Ухвала суду № 64922449, 22.02.2017, Вільногірський міський суд Дніпропетровської області

Справа № 174/608/16-ц,

№ 2 /174/153/2017

У Х В А Л А

22 лютого 2017 року м. Вільногірськ

Суддя Вільногірського міського суду Дніпропетровської області

ОСОБА_1, розглянувши заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2, звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя.

Також позивачка подала до судудві заяви про забезпечення позову, аналогічні по змісту, відповідно до яких, просить накласти арешт на квартиру АДРЕСА_1, шляхом заборони відчуження, заборони реєстрації та перереєстрації майнових прав, яка належить відповідачу на праві приватної власності для забезпечення позовних вимог висунутих до нього, та виконання рішення суду в наступному. Так як заяви ідентичні одна одній та подані по тій же самій справі, суд вважає за доцільне розглянути їх одночасно, постановивши одну ухвалу.

Так відповідно до ч. 1ст.153 ЦПК України, заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа, в день її надходження без повідомлення відповідача та інших осіб, які беруть участь у справі.

В свою чергу дана справа, відповідно до повторного розподілу справи між суддями від 22.02.2017 року, після її розгляду апеляційним судом, була перерозподілена судді Данилюк Т.М.

Право кожного на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, при вирішенні спору щодо його прав та обов'язків цивільного характеру передбачено п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка підлягає застосуванню відповідно до ст. 9 Конституції України та ст. ст.2,8 ЦПК України.

У розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод термін «суд встановлений законом» поширюється не лише на правову основу створення чи законності існування суду, але й на положення щодо його компетенції та повноважень, на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність (рішення Європейського суду з прав людини у справах: «Сокуренко і Стригун проти України» від 20 липня 2006 року та «Лавентс проти Латвії» від 7 листопада 2002 року).

Повноваження суду першої інстанції при вирішенні цивільних справ визначені Цивільним процесуальним кодексом України, у тому числі повноваження щодо вжиття заходів забезпечення позову.

Згідно з ч. 3ст. 151 ЦПК України,забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Відповідно до ч. 3ст. 152 ЦПК України, види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

У заяві про забезпечення позову повинно бути зазначено: причини, у зв'язку з якими потрібно забезпечити позов; вид забезпечення, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; інші відомості, потрібні для забезпечення позову (ч. 2 ст. 151 ЦПК України).

Згідно п.4Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; зясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Частина перша статті 10 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, обов'язки доказування і подання доказів покладається на сторони (ст. 60 ЦПК України), тому суд не вправі за власною ініціативою збирати докази.

Таким чином, оцінивши допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, обєктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, суд приходить до висновку, що заява не підлягає задоволенню оскільки, вона необґрунтована та позивачем не надано жодного доказу, що підтверджували б доводи зазначені в заяві про забезпечення позову, зокрема докази про загрозу невиконання чи ускладнення виконання рішення суду та не зазначено будь-яких доказів на підтвердження відомостей про квартиру (кому вона належить, на якій правовій підставі, яка її площа та інше), а тому суд вважає, що в задоволенні заяви позивача про забезпечення позову слід відмовити.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.151-153 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову -відмовити.

Ухвала може бути оскаржена у пятиденний строк у апеляційному порядку.

Суддя

Вільногірського міського судуОСОБА_1