Рішення № 64922353, 20.02.2017, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 201/10817/16-ц

Провадження № 2/201/309/2017

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 лютого 2017 року Жовтневий районний суд міста Дніпропетровська в складі:

головуючого - судді Ходаківського М.П.,

за участі секретаря судового засідання Бігдан А.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Дніпрі цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором-,

В С Т А Н О В И В:

У липні 2016 року Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» (далі - ПАТ «КБ «Надра») звернулося до суду з указаним позовом про стягнення заборгованості із ОСОБА_1, ОСОБА_2 (далі ОСОБА_1, ОСОБА_2Є.) (а.с. 4-6). В обґрунтування своїх позовних вимог позивач у позовній заяві посилався на те, що 26 червня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством «КБ «Надра», правонаступником якого є позивач, та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 8/2007/840-К/870-АП, відповідно до умов якого позивач надав йому кредит у сумі 11161,41 доларів США.

В якості забезпечення зобовязань позичальника за кредитом поручителем виступила ОСОБА_2, з якою банком було укладено договір поруки № 8/2007/840-К/870-АП/2 та яка зобовязалася відповідати перед банком за виконання позичальником взятих на себе зобовязань, що випливають з вищевказаного кредитного договору.

Попри взяті на себе зобовязання позичальник не виконує умови кредитного договору стосовно своєчасного повернення суми отриманого кредиту та своєчасної сплати нарахованих за користування кредитними коштами відсотків, у звязку із чим станом на 19 листопада 2015 року заборгованість відповідачів за кредитним договором становить 16435,80 доларів США, у тому числі прострочена заборгованість складає 9259,11 доларів США, сума несплачених відсотків складає 7176,69 доларів США, та сума нарахованої у звязку із цим пені становить 186371,48 грн. на час звернення до суду із позовом.

Згідно із протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями указану справу для розгляду автоматизованою системою розподілено судді Черновському Г.В., але у звязку із звільненням указаного судді з посади судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська розпорядженням керівника апарату призначено повторний автоматизований розподіл справи, яка згідно із протоколом від 03 жовтня 2016 року передана для розгляду судді Ходаківському М.П., яким ухвалою від 04 жовтня 2016 року прийнято її до свого провадження.

Представник позивача ОСОБА_3 через канцелярію суду направила клопотання про розгляд справи за відсутності представника банку, позовні вимоги підтримала у повному обсязі.

Відповідачі у призначене судове засідання не зявилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, відповідач ОСОБА_1 неодноразово подавав клопотання про відкладення розгляду справи, про призначене у справі судове засідання на 20 лютого 2017 року був повідомлений заздалегідь, про що свідчить його особистий підпис у розписці (а.с. 72).

Зважаючи на зазначену процесуальну поведінку відповідачів, суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, та яка визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.10.2014 № 11 «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних і справ про адміністративні правопорушення» строки, встановлені Цивільним процесуальним кодексом України, є обов'язковими для судів та учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії процесу або час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію (наприклад, строк оскарження судового рішення, строк подачі зауважень щодо журналу судового засідання). Зазначене є завданням цивільного судочинства та кримінального провадження (стаття 1 ЦПК, стаття 2 КПК). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про дотримання права на справедливий суд, передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР, у контексті оцінки дій сторони в справі, спрямованих на захист свого права, або її бездіяльності, дійшов з урахуванням принципів, що випливають з прецедентної практики Суду, висновків про те, що: одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності; «право на суд» не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави; сторона в розумні інтервали часу має вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження; право на вчинення процесуальних дій стороною або щодо певної сторони не є необмеженим, позаяк обмежується, зокрема, необхідністю дотримання прав іншої сторони в процесі та власне необхідністю забезпечити дотримання права на справедливий суд у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» (п.п. 52, 53, 57 та ін.); рішення від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України» (п.п. 40, 41, 42 та ін.).У рішенні Європейського Суду з прав людини від 3 квітня 2008 року у справі «Пономарьова проти України» зазначено, що сторони мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.

Верховний Суд України у постанові від 01 лютого 2017 року у справі № 6-1957цс16, яка є обовязковою для усіх субєктів правозастосування та судів, вказав на те, що розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).

Ураховуючи, що відповідачі належним чином повідомлялася про призначені у справі судові засідання, судом визнано за можливе розглянути справу за їх відсутності.

Частиною 2ст. 197 ЦПК Українипередбачено, що у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цьогоКодексурозгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, обєктивному та безпосередньому їх дослідженні, дійшов наступних висновків.

Як вбачається із матеріалів справи і встановлено судом, 26 червня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством «КБ «Надра»» та ОСОБА_1 (позичальник), ОСОБА_2 (поручитель) було укладено договір «Автопакет» № 8/2007/840-К/870-АП, відповідно до умов якого банк надає позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності грошові кошти у сумі 11161, 41 доларів США в порядку і на умовах, визначених цим договором. Ціль кредиту: на придбання автотранспортного засобу; витрати, повязані з державною реєстрацією автотранспортного засобу в МРЕВ при УДАІ УМВС України.

Згідно із положеннями п. 1.1.3 договору відсотки за користування кредитом розраховуються банком на підставі відсоткової ставки у розмірі 20% річних. Нарахування відсотків за користування кредитом здійснюється за фактичну кількість днів у періоді на залишок заборгованості. При розрахунку відсотків враховується день надання та не враховується день погашення кредиту.

Відповідно до п. 1.1.4 договору банк надає позичальнику кредит з терміном погашення до 20 червня 2014 року (а.с. 11-15).

Судом також встановлено, що згідно із договором поруки № 8/2007/840-К/870-АП/2 від 26 червня 2007 року, укладеним між банком та ОСОБА_2, вона поручилася перед кредитором за належне виконання ОСОБА_1 взятих на себе зобовязань, що витікають з договору «Автопакет » № 8/2007/840-К/870-АП від 25 червня 2007 року, у тому числі повернути кредит у сумі 11161,41 доларів США до 20 червня 2014 року (а.с. 16-17).

Факт отримання ОСОБА_1 кредитних коштів у сумі 11161,41 доларів США підтверджується меморіальним ордером № NL-1 від 25 червня 2007 року (а.с. 10).

Попри взяті на себе зобовязання позичальником не виконуються умови кредитного договору стосовно своєчасного повернення суми отриманого кредиту, у звязку із чим станом на 19 листопада 2015 року заборгованість відповідача за сумою отриманих у кредит коштів (поточна заборгованість) становить 9259,11 доларів США (а.с. 28-37).

Згідно із ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту (ст. 527 Цивільного кодексу України). Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина 1 ст. 530 Цивільного кодексу України). Якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї (п. 3 ст. 510 Цивільного кодексу України). Позичальник зобов'язується повернути (погасити) кредитодавцеві кредит, сплатити проценти згідно умов договору.

В статті 610 ЦК України вказано, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 623 ЦК України передбачено, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 192 ЦК України законним платіжним способом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Частиною 2 цієї ж статті передбачено, що іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і порядку, встановленому законом. Відповідно до ст. 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Цивільним кодексом передбачено можливість визначення зобов'язання в іноземній валюті.

Відповідно до ч. 1 ст. 212, ч. 2 ст. 632 ЦК України договір укладений сторонами, містить умови, які повинні виконуватися.

Ураховуючи вищевикладене, суд вважає можливим задовольнити позов ПАТ ««КБ Надра«» до ОСОБА_1 та стягнути із нього поточну заборгованість за кредитним договором, оскільки її розмір підтверджено розрахунком сплати ним платежів за договором, умови договору в цій частині відповідачем не виконано.

Пленум Верховного Суду України в абзаці третьому пункту 14 постанови від 18 грудня 2009 року N 14 "Про судове рішення у цивільній справі" роз'яснив, що суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті з правовідносин, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192, частина третя статті 533 Цивільного кодексу України).

У зв'язку з наведеним не суперечить чинному законодавству України стягнення заборгованості за кредитним договором чи договором банківського вкладу в іноземній валюті, якщо саме вона надавалась за договором і позивач просить стягнути суму у валюті.

З огляду на те, що виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству, то разом зі стягненням заборгованості в іноземній валюті стягнення процентів за банківським вкладом (стаття 1061 Цивільного кодексу України) здійснюється також в іноземній валюті, оскільки такий процент є не фінансовою санкцією, а платою за користування грошима.

Отже, зважаючи на те, що позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення заборгованості саме у визначеній договором іноземній валюті, тому заборгованість підлягає стягненню у сумі визначеній у іноземній валюті.

Що стосується позовної вимоги про стягнення із відповідача заборгованості із сплати відсотків у сумі 7176,69 доларів США, то вона задоволенню не підлягає, оскільки як вбачається із розрахунку заборгованості за кредитним договором банківською установою для обрахунку і визначення суми заборгованості застосовувалася відсоткова ставка у розмірі 12,50%.

Однак умовами п. 1.1.3 договору відсотки за користування кредитом розраховуються банком на підставі відсоткової ставки у розмірі 20% річних. Нарахування відсотків за користування кредитом здійснюється за фактичну кількість днів у періоді на залишок заборгованості. При розрахунку відсотків враховується день надання та не враховується день погашення кредиту.

Зважаючи на те, що у матеріалах справи відсутнє рішення про встановлення відсоткової ставки саме у розмірі 12,50%, доводів і підтверджуючих документів щодо підстав зміни відсоткової ставки, повідомлення про це відповідача, суду не надано доказів і доводів щодо правових підстав для застосування до спірних правовідносин відсоткової ставки у розмірі 12,50%, а суд не може довільно застосовувати визначену банком відсоткову ставку, це виключає можливість суду перевірити правильність нарахування загального розміру відсотків і тому ця позовна вимога задоволенню не підлягає, але це не позбавляє позивача права на звернення до суду із позовом при встановленні та підтвердженні відсоткової ставки та розміру заборгованості із сплати відсотків.

Що стосується позовних вимог про стягнення пені, то вони також є недоведеними і задоволенню не підлягають з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України у разі порушення стороною договору своїх грошових зобов`язань чинне законодавство не виключає можливості одночасного стягнення з боржника пені (ч. 3 ст. 549 ЦК України), індексу інфляції та 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України). Згідно з ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Перевірений судом розрахунок пені за прострочення сплати мінімального платежу не містить конкретного обґрунтування застосованої позивачем суми заборгованості зі сплати мінімального необхідного платежу і в чому полягає ця сума, чому саме ця сума застосовувалася для визначення суми пені, а також ураховуючи те, що судом визнано непідтвердженим розрахунок заборгованості щодо сплати відсотків, то і розрахунок пені у такому випадку не може бути визнаний обґрунтованим та доведеним.

Що стосуються позовних вимог до поручителя ОСОБА_2, то вони задоволенню не підлягають з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обовязку.

Згідно із частиною четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання не предявить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобовязання не встановлений або встановлений моментом предявлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не предявить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого повязана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).

Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець повязує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина друга статті 251 та частина друга статті 252 ЦК України).

З договору поруки вбачається, що в ньому не встановлено строку, після якого порука припиняється, а умова договору поруки (пункт 5.3 договору поруки) про його дію до повного виконання зобовязань за кредитним договором не є встановленим сторонами строком припинення дії поруки, оскільки суперечить частині першій статті 251 та частинні першій статті 252 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання не предявить вимоги до поручителя.

Отже, порука це строкове зобовязання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє субєктивне право кредитора. Це означає, що строк поруки відноситься до преклюзивних строків.

Разом із тим позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України). При цьому відповідно до частин першої та пятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобовязаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право предявити вимогу про виконання зобовязання.

Якщо порука припинилася (у тому числі й на підставі непредявлення кредитором відповідної вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання), інститут позовної давності застосовано бути не може, тому що право кредитора на предявлення вимоги до поручителя та обовязок поручителя відповідати перед кредитором за порушене позичальником зобовязання припинилися.

Отже, непредявлення кредитором вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання у разі, якщо строк дії поруки не встановлено, є підставою для припинення останнього, а отже, і обовязку поручителя нести солідарну відповідальність перед кредитором разом із боржником за основним зобовязанням.

У кредитному договорі строк виконання основного зобовязання чітко визначений строк повного погашення кредиту є 20 червня 2014 року.

За таких обставин у банку виникло право предявити вимогу до поручителя про виконання порушеного зобовязання боржника щодо повернення кредиту, починаючи з 20 червня 2014 року і протягом наступних шести місяців.

Строк поруки не є строком для захисту порушеного права. Це строк існування самого зобов'язання поруки. Таким чином, і право кредитора, і обов'язок поручителя по його закінченні припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може.

Судом встановлено, що боржник зобовязався повернути кредит у строк до 20 червня 2014 року, а оскільки банк звернувся до поручителя з позовом у липні 2016 року, тобто із пропуском зазначеного в частині четвертій статті 559 ЦК України шестимісячного строку, а тому є підстави для відмови в позові у звязку з припиненням права кредитора на задоволення своїх вимог за рахунок поручителя.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 14 вересня 2016 року у справі № 6-1451цс16, яка є обовязковою для усіх субєктів правозастосування та судів України.

Ураховуючи встановлені судом обставини справи та відповідні їм приписи законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позонві вимоги підлягають частковому задоволенню.

Згідно із вимогами ст. 88 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений ним при подачі позовної заяви судовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог згідно із ставками судового збору, що діяв на час предявлення позову (9259,11 доларів США*24,7853-курс долара США відносно гривні станом на 27 липня 2016 року=229489,82грн/1%=2294,90 грн.).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 16, 526, 527, 610, 625, 1054 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 60, 88, 169, 212, 213, 215 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, м. Дніпро, Набережна Перемоги, 66, кв. 70, ідентифікаційний номер - НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» (м. Київ, вул. Артема, 15, розрахунковий рахунок № 37390244237002, МФО 380764, ОКПО 20025456, банк отримувача ПАТ «КБ «Надра», м. Київ) прострочену заборгованість за договором № 8/2007/840-К/870-АП від 26 червня 2007 року у розмірі 9259,11 доларів США (девять тисяч двісті пятдесят девять доларів США 11 центів).

У задоволенні решти позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.

Стягнути із ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, м. Дніпро, Набережна Перемоги, 66, кв. 70, ідентифікаційний номер - НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» (м. Київ, вул. Артема, 15, розрахунковий рахунок № 37390244237002, МФО 380764, ОКПО 20025456, банк отримувача ПАТ «КБ «Надра», м. Київ) сплачений судовий збір у сумі 2294,90 гривень (дві тисячі двісті девяносто чотири грн. 90 коп.).

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Дніпропетровської області протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст рішення складено та підписано 24 лютого 2017 року.

Суддя М.П.Ходаківський