Постанова № 64919463, 16.02.2017, Вінницький апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 678/39/16-а

Головуючий у 1-й інстанції: Лазаренко А.В.

Суддя-доповідач: Сторчак В. Ю.

16 лютого 2017 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Сторчака В. Ю.

суддів: Ватаманюка Р.В. Мельник-Томенко Ж. М.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Летичівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Хмельницької області на постанову Летичівського районного суду Хмельницької області від 22 листопада 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Летичівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Хмельницької області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_3 звернулась в суд з позовом до Летичівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Хмельницької області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.

Постановою Летичівського районного суду Хмельницької області від 22 листопада 2016 року позов задоволено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову місцевого суду та у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Сторони в судове засідання не з'явилися, хоча належним чином повідомлялися про дату, час і місце судового засідання.

Відповідно до ст. 196 КАС України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

За приписами п.1 ч.1 ст.197 КАС України розгляд справи колегією суддів здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги за наявними в матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити із наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_3 з 01.09.2010 року призначено пенсію по інвалідності в розмірі 90% від заробітної плати державного службовця, відповідно до Закону України "Про державну службу".

У зв`язку з підвищенням з 01.12.2015 року заробітної плати працюючим державним службовцям відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №1031 від 09.12.2015 року та відповідно до ст. 37-1 Закону України "Про державну службу" в редакції, що діяла на час призначення позивачу пенсії, 12.09.2016 року позивач звернувся до відповідача із заявою про перерахунок пенсії на підставі довідки Державної фінансової інспекції в Хмельницькій області від 15.09.2016 року №131 про заробітну плату, що подається для перерахунку пенсії непрацюючим державним службовцям, а також державним службовцям, які на момент перерахунку пенсії працюють на інших посадах, ніж ті з яких їм призначено (перераховано) пенсію.

Листом Летичівського ОУПФУ від 21.09.2016 року № 21/К-10 позивачу відмовлено в перерахунку пенсії із урахуванням зазначеної довідки та повідомлено про відсутність підстав для задоволення заяви в зв'язку з тим, що Закон України "Про державну службу" від 16.12.1993 року втратив чинність починаючи з 01.05.2016 року, і відповідно пенсії в порядку та на умовах, визначених вказаним законом не призначаються та раніше призначені не перераховуються. Нормами ж Закону України "Про державну службу", який набрав чинності з 01.05.2016 року, проведення перерахунку пенсій не передбачено.

Не погоджуючись з відмовою відповідача, позивач звернулася до суду з даним позовом.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, дійшов висновку про неправомірність дій відповідача щодо відмови в перерахунку пенсії позивачу, в зв'язку з підвищенням заробітної плати державним службовцям.

Колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Згідно з частиною другої та п'ятою статті 37 Закону України "Про державну службу" в редакції Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про державну службу" від 16 січня 2003 року № 432-IV пенсія державним службовцям призначається в розмірі 80 відсотків від сум їх заробітної плати, на які нараховуються страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, без обмеження граничного розміру пенсії, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 80 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі.

За кожний повний рік роботи понад 10 років на державній службі пенсія збільшується на один відсоток заробітку, але не більше 90 відсотків заробітної плати, без обмеження граничного розміру пенсії.

Така редакція статті 37 Закону України "Про державну службу" існувала після визнання неконституційними Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 змін, внесених підпунктами "а" та "б" підпункту 2 пункту 37 розділу II Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 28.12.2007 року №107-VI.

Відповідно до статті 37-1 Закону України "Про державну службу" у разі підвищення розміру заробітної плати працюючим державним службовцям, а також у зв'язку із набуттям особою права на пенсійне забезпечення державного службовця за цим Законом відповідно здійснюється перерахунок раніше призначених пенсій.

Перерахунок пенсії здійснюється виходячи із сум заробітної плати, на які нараховуються страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування працюючого державного службовця відповідної посади та рангу на момент виникнення права на перерахунок пенсії.

Пунктом 4 та 5 постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2000 року №865 "Про деякі питання вдосконалення визначення розмірів заробітку для обчислення пенсії", в редакції, яка була чинна до 15.12.2015, було передбачено, що у разі підвищення розміру заробітної плати працюючим державним службовцям відповідно до рішень Кабінету Міністрів України (для службовців Національного банку України відповідно до рішень його Правління) після набрання чинності Законом України від 16 січня 2003 року №432-IV "Про внесення змін до Закону України "Про державну службу" заробітна плата для перерахунку пенсії пенсіонерам, яким пенсія призначена з дня набрання чинності Законом України "Про державну службу", визначається в такому порядку:

1) пенсіонерам, які на момент перерахунку пенсії продовжують працювати на посаді, з якої призначено пенсію, - на підставі поданої довідки про одержувану заробітну плату на момент перерахунку;

2 іншим пенсіонерам - на підставі документів, поданих на час перерахунку, виходячи із сум заробітної плати, яку одержує працюючий державний службовець на відповідній посаді, з якої призначено (перераховано) пенсію, на момент виникнення права на перерахунок.

Перерахунок пенсій провадиться з місяця підвищення розміру заробітної плати працюючого державного службовця на підставі поданої заяви та довідок, виданих державними органами за останнім місцем роботи. Форма довідки про заробітну плату, що подається для призначення (перерахунку) пенсії державним службовцям, затверджується правлінням Пенсійного фонду України за погодженням з Міністерством соціальної політики.

Отже, з викладених правових норм вбачається, що законодавством, чинним станом на час призначення пенсії позивачу, було передбачено право осіб, які отримують пенсію державного службовця, на перерахунок її розміру, в зв'язку з підвищенням заробітної плати за відповідною посадою і було визначено умови та порядок здійснення такого перерахунку.

Однак, в наступному законодавство, яке регулює зазначені правовідносини, змінилося.

В зв'язку із прийняттям Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" 28 грудня 2014 року №76-VIII текст статті 37-1 Закону України "Про державну службу" викладено у такій редакції: "Умови та порядок перерахунку призначених пенсій державним службовцям визначаються Кабінетом Міністрів України".

Отже, на час звернення позивача до відповідача із заявою про перерахунок пенсії, внесено зміни, які набрали чинності 01 січня 2015 року, в статтю 37-1 Закону України "Про державну службу", що регулює порядок і умови перерахунку пенсій державних службовців та фактично скасовано норми законодавства, які визначали право особи на перерахунок призначеної пенсії у зв'язку з підвищенням заробітної плати за відповідною посадою та підстави для такого перерахунку.

Постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 №1013 "Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів" з 01.12.2015 року встановлені нові розміри посадових окладів (тарифних ставок, ставок заробітної плати) працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери.

Крім того, вказаною постановою було внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2000 №865, а саме, виключено п. 4, яким було визначено умови перерахунку пенсії пенсіонерам, яким пенсія призначена з дня набрання чинності Законом України "Про державну службу" .

Колегія суддів зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 № 1013, регламентовано лише питання щодо упорядкування структури заробітної плати та її індексації працюючим державним службовцям і не передбачено ані можливості, ані механізму перерахунку пенсії державного службовця у зв'язку зі зміною розміру заробітної плати.

Згідно Перехідних положень Закону України "Про державну службу" № 889-VIII від 10.12.2015 року, що набрав законної сили з 01.05.2016 року, втратив чинність Закон України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 1993, № 52, ст. 490 із наступними змінами), крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 розділу XI Закону № 889-VIII.

Закон України "Про державну службу" № 889-VIII від 10.12.2015 року, що набрав законної сили з 01.05.2016 року не містить норм, щодо перерахунку раніше призначених пенсій державних службовців.

Таким чином, з 15 грудня 2015 року діючим законодавством України не визначено суб'єктивного права, як і не передбачено підстав, порядку реалізації, обов'язку органів Пенсійного фонду України щодо перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України "Про державну службу".

На час звернення позивача до управління Пенсійного фонду із заявою про перерахунок пенсії, Кабінетом Міністрів України відповідний нормативно-правовий акт не було прийнято.

З огляду на викладене, у відповідача на момент звернення позивача із заявою про перерахунок його пенсії, не було правових підстав для здійснення перерахунку пенсії у зв'язку з підвищенням заробітної плати.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що відмова відповідача у такому перерахунку пенсії не призвела до зменшення розміру пенсії позивача, яка ним отримувалась до цього, і не є звуженням обсягу вже набутих ним прав та/або позбавленням його права на соціальний захист.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.10.1979 у справі "Ейрі проти Ірландії" констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі "Кйартан Асмундсон проти Ісландії" від 12.10.2004. Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.

При вирішенні спірних правовідносин колегією суддів також враховується й правова позиція Європейського суду з прав людини, викладена в рішенні "Великода проти України" від 03.06.2014, в якому суд зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

Крім того, у зазначеному рішенні Європейський суд став на бік держави України та, між іншим, наголосив на складній економічній ситуації в країні, а також на необхідності пошуку саме державою Україна додаткових інструментів її подолання шляхом раціонального використання бюджетних коштів та необхідності збереження "справедливого балансу" між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами щодо захисту прав і свобод окремої особи.

Конституційний Суд України у п. 2.1 рішення № 20-рп/2011 від 26.12.2011 зазначив, що зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист. У п. 2.2 вказаного рішення зазначено, що Кабінет Міністрів України повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту (пункти 2, 3 статті 116) (254к/96-ВР ). У Рішенні від 02.03.1999 № 2-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що здійснення в цілому політики соціального захисту не належить до виключних повноважень Верховної Ради України.

З огляду на вищенаведене, у спірних правовідносинах відповідач здійснював свої повноваження в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов висновку, що доводи позивача не спростовують правомірності рішення суду першої інстанції, а відтак останній правомірно відмовив в задоволенні позовних вимог.

З огляду на зазначене, колегія судів вважає, що судом першої інстанції при розгляді справи порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, за таких обставин, судове рішення відповідно до вимог п.4 ч.1 ст. 202 КАС України, підлягає скасуванню з прийняттям по справі нової постанови.

В силу п. 3 ч. 1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Згідно ст. 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга - підлягає частковому задоволенню, а постанова суду першої інстанції--скасуванню, з прийняттям нової постанови.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу Летичівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Хмельницької області задовольнити повністю.

Постанову Летичівського районного суду Хмельницької області від 22 листопада 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Летичівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Хмельницької області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії скасувати.

Прийняти нову постанову.

В задоволенні позову ОСОБА_3, відмовити.

Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст. 212 КАС України.

Головуючий Сторчак В. Ю. Судді Ватаманюк Р.В. Мельник-Томенко Ж. М.