Ухвала суду № 64862012, 15.02.2017, Верховний Суд (до 15.12.2027 - Верховний Суд України)

У Х В А Л А

15 лютого 2017 року м. КиївКолегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

Сімоненко В.М., Лященко Н.П.,Романюка Я.М.,

розглянувши заяви ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 листопада 2016 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» до ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_4, приватного підприємства «Ф-Студія» про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановила:

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 13 грудня 2014 року позов задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ПП «Ф-Студія» на користь ПАТ «ОТП Банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 464 323,64 дол. США, що еквівалентно курсу Національного банку України станом на 17 червня 2013 року 3 710 611 грн 49 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 27 липня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано в частині вимог ПАТ «ОТП банк» до ПП «Ф-Студія» про стягнення заборгованості за кредитним договором, провадження у справі у цій частині закрито. У решті рішення суду першої інстанції змінено. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ПАТ «ОТП Банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 464 323,64 дол. США, що еквівалентно 3 710 611 грн 49 коп., з яких: 431 541,82 дол. США - заборгованість за кредитом, 32 781,82 дол. США - заборгованість за процентами; та 82 940 грн пені.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 листопада 2016 року касаційні скарги відхилено, рішення суду апеляційної інстанції залишено без змін.

У своїх заявах ОСОБА_4 та ОСОБА_5 просять скасувати судові рішення у справі та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстав: неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме: частини 4 статті 559, частини 2 статті 1050 ЦК України.

На підтвердження зазначених підстав подання заяви про перегляд судових рішень заявники посилаються на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 жовтня 2016 року та на постанову Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі №6-2875цс15.

Перевіривши доводи заяви, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що у допуску справи до провадження необхідно відмовити з таких підстав.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями пунктів 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі, де тотожними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог банку до ОСОБА_6, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що банк реалізував своє право, передбачене частиною другою статті 1050 ЦК України, шляхом направлення на адресу відповідачів досудових вимог про дострокове погашення кредитної заборгованості (тобто змінив строк виконання зобов'язання), як це було передбачено в договорі, та на протязі шести місяців з дня, визначеного у направлених поручителям вимогах, звернувся до суду за захистом свого порушеного права. Тому суд дійшов висновку про покладення на відповідачів обов'язку по сплаті кредитної заборгованості в солідарному порядку.

У наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 жовтня 2016 року суд касаційної інстанції, відмовляючи банку у задоволені вимог про стягнення заборгованості, виходив з того, що кредитор пропустив строк позовної давності, оскільки сторони врегулювали в договорі питання дострокового повернення коштів (тобто зміни строку виконання основного зобов'язання) шляхом установлення конкретних строків в самому договорі та визначили умови такого повернення коштів.

Отже зі змісту наведених судових рішень та судового рішення, про перегляд якого подано заяву, не вбачається неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, оскільки у справах встановлено різні фактичні обставини.

У наданій для порівняння постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі №6-2875цс15 міститься правовий висновок, відповідно до якого згідно з положеннями частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Договором поруки не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється, оскільки умовами цього договору встановлено, що він діє до повного припинення усіх зобов'язань боржника за кредитним договором. Сторони кредитного договору встановили як строк дії договору, так і строки виконання зобов'язань за щомісячним погашенням платежів, зокрема в разі невиконання або неналежного виконання позичальником більш ніж 90 календарних днів своїх обов'язків щодо своєчасної сплати кредиту та процентів строк користування кредитом вважається таким, що сплив, а позичальник зобов'язаний протягом 1 робочого дня повернути кредит у повному обсязі, сплатити відсотки та штрафи, отже, сторони врегулювали в договорі питання дострокового повернення коштів, тобто зміни строку виконання основного зобов'язання, та визначили умови такого повернення коштів.

За таких обставин, наведені заявником судові рішення не свідчать про невідповідність рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Отже, вважати заяву обґрунтованою немає підстав.

Керуючись статтею 360 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

у х в а л и л а:

У допуску до провадження Верховного Суду України справи за позовом публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» до ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_4, приватного підприємства «Ф-Студія» про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: В.М. Сімоненко

Н.П. Лященко

Я.М. Романюк