є ПАТ «БМ Банк», та ОСОБА_2 укладено кредитний договір, згідно з яким ОСОБА_2 надано кредит у сумі 74000 доларів США на споживчі потреби зі щомісячною сплатою процентів та кінцевим терміном повернення до 2 лютого 2018 року.

З метою забезпечення належного виконання зобовязання за кредитним договором, 4 лютого 2008 року між ТОВ «БМ Банк» та ОСОБА_3, яка є майновим поручителем ОСОБА_2, укладено договір іпотеки, за яким предметом іпотеки є належна їй на праві приватної власності квартира АДРЕСА_1.

16 грудня 2012 року ОСОБА_3 померла.

Заявою від 27 січня 2014 року ОСОБА_2 повідомила банк про смерть ОСОБА_3, вказавши, що вона є єдиним спадкоємцем померлої. Проте свідоцтво про прийняття спадщини відповідач не отримала.

Унаслідок невиконання ОСОБА_2 своїх зобовязань за кредитним договором станом на 25 серпня 2015 року утворилась заборгованість у розмірі 64104, 81 доларів США, що еквівалентно 1412278, 26 грн., з яких 38567, 66 доларів США, що еквівалентно 849675, 21 грн. заборгованість за кредитом, 12994, 87 доларів США, що еквівалентно 286286, 98 грн. - проценти за користування кредитом, 12994, 28 доларів США, що еквівалентно 276316, 07 грн. пеня.

Посилаючись на зазначені обставини та невиконання ОСОБА_2 зобовязань за кредитним договором, позивач, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив звернути стягнення на квартиру АДРЕСА_1, що належала ОСОБА_3, для погашення заборгованості перед ПАТ «БМ Банк» за кредитним договором в сумі 64104, 81 дол. США; визначити спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів; визначити початкову ціну предмета іпотеки на прилюдних торгах на підставі оцінки майна субєктом оціночної діяльності (незалежним експертом) на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій з дотриманням вимог Закону України «Про іпотеку» та Закону України «Про виконавче провадження».

Заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 5 жовтня 2016 року позов задоволено частково.

У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором в сумі 59061, 66 доларів США, що еквівалентно 1301678, 34 грн., з яких: 38567, 66 доларів США, що еквівалентно 849675, 21 грн. заборгованість за кредитом, 12994, 87 доларів США, що еквівалентно 286286, 98 грн. - проценти за користування кредитом, 7529, 13 доларів США, що еквівалентно 165716, 15 грн. пеня, звернуто стягнення на квартиру АДРЕСА_1, що належала на праві власності ОСОБА_3, шляхом продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах, за ціною, що встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної субєктом оціночної діяльності (незалежним експертом) на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій з дотриманням вимог Закону України «Про іпотеку» та Закону України «Про виконавче провадження».

Вирішено питання про судові витрати.

У решті позову відмовлено.

В апеляційній скарзі заявник просить скасувати рішення суду першої інстанції й ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

При цьому вказує, що заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 27 січня 2014 року стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_4 солідарно на користь позивача заборгованість за кредитним договором, станом на 21 листопада 2013 року в сумі 42692 доларів США, а відтак вважає, що сума боргу за період з 4 лютого 2008 року по 21 листопада 2013 року стягненню не підлягає. На думку відповідача повторне стягнення заборгованості є незаконним, так як призводить до подвійної відповідальності боржника за одне і теж саме порушення кредитного договору.

Також ОСОБА_2 зазначала, що суд помилково вважав, що банк має право на стягнення з боржника відсотків за користування кредитом та пені після ухвалення рішення суду, яким достроково вже стягнуто заборгованість за кредитом.

Окрім цього, заявник не погоджується із сумою заборгованості за кредитним договором та тим, що суд стягнув з неї пеню в іноземній валюті, а не у національній валюті.

У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_5 вимоги апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити. При цьому пояснив, що про смерть іпотекодавця ОСОБА_3 достеменно було відомо ПАТ «БМ Банк» та вважав, що кредитор предявив вимоги до спадкоємця, з порушенням строків, встановлених статтею 1281 ЦК України.

Представник позивача ОСОБА_6 заперечувала проти задоволення апеляційної скарги.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, які зявилися, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає задоволенню з таких міркувань.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції, послався на неналежне виконання позичальником зобовязань за кредитним договором, унаслідок чого утворилась заборгованість, тому позивач набув право задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки. При визначенні суми заборгованості за кредитним договором, суд виходив з того, що розмір цієї заборгованості доведений позивачем, однак зменшив розмір пені, застосувавши строк позовної давності. Способом реалізації предмета іпотеки суд, відповідно до позовних вимог ПАТ «БМ Банк», визначив проведення прилюдних торгів, зазначивши в резолютивній частині судового рішення про те, що початкова ціна предмета іпотеки повинна бути визначена на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна на підставі оцінки, проведеної субєктом оціночної діяльності (незалежним експертом) на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій з дотриманням вимог Закону України «Про іпотеку» та Закону України «Про виконавче провадження».

Проте погодитися з такими висновками суду не можна.

Статтею ст. 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.

Відповідно до частини третьої статті 303 ЦПК України апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обовязковою підставою для скасування рішення.

Установлено, що 4 лютого 2008 року між ТОВ «БМ Банк», правонаступником якого є ПАТ «БМ Банк», та ОСОБА_2 укладено кредитний договір, згідно з яким ОСОБА_2 надано кредит у сумі 74000 доларів США на споживчі потреби зі щомісячною сплатою процентів та кінцевим терміном повернення до 2 лютого 2018 року.

З метою забезпечення належного виконання зобовязання за кредитним договором, 4 лютого 2008 року між ТОВ «БМ Банк» та ОСОБА_3, яка є майновим поручителем ОСОБА_2, укладено договір іпотеки, за яким предметом іпотеки є належна їй на праві приватної власності квартира АДРЕСА_1.

Унаслідок невиконання ОСОБА_2 своїх зобовязань за кредитним договором станом на 25 серпня 2015 року утворилась заборгованість за розрахунками банку у розмірі 64104, 81 доларів США, що еквівалентно 1412278, 26 грн., з яких 38567, 66 доларів США, що еквівалентно 849675, 21 грн. заборгованість за кредитом, 12994, 87 доларів США, що еквівалентно 286286, 98 грн. - проценти за користування кредитом, 12994, 28 доларів США, що еквівалентно 276316, 07 грн. пеня.

16 грудня 2012 року ОСОБА_3 померла (а.с.38). Спадкоємцем за законом після її смерті є її дочка ОСОБА_2

15 червня 2013 року ОСОБА_2 звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини (а.с.101).

У грудні 2013 року ПАТ «БМ Банк» звернулося в суд із позовом до ОСОБА_2 боржника за кредитним договором та ОСОБА_4 поручителя за цим договором, про стягнення заборгованості, яка утворилася у звязку з невиконанням боржником вимоги кредитора про погашення заборгованості.

Заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 27 січня 2014 року з боржника ОСОБА_2 та поручителя ОСОБА_4 стягнуто солідарно суму заборгованості за кредитом у розмірі 42692, 05 доларів США, що еквівалентно 341237, 56 грн. (а.с.136-137).

Постановою державного виконавця від 21 червня 2016 року виконавчий лист з виконання рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 27 січня 2014 року повернуто стягувачу (а.с.163).

Заперечуючи проти позову, представник відповідача ОСОБА_5 19 вересня 2016 року заявив суду про сплив позовної давності за вимогами до ОСОБА_2 та про застосування наслідків спливу позовної давності (а.с.160-161).

В обґрунтування заяви представник відповідача зазначав, що про смерть іпотекодавця ОСОБА_3 достеменно було відомо ПАТ «БМ Банк» та вважав, що кредитор предявив вимоги до спадкоємця, з порушенням строків, встановлених статтею 1281 ЦК України.

З матеріалів справи слідує, що заявою від 27 січня 2014 року ОСОБА_2 повідомила банк про смерть ОСОБА_3, вказавши, що вона є єдиним спадкоємцем померлої (а.с.39). Ця обставина сторонами визнається та відповідно до частини 1 статті 61 ЦПК України доказуванню не підлягає.

У звязку з невиконанням зобовязань за основним договором, 24 липня 2015 року позивач направив ОСОБА_2 вимогу про погашення заборгованості за кредитом у добровільному порядку, щоб уникнути звернення стягнення на предмет іпотеки (а.с.37), а 4 вересня 2015 року - звернувся в суд із позовом до спадкоємця ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У ч. ч. 1 і 3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено право іпотекодержателя задовольнити свої вимоги за основним зобовязанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобовязання. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

У звязку з тим, що позичальник умов кредитного договору не виконала, допустила кредитну заборгованість, ПАТ «БМ Банк» має право на звернення стягнення на предмет іпотеки, який йому передала ОСОБА_3 Проте 16 грудня 2012 року вона померла.

Згідно з нормою статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обовязків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права і обовязки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою (частина друга статті 1220 ЦК України).

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (частина перша статті 1268 ЦК України).

Дії, які свідчать про прийняття спадщини спадкоємцем спадщини визначені у частинах 3, 4 статті 1268, статті 1269 ЦК України.

Так, згідно з частиною третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Разом з тим, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина пята статті 1268 ЦК України).

Частиною першою статті 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобовязаний звернутися до нотаріуса за видачою йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Однак, відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).

Таким чином, спадкові права є майновим обєктом цивільного права, оскільки вони надають спадкоємцям можливість успадкувати майно (прийняти спадщину), але право розпорядження нею виникає після оформлення успадкованого права власності у встановленому законом порядку.

Відповідно до частини першої статті 608 ЦК України зобовязання припиняються смертю боржника, якщо воно є нерозривно повязане з його особою і у звязку з цим не може бути виконане іншою особою.

Перелік зобовязань, які не входять до складу спадщини визначені статтею 1219 ЦК України, отже зобовязання за договором іпотеки входить до складу спадщини.

За змістом статті 1281 ЦК України спадкоємці зобовязані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги.

Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, предявити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги.

Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право предявити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги.

Кредитор спадкодавця, який не предявив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.

Статтею 17 Закону України «Про іпотеку» передбачено підстави припинення іпотеки, однак такої підстави, як смерть іпотекодавця, положення зазначеної норми не містять.

Відповідно до статті 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.

Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обовязки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Якщо право власності на предмет іпотеки переходить до спадкоємця фізичної особи - іпотекодавця, такий спадкоємець не несе відповідальність перед іпотекодержателем за виконання основного зобовязання, але в разі його порушення боржником він відповідає за задоволення вимоги іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки.

Таким чином, за змістом статті 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до третьої особи - боржника, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статусу іпотекодавця, має всі його права і несе всі його обовязки за іпотечним договором у тому обсязі й на тих самих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Проте якщо право власності на предмет іпотеки переходить до спадкоємця фізичної особи - іпотекодавця, який є відмінним від боржника, такий спадкоємець не несе відповідальності перед іпотекодержателем за виконання основного зобовязання, але в разі його порушення боржником він відповідає за задоволення вимог іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки.

Підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки передбачені у статтях 12, 33 Закону України «Про іпотеку».

Відповідно до цих норм такими підставами є порушення іпотекодавцем умов іпотечного договору, невиконання або неналежне виконання боржником основного зобовязання.

Разом з тим, оскільки зі смертю боржника зобовязання по поверненню кредиту включаються до складу спадщини, то умови кредитного договору щодо строків повернення кредиту чи сплати його частинами не застосовуються, а підлягають застосуванню норми статті 1282 ЦК України щодо обовязку спадкоємців задовольнити вимоги кредитора у порядку, передбаченому частиною другою цієї норми. Саме на підставі норм статей 1281, 1282 ЦК України кредитор заявив вимоги до спадкоємців.

Так, згідно зі статтею 1282 ЦК України спадкоємці зобовязані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобовязаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.

Вимоги кредитора вони зобовязані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями і кредитором не встановлено інше.

У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передано спадкоємцям у натурі.

Однак, положення зазначеної норми застосовуються у випадку дотримання кредитором норм статті 1281 ЦК України щодо строків предявлення ним вимог до спадкоємців. Недотримання цих строків, які є присічними (преклюзивними), позбавляє кредитора права вимоги до спадкоємців.

Отже, встановлені статтею 1281 ЦК України строки - це строки у межах яких кредитор, здійснюючи власні активні дії, може реалізувати своє субєктивне право, а не є строком позовної давності.

Аналогічний висновок міститься у правовій позиції Верховного суду України, викладеній у постанові № 6-33цс15 від 8 квітня 2015 року, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України має враховуватися судами при застосуванні таких норм права.

У порушення зазначених вище норм права та вимог статей 212 214 ЦПК України, суд першої інстанції не розглянув заяву відповідача про застосування строків позовної давності, не звернув увагу на те, що позивачу стало відомо про смерть спадкодавця 27 січня 2014 року, проте вимогу до спадкоємця надіслав 24 липня 2015 року, а з позовом звернувся в суд 4 вересня 2015 року, тобто кредитор предявив вимоги до спадкоємця, що прийняла спадщину, з порушенням строків, встановлених статтею 1281 ЦК України, що згідно з частиною четвертою цієї норми позбавляє його права вимоги до спадкоємця.

Отже, у справі, яка переглядається, суд зазначених норм матеріального та процесуального права не врахував, неповно зясував обставини, що мають значення для справи, що призвело до неправильного вирішення справи, а це відповідно до статті 309 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення і ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Відповідно до ч. ч. 1, 5 ст. 88 ЦПК України стороні на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо суд апеляційної, касаційної інстанції чи Верховний Суд України, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат по сплаті судового збору, колегія суддів вважає, що з ПАТ «БМ Банк» на користь ОСОБА_2 необхідно стягнути 4 019 грн. 40 коп. сплаченого судового збору.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів -

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 5 жовтня 2016 року скасувати й ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову публічного акціонерного товариства «БМ Банк» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовити.

Стягнути з ПАТ «БМ Банк» на користь ОСОБА_2 4 019 (чотири тисячі девятнадцять) грн. 40 коп. сплаченого судового збору.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: підпис ОСОБА_7

Судді: підпис ОСОБА_8

підпис ОСОБА_9

З оригіналом згідно:

Головуючий С. К. Медвецький