Ухвала суду № 64847135, 21.02.2017, Апеляційний суд Рівненської області

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 лютого 2017 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області в складі:

головуючий суддя: Хилевич С.В.

судді: Шеремет А.М., Ковальчук Н.М.

секретар судового засідання: Москалик Т.В.,

за участі: представників сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника Лозківської сільської ради Володимирецького району - адвоката Слободіна Антона Сергійовича на рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 23 листопада 2016 у справі за позовом Лозківської сільської ради Володимирецького району до ОСОБА_2 про усунення від права на спадкування,

в с т а н о в и л а:

Рішенням Володимирецького районного суду від 23 листопада 2016 року Лозківській сільській раді Володимирецького району відмовлено в задоволенні позову до ОСОБА_2 про усунення від права на спадкування.

У поданій на рішення апеляційній скарзі позивач через свого представника покликався на його необґрунтованість і незаконність, що полягають в порушенні судом норм матеріального та процесуального права.

На її обґрунтування зазначалося про недостатність тверджень суду для відмовив в позові, які ґрунтуються на тому, що відповідач тривалий час не спілкувався із покійним батьком і не надавав йому допомоги. При цьому вважає, що ці обставини відповідають дійсності. Більше того, відповідач, знаючи про тяжку хворобу батька, жодного разу не надав йому будь-якої допомоги, не піклувався про нього, не цікавився його життям, а після його смерті будь-яких витрат на його поховання не поніс. Повний догляд і утримання за ОСОБА_3, його поховання здійснював брат спадкодавця, що підтвердили свідки ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7

Тобто позивач вважає, що всупереч вимогам ч. 1 ст. 202 СК України ОСОБА_2 не утримував свого непрацездатного батька, який потребував допомоги, а тому відповідно до ст. 1224 ЦК України він не має права на спадкування. В зв'язку з цим його повинно бути усунено від спадщини.

Крім того, посилався на недодержання роз'яснень постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 30.05.2008 року "Про судову практику у справах про спадкування".

З цих підстав просив рішення суду першої інстанції скасувати, а справу направити на новий розгляд.

Заслухавши суддю-доповідача, думку осіб, які беруть участь в справі і з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи позивача, колегія суддів прийшла до висновку про відхилення апеляційної скарги.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції правильно виходив з відсутності правових підстав для усунення відповідача від права на спадкування за законом, оскільки не було встановлено, що останній ухилявся від надання допомоги спадкодавцеві, який до того ж не перебував у такому стані, який можна чітко кваліфікувати як безпорадний.

Як правильно встановлено судом, ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3, що сторонами не заперечується і про що свідчить свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 (а.с. 5). Він був зареєстрований та одиноко проживав у с. Суховоля Володимирецького району (а.с. 7).

Сторонами також не оспорюється, що відповідач є його сином, а тому він відповідно до ст. 1261 ЦК України є спадкоємцем першої черги за законом. З відповідною заявою про прийняття спадщини він своєчасно звернувся до нотаріуса.

Він мешкав окремо від батька в іншому населеному пункті. Протягом часу з 2004 по 2007 роки навчався в Клеванському професійному ліцеї Рівненського району, в 2008 році працював за цивільно-правовими угодами в інших населених пунктах, а з 2009 по 2015 роки - навчався в Тернопільському національному технічному університеті ім. Івана Пулюя. Під час навчання у вищому навчальному закладі одружився, народився син (а.с. 56-65). Вказує і про те, що він є єдиним годувальником у сім'ї.

Спірні правовідносини виникли між Лозківською сільською радою Володимирецького району, на території якої проживав спадкодавець і де знаходиться спадкове майно, та ОСОБА_2 Правова природа спору полягає у тому, що відповідач, знаючи про хворобу свого батька, не надавав йому будь-якої допомоги, не піклувався про нього, а після смерті - не поніс витрат на його поховання, тобто щодо усунення ОСОБА_2 від права на спадкування після смерті свого батька.

Повно і правильно з'ясувавши обставини справи та встановивши, норми матеріального права, на застосуванні яких наполягав позивач при вирішенні спірних правовідносин, до застосування не підлягають, суд першої інстанції обґрунтовано залишив позов без задоволення.

Відповідно до ч. 5 ст. 1224 ЦК України особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо судом буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Виходячи зі змісту зазначеної норми закону, суди при вирішенні такої справи згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України повинні установити як факт ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги, так і факт перебування спадкодавця в безпорадному стані через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво та потребу спадкодавця в допомозі цієї особи.

Під безпорадним станом слід розуміти безпомічність особи, неспроможність її своїми силами через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво фізично та матеріально самостійно забезпечувати умови свого життя, у зв'язку з чим ця особа потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Ухилення особи від надання спадкодавцеві, який потребував допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення від обов'язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов'язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов'язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій.

При цьому підлягає з'ясуванню й питання, чи потребував спадкодавець допомоги від спадкоємця за умови отримання її від інших осіб і чи мав спадкоємець змогу надавати таку допомогу.

Суд при вирішенні справи і ухваленні рішення звернув увагу на те, що за змістом ч. 5 ст. 1224 ЦК України лише при одночасному настанні усіх цих обставин і доведеності зазначених фактів у їх сукупності спадкоємець може бути усунений від права на спадщину.

Оскільки брат спадкодавця ОСОБА_6 з заявою про прийняття спадщини як спадкоємець другої черги до нотаріуса не звертався, тому Лозківська сільська рада Володимирецького району набула право на звернення до суду з позовом про усунення спадкодавця від права на спадщину, про що роз'яснено в абз. першому, четвертому п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 30.05.2008 року "Про судову практику у справах про спадкування".

Дані обставини правильно встановлені та перевірені місцевим судом з додержанням положень ст.ст. 213-215 ЦПК України і їм дано належну правову оцінку.

Між тим, правових підстав для задоволення позову встановлено не було.

Крім того, рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 3 червня 2016 року, що набрало законної сили, встановлено, що ОСОБА_3 набув соціально-правовий статус інваліда 2 групи загального захворювання, помер ІНФОРМАЦІЯ_1, перебував у безпорадному стані, потребував у зв'язку з цим сторонньої допомоги.

Спадкодавець до смерті проживав самотньо, пересувався за допомогою патериці по селу на недалекі відстані, отримував пенсію. Брат покійного та його дружина допомагали спадкодавцю та придбавали необхідні речі.

Також з'ясовано, що ОСОБА_3 не підтримував стосунків із відповідачем, не спілкувався з ним і з допомогою до нього не звертався.

Судом не встановлено і те, що спадкодавець, який вже отримував допомогу від свого брата, додатково потребував її ще й від сина, про її отримання у нього ОСОБА_3 не просив, а відповідач, маючи матеріальну змогу надавати таку допомогу своєму батьку, ухилявся від її надання (а.с. 42-44).

Відповідно до ч. ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Доводи апеляційної скарги про недодержання вимог процесуального закону при ухваленні оскаржуваного рішення на увагу не заслуговують.

Так, згідно з ч. 3 ст. 309 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Будь-яких доказів про такі процесуально-правові порушення, що потягли би хибність розв'язання цивільно-правового спору, позивач не надав, а апеляційним судом здобуто не було.

Не можна погодитися і з посиланнями автора скарги на помилковість висновків суду.

Так, згідно зі ст.ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Однак дані доводи позивача не ґрунтуються на належних і переконливих доказах, а тому задоволеними не можуть бути.

Не можна погодитися і з покликаннями Лозківської сільської ради Володимирецького району на неповноту і необ'єктивність з'ясування обставин, що мають значення для справи, оскільки спростовуються правильністю висновків суду.

Решта її доводів про незаконність рішення суду є необґрунтованими і колегією суддів вони відхиляються.

Окрім того, заявлена вимога апеляційної скарги про направлення справи після скасування апеляційної скарги на новий розгляд не відповідає правилам ст. 307 ЦПК України і процесуальним законодавством взагалі не передбачена.

Справедливість, добросовісність та розумність відповідно до п. 6 ст. 3 ЦК України є одними із загальних засад цивільного законодавства.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. десятий п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп\2003).

Тому доводи особи, що подала апеляційну скаргу, про необхідність та вимушеність захисту її прав, порушуючи тим самим права відповідача, є неприйнятними для апеляційного суду.

Підставою для відхилення апеляційної скарги відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України є додержання судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскаржуваного рішення.

Керуючись ст.ст. 3, 303, 307, 308, 313-315, 324-325 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу представника Лозківської сільської ради Володимирецького району - адвоката Слободіна Антона Сергійовича відхилити, а рішення Володимирецького районного суду від 23 листопада 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий:

Судді: