Ухвала суду № 64893364, 10.02.2017, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 201/15760/16-ц

Провадження №2-з/201/42/2017

У Х В А Л А

ПРО ВІДМОВУ У ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПОЗОВУ

10 лютого 2017р. суддя Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська Ткаченко Н.В., розглянувши матеріали заяви представника позивача ОСОБА_1 ОСОБА_2 про вжиття заходів забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором позики,

ВСТАНОВИЛА:

09.11.2016р. в провадження Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором позики.

Ухвалою судді Ткаченко Н.В. від 23.12.2016р. було відкрито провадження по справі.

08.02.2017р. до суду надійшла заява представника позивача ОСОБА_2 ( діє на підставі договору про надання правової допомоги від 21.10.2016р. ) про вжиття заходів забезпечення позову, в обґрунтування якої представник позивача посилається на те, що відповідачі ухиляються від сплати заборгованості тривалий час та невжиття заходів забезпечення позову можу зробити неможливим виконання рішення суду. Просив накласти арешт на все рухоме та нерухоме майно, що належить відповідачам.

Ознайомившись із заявою представника позивача про вжиття заходів забезпечення позову, вважаю за можливе в її задоволені відмовити з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 151 ЦПК України, суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити, передбачені цим Кодексом, заходи забезпечення позову.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 152 ЦПК України, позов забезпечується накладенням арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб.

Відповідно до ч. 3 ст. 152 ЦПК України, види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Відповідно до роз'яснень п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006р. «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», єдиною підставою для забезпечення позову є відповідне клопотання у формі мотивованої заяви будь-якої з осіб, котрі беруть участь у справі, а п. 4 вказаної Постанови, передбачено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір і існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Відповідно до ч. 2 ст. 151 ЦПК України, у заяві про забезпечення позову повинно бути зазначено: 1) причини, у зв'язку з якими потрібно забезпечити позов; 2) вид забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; 3) інші відомості, потрібні для забезпечення позову.

Відповідно до п. 10, 11 розділу VIII Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства Юстиції України № 512/5 від 02.04.2012р., у редакції Наказу від 29.09.2016р. № 2832/5, після виявлення майна (коштів) боржника виконавець проводить опис та арешт цього майна (коштів), про що виносить постанову. Якщо опис і арешт майна (коштів) здійснюються на виконання рішення про забезпечення позову, виконавець передає арештоване майно на зберігання боржнику або його представнику.

Таким чином, враховуючи, що предметом розгляду даної цивільної справи є стягнення заборгованості, то накладення арешту на все рухоме та нерухоме майно може привести к порушенню прав відповідачів щодо користування та розпорядження належним їм на праві власності майном.

Крім того, заява про вжиття заходів забезпечення позову не містить найменування конкретного майна, а містить вимоги щодо невизначеного кола рухомого та нерухомого майна, що також в свою чергу може привести к порушенню прав відповідачів щодо користування та

розпорядження належним їм майном. Будь-яких заяв, щодо виявлення майна, яке належить на праві власності відповідачам, від представника позивача до суду також не надходило.

Також представник позивача не зазначив обґрунтування необхідності обрання саме такого виду забезпечення позову, як накладення арешту.

З огляду на вищевикладене та приймаючи до уваги, що представником позивача не надано доказів того, що невжиття даних заходів забезпечення позову зможе в подальшому утруднити або зробити неможливим виконання рішення та не зазначено обґрунтування необхідності обрання саме такого виду забезпечення позову,як накладення арешту, крім того не надано доказів того, яке саме майно належить на праві власності відповідачам, то вважаю за можливе в задоволені заяви представника позивача ОСОБА_1 ОСОБА_2 про вжиття заходів забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором позики відмовити.

На підставі вищевикладеного, керуючись п. 10, 11 розділу VIII Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства Юстиції України № 512/5 від 02.04.2012р., у редакції Наказу від 29.09.2016р. № 2832/5, ст.ст. 151, 152, 210, 293 ЦПК України, суд,

УХВАЛИЛА :

В задоволені заяви представника позивача ОСОБА_1 ОСОБА_2 про вжиття заходів забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором позики відмовити.

Ухвала може бути оскаржена протягом пяти днів шляхом подачі апеляційної скарги до апеляційного суду Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська.

Суддя: Н.В.Ткаченко