Постанова № 64918130, 15.02.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" лютого 2017 р. Справа№ 910/8132/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гончарова С.А.

суддів: Скрипки І.М.

Михальської Ю.Б.

при секретарі судового засідання Денисюк І.Г.

за участю представників:

від позивача: Подопригора Д.Ю. за дов. № 2 від 11.01.2017.

від відповідача: Антонюк Т.Ю. за дов. № б/н від 27.12.2016.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства "Фітофарм"

на рішення Господарського суду міста Києва від 15.11.2016 у справі № 910/8132/16 (суддя Комарова О.С.)

за позовом Приватного акціонерного товариства "Альба Україна"

до Публічного акціонерного товариства "Фітофарм"

про стягнення 1 285 611,27 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.11.2016 року позовні вимоги задоволено частково, вирішено стягнути з Публічного акціонерного товариства "Фітофарм" на користь Приватного акціонерного товариства "Альба Україна" 684 347,63 грн. - боргу.

Не погодившись з вказаним рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким повністю відмовити в задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що місцевим господарським судом позовні вимоги задоволені частково, через неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга має бути задоволена, а рішення місцевого господарського суду має бути скасоване.

Відповідно автоматичного розподілу справ між суддями для розгляду даної апеляційної скарги сформовано колегію суддів у складі: Гончаров С.А. (головуючий), Скрипка І.М., Михальська І.М.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.12.2016 прийнято апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Фітофарм" до розгляду та порушено апеляційне провадження у справі № 910/8132/16, розгляд справи призначено на 01.02.2017.

В судовому засіданні, що відбулось 01.02.2017, від сторін надійшла заява про продовження строку вирішення справи.

Ухвалою київського апеляційного господарського суду від 01.02.2017 продовжено строк розгляду справи № 910/8132/16 на п'ятнадцять днів.

Київським апеляційним господарським судом в судовому засіданні 01.02.2017 оголошено перерву в розгляді справи до 15.02.2017.

В судовому засіданні 15.02.2017 представник апелянта підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі та просив задовольнити її, а рішення Господарського суду міста Києва від 15.11.2016 у справі № 910/8132/16 скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, крім того наполягав на неналежності актів виконаних робіт № 14000098 від 03.02.2014 та № 14000126 від 10.02.2014, як доказів по справі та відсутності передбачених договором фактів.

В судовому засіданні 15.02.2017 представник позивача заперечив проти доводів викладених в апеляційній скарзі, просив рішення Господарського суду міста Києва від 15.11.2016 у справі № 910/8132/16 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду має бути залишене без змін, виходячи із наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, між Приватним акціонерним товариством "Альба Україна" (надалі - позивач, виконавець) та Публічним акціонерним товариством "Фітофарм" (надалі - відповідач, замовник) 15.01.2014 було укладено договір про надання маркетингових та інформаційних (консультаційних) послуг № У/15/01/2014 (надалі - договір), відповідно до п. 1.1. якого, замовник доручає, а виконавець зобов'язується надати йому, у відповідності до умов даного договору, спеціальну інформацію (кваліфіковану консультацію) та провести маркетингові дослідження (у подальшому - дослідження) за вказаними напрямками, а замовник зобов'язується прийняти вказані послуги та оплатити їх.

У відповідності до умов п. 8.1. договору, замовник проводить оплату отриманих послугу формі безготівкового розрахунку, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок виконавця.

Пунктом 8.2. договору визначено, що розмір винагороди, яка підлягає виплаті виконавцю, встановлюється щомісячно і вказується в рахунку-фактурі та акті здачі-приймання викопаних робіт.

Згідно з п. 8.3. договору замовник виплачує винагороду виконавцю протягом 5 (п'яти) календарних днів з моменту виставлення рахунку-фактуру.

Як встановлено п. 8.4. договору, підставою для проведення оплати є виставлений виконавцем рахунок-фактура.

Як вбачається з позовної заяви, позивач зазначає, що на виконання умов договору надав відповідачу обумовлені договором послуги на загальну суму 684 347,63 грн., що підтверджується актами виконаних робіт № 14000098 від 03.02.2014 та № 14000126 від 10.02.2014, які підписані уповноваженими представниками сторін без заперечень та скріплені печатками товариств, проте відповідач надані позивачем послуги не оплатив, внаслідок чого у відповідача, утворилась заборгованість за договором в сумі 684 347,63 грн.

З матеріалів справи вбачається, що позивач, внаслідок неоплати відповідачем вартості наданих за договором послуг, звернувся до відповідача з досудовою вимогою № 146а від 07.04.2016 з проханням сплатити суму заборгованості за надані на підставі договору про надання маркетингових та інформаційних (консультаційних) послуг № У/15/01/2014 від 15.01.2014 спірні послуги, яка була отримана відповідачем 13.04.2016, що підтверджується підписом уповноваженої особи відповідача на рекомендованому повідомлені про вручення поштового відправлення. Проте, відповідач залишив досудову вимогу позивача про сплату заборгованості без відповіді та задоволення. Разом з тим, позивач просить стягнути з відповідача штрафні санкції за порушення виконання грошового зобов'язання щодо оплати товару.

Враховуючи викладене, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.

Згідно з ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Як встановлено нормами ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

У відповідності до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Як передбачено ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Судом першої інстанції вірно встановлено, що 15.01.2014 між позивачем, як виконавцем та відповідачем, як замовником було укладено договір про надання маркетингових та інформаційних (консультаційних) послуг № У/15/01/2014, відповідно до п. 1.1. якого, замовник доручає, а виконавець зобов'язується надати йому, у відповідності до умов даного договору, спеціальну інформацію (кваліфіковану консультацію) та провести маркетингові дослідження (у подальшому - дослідження) за вказаними напрямками, а замовник зобов'язується прийняти вказані послуги та оплатити їх.

Як підтверджено матеріалами справи, на виконання умов договору позивач надав, а відповідач прийняв обумовлені договором послуги на загальну суму 684 347,63 грн., що підтверджується актами виконаних робіт № 14000098 від 03.02.2014 та № 14000126 від 10.02.2014, які підписані уповноваженими представниками сторін без заперечень та скріплені печатками товариств.

Доводи скаржника про неналежність актів та додатків до них, колегією суддів не приймаються, оскільки позивач надав у судовому засіданні, що відбулось 15.02.2017 вказані акти з додатками до них. Апеляційним господарським судом досліджені, встановлено їх належне оформлення, які підписані уповноваженими представниками сторін без заперечень та скріплені печатками товариств.

Позивач стверджує, що взяті на себе зобов'язання за договором відповідач належним чином не виконав, в передбаченому договором порядку та строк не здійснив оплату наданих йому послуг, в результаті чого у відповідача виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 684 347,63 грн.

Як вище зазначалось, 11.04.2016 позивач звернувся до відповідача з досудовою вимогою № 146а від 07.04.2016 з проханням сплатити суму заборгованості за надані на підставі договору про надання маркетингових та інформаційних (консультаційних) послуг № У/15/01/2014 від 15.01.2014 спірні послуги, яка була отримана відповідачем 13.04.2016, що підтверджується підписом уповноваженої особи відповідача на рекомендованому повідомлені про вручення поштового відправлення.

Згідно з п.п. 8.3, 8.4. договору замовник виплачує винагороду виконавцю протягом 5 (п'яти) календарних днів з моменту виставлення рахунку-фактуру. Підставою для проведення оплати є виставлений виконавцем рахунок-фактура.

Апеляційний господарський суд зазначає, що відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з ч.1 ст. 9 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, та які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Таким чином, документами, які підтверджують як факт виконання позивачем зобов'язання з надання послуг (виконання робіт) відповідно до договору, так і факт виникнення у відповідача зобов'язання з їх оплати є акти виконаних робіт, які сторонами належним чином оформлені та підписані без будь - яких зауважень.

Однак, апеляційний суд наголошує, що саме ці документи є первинними бухгалтерським документами, які засвідчують здійснення господарських операцій і містять інформацію про вартість виконаних робіт (наданих послуг). При цьому рахунок є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти.

Отже, підписання відповідачем актів виконаних робіт, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і які відповідають вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за надані послуги (виконані роботи).

Апеляційний суд звертає увагу сторін, що Цивільним кодексом, а саме ч. 1 ст. 212 зазначено, що особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина). Разом з тим, ч.1 ст. 613 передбачено, що кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку.

Таким чином, ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою у розумінні статті 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні ст. 613 Цивільного кодексу України, а тому наявність або відсутність рахунку не звільняє відповідача від обов'язку оплати надані позивачем послуги (виконані роботи).

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 29.09.2009 року у справі № 3-3902-к09.

Отже, підписуючи акти виконаних робіт № 14000098 від 03.02.2014 та № 14000126 від 10.02.2014 на загальну суму 684 347,63 грн., відповідач був обізнаний про наявність вказаних у них розрахункових рахунків позивача. Також апеляційний суд звертає увагу на те, що за умовами п. 8.3. договору не передбачено обов'язку виконавця послуг направляти замовнику рахунки, та строк оплати пов'язаний з моментом отримання рахунків замовником, який за необхідності не був позбавлений можливості їх отримати за умови звернення до виконавця послуг.

Позивач, в суді першої інстанції зазначав про те, що рахунки № 14000098 від 03.02.2014 та № 14000126 від 10.02.2016 відповідач фактично отримував у ту саму дату, яка зазначена в актах виконаних робіт № 14000098 від 03.02.2014 та № 14000126 від 10.02.2014.

Апеляційний суд зазначає, що джерелом цивільного права є правові звичаї, зокрема звичаї ділового обороту. Цивільний кодекс України містить норми, присвячені правовому звичаю як джерелу цивільного права. Звичаєм Цивільний кодекс України визнає правило поведінки, яке не встановлене актами цивільного законодавства, але є усталеним у певній сфері цивільних відносин (ч. 1 ст. 7 Цивільного кодексу України).

Враховуючи викладене, апеляційний суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що рахунки були отримані відповідачем у дату, яка зазначена у відповідних рахунках.

Таким чином, відповідач самостійно міг звернутися до позивача та отримати у випадку необхідності рахунки на оплату. При цьому, сума оплати за надані обумовлені договором послуги була відома відповідачу при підписанні актів виконаних робіт № 14000098 від 03.02.2014 та № 14000126 від 10.02.2014.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що станом на дату звернення позивача з даним позовом до місцевого господарського суду строк оплати відповідачем наданих позивачем послуг за актами виконаних робіт № 14000098 від 03.02.2014 та № 14000126 від 10.02.2014 є таким, що настав.

Беручи до уваги вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором про надання маркетингових та інформаційних (консультаційних) послуг № У/15/01/2014 від 15.01.2014 в розмірі 684 347,63 грн. підлягають задоволенню.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних в сумі 45 036,03 грн. та інфляційне збільшення заборгованості в сумі 556 227,61 грн. апеляційний суд зазначає наступне.

Згідно з ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до положень п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як визначено ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Дії відповідача, які полягають в порушенні зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати вартості поставленого товару, є порушенням умов договору, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 № 62-97р; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.97 N 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".

До того ж, рекомендації Верховного Суду України, викладені в листі № 62-97р від 03.04.1997 щодо порядку нарахування індексів інфляції при розгляді судових справ передбачають, що сума, яка внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з розрахунком травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.

Як визначено положеннями п.п. 3.1 та 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17 грудня 2013 року № 14, інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

У відповідності до умов п. 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17 грудня 2013 № 14, сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) також не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Беручи до уваги вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість та недоведеність позовних вимог про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 45 036,03 грн. та інфляційного збільшення заборгованості в сумі 556 227,61 грн. за періоди з 08.02.2014 по 21.04.2016 та з 15.02.2014 по 21.04.2016, з огляду на те, що періоди прострочки з 08.02.2014 по 21.04.2016 та з 15.02.2014 по 21.04.2016, які визначені позивачем при звернені до суду з даним позовом не доведені, а строк оплати за актами виконаних робіт № 14000098 від 03.02.2014 та № 14000126 від 10.02.2014 є таким, що настав, що було встановлено під час розгляду справи, тому суд першої інстанції вірно зазначив про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача 3% річних та інфляційного збільшення заборгованості в межах періодів, визначених позивачем.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню про стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 684 347,63 грн.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно частини 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З урахуванням наведеного вище, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що доводи Приватного акціонерного товариства "Фітофарм", викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, а тому господарський суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, належним чином дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим рішення Господарського суду міста Києва від 15.11.2016 у справі № 910/8132/16 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Фітофарм" на рішення Господарського суду міста Києва від 15.11.2016 у справі № 910/8132/16 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 15.11.2016 у справі № 910/8132/16 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/8132/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Головуючий суддя С.А. Гончаров

Судді І.М. Скрипка

Ю.Б. Михальська