Ухвала суду № 64884666, 15.02.2017, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 463/3683/15-ц Головуючий у 1 інстанції: Головатий Р.Я.

Провадження № 22-ц/783/222/17 Доповідач в 2-й інстанції: Шумська Н. Л.

Категорія:25

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 лютого 2017 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Львівської області у складі:

головуючий суддя: Шумська Н.Л.

судді: Бойко С.М., Копняк С.М.

секретар Симець В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ТзОВ «Геліус», ТзОВ «Координата» на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 19 травня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Геліус», Товариства з обмеженою відповідальністю виробничого підприємства «Координата» про стягнення компенсації за невикористану відпустку та коштів за несвоєчасне повернення коштів, -

В С Т А Н О В И Л А:

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова 19 травня 2016 року позов задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Геліус на користь ОСОБА_2 60 676 грн. 87 коп. (шістдесят тисяч шістсот сімдесят шість гривень вісімдесят сім копійок), з яких: 20 763 грн. 21 коп. - компенсація за невикористані відпустки (вже за мінусом податків і зборів), 39 913 грн. 66 коп. - середній заробіток для виплати за час затримки виплати компенсації (вже за мінусом податків і зборів). Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю виробничого підприємства «Координата» на користь ОСОБА_2 15 385 грн. 23 коп. (п'ятнадцять тисяч триста вісімдесят п'ять гривень двадцять три копійки), з яких: 5 406 грн. 16 коп. - компенсація за невикористані відпустки (вже за мінусом податків і зборів), 9 979 грн. 07 коп. - середній заробіток для виплати за час затримки виплати компенсації (вже за мінусом податків і зборів). Вирішено питання стягнення судового збору.

Рішення суду оскаржили відповідачі - ТзОВ ВП «Координата» та ТзОВ «Геліус».

ТзОВ «Координат» та ТзОВ «Геліус» з рішенням не погоджуються, оскільки таке ухвалено з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального права, п.2, п.4 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженої постановою КМ України №100 від 08.02.1995 року. Висновки суду не відповідають обставинам та матеріалам справи. Суд першої інстанції не врахував, що ст. 117 КЗпП України застосовується у разі, якщо відсутній спір про розмір і якщо настав строк розрахунку, а тому суд помилково стягнув середній заробіток за час затримки, який визначено неправильно. Стягнення сум за період з дня звільнення суперечить ст.ст. 116, 117 КЗпП України, оскільки в цьому випадку строк розрахунку рахується з моменту пред'явлення вимоги про розрахунок. У день звільнення позивач не працював. У даній справі суд прийняв до уваги лише розрахунок позивача, який містить припущення. Суд не врахував розрахунків незалежного спеціаліста та визначені ним суми компенсації, які є значно меншими враховуючи дохід позивача у попередні роки. Позивач також неправильно визначив свій середньоденний заробіток і такий помилково використаний при компенсації відпустки. Просять рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким повністю відмовити в задоволенні позову ОСОБА_2 за безпідставністю.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів не знаходить підстав для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 з 05.02.1997р. прийнятий на посаду заступника директора ТзОВ «Геліус», 05.01.2004р. звільнений з вказаної посади в порядку переводу в ТзОВ ВП «Координата», 03.01.2011р. звільнений з роботи в порядку переводу в ТзОВ «Геліус», звідки звільнений 28.04.2015р. за власним бажанням (а.с.7).

В судовому засіданні сторонами визнано, що при звільненні позивача з ТзОВ «Геліус» компенсацію за невикористані дні відпустки йому виплачено не було. Крім цього, позивачу не виплачено також і компенсацію за невикористані дні відпустки у ТзОВ ВП «Координата», що підтверджується заявою позивача про виплату такої (а.с.8).

Згідно ч.1 ст. 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи.

Відповідно до ч.1 ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

Як вбачається з роз'яснень пленуму Верховного Суду України, наданих у п.23 Постанови від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» розглядаючи спори про виплату грошової компенсації за невикористану відпустку, необхідно виходити з того, що згідно зі ст. 83 КЗпП вона може бути стягнена на вимогу працівника за всі дні невикористаної ним основної й додаткової щорічної відпустки та додаткової відпустки для працівників, які мають дітей (ст. 182-1 КЗпП), тільки в разі звільнення його з роботи. Якщо працівник з не залежних від нього причин (не з його вини) не використав щорічну відпустку і за роки, що передували звільненню, суд на підставі ст.238 КЗпП має право стягнути грошову компенсацію за всі дні невикористаної відпустки.

Відповідно до ст.238 КЗпП України при розгляді трудових спорів у питаннях про грошові вимоги, крім вимог про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи (стаття 235), орган, який розглядає спір, має право винести рішення про виплату працівникові належних сум без обмеження будь-яким строком.

Згідно з роз'яснень Міністерства праці та соціальної політики України , наданих у Листі від 22.02.2008 р. N 33/13/116-08 «Щодо виплати компенсації за невикористані дні щорічної відпустки», якщо працівник з якихось причин не скористався своїм правом на щорічну відпустку за кілька попередніх років (у т. ч. і за 2, 3, 4 чи більше років), він має право використати їх, а в разі звільнення, незалежно від підстав, йому має бути виплачено компенсацію за всі невикористані дні щорічних відпусток, визначених пунктом 1 частини першої ст.. 4 Закону України «Про відпустки». Законодавством не передбачено терміну давності, після якого працівник втрачає право на щорічні відпустки, воно не містить заборони надавати щорічні відпустки у разі їх невикористання.

Аналіз зазначених норм права свідчить про те, що скільки б працівник не працював, він має право на грошову компенсацію за дні невикористаної відпустки.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено при розгляді справи в апеляційній інстанції, позивач має невикористані відпустки за період роботи 2007- 2014 роки у відповідачів: в ТзОВ «Геліус» становить 169 днів, а в ТзОВ ВП «Координата» - 176 днів (а.с.199-200).

Таким чином, загальна сума компенсації за невикористану відпустку в ТзОВ «Геліус» становить 25706 грн. 59 коп. (4500 грн. х12 місяців/355днів х169днів), без урахування стягнення обов»язкових платежів. Оскільки з вказаної суми підлягає сплаті 1,5% військового збору та 18% податку на доходи, то сума виплати компенсації за невикористану відпустку (вже за мінусом податків і зборів) становить 20763 грн. 21 коп. (а.с.201).

Загальна сума компенсації за невикористану відпустку в ТзОВ ВП «Координата» становить 6693 грн. 28 коп. (1125грн.*12 місяців/355днів*176днів). Оскільки з вказаної суми підлягає сплаті 1,5% військового збору та 18% податку на доходи, то сума виплати компенсації за невикористану відпустку (вже за мінусом податків і зборів) стороною позивача розрахована правильно і становить 5406 грн. 16 коп. (а.с.202).

Враховуючи зазначені вище обставини колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального права, та дійшов правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача.

Відповідно до ч.1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Із наявного та не спростованого відповідачем розрахунку загальна сума середнього заробітку за час затримки виплати позивачу ТОВ «Геліус» компенсації за невикористану відпустку за період з 06.06.2015р. по 20.04.2016р. становить 48675 грн. 20 коп. (320днів х152,11грн.) без урахування обов'язкових стягнень. Оскільки з вказаної суми підлягає сплаті 18% податку на доходи, то сума середнього заробітку за затримку виплати позивачу компенсації за невикористану відпустку, що підлягає виплаті позивачу (вже за мінусом податків і зборів) становить 39913 грн. 66 коп. Загальна сума середнього заробітку за час затримки виплати позивачу ТзОВ ВП «Координата» компенсації за невикористану відпустку за період з 06.06.2015р. по 20.04.2016р. становить 12169 грн. 60 коп. (320днів х 38,03грн.). Оскільки з вказаної суми підлягає сплаті 18% податку на доходи, то сума середнього заробітку за затримку виплати позивачу компенсації за невикористану відпустку, що підлягає виплаті позивачу (вже за мінусом податків і зборів) становить 9979 грн. 07 коп. (а.с.202).

Наведений розрахунок здійснений відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995р. №100, й відповідачем не спростований.

Згідно роз'яснення п. 20 Постанови пленуму Верховного суду України від 24.12.1999 р. №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», яким роз'яснено, що у разі не проведення розрахунку у зв'язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. Оскільки. судом позовні вимоги ОСОБА_2 про виплату компенсації за невикористані дні відпустки задоволені в повному обсязі, а тому (на підставі ч.2.ст. 117 КЗпП України) судом першої інстанції правомірно вирішено спір про розмір відповідальності передбаченої ст. 117 КЗпП України.

Суд першої інстанції повно та всебічно з'ясував обставини справи, зібраним по справі доказам дав належну оцінку та й прийшов до правильного висновку про те, що в судовому засіданні достовірно встановлено невиплату звільненому працівникові- Гевчуку І.П. з вини відповідачів належних йому сум у строки, встановлені в ст.. 116 КЗпП України, а тому суд обґрунтовано стягнув з відповідачів на користь позивача середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, задовольнивши позов.

Заперечуючи позов, відповідачі разом з тим не надали належних та допустимих доказів в підтвердження виконання ними вимог статей 116, 117 КЗпП України при звільненні позивача.

Наданий стороною відповідачів розрахунок зроблений у супереч Постанови КМУ №100, оскільки до розрахунку необґрунтовано включено увесь період роботи позивача з 2007року, що не ґрунтується на законі та не відповідає встановленій судові практиці.

Постановлене судом рішення відповідає вимогам матеріального та процесуального права і не може бути скасоване з підстав, що наведені в апеляційній скарзі.

Будь яких інших належних та допустимих доказів для спростування рішення суду першої інстанції, передбачених статтями 57, 58, 59 ЦПК України, які б мали доказове значення та заслуговували на увагу, чи порушень норм процесуального права, які можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, відповідно до ч. 3 ст. 309 ЦПК України, апелянтом не представлено.

Оскільки позовні вимоги позивача про виплату компенсації за невикористані дні відпустки задоволені в повному обсязі, тому спір про розмір належних до виплати позивачу сум, не є підставою для звільнення відповідача від виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, а відтак колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції такими, що відповідають обставинам справи, а норми матеріального права застосовані судом відповідають змісту правовідносин, що виникли між сторонами.

Таким чином колегія суддів прийшла до висновку про законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення і відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, визначає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.303, п.1 ч.1 ст. 307, 308, п.1 ч. 1 ст. 314 ,315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Геліус», Товариства з обмеженою відповідальністю виробничого підприємства «Координата» - відхилити.

Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 19 травня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 20 днів безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуючий суддя

Судді: