Ухвала суду № 64845344, 07.02.2017, Апеляційний суд Луганської області

Головуючий суду 1 інстанції - Баронін Д.Б.

Доповідач - Назарова М.В.

Справа № 428/10469/16-ц

Провадження № 22ц/782/60/17

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 лютого 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Луганської області в складі:

головуючого Назарової М.В.,

суддів: Авалян Н.М., Стахової Н.В.

за участю секретаря Коротенка С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі судових засідань Апеляційного суду Луганської області в м. Сєвєродонецьку

апеляційну скаргу керівника Сєвєродонецької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Сєвєродонецької міської ради

на ухвалу Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 10 січня 2017 року

у цивільній справі за позовом Сєвєродонецької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Сєвєродонецької міської ради до ОСОБА_2 про повернення земельної ділянки та стягнення заборгованості з орендної плати,

в с т а н о в и л а :

У вересні 2016 року керівник Сєвєродонецької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Сєвєродонецької міської ради звернувся до суду з вказаним позовом.

10.01.2017 року відповідач ОСОБА_2 в особі свого представника подав заяву про непідсудність справи Сєвєродонецькому міському суду Луганської області на підставі ст. 115 ЦПК України, в якій просив суд залишити позовну заяву без розгляду та повернути її позивачеві для подання до належного суду з тих підстав, що вищевказана справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Ухвалою Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 10 січня 2017 року

у задоволенні клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду відмовлено та закрито провадження у вказаній справі. Одночасно позивачу та прокурору роз'яснено, що розгляд такого позову належить до юрисдикції господарського суду.

Не погодившись з зазначеною ухвалою, керівник Сєвєродонецької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Сєвєродонецької міської ради звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу суду скасувати і направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Вислухавши доповідь судді-доповідача, осіб, які брали участь у розгляді справи, розглянувши справу у межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Постановляючи ухвалу про закриття провадження у даній справ на підставі п. 1 ч. 1 ст. 205 ЦПК України, суд першої інстанції виходив з того, що заявлений позов не підлягає розгляду в суді у порядку цивільного судочинства, оскільки предметом договору оренди землі від 30.01.2012 року з наступними доповненнями є землі комерційного використання (під будівництво торгового складу будівельних матеріалів з офісом), відповідач ОСОБА_2 з 01.08.2006 року зареєстрований в якості фізичної особи-підприємця з певними видами діяльності, отже, спірні правовідносини між сторонами утворилися з приводу оренди відповідачем земельної ділянки для здійснення підприємницької діяльності, а такі відносини мають характер господарських, тому позовна заява є спором, що виник при виконанні господарських договорів, і розгляд такої справи з урахуванням положень ст.ст. 1 , 12 ГПК України належить до юрисдикції господарського суду

Проте з таким висновком погодитися не можна, оскільки суд дійшов його внаслідок неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права, що згідно з пп.1, 4 ч. 1 ст. 311 ЦПК України є підставою для скасування оскаржуваної ухвали та направлення справи до суду першої інстанції для продовження її розгляду.

Пункт 1 ч. 1 ст. 15 ЦПК України визначає, що у порядку цивільного судочинства розглядаються справи щодо захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

За приписами ч. 2 ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 205 ЦПК України суд закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.

Статтею 1 ГПК України визначено, що право на звернення до господарського суду мають підприємства, установи організації, інші юридичні особи, громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Виходячи з положень ст. 3 Господарського Кодексу України, господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема за таких умов: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства та спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору господарським судом; відсутність у законі норми , що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Статтею 112 ГПК України визначено, які справи підвідомчі господарським судам.

Отже, з урахуванням приписів ст.ст. 1, 12 ГПК України справи зі спорів, пов'язаних з визнанням правочинів (господарських договорів) недійсними, розглядають господарськими судами за одночасної наявності двох умов: якщо ці спори виникають з цивільних або господарських відносин, у тому числі з корпоративних, та суб'єктивний склад сторін спору відповідає вимогам ст. 1 ГПК України.

Відповідно роз'яснень п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» №7 від 16 квітня 2004 року за загальним правилом розмежування компетенції судів з розгляду земельних та пов'язаних із земельними відносинами майнових спорів відбувається залежно від суб'єктивного складу їх учасників. Ті земельні та пов'язані із земельними відносинами майнові спори, сторони в яких є юридичні особи, а також громадяни, що здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, розглядаються господарськими судами, а всі інші - в порядку цивільного судочинства, крім спорів, зокрема, повноважень при реалізації ними владних повноважень при реалізації ними управлінських функцій у сфері земельних правовідносин, вирішення яких згідно з пунктами 1, 3 частини першої ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства віднесено до компетенції адміністративних судів.

Судам підсудні справи за заявами, зокрема, про вирішення спорів, пов'язаних з орендою землі.

Перелік справ, підвідомчих господарським судам, наведено у ст. 12 ГПК України.

Як роз'яснив пленум Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ у п. 3 постанови № 3 від 1 березня 2013 року «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» (далі - постанова пленуму № 3), суди мають виходити з того, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне (справи за позовами, що виникають із будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства), по-друге, суб'єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).

Спір фізичної особи, яка має статус суб'єкта підприємницької діяльності, у цивільно-правових, житлових чи інших правовідносинах, що не має ознак господарського та не пов'язаний з господарською діяльністю, підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Наприклад, вирішуючи належність спору про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна недійсним до цивільної чи господарської юрисдикції, у разі виникнення такого спору між господарським товариством і фізичною особою, яка є приватним підприємцем, суду належить з урахуванням змісту договору та інших правовстановлюючих документів з'ясувати, з використанням якого правового статусу при укладенні такого договору діяла фізична особа: як фізична особа чи як фізична особа-підприємець, а також врахувати, які саме правовідносини між сторонами виникли (п. 14 постанови пленуму № 3).

З матеріалів справи вбачається, що позов Сєвєродонецької місцевої прокуратури в інтересах Сєвєродонецької міської ради пред'явлено до відповідача ОСОБА_2 як до фізичної особи, а не як до приватного підприємця, для захисту прав позивача від порушень з боку відповідача саме як фізичної особи, що випливає з договору оренди земельної ділянки, укладеного 09.04.2009 року між Сєвєродонецької міською радою як орендодавцем та ОСОБА_2 як орендарем, предметом якого є земельна ділянка - землі комерційного використання (під будівництво автостоянки вантажного транспорту та приміщень для відпочинку водіїв) (а.с. 16-17), згідно акту передачі-прийняття земельної ділянки відповідач прийняв вказану земельну ділянку також як фізична особа (а.с. 18), додатковою угодою від 30.01.2012 року про поновлення договору оренди землі 30.01.2012 року змінено умови використання земельної ділянки на будівництво торгового складу будівельних матеріалів з офісом (а.с. 25).

Як пояснив представник відповідача в суді апеляційної інстанції, ані будівництва автостоянки вантажного транспорту та приміщень для відпочинку водіїв, ані будівництва торгового складу будівельних матеріалів з офісом ОСОБА_2 на вказаній земельній ділянці у передбачений законом спосіб здійснено не було.

Предметом спору за позовом Сєвєродонецької місцевої прокуратури в інтересах Сєвєродонецької міської ради є зобов'язання ОСОБА_2 повернути Сєвєродонецькій міській раді земельну ділянку та стягнення з відповідача як фізичної особи заборгованості з орендної плати за землю за період з 01.10.2013 року по 27.06.2014 року, що випливає з договору оренди земельної ділянки, строк дії якого сплинув та в подальшому договір не переукладався (а.с. 33).

Отже, предметом спору у справі є захист порушених, на думку позивача, прав, що виникають із цивільних відносин.

Тому спір з урахуванням характеру спірних відносин та суб'єктного складу має вирішуватися у порядку цивільного судочинства, а не у порядку господарського судочинства, як про це помилково зазначив суд першої інстанції.

Можлива наявність у позивача на час пред'явлення позову статусу приватного підприємця, мета подальшого використання нерухомого майна, що він отримує у володіння та користування на підставі відповідних угод - для здійснення підприємницької діяльності, як про це зазначив суд першої інстанції, не є визначальними для розгляду наявного спору у порядку господарського судочинства.

Твердження суду про те, що спір виник при виконанні господарського договору, не ґрунтується на матеріалах справи та вимогах закону, оскільки відсутні особливий суб'єктний склад (суб'єкти господарювання), спрямованість на забезпечення господарської діяльності та інші притаманні цьому виду договору риси.

Тому, ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303, 307, 311 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу керівника Сєвєродонецької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Сєвєродонецької міської ради задовольнити.

Скасувати ухвалу Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 10 січня 2017 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий

Судді: