Ухвала суду № 64909332, 16.02.2017, Інгульський районний суд міста Миколаєва (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Миколаєва)

Справа № 489/6214/16-к

кримінальне провадження

№1-кс/489/250/17

УХВАЛА

16 лютого 2017 р. м. Миколаїв

Слідчий суддя Ленінського районного суду м. Миколаєва Коновець М.С. за участю слідчого, представників власника тимчасово вилученого майна,

ВСТАНОВИВ :

СВ Інгульського ВП ГУНП в Миколаївській області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні №12016150040006892 за фактом вчинення кримінального правопорушення передбаченого ст. 2032 ч.1 КК України.

Слідчий звернувся до суду з клопотанням про накладення арешту на вилучене в ході обшуку майно.

07.02.2017 р. виявлене та вилучене в ході обшуку майно було визнано речовим доказом у кримінальному провадженні.

Відповідно до ч.1 ст.170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.

Згідно вимог п.1 ч. 2, ч. 3 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення, в тому числі, збереження речових доказів. У цьому випадку арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Речовими доказами відповідно до ст. 98 КПК України є матеріальні об’єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об’єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Отже арешт майна може бути накладений за наявності сукупності вищезазначених вимог: сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину та, у даному конкретному випадку те, що тимчасово вилучене майно є речовим доказом.

Під час розгляду клопотання не зрозуміло на підставі яких слідчих (розшукових) дій слідчий дійшла висновку, що вилучене під час обшуку майно є речовим доказом.

Постанова про визнання речовими доказами такого аналізу не містить, оскільки в ній перераховано лише виявлене та вилучене майно.

Так само и протокол обшуку не містить відомостей стосовно того чи було під час обшуку виявлено та вилучено комп'ютерне обладнання, документів, кошти, платіжні термінали, які зберегли на собі сліди злочину чи є його безпосереднім об'єктом.

З огляду на вищевикладене суд не вбачає підстав для накладення арешту на вилучене 06.02.2017 р. під час обшуку майно.

Керуючись ст.ст. 170, 172, 173 Кримінального процесуального кодексу України,

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні клопотання слідчого – відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Слідчий суддя