Ухвала суду № 64819116, 15.02.2017, Апеляційний суд Луганської області

Справа № 433/2215/16-ц

Провадження № 22ц/782/96/17

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2017 року, лютого місяця, 15-го дня колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Луганської області у складі: головуючого судді Яреська А.В., суддів - Дронської І.О., Карташова О.Ю., за участю секретаря: Попової Т.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі судових засідань Апеляційного суду Луганської області у місті Сєвєродонецьку цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Троїцького районного суду Луганської області від 22 листопада 2016 року за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на транспортний засіб, -

встановила:

У жовтні 2016 року до Троїцького районного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на транспортний засіб, просив суд визнати за ОСОБА_1 право власності на легковий автомобіль марки DAEWOO, моделі LANOS TF69Y 3НГ, 2005 року випуску, кузов НОМЕР_2, седан, зеленого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_1, зареєстрований ВРЕР м. Луганська 18.05.2010 року. Позов було прийнято до розгляду і рішенням Троїцького районного суду Луганської області від 22 листопада 2016 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 було відмовлено.

Позивач не погодився із таким рішенням суду першої інстанції та надав на нього апеляційну скаргу, у якій посилаючись на припущені судом першої інстанції порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення Троїцького районного суду Луганської області від 22 листопада 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

Вислухавши доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, дослідивши матеріали справи та наявні у ній докази, колегія суддів приходить до наступних висновків. Так, статтею ст. 303 ЦПК України є передбачено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Статтями 213, 214 ЦПК України є визначеним про те, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Як передбачено ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Частина 2 ст. 59 ЦПК України передбачає, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Статтями 10, 60 ЦПК України є визначено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 57 цього Кодексу, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що договір купівлі-продажу спірного автомобіля між сторонами не укладався, цей автомобіль не знятий з обліку в уповноваженому органі МВС та зареєстрований за відповідачем, про що свідчить наявне в матеріалах справи свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу. З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання права власності на автомобіль, оскільки видача довіреності на володіння, користування та розпорядження транспортним засобом без належного укладення договору купівлі-продажу цього транспортного засобу не вважається укладеним відповідно до закону договором та не є підставою для набуття права власності на транспортний засіб особою, яка цю довіреність отримала.

Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції, адже до них він дійшов із належним дотриманням норм матеріального та процесуального права, зазначений висновок ґрунтується на матеріалах справи та вимогах закону.

З матеріалів справи вбачається, що згідно копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 ОСОБА_2 є власником легкового автомобіля марки DAEWOO, моделі LANOS TF69Y ЗНГ, 2005 року випуску, кузов № НОМЕР_2, седан, зеленого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_1 (а.с.6). 20 серпня 2011 року ОСОБА_2 вчинив довіреність на ім'я ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 на право користування та розпорядження вказаним транспортним засобом (а.с.8). 06 жовтня 2012 року ОСОБА_5 у свою чергу вчинив довіреність на ім'я ОСОБА_1 та ОСОБА_6 на право користування та розпорядження вказаним транспортним засобом (а.с.7). 06 жовтня 2012 року ОСОБА_5 склав розписку, згідно якої останній отримав від ОСОБА_1 44000 грн. за продаж даного автомобіля (а.с.9).

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, адже відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний механізм, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на певні об'єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об'єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному статтею 392 ЦК України. Продаж транспортного засобу, що має ідентифікаційний номер, передбачає відповідне оформлення договору купівлі - продажу цього транспортного засобу, зняття його з обліку, отримання свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт). В той же час, довіреність - це письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність свідчить про наявність між особою, яка її видала, та особою, якій її видано, правовідносин, які є представницькими відносинами. За правилами статті 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред'явлено, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою. Оскільки договір купівлі - продажу автомобіля не укладався, правові підстави для задоволення позовних вимог про визнання права власності на автомобіль на вказаних у позові підставах на цей час - відсутні, адже суд має право розглядати позов лише у межах та на підставі заявлених позовних вимог, на це вказують і матеріали судової практики вищих судів, так висловлена у постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року по справі № 6 - 688цс15 правова позиція роз'яснює про те, що видача довіреності на володіння, користування та розпорядження транспортним засобом без належного укладення договору купівлі-продажу цього транспортного засобу не вважається укладеним відповідно до закону договором та не є підставою для набуття права власності на транспортний засіб особою, яка цю довіреність отримала. Ця правова позиція не є „застарілою практикою", як про це зазначено у апеляційній скарзі -вона є обов'язковою для застосування судами, апелянт не посилається у апеляційній скарзі на конкретні судові рішення чи змінені норми права, що на його думку свідчать про змінений з того часу „правовий механізм переходу права власності на транспортний засіб" та можливість у судовому порядку визнати право власності на автомобіль за фізичною особою з вказаних апелянтом підстав.

Колегія суддів бере до уваги тут, що сам по собі позов про визнання права власності є спеціальним або допоміжним речово-правовим засобом захисту права власності. Цивільне законодавство визначає особливості реалізації правомочності власника. За правилами статті 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред'явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності. Позивачем у позові про визнання права власності є власник - особа, яка має право власності на майно (тобто вже стала його власником, а не намагається ним стати через пред'явлення позову). Отже, ураховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний механізм, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на певні об'єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об'єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному статтею 392 ЦК України. У справі ж договір купівлі-продажу спірного автомобіля фактично не укладався, цей автомобіль не знятий з обліку в уповноваженому органі МВС та зареєстрований за відповідачем, а отже відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог про визнання права власності на автомобіль.

Отже, оскаржуване рішення суду є винесеним із належним дотриманням норм матеріального та процесуального права, при оцінці доказів та застосуванні норм права суд першої інстанції не припустив таких порушень, що давали б підстави для зміни чи скасування рішення.

Відповідно до правил ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні усіх наявних у справі доказів, тобто як наданих позивачем, так і наданих відповідачем на їх заперечення. А отже, за таких обставин та з огляду на наведене вище колегія суддів приходить до висновків про те, що суд першої інстанції обґрунтовано дійшов до висновків про наявність підстав для відмови у задоволенні заявлених позовних вимог, відповідачем не було надано суду на спростування тверджень та доказів позивача таких належних та допустимих доказів, що давали б підстави для задоволення позовних вимог, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи та наявним у справі доказам, суд першої інстанції вірно встановив обставини справи, при оцінці доказів не допустив таких порушень норм процесуального права, що давали б підстави для зміни чи скасування оскаржуваного рішення, вірно застосував положення матеріального права щодо виниклих правовідносин. Статтею 308 ЦПК є визначено, що апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки ухвалою суду апелянт не був звільнений від сплати судового збору, цей збір йому було відстрочено ухвалою суду від 07 лютого 2017 року - то судові витрати за подання апеляційної скарги на рішення Троїцького районного суду Луганської області від 22 листопада 2016 року у сумі 606, 32 грн. підлягають стягненню одночасно із винесенням ухвали по цій справі. З огляду на викладене вище, та керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 314-315 ЦПК України, судова колегія, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Троїцького районного суду Луганської області від 22 листопада 2016 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 в дохід держави судові витрати за подання апеляційної скарги на рішення Троїцького районного суду Луганської області від 22 листопада 2016 року в сумі 606, 32 грн. (шістсот шість гривень тридцять дві копійки) за наступними банківськими реквізитами: отримувач коштів: УК у м. Сєвєродонецьку/Апеляційний суд Луганської області /22030101, код ОКПО: 37944909, МФО: 804013, Банк отримувача: ГУ ДКСУ у Луганській області, Рахунок: 31211206780080, По коду класифікації доходів: 22030101, Код ЄДРПОУ суду: 37944909, Призначення платежу: «Судовий збір, за позовом ___, Апеляційний суд Луганської області код ЄДРПОУ 02890564 (суду, де розглядається справа)».

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий А.В. Яресько

Судді: І.О. Дронська

О.Ю. Карташов