Рішення № 64871117, 21.02.2017, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 213/169/15-ц 22-ц/774/363/К/17

Справа 213/ 169/15-ц Головуючий в 1-й інстанції

Провадження № 22-ц/774/363/К/17 суддя Мазуренко В.В.

Категорія № 34 (ІІІ) Суддя-доповідач ОСОБА_1

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕ М УКРАЇНИ

21 лютого 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді: Бондар Я.М.,

суддів: Зубакової В.П., Митрофанової Л.В.

секретар: Чубіна А.В.

за участю: позивача - ОСОБА_2,

його представника ОСОБА_3,

відповідача ОСОБА_4,

третьої особи - ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кривому Розі апеляційні скарги позивача ОСОБА_2 та відповідача ОСОБА_4 на рішення Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу від 22 листопада 2016 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, треті особи - ОСОБА_6, Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Український страховий стандарт", Приватне акціонерне товариство "Європейський страховий союз", про відшкодування завданої шкоди, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,

В С Т А Н О В И Л А:

У січні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зазначеним позовом.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася 28.08.2014р. було пошкоджено належний йому на праві власності транспортний засіб Geely emgrand 7 АЕ2694НМ. Постановою Інгулецького районного суду у скоєному ДТП визнано винним ОСОБА_6, який під час скоєння ДТП перебував у трудових відносинах із ФОП ОСОБА_4 та працював водієм на маршруті.

Позивач звернувся до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Український страховий стандарт" ( надалі - ПАТ «СК «УСС»)та отримав страхову виплату у розмірі 22249,36грн., за які здійснено частковий ремонт пошкодженого автомобіля. Після значного проміжку часу, та зміни цін на запасі деталі, проведеною 18 серпня 2016 року судовою експертизою встановлено вартість додаткових витрат які необхідні для відновлюваного ремонту автомобіля складають 31570,87грн. , які позивач просить суд стягнути з відповідача, як власника та роботодавця, а також моральну шкоду у розмірі 25000 грн.

Рішенням Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу від 22 листопада 2016 року позов задоволено частково. Стягнуто з ФОП ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 31570,87 грн. в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, 3000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 328,53 грн., та 700 грн. витрати за проведену судову авто товарознавчу експертизу.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_4, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушенням норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову ОСОБА_2 в задоволенні позовних вимог.

Зокрема вважає, що судом не взято до уваги, що судовим експертом визначено вартість матеріального збитку спричиненого позивачу в результаті ДТП у розмірі 26830,44 грн., та виплачено страховою компанією 22249,36 грн.

Судом взято до уваги рахунок фактуру від 27.11.2014 року АІС на суму 34141,34 грн., який не має доказів його оплати. А також висновки суду ґрунтуються на товарознавчій експертизі від 18.08.2016 року, яка визначила вартість додаткових витрат які необхідно вчинити для відновлення попереднього стану автомобіля 31570,87 грн., не врахувавши, що позивачем вже проведено ремонтні роботи та не визначившись із вартістю спричиненого збитку власнику авто. На думку відповідача, висновки суду ґрунтуються на припущеннях, оскілки позивачем не доведено обсяг фактичних витрат.

Судом першої інстанції не враховано, що цивільна правова відповідальність особи, що керувала транспортним засобом Икарус ОСОБА_6 була застрахована. Про настання ДТП було повідомлено страховика, проте позивач не звернувся до страхової компанії для отримання страхового відшкодування.

Суд у мотивувальній частині при визначені розміру моральної шкоди безпідставно послався на наявність відносно відповідача кримінального провадження, як підставу для стягнення маральної шкоди, оскільки відповідач ніколи до кримінальної відповідальності не притягувався.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції скасувати, в частині визначеного судом першої інстанції розміру моральної шкоди та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі та стягнути в рахунок компенсації 25000 грн. Зокрема вважає, що судом не враховано тяжкість спричинених страждань пошкодженням автомобіля та вимушених змін у його житті.

Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційних скарг, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_4 підлягає частковому задоволенню, а скарга ОСОБА_2 - відхиленню з наступних підстав.

Судом встановлено, та не заперечується сторонами, що автомобіль НОМЕР_1 зареєстрований та належить на праві власності ОСОБА_2 (а.с.4 том 1).

Автобус Ікарус АЕ5857СМ зареєстрований та належить відповідачу ОСОБА_4 Під час скоєння ДТП водій ОСОБА_6 керував автобусом, так як з 28.05.2013р. перебував у трудових відносинах із ФОП ОСОБА_4, що підтверджується записом трудової книжки та трудовим договором (а.с.99-101,231,213 т1).

Постановою Інгулецького районного суду від 26.09.2014р ОСОБА_6 був визнаний винним у вчиненні ДТП, яка мала місце 28.08.2014р. об 18:20 год. по вул. Світлогорська у м. Кривому Розі, в результаті якої автомобіль НОМЕР_2. Отримав механічні пошкодження (а.с.97-98 том 1).

Відповідно до ст.61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Звертаючись до суду із вимогами про стягнення шкоди спричиненої ДТП, ОСОБА_2 посилався, що винними діями ОСОБА_6, йому завдано матеріальну та моральну шкоду пошкодженням транспортного засобу, яку просив суд стягнути із роботодавця ФОП ОСОБА_4, як власника транспортного засобу.

Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем доведено позовні вимоги, стягнув із ФОП ОСОБА_4, як власника автобуса та роботодавця, різницю між виплаченим страховим відшкодуванням та вартість додаткових витрат, які необхідно здійснити для відновлення попереднього стану авто та моральну шкоду.

Однак, колегія суддів не може повністю погодитися із висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

За вимогами ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності на підставі закону, ;що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд зобовязаний зясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обовязково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Проте суд першої інстанції не з'ясував у повній мірі всі обставини, які мають значення для справи, та не виконав усі вимоги цивільного судочинства, у зв'язку із чим рішення в даній справі неможна повністю визнати законним і обґрунтованим.

Відповідно до вимог ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Перед судом першої інстанції інших вимог, ніж ті що заявлені позивачем, з урахуванням уточнень, не заявлялось.

Апеляційний суд у відповідності до вимог ст.303 ЦПК України перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Між сторонами виникли правовідносини з відшкодування шкоди джерелом підвищеної небезпеки під час виконання трудових (службових) обовязків.

Відповідно до ст. 24 КЗпП України трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично допущено до роботи.

Частиною 1 ст. 1172 ЦК України передбачено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про обовязок ФОП ОСОБА_4 сплатити майнову та моральну шкоду завдану позивачу їх працівником ОСОБА_6 під час виконання трудових обовязків водія та винного у скоєному ДТП.

Колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги відповідача в частині відсутності правових підстав для стягнення з нього збитків, спричинених водієм цивільна-правова відповідальність якого була застрахована, такими, що не відповідають діючому законодавству.

За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (ч. 2 ст. 1187 ЦК України).

Разом із тим правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов'язок.

Так, відповідно до ст. 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

До сфери обов'язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України від 01 липня 2004 року № 1961-IV «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі Закон № 1961-IV).

За змістом Закону № 1961-IV (статті 9, 2231, 35, 36) настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов'язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування. ОСОБА_6 відшкодування повинно відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

Як передбачено ст. 1194 ЦК України, в разі, якщо страхової виплати (страхового відшкодування) недостатньо для повного відшкодування шкоди, завданої особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, ця особа зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

З огляду на наведене сторонами договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння ДТП за участю забезпеченого транспортного засобу.

Завдання потерпілому шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, внаслідок ДТП породжує деліктне зобов'язання, в якому праву потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується відповідний обов'язок боржника (особи, яка завдала шкоди). Водночас така ДТП слугує підставою для виникнення договірного зобов'язання згідно з договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника в договірному зобов'язанні ним є страховик.

Разом із тим зазначені зобов'язання не виключають одне одного. Деліктне зобов'язання первинне, основне зобов'язання, в якому діє загальний принцип відшкодування шкоди в повному обсязі, підставою його виникнення є завдання шкоди. Натомість страхове відшкодування виплата, яка здійснюється страховиком відповідно до умов договору, виключно в межах страхової суми та в разі, якщо подія, в результаті якої завдана шкода, буде кваліфікована як страховий випадок. Одержання потерпілим страхового відшкодування за договором не обов'язково припиняє деліктне зобов'язання, оскільки страхового відшкодування може бути недостатньо для повного покриття шкоди, й особа, яка завдала шкоди, залишається зобов'язаною. При цьому потерпілий стороною договору страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів не є, але наділяється правами за договором: на його, третьої особи, користь страховик зобов'язаний виконати обов'язок зі здійснення страхового відшкодування.

Особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд (ч. 1 ст. 12 ЦК України). Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї (ч. 2 ст. 14 ЦК України).

Відповідно до ст. 511 ЦК України зобов'язання не створює обов'язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.

З огляду на наведене право потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоди, є абсолютним і не може бути припинене чи обмежене договором, стороною якого потерпілий не був, хоч цей договір і укладений на користь третіх осіб. Закон надає потерпілому право одержати страхове відшкодування, але не зобов'язує одержувати його. При цьому відмова потерпілого від права на одержання страхового відшкодування за договором не припиняє його права на відшкодування шкоди в деліктному зобов'язанні.

Таким чином, потерпілому як кредитору належить право вимоги в обох видах зобов'язань деліктному та договірному. Він вільно, на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування цієї шкоди або шляхом звернення до страховика, у якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільну відповідальність, із вимогою про виплату страхового відшкодування, або шляхом звернення до страховика та в подальшому до особи, яка завдала шкоди, за наявності передбачених ст. 1194 ЦК України підстав.

Потерпілий вправі відмовитися від свого права вимоги до страховика та одержати повне відшкодування шкоди від особи, яка її завдала, в рамках деліктного зобов'язання не залежно від того, чи застрахована цивільно-правова відповідальність особи, яка завдала шкоди. В такому випадку особа, яка завдала шкоди і цивільно-правова відповідальність якої застрахована, після задоволення вимоги потерпілого не позбавлена права захистити свій майновий інтерес за договором страхування та звернутися до свого страховика за договором із відповідною вимогою про відшкодування коштів, виплачених потерпілому, в розмірах та обсязі згідно з обов'язками страховика як сторони договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Якщо потерпілий звернувся до страховика і одержав страхове відшкодування в розмірі, який у повному обсязі відшкодовує завдану шкоду, деліктне зобов'язання між потерпілим і особою, яка завдала шкоди, припиняється згідно зі ст. 599 ЦК України виконанням, проведеним належним чином.

Якщо потерпілий звернувся до страховика і одержав страхове відшкодування, але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов'язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов'язку згідно зі ст. 1194 ЦК України відшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від страховика.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України, прийнятій за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення в порядку глави 3 розділу V ЦПК України у справі № 6-2808цс15 від 20 січня 2016 року та відповідно до ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України має враховуватись іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм.

Із матеріалів справи вбачається, що позивач звернулися до суду з позовом до ОСОБА_4, як роботодавця винної у ДТП особи, й просив на підставі ст. ст. 1166, 1167,1172 ЦК України стягнути з нього шкоду, заподіяну його працівником внаслідок ДТП.

Вирішуючи спір по суті та ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що оскільки з вини працівника ФОП ОСОБА_4 - ОСОБА_6 заподіяно шкоду, то саме работодавець має нести відповідальність з її відшкодування, навіть при наявності полісу обовязкового страхування цивільно- праової відповідальності.

Однак, колегія суддів не погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування шкоди, спричиненої власнику пошкодженого транспортного засобу.

Згідно висновку експертного авто товарознавчого дослідження №д14/09/14 від 08.09.2014р. вартість матеріальної шкоди, нанесеного власнику автомобіля НОМЕР_3 складає 26830,44 грн. (а.с.55-82 т1, а.с. 136-145 том 2).

Згідно даного висновку, ПАТ СК Український страховий стандарт, 09 січня 2015р. Прийняло рішення про виплату страхового відшкодування власнику пошкодженого транспортного засобу джиллі АЕ2694НМ у розмірі 22249,36 грн. згідно акту№4040 від 05.01.2015р. та договору страхування №0111-0404-0 від 18.02.2014р. (а.с.83 том 1).

Отже, враховуючи загальну вартість спричиненої позивачу шкоди визначеної експертним дослідженням у розмірі 26830,44 грн. та виплаченим страховим відшкодуванням у розмірі 22249,36 грн. з відповідача підлягає стягненню шкода не покрита страховим відшкодуванням у розмірі 4581,08 грн.

Колегія суддів звертає увагу на доводи апеляційної скарги відповідача, та погоджується із ними, стосовно недоцільності використання для розрахунку спричинених збитків висновок вартості майна №021/МУ-16 від 18.08.2016 року.

Як видно із зазначеного вище висновку, в ньому досліджено лише вартість відновлюваного ремонту, яку визначено як вартість додаткових витрат, які необхідно здійснити для відновлення пошкодженого транспортного засобу станом на 07 липня 2016 року у розмірі 31570,87 грн. Однак, не враховано, що пошкоджений транспортний засіб частково було відремонтовано. Матеріали справи містять відомості про сплату страховою компанією 22249,36 грн. на ремонт пошкодженого транспортного засобу, дані кошти повинні буди витрачені на ремонт, однак у наданому висновку відсутні дослідження у якому розмірі та обсязі, на час проведення розрахунку, вже здійснений відновлюваний ремонт із урахуванням отриманих пошкоджень при ДТП.

Не встановлений розмір витрат вже проведених на відновлюваний ремонт за цінами станом на 07 липня 2016 року, що унеможливлює суду здійснити розрахунок пропорційності частки, яку необхідно компенсувати власнику транспортного засобу, із урахуванням виплаченого страхового відшкодування. Оскільки позивач заявив клопотання компенсації шкоди, спричиненої ДТП із урахуванням збільшення вартості запасних частин, з огляду на девальвацію гривні, проте не навів розрахунку та не взяв до уваги, що виплата страхового відшкодування у розмірі 22249,36 грн., була сплачена протягом чотирьох місяців із дати визначення розміру спричиненої шкоди, у розмірі 22249,36 грн. який становив більше ніж 80% загального розміру спричиненої шкоди. Позивачем не доведено в якому обсязі проведено ремонтні роботи і чому залишкові витрати становлять 31570,87 грн., що перевищує розмір загальних збитків.

Як передбачено ст. 1194 ЦК України, в разі, якщо страхової виплати (страхового відшкодування) недостатньо для повного відшкодування шкоди, завданої особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, ця особа зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що визначений судом розмір компенсації матеріальної шкоди, який не покритий страховим відшкодуванням визначений без повного урахування матеріалів справи.

Враховуючи загальну вартість спричиненої позивачу шкоди визначеної експертним дослідженням у розмірі 26830,44 грн. та виплаченим страховим відшкодуванням у розмірі 22249,36 грн. з відповідача підлягає стягненню шкода не покрита страховим відшкодуванням у розмірі 4581,08 грн.

Колегія суддів вважає, що доводи апеляційних скарг в частині визначеного судом першої інстанції розміру компенсації ОСОБА_2 моральної шкоди, спричиненої пошкодженням його транспортного засобу в ДТП, задоволенню не підлягають.

Відповідно до положень п. 22.3 ст. 22 Закону України «Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» потерпілому відшкодовується моральна шкода, передбачена пунктами 1, 2 ч. 2 ст. 23 ЦК України.

За правилами ч. 1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Відповідно до п.п. 1, 2 ч. 2 зазначеної норми моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких особа зазнала у звязку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоровя; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у звязку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сімї чи близьких родичів.

Згідно з ч. 3 ст. 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Розмір моральної шкоди визначений судом першої інстанції з урахуванням розяснень п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995р., з подальшими змінами, Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, відповідно до якого, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин.

Зокрема, судом першої інстанції враховано характер і тривалість страждань позивача у звязку із пошкодженням його майна, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, адже через чотири місяці частково на 80 % було компенсовано спричинену в ДТП шкоду страхової компанією. Колегія суддів вважає, визначений судом першої інстанції розмір компенсації моральної шкоди у розмірі 3000 грн. законним, обґрунтованим, справедливим, визначений на всебічному дослідженні матеріалів справи та поясненнях учасників процесу.

Колегія суддів вважає помилковими посилання суду першої інстанції на наявність вироку у відношенні відповідача, як підставу для стягнення з нього моральної шкоди, на користь позивача, оскільки матеріали справи не містять даних про притягнення відповідача до кримінальної відповідальності. Однак, дане посилання не призвело до порушення, що стало би підставою для скасування рішення суду в частині визначеного розміру моральної шкоди.

З урахуванням вищевикладеного, аналізуючи у сукупності наявні у справі докази, колегія суддів вважає, що рішення суду в частині визначеного судом першої інстанції розміру компенсації матеріальної шкоди підлягає зменшенню з 31570,87 грн. до 4581,08 грн., тому рішення суду в цій частині підлягає зміні відповідно до п.п.1,3. ч.1 ст.309ЦПК України,

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 314-316 ЦПК України колегія суддів,

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_2 відхилити.

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_4 задовольнити частково.

Змінити рішення Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу від 22 листопада 2016 року в частині стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 шкоди завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди зменшивши розмір матеріальної шкоди з 31570,87 грн. до 4581,08 грн.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий: Я.М. Бондар

Судді: В.П. Зубакова

ОСОБА_7