Постанова № 64856276, 20.02.2017, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2017 року Житомир справа № 806/1971/16

категорія 12.3

Суддя Житомирського окружного адміністративного суду Шуляк Л.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області про стягнення 13213,20 грн.,-

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом, в якому просить стягнути з Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області на користь позивача компенсацію за затримку розрахунку при звільненні в розмірі 13213,20 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що йому не була виплачена грошова допомога при звільненні у день звільнення, а лише 18 травня 2011 року. Посилаючись на приписи статей 116, 117 Кодексу законів про працю України позивач просить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 13213,20 грн.

Позивач в судове засідання не з'явився. Про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. У позовній заяві просить розглядати її без його участі.

Представник відповідача подав клопотання про залишення позову без розгляду у зв'язку із пропуском позивачем строку звернення до суду та заяву про розгляд клопотання у письмовому провадженні.

Відповідно до ч.6 ст.128 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, надавши правову оцінку обставинам у справі, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 згідно із наказом Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області від 29.12.2010 № 490 о/с звільнений з органів внутрішніх справ у зв'язку з виходом на пенсію (а.с.7).

При звільненні відповідачем було нарахована позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні в сумі 15657,17 грн. та виплачено вищевказану допомогу у травні 2011 року (а.с.9).

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.

Відповідно до статті 3 Кодексу законів про працю України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Водночас, спеціальним законодавством врегульовано правове становище осіб, які проходять службу в органах внутрішніх справ, у тому числі, порядок, умови проходження та звільнення зі служби, порядок та умови оплати праці, зокрема: Законом України від 20 грудня 1990 року №565-XII "Про міліцію" (чинного на момент проходження позивачем служби), Законом України від 20 грудня 1991 року №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1991 року №114, Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України від 31 грудня 2007 року №499 та постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 р. № 393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей".

Проте зазначеними нормативними актами не визначено порядку проведення розрахунку при звільненні зі служби в міліції та відповідальності за порушення строків проведення такого розрахунку.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Аналогічну правову позицію наведено у постанові Верховного Суду України від 17.02.2015 у справі №21-8а15, а тому суд критично оцінює заперечення відповідача щодо неможливості застосування трудового законодавства до даних правовідносин.

Статтею 116 Кодексу законів про працю України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Частиною 1 статті 117 КЗпП України зазначається, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно п.20 Постанови Пленуму ВСУ №13 від 24.12.1999 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Судом встановлено, що у день звільнення позивачу не було виплачено всіх сум, що йому належать, зокрема не виплачено одноразову грошову допомогу при звільненні.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100).

Відповідно до п. 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню (п.6 Постанови Пленуму ВСУ №13 від 24.12.1999).

Судом встановлено, що одноразова вихідна допомога ОСОБА_1 була виплачена 18.05.2011, що підтверджується витягом ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" з карткового рахунку позивача та довідкою Управління внутрішніх справ України в Житомирській області від 06.10.2016 (а.с.10).

Середньоденний заробіток становить: 6756,60 грн. (грошове забезпечення за листопад-грудень 2010 року) поділити на 45 днів (кількість фактично відпрацьованих днів за листопад 2010 року - грудень 2010 року) дорівнює 150,14 грн.

Середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні становить: 150,14 грн. (середньоденний заробіток) помножити на 88 днів (кількість днів затримки з 01.01.2011 по 18.05.2011 - день виплати одноразової грошової допомоги) дорівнює 13212,32 грн.

З врахуванням встановлених обставин, виходячи із заявлених позовних вимог, наявних в матеріалах справи доказів, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково в сумі 13212,32 грн.

Керуючись статтями 158-163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України,

постановив:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області на користь ОСОБА_1 13212 (тринадцять тисяч двісті дванадцять) грн. 32 коп. компенсації за затримку розрахунку при звільненні.

В решті позову відмовити.

Постанова набирає законної сили у строк та у порядку, що визначені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, і може бути оскаржена до Житомирського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції у порядку, визначеному статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Л.А.Шуляк