Ухвала суду № 64920018, 22.02.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 825/110/17 Головуючий у 1-й інстанції: Соломко І.І. Суддя-доповідач: Земляна Г.В.

У Х В А Л А

Іменем України

22 лютого 2017 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Земляної Г.В.

суддів Межевича М.В., Сорочко Є.О.

за участю секретаря Лисенко І.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві без фіксації судового процесу, в порядку ч. 1 ст. 41 КАС України апеляційну скаргу Приватного підприємства «Куликівські аграрні інвестиції» на ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 13 січня 2017 року у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства «Куликівські аграрні інвестиції» до державного реєстратора Управління адміністративних послуг Чернігівської міської ради Прус Тетяни Василівни, Чернігівської міської ради, треті особи: ОСОБА_4, Товариство з обмеженою відповідальністю «Горбів Агро» про визнання протиправним та скасування рішення,

В С Т А Н О В И Л А :

Позивач, Приватне підприємство «Куликівські аграрні інвестиції», звернулось до суду з позовом до державного реєстратора Управління адміністративних послуг Чернігівської міської ради Прус Тетяни Василівни, Чернігівської міської ради, треті особи: ОСОБА_4, Товариство з обмеженою відповідальністю «Горбів Агро» про визнання протиправним та скасування рішення державного адміністратора від 25.10.2016.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 13 січня 2017 року позовна заява Приватного підприємства «Куликівські аграрні інвестиції» була повернута позивачу на підставі п.6 ч.3 ст.108 Кодексу адміністративного судочинства України.

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції Приватне підприємство «Куликівські аграрні інвестиції» подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу через порушення норм процесуального права з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а ухвалу суду слід залишити без змін з наступних підстав.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку ч. 1 ст. 41 КАС України, без фіксації судового процесу.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до суду з даним позовом до державного реєстратора Управління адміністративних послуг Чернігівської міської ради Прус Тетяни Василівни, Чернігівської міської ради, треті особи: ОСОБА_4, Товариство з обмеженою відповідальністю «Горбів Агро» та просив визнати протиправними та скасувати рішення державного реєстратора Управління адміністративних послуг Чернігівської міської ради Прус Тетяни Василівни індексний номер 32037426 від 25.10.2016.

Суд першої інстанції під час прийняття ухвали про повернення позовної заяви дійшов висновку, що дана справа, з огляду на суб'єктний склад, не підсудна Чернігівському окружному адміністративному суду, а повинна розглядатись місцевим загальним судом як адміністративним судом, оскільки відповідачем по справі виступає посадова особа органу місцевого самоврядування.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала судді - скасуванню з направленням справи для продовження розгляду справи до суду першої інстанції з наступних підстав.

Суд першої інстанції, повертаючи позовну заяву, прийшов до висновку, що дана справа не підсудна даному адміністративному суду.

Колегія суддів не погоджується з даним висновком суду з підстав недоведеності в ньому обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, а також невідповідністю висновків, викладених в ухвалі суду першої інстанції, обставинам справи та порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання (пункти 2,3,4 ст. 204 КАС України) та зазначає наступне.

У відповідності до п.6 ч.3 ст. 108 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо справа не підсудна цьому адміністративному суду.

При цьому, суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі зазначає, що відповідачем за заявленим позовом є посадова особа органу місцевого самоврядування, тобто з огляду на суб'єктний склад, такий спір не підсудний Чернігівському окружному адміністративному суду, а повинен розглядатись місцевим загальним судом як адміністративним судом відповідно до п.1 ч.1 ст.18 КАС України.

На думку апелянта, суд першої інстанції безпідставно повернув позовну заяву на підставі п.6 ч. 3 ст. 108 КАС України.

Колегія суддів погоджується з такими доводами апелянта з огляду на наступне.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 18 КАС України місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні адміністративні справи, у яких однією із сторін є орган чи посадова особа місцевого самоврядування, посадова чи службова особа органу місцевого самоврядування, крім тих, які підсудні окружним адміністративним судам.

Згідно з вимогами ч.2 ст. 18 КАС України окружним адміністративним судам підсудні адміністративні справи, у яких однією зі сторін є орган державної влади, інший державний орган, орган влади Автономної Республіки Крим, обласна рада, Київська або Севастопольська міська рада, їх посадова чи службова особа, крім випадків, передбачених цим Кодексом, та крім справ з приводу їхніх рішень, дій чи бездіяльності у справах про адміністративні проступки та справ, які підсудні місцевим загальним судам як адміністративним судам.

Частиною 3 зазначеної статті КАС України визначено, що справи щодо оскарження дій або бездіяльності посадових чи службових осіб місцевих органів виконавчої влади розглядаються і вирішуються місцевим загальним судом як адміністративним судом або окружним адміністративним судом за вибором позивача.

Відповідно до ч.2 п. 6 ст. 108 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо справа не підсудна цьому адміністративному суду.

Повертаючи позовну заяву суд першої інстанції вказував на те, що оскільки позивач оскаржує рішення посадової особи органу місцевого самоврядування, то дана справа відповідно до п.1 ч.1 ст.18 КАС України предметно підсудна місцевому загальному суду як адміністративному суду. При цьому суд посилався на положення ст.ст. 5, 11 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Відповідно до положень ч.1 ст. 5 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» система місцевого самоврядування включає: територіальну громаду; сільську, селищну, міську раду; сільського, селищного, міського голову; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; старосту; районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; органи самоорганізації населення.

Згідно з ч.1 ст.11 зазначеного Закону, виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, позивач оскаржує рішення Державного реєстратора Управління адміністративних послуг Чернігівської міської ради Прус Тетяни Василівни.

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав регулює Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», визначена система органів та суб'єкти, які здійснюють повноваження у сфері державної реєстрації прав.

Так, організаційну систему державної реєстрації прав становлять:

1) Міністерство юстиції України та його територіальні органи;

2) суб'єкти державної реєстрації прав:

- виконавчі органи сільських, селищних та міських рад, Київська, Севастопольська міські, районні, районні у містах Києві та Севастополі державні адміністрації;

- акредитовані суб'єкти;

3) державні реєстратори прав на нерухоме майно (далі - державні реєстратори).

Виконавчі органи сільських, селищних та міських рад (крім міст обласного та/або республіканського Автономної Республіки Крим значення) набувають повноважень у сфері державної реєстрації прав відповідно до цього Закону у разі прийняття відповідною радою такого рішення.

Частиною першою статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду.

Крім того, статтею 37-1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що контроль у сфері державної реєстрації прав здійснюється Міністерством юстиції України, у тому числі шляхом моніторингу реєстраційних дій у Державному реєстрі прав з метою виявлення порушень порядку державної реєстрації прав державними реєстраторами, уповноваженими особами суб'єктів державної реєстрації прав.

За результатами проведення перевірок державних реєстраторів чи суб'єктів державної реєстрації прав Міністерство юстиції України у разі виявлення порушень порядку державної реєстрації прав державними реєстраторами, уповноваженими особами суб'єктів державної реєстрації прав приймає вмотивоване рішення про: 1) тимчасове блокування доступу державного реєстратора, уповноваженої особи суб'єкта державної реєстрації прав до Державного реєстру прав; 2) анулювання доступу державного реєстратора, уповноваженої особи суб'єкта державної реєстрації прав до Державного реєстру прав; 3) притягнення до адміністративної відповідальності державного реєстратора, уповноваженої особи суб'єкта державної реєстрації прав; 4) направлення до Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату при Міністерстві юстиції України подання щодо анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю; 5) скасування акредитації суб'єкта державної реєстрації прав.

Тобто, державні реєстратори підконтрольні у своїй діяльності центральному органу виконавчої влади, вчиняють дії та приймають рішення на виконання делегованих повноважень державного органу.

Отже, не зважаючи на те, що державні реєстратори можуть перебувати в трудових відносинах, як з органом місцевого самоврядування, так і місцевими органами виконавчої влади або бути самоврядною особою, прийняття ними рішень з питань реєстрації речових прав на нерухоме майно є безпосереднім виконанням державних функцій, які делеговані державному реєстратору, як уповноваженій особі.

Таким чином, даний спір виник між позивачем та посадовою особою органу державної виконавчої влади.

З огляду на викладене та беручи до уваги положення ч. 3 ст.18 КАС України, колегія суддів приходить до висновку про застосування у даній справі альтернативної підсудності.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про те, що дана адміністративна справа предметно не підсудна Чернігівському окружному адміністративному суду та наявність у зв'язку із цим підстав для застосування положення п.6 ч. 3 ст.108 КАС України, є помилковим.

Також колегія суддів звертає особливу увагу на порушення судом першої інстанції ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифіковано Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 року "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року" право на справедливий суд, де зазначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючі п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справах «Осман проти Сполученого королівства» від 28.10.1998 року та «Круз проти Польщі» від 19 червня 2001 року.

У вказаних Рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.

Слід зауважити на тому, що суд, який прийняв до провадження та розгляду адміністративну справу з порушенням правил підсудності (як територіальної, так і предметної), не може вважатись «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки це поняття включає не лише правову основу створення та існування самого суду, а й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто визначають його юрисдикцію з розгляду певної категорії справ за встановленою законом процедурою.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про повернення позовної заяви, а тому судом допущено порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання, та є підставою для скасування ухвали суду з постановленням нової ухвали про направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду справи і вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Згідно зі ст.ст. 199 ч. 1 п. 3, 204 ч. 1 п. 4 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, суд апеляційної інстанції скасовує її і направляє справу до суду першої інстанції для продовження розгляду, якщо визнає, що судом порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання.

Таким чином апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду першої інстанції скасуванню з винесенням нової ухвали про направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 8-11, 195, 196, 199, 204, 205, 206, 211 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Куликівські аграрні інвестиції» - задовольнити.

Ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 13 січня 2017 року скасувати і направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду справи.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає як така, що не перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Головуючий суддя: Г.В.Земляна

Судді: М.В. Межевич

Є.О. Сорочко

Повний текст виготовлено 23 лютого 2017 року.

Головуючий суддя Земляна Г.В.

Судді: Сорочко Є.О.

Межевич М.В.