Ухвала суду № 64864145, 21.02.2017, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №473/3642/16-ц 21.02.2017 21.02.2017

Провадження №22-ц/784/561/17

Справа 473/3642/16-ц

Провадження 22-ц/784/561/17 Головуючий першої інстанції: Ротар М.М.

Категорія 54 Суддя-доповідач апеляційного суду: Базовкіна Т.М.

У Х В А Л А

Іменем України

21 лютого 2017 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого: Базовкіної Т.М..,

суддів: Кушнірової Т.Б.,

Яворської Ж.М.,

із секретарем судового засідання: Богуславською О.М.

за участі: представника відповідача - Ярошенко І.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою

Публічного акціонерного товариства «Миколаївобленерго»

на рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 13 січня 2017 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Миколаївобленерго» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

у с т а н о в и л а :

07 грудня 2016 р. ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Миколаївобленерго» (далі - ПАТ «Миколаївобленерго») про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позову зазначав, що з 01 листопада 2011 р. працював на посаді електромонтера з випробувань та вимірювань ІІІ групи кваліфікації групи випробувань та вимірювань філії Вознесенського району Північного округу ПАТ «Миколаївобленерго».

14 вересня 2016 р. позивач був призваний на військову службу за контрактом до Збройних Сил України строком до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію зі збереженням робочого місця (посади) та середнього заробітку, надавши до відділу кадрів та відділу мобілізаційної роботи ПАТ «Миколаївобленерго» відповідні документи.

Однак, наказом №1564-к від 04 листопада 2016 р. позивача було звільнено з займаної посади з 28 вересня 2016 р. згідно п.3 ст.36 КзпП України - у зв`язку із призовом або вступом працівника на військову службу. Підставою для винесення такого наказу відповідач зазначив Указ Президента України від 26 вересня 2016 р. №411/2016 «Про звільнення в запас військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, призваних під час третьої черги часткової мобілізації відповідно до Указу Президента України від 14 січня 2015 р. №15 та п.3 ст.23 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Посилаючись на те, що вказаний Указ Президента України передбачає звільнення в запас військовослужбовців, призваних на військову службу протягом 2015 р. згідно з Указом Президента України від 14 січня 2015 р. №15 «Про часткову мобілізацію», а тому до позивача він застосованим бути не може, позивач вважає, що його було звільнено без законних на те підстав, в порушення ч. 3 ст. 119 КЗпП України, позивач просить визнати неправомірним та скасувати наказ ПАТ «Миколаївобленерго» №1564-к від 04 листопада 2016 р. про припинення трудового договору (контракту) про звільнення з 28 вересня 2016 р. за п.3 ст. 36 КЗпП України, поновити його на роботі та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 28 вересня 2016 р. по день поновлення на роботі.

Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 13 січня 2017 р. позов задоволено.

Постановлено визнати незаконним наказ № 1564-к від 04 листопада 2016 р. генерального директора ПАТ «Миколаївобленерго» про звільнення ОСОБА_4 з посади електромонтера з випробувань та вимірювань ІІІ групи кваліфікації групи випробувань та вимірювань філії Вознесенського району Північного округу ПАТ «Миколаївобленерго».

Поновлено ОСОБА_4 на посаді електромонтера з випробувань та вимірювань ІІІ групи кваліфікації групи випробувань та вимірювань філії Вознесенського району Північного округу ПАТ «Миколаївобленерго з 28 вересня 2016 р.

Стягнуто з ПАТ «Миколаївобленерго» на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу без відрахування податків та платежів за період з 28 вересня 2016 р. по 13 січня 2016 р. у розмірі 19 235 грн. 25 коп.

Стягнуто з ПАТ «Миколаївобленерго» на користь ОСОБА_4 судові витрати по оплаті правової допомоги в розмірі 3000 грн.

Стягнуто з ПАТ «Миколаївобленерго» на користь держави судовий збір у розмірі 1 600 грн.

В апеляційній скарзі ПАТ «Миколаївобленерго», посилаючись на порушення судом норм матеріального права, неправильне встановлення обставин, які мають значення по справі, просило рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника відповідача, перевіривши правильність рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із таких підстав.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, з 01 листопада 2011 р. ОСОБА_4 був прийнятий на роботу згідно наказу № 2419-к від 01 листопада 2011 р. на посаду електромонтера з випробувань та вимірювань ІІІ групи кваліфікації групи випробувань та вимірювань філії Вознесенського району Північного округу ПАТ «Миколаївобленерго».

18 серпня 2016 р. позивач уклав контракт на проходження військової служби у Збройних Силах України на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію (а.с.19-20).

Наказом № 1564-к від 04 листопада 2016 р. припинено трудовий договір (контракт) з ОСОБА_4 та звільнено останнього з роботи на підставі Указу Президента України від 26 вересня 2016 р. №411/2016 р., п.3 ст.23 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 р. №2232-ХІІ (а.с.18).

З наказом ОСОБА_4 був ознайомлений 08 листопада 2016 р.

Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги виходив з того, що позивач уклав контракт під час дії кризової ситуації, що загрожує національній безпеці України, а особливий період не скасовано, а тому відсутні підстави для його звільнення.

Колегія суддів погоджується з таким висновком виходячи з такого.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 119 КЗпП України (у редакції, чинній на час укладення контракту позивачем) за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, в яких вони працювали на час призову.

Із змісту цієї норми вбачається, що для вирішення питання про наявність у працівника права на гарантії, передбачені нею, мають значення види військової служби, її підстави, терміни дії особливого стану, початку та завершення мобілізації, демобілізації та наявності кризової ситуації, що загрожує національній безпеці.

Визначення засад оборони України та підготовки держави до оборони, порядок та підстави призову на військову службу, умови її проходження, правове регулювання соціального і правового статусу військовослужбовців визначаються Законами України «Про оборону України» від 06 грудгя 1991 р. № 1932-XII ( далі Закон № 1932-XII ), «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 р. № 3543-XII ( далі - Закон № 3543-XII), «Про військовий обов'язок та військову службу», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Указами Президента України та іншими підзаконними актами.

Статтею другою Закону № 1932-XII встановлено, що оборона України базується на готовності та здатності органів державної влади, усіх ланок воєнної організації України, органів місцевого самоврядування, єдиної системи цивільного захисту, національної економіки до переведення, при необхідності, з мирного на воєнний стан та відсічі збройній агресії, ліквідації збройного конфлікту, а також готовності населення і території держави до оборони.

Статтею третьою цього Закону передбачено, що підготовка держави до оборони в мирний час включає, зокрема, забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів підготовленими кадрами, озброєнням, військовою та іншою технікою, продовольством, речовим майном, іншими матеріальними та фінансовими ресурсами; розвиток військово-технічного співробітництва з іншими державами з метою забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів озброєнням, військовою технікою і майном, які не виробляються в Україні; підготовку національної економіки, території, органів державної влади, органів військового управління, органів місцевого самоврядування, а також населення до дій в особливий період.

Статтею першою Закону N 3543-XII дано визначення особливого періоду, мобілізації та демобілізації.

Зокрема визначено, що особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Із змісту цього визначення та аналогічного змісту визначення, наведеного у статті першій Закону № 1932-XII, вбачається, що вони дають чітке визначення початку перебігу особливого періоду, але не встановлюють його закінчення.

І за таких обставин висновок про закінчення особливого періоду слід формувати з урахуванням юридичних визначень про мобілізацію, демобілізацію та змісту указів Президента України, який за ст. 5 Конституції України та відповідно до норм наведених Законів, наділений повноваженнями щодо оголошення цих станів та стану воєнного часу.

Крім того, мають бути враховані рішення, які приймаються у таких випадках Радою Національної безпеки та оборони України, яка відповідно до ст. 7 Закону № 1932-XII, наділена повноваженнями з координації та контролю органів виконавчої влади з питань оборони в умовах воєнного або надзвичайного стану та при виникненні кризових ситуацій, що загрожують національній безпеці України.

Зокрема, Рада національної безпеки згідно зі ст. 3 Закону України «Про Раду Національної безпеки і оборони України» від 05.03.1998 р. № 183/98- ВР (далі - Закон № 183/98-ВР) вносить пропозиції Президентові України щодо реалізації засад внутрішньої і зовнішньої політики у сфері національної безпеки і оборони; виконує функції координації та здійснення контролю за діяльністю органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони в умовах воєнного або надзвичайного стану та при виникненні кризових ситуацій, що загрожують національній безпеці України, а також, у відповідності до ст.4 цього Закону, приймає рішення щодо невідкладних заходів із розв'язання кризових ситуацій, що загрожують національній безпеці України.

Зазначені рішення згідно зі ст.10 Закону № 183/98-ВР вводяться в дію Указами Президента України та є обов'язковими до виконання.

Так, мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу.

Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Тобто, особливий період закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу.

Закон «Про військовий обов'язок та військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Статтею першою цього Закону передбачено, що змістом військового обов'язку є захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України. Військовий обов'язок є конституційним обов'язком, який включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Згідно зі ст. 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Проходження військової служби здійснюється громадянами України у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом .

Статтею 19 Закону № 2232-XII встановлені загальні умови укладення контракту на проходження військової служби, як військовослужбовцями чоловічої так і жіночої статі з додержанням умов, передбачених статтею 20 цього Закону.

Відподвіно до ст. 20 цього Закону на військову службу за контрактом приймаються громадяни, які пройшли професійно-психологічний відбір і відповідають установленим вимогам проходження військової служби.

Цією ж нормою встановлено, що особи рядового складу, які проходять строкову військову службу або військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, громадяни призовного віку, які мають вищу, професійно-технічну, повну або базову загальну середню освіту, військовозобов'язані, резервісти, які не мають військових звань сержантського, старшинського і офіцерського складу, та жінки з відповідною освітою віком від 18 до 40 років приймаються на військову службу за контрактом осіб рядового складу.

З матеріалів справи вбачається, що 18 серпня 2016 р. позивач уклав контракт на проходження військової служби у Збройних Силах України на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію.

Указом виконуючого обов'язки Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію», який затверджено Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17 березня 2014 р. прийняте в межах конституційних повноважень рішення про часткову мобілізацію військовослужбовців строком на 45 діб.

Таким чином, з дня публікації Указу, тобто з 18 грудня 2014 р. почався особливий період, рішень про закінчення якого на час розгляду справи Президент не приймав.

Навпаки, Указами Президента від 06 травня 2014 р., від 21 липня 2014 р. та від 14 січня 2015 р. оголошувалася часткова мобілізація військовослужбовців в декілька черг, які були в подальшому звільнені в запас.

Останнє рішення про звільнення в запас військовослужбовців, які були призвані на час мобілізації на особливий період під час третьої черги часткової мобілізації, було прийняте Указом Президента України № 441/2016 від 26 вересня 2016 р.

Рішень про демобілізацію усіх призваних військовослужбовців та переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу після видачі цих Указів Президент не приймав.

Крім того, на час укладення контракту набрало чинності рішення Ради Національної безпеки та оборони України «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету та територіальної цілісності України», введене в дію Указом Президента України № 189/2014 від 02 березня 2014 р., яким констатовано виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України та вимагає необхідності вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи.

Таким чином, на час укладення контракту позивачем існувала кризова ситуація, що загрожує національній безпеці України, а невідкладні заходи, запроваджені рішенням Ради національної безпеки та оборони України, щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету та територіальної цілісності України вимагали, крім іншого, проведення часткової мобілізації, з початком якої, настав особливий період діяльності усіх інституцій України, який не закінчився на час розгляду судового спору.

Оскільки саме з цим періодом та наявністю кризової ситуації частиною третьою ст. 119 КЗпП України пов'язане право позивача на збереження за ним на час дії контракту місця роботи та посади у ПАТ «Миколаївобленерго», то у позивача не було підстав для припинення з працівником трудового договору за п. 3 ст. 36 КЗпП України та ще й з посиланням положення Указу Президента №411/2016 від 26 вересня 2016 р.

Враховуючи вищевикладене, доводи апеляційної скарги про те, що на час укладання контракту особливий період закінчився, а в країні відсутня кризова ситуація, що загрожує національній безпеці, не заслуговують на увагу.

За такого суд першої інстанції обгрунтовано виходив з того, що звільнення ОСОБА_4 відбулось із порушенням вимог трудового законодавства, а тому його трудові права підлягають захисту шляхом поновлення на роботі на займаній посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у відповідності до вимог ст. 235 КЗпП України.

Посилання в апеляційній скарзі на недоведеність факту порушення конституційних прав позивача, а відтак і відсутність підстав для поновлення його на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, з врахуванням обставин даної справи, є необґрунтованими, оскільки проведене з порушенням вимог чинного законоавдства звільнення позивча посади свідчить про порушення його прав.

Таким чином, за наслідками розгляду справи суд першої інстанції ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам ст. ст. 213 - 214 ЦПК України, підстави для його скасування відсутні, а наведені в апеляційній скарзі доводи не впливають на правильність цього рішення.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Миколаївобленерго» відхилити, рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 13 січня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і криміналних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законої сили.

Головуючий Т.М. Базовкіна

Судді Т.Б. Кушнірова

Ж.М. Яворська