Ухвала суду № 64906830, 23.02.2017, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 308/9800/16-к

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________________________

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.02.2017 року м. Ужгород

Апеляційний суд Закарпатської області в складі суддів:Марчука О.П. (головуючий),

ОСОБА_1, ОСОБА_2

з участю секретаря Головець М.А. , прокурора Сирохман Л.І., обвинуваченого ОСОБА_3, цивільного позивача - ОСОБА_4, представника потерпілої захисника ОСОБА_5, розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за апеляційними скаргами прокурора Ужгородської місцевої прокуратури, представника потерпілої ОСОБА_6 та цивільного позивача ОСОБА_4 адвоката ОСОБА_5 на ухвалу Ужгородського міськрайонного суду від 12.12.2016 року по матеріалам кримінального провадження № 11-кп/777/128/17 щодо

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, українця, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, мешканця ІНФОРМАЦІЯ_3, ІНФОРМАЦІЯ_4, одруженого, працюючого фахівцем Держпрофспожив служби раніше не судимого.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 12.12.2016 року обвинувальний акт щодо обвинуваченого за ч.1 ст. 286 КК України ОСОБА_3 повернено прокурору, який затверджував обвинувальний акт, для усунення порушень вимог КПК України.

Органом досудового розслідуванняОСОБА_3 обвинувачується в тому, що 23.08.2016 року близько 14:20 години, керуючи технічно справним автомобілем MAZDA 3SDN AT, державний знак НОМЕР_1, рухаючись по другорядній дорозі провулку Університетському у напрямку до вул. Собранецької у м. Ужгород, неподалік від буд. №120, що розташований по вул. Собранецькій, де по напрямку його руху містився дорожній знак дати дорогу передбачений п. 33.2.1. ОСОБА_7 дорожнього руху України, виїжджаючи на перехрестя нерівнозначних доріг з другорядної дороги, в порушення вимог п. 2.3 б) та 16.11. ОСОБА_7 дорожнього руху України був не уважним, не стежив за зміною дорожньої обстановки та не надав дорогу автомобілю SUZUKI SX-4, державний знак НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_4, який рухався по головній дорозі вул. Собранецької, з права на ліво по ходу руху автомобіля під керуванням ОСОБА_3, в результаті чого допустив зіткнення з вказаним автомобілем SUZUKI SX-4, державний знак НОМЕР_2, яке відбулось на смузі руху останнього.

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди пасажир автомобіля SUZUKI SX-4, державний знак НОМЕР_2, громадянка ОСОБА_6, яка сиділа на передньому пасажирському сидінні автомобіля, згідно висновку судово-медичної експертизи № 864 від 12.09.2016 року отримала тілесні ушкодження у вигляді: Закритого уламкового перелому середньої третини правої плечової кістки зі зміщенням.

Виникли вищевказані тілесні ушкодження, згідно даних медичної документації, внаслідок дії тупих предметів по ударному механізму дії або від ударяння об такі, якими могли бути виступаючі частини салону транспортного засобу під час ДТП.

Дані тілесні ушкодження потягли за собою розлад здоров'я на строк більше 21 дня і по цій ознаці згідно п. 2.2.2 ОСОБА_7 судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень , затверджених Наказом № 6 МОЗ України від 17.01.1995 року кваліфікуються як тілесні ушкодження середньої тяжкості.

З технічної точки зору причиною виникнення даної ДТП стали дії водія автомобіля MAZDA 3SDN AT, державний знак НОМЕР_1 ОСОБА_3, який на перехресті нерівнозначних доріг, рухаючись по другорядній дорозі не надав дорогу автомобілю під керуванням гр.. ОСОБА_4, що рухався по головній дорозі.

Порушення водієм ОСОБА_3 вимог п. 2.3 б) для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобовязаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну; п. 16.11 ОСОБА_7 дорожнього руху України на перехресті нерівнозначних доріг водій транспортного засобу, що рухається по другорядній дорозі, повинен дати дорогу транспортним засобам, які наближаються до даного перехрещення проїзних частин по головній дорозі, незалежно від напрямку їх подальшого руху знаходиться у прямому причинному звязку з наступившими наслідками.

Підставою для повернення обвинувального акта в ухвалі суду вказано на те, що у обвинувальному акті викладено фактичні обставини вчинення кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими із зазначенням лише статті закону України про кримінальну відповідальність, але не зазначено конкретно, порушення яких саме правил дорожнього руху спричинило потерпілій ОСОБА_6 середньої тяжкості тілесне ушкодження, не зазначено кваліфікуючої ознаки дій обвинуваченого. Крім того, на думку судді обвинувальний акт не містить жодних посилань на причинно-наслідковий зв'язок між порушенням ОСОБА_7 дорожнього руху та настанням наслідків у виді середньої тяжкості тілесних ушкоджень. Суд першої інстанції вважає, що з доданого до обвинувального акту реєстру незрозуміло які предмети чи документи, що визнані речовими доказами, кому і куди конкретно віддані на зберігання, у звязку з чим, суд позбавлений можливості вирішити долю речових доказів. Вказані порушення можуть бути розцінені як порушення права обвинуваченого на захист, тобто як істотне порушення норм кримінального процесуального закону, яке в майбутньому може перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення. Крім того, суд звернув увагу на те, що обвинувальним акт не містить даних про розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням потерпілій ОСОБА_4, що свідчить про порушення прав потерпілої та відсутність таких відомостей може свідчити про неповноту досудового розслідування.

В апеляційних скаргах:

Прокурор Ужгородської місцевої прокуратури просить скасувати ухвалу Ужгородського міськрайонного суду від 12.12.2016 року, а кримінальне провадження повернути на новий розгляд до суду першої інстанції зі стадії підготовчого провадження. Вказує на те, що обвинувальний акт містить формулювання обвинувачення та чітку вказівку на порушені пункти ОСОБА_7 дорожнього руху України з розкриттям їх змісту. В направленому обвинувальному акті вказано, що порушення наведених ПДР водієм ОСОБА_3 лежить у прямому причинно-наслідковому звязку з наслідками у вигляді середньої тяжкості тілесних ушкоджень, завданих потерпілій ОСОБА_6 Прокурор не погоджується з позицією суду першої інстанції щодо необхідності зазначення в обвинувальному акті долі речових доказів, так як відповідно до вимог ст. 291 КПК України законом таке не вимагається. На думку апелянта доля речових доказів вирішується не на підставі реєстру матеріалів досудового розслідування, а на підставі наданих сторонами доказів під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження. Вказує на те, що предявлене обвинувачення ОСОБА_3 зрозуміле, однак він не погоджується з висновками проведених експертиз, що фактично свідчить про невизнання обвинуваченим вини та не може бути підставою для повернення обвинувального акут прокурору. Крім того, зрозумілість обвинувачення суд з'ясовує у підсудного на іншій стадії судового провадження, зокрема, на початку судового розгляду, а тому прокурор вважає, що суд вийшов за межі повноважень під час підготовчого судового засідання. Прокурор заперечує факт подання слідчому чи прокурору заяви потерпілої ОСОБА_4 про залучення до провадження як потерпілої на стадії досудового розслідування та звертає увагу на те, що не набуття статусу потерпілого на стадії досудового розслідування не перешкоджає ОСОБА_4 звернутись до суду з цивільним позовом про відшкодування завданої шкоди, що вона й зробила на стадії підготовчого судового засідання.

Адвокат ОСОБА_5, як представник потерпілої ОСОБА_6 та цивільного позивача ОСОБА_4 також просить скасувати ухвалу Ужгородського міськрайонного суду від 12.12.2016 року щодо ОСОБА_3 та направити кримінальне провадження на новий розгляд до того ж суду в іншому складі. Твердження суду першої інстанції щодо невідповідності обвинувального акту щодо ОСОБА_3 вимогам ст. 291 КПК України вважає безпідставними та такими, що суперечать самому змісту обвинувального акту. Вказує на те, що в обвинувальному акті чітко зазначено пункти порушених обвинуваченим ОСОБА_7 дорожнього руху, всі суттєві обставини події, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті закону України про кримінальну відповідальність. На думку представника потерпілої та цивільного позивача твердження суду про те, що слідчий повинен був залучити як потерпілу власника автомобіля, оскільки їй заподіяно матеріальну шкоду суперечить вимогам закону. Так, чинний КПК України розмежовує поняття потерпілий та цивільний позивач, а тому, якщо матеріальна шкода не повязана з тілесними ушкодженнями, то така особа може бути залучена як цивільний позивач з моменту подання цивільного позову. Чинний КПК України не обмежує право особи подати цивільний позов лише під час досудового розслідування.

В запереченні на апеляційну скаргу обвинувачений ОСОБА_3 просить відхилити апеляційну скаргу прокурора та залишити ухвалу Ужгородського міськрайонного суду від 12.12.2016 року щодо нього без змін. На думку обвинуваченого повернення кримінального провадження на новий розгляд до суду першої інстанції унеможливить встановити справжню причину ДТП та особу винну в отриманні громадянкою ОСОБА_6 тілесних ушкоджень. Вказує на те, що досудовим слідством не надано правову оцінку діям водія автомобіля SUZUKI SX-4, державний знак НОМЕР_2. Вважає не зясованими ряд питань, які були залишені поза увагою досудового розслідування, що на думку ОСОБА_3 свідчить про неповноту досудового слідства та хибність обвинувального акту. Звертає увагу на національне законодавство та практику Європейського суду з прав людини, яке стосується вимог щодо формулювання обвинувачення та дотримання прав людини при висуненні конкретного обвинувачення.

Апеляційний суд, заслухавши доповідь судді, промову прокурора на підтримання поданої апеляційної скарги, представника потерпілої , цивільного позивача, які вважають ухвалу суду першої інстанції незаконною та необґрунтованою, доводи обвинуваченого , який просив залишити ухвалу суду першої інстанції без змін, перевіривши обвинувальний акт та додані до нього матеріали, обговоривши доводи суду першої інстанції та поданих апеляційних скарг, вважає, що апеляційні скарги прокурора та адвоката ОСОБА_5 підлягають задоволенню з таких підстав.

Так, згідно п.5 ч.2 ст. 291 КПК України обвинувальний акт має містити такі відомості: 1) найменування кримінального провадження та його реєстраційний номер; 2) анкетні відомості кожного обвинуваченого (прізвище, ім'я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство); 3) анкетні відомості кожного потерпілого (прізвище, ім'я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство); 4) прізвище, ім'я, по батькові та займана посада слідчого, прокурора; 5) виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення; 6) обставини, які обтяжують чи пом'якшують покарання; 7) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням; 8) розмір витрат на залучення експерта (у разі проведення експертизи під час досудового розслідування); 9) дату та місце його складення та затвердження.

З обвинувального акту щодо обвинуваченого ОСОБА_3 вбачається, що він міститьвиклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті закону України про кримінальну відповідальність, формулювання обвинувачення, в тому числі перелік та зміст пунктів ОСОБА_7 дорожнього руху, які на думку сторони обвинувачення порушив ОСОБА_3, наявність причинно-наслідкового зв'язку між діями обвинуваченого та завданими потерпілій ОСОБА_6 тілесними ушкодженнями та всі інші необхідні складові, які повинен містити обвинувальний акт.

Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги прокурора та представника потерпілої і цивільного позивача адвоката ОСОБА_5, які зазначили, що не залучення потерпілої ОСОБА_4 на стадії досудового розслідування і відсутність розміру завданої їй шкоди в обвинувальному акті не є підставою для повернення обвинувального акту прокурору в розумінні вимог ст.. 291 КПК України.

Так, обвинувальний акт у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_3 затверджено прокурором Ужгородської місцевої прокуратури 16.09.2016 року та в ньому вказано, що кримінальним правопорушенням завдано шкоду здоров'ю потерпілої ОСОБА_6, цивільний позов у ході досудового розслідування не заявлявся, що підтверджують матеріали провадження відповідно до яких потерпіла ОСОБА_6 та цивільний позивач ОСОБА_4 подали цивільний позов про відшкодування завданої їм шкоди безпосередньо до суду.

Адвокат ОСОБА_5 в апеляційній скарзі також зазначив, що ОСОБА_4 клопотання про залучення її як цивільного позивача та цивільний позов до вимог ст. 61 КПК України подала до суду.

Як вірно вказує в апеляційній скарзі адвокат ОСОБА_5 чинний КПК України розмежовує поняття потерпілий в кримінальному провадженні та цивільний позивач. Так, відповідно до ст. 61 КПК України цивільним позивачем у кримінальному провадженні є фізична особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, а також юридична особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової шкоди, та яка в порядку, встановленому цим Кодексом, пред'явила цивільний позов. ОСОБА_7 та обов'язки цивільного позивача виникають з моменту подання позовної заяви органу досудового розслідування або суду.

Відповідно до ч.1 ст. 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги адвоката, який вказав, що матеріальна шкода, завдана ОСОБА_4 не повязана з тілесними ушкодженнями, а тому вона може бути залучена, як цивільний позивач у кримінальному провадженні.

Таким чином, висновки суду першої інстанції щодо невідповідності обвинувального акту щодо ОСОБА_3 вимогам ст. 291 КПК України є передчасними та такими, що не відповідають чинному законодавству і не підтверджені матеріалами провадження.

Крім того, до обвинувального акта додається: 1) реєстр матеріалів досудового розслідування; 2) цивільний позов, якщо він був пред'явлений під час досудового розслідування; 3) розписка підозрюваного про отримання копії обвинувального акта, копії цивільного позову, якщо він був пред'явлений під час досудового розслідування, і реєстру матеріалів досудового розслідування (крім випадку, передбаченого частиною другою статті 2971 цього Кодексу); 4) розписка або інший документ, що підтверджує отримання цивільним відповідачем копії цивільного позову, якщо він був пред'явлений під час досудового розслідування не до підозрюваного; 5) довідка про юридичну особу, щодо якої здійснюється провадження, у якій зазначаються: найменування юридичної особи, її юридична адреса, розрахунковий рахунок, ідентифікаційний код, дата і місце державної реєстрації. Надання суду інших документів до початку судового розгляду забороняється.

Так, згідно ч. 2 ст. 109 КПК України реєстр матеріалів досудового розслідування повинен містити: 1) номер та найменування процесуальної дії, проведеної під час досудового розслідування, а також час її проведення; 2) реквізити процесуальних рішень, прийнятих під час досудового розслідування; 3) вид заходу забезпечення кримінального провадження, дату і строк його застосування. Жодних інших вимог щодо процесуальних дій, які повинен містити реєстр матеріалів досудового розслідування кримінальний процесуальний кодекс не містить.

За таких підстав, твердження суду першої інстанції про можливі виникнення труднощів при вирішенні питання про долю речових доказів у кримінальному провадженні колегія суддів вважає помилковими, оскільки на даній стадії провадження надання суду інших документів органом досудового розслідування законом не передбачено. Крім того доля речових доказів вирішується під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження, а тому на стадії підготовчого судового засідання такі докази не досліджуються та вимоги до реєстру матеріалів досудового розслідування не ставляться.

Відповідно до вимог кримінального процесуального закону , суд має право повернути обвинувальний акт, якщо він не відповідаєст.ст. 291, 292 КПК України, зокрема: якщо вінмістить положення, що суперечать одне одному; містить недопустиму натуралізацію опису злочину; не підписаний слідчим чи не затверджений прокурором; до нього не долучено передбачені законом додатки.

Оскільки обвинувальний акт щодо ОСОБА_3 вище наведених порушень не має, слідчим підписаний, прокурором затверджений у формі, яка відповідає вимогам ст. 291 КПК України та вимогам діловодства щодо змісту та форми містить підпис;до нього долучено всі необхідні передбачені законом додатки, то ухвала суду першої інстанції про його повернення прокурору є такою, що підлягає скасування, а матеріали провадження направленню на новий розгляд зі стадії підготовчого засідання.

Керуючись ст.ст. 404, 407 КПК України, апеляційний суд , -

п о с т а н о в и в:

апеляційні скарги прокурора Ужгородської місцевої прокуратури, представника потерпілої ОСОБА_6 та цивільного позивача ОСОБА_4 адвоката ОСОБА_5 - задовольнити.

Ухвалу Ужгородського міськрайонного суду від 12.12.2016 року про повернення прокурору обвинувального акту щодо ОСОБА_3 - скасувати, призначивши новий судовий розгляд кримінального провадження щодо ОСОБА_3 у суді першої інстанції зі стадії підготовчого провадження .

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і касаційному оскарженню не підлягає.

Судді: