Ухвала суду № 64834733, 15.02.2017, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 161/11922/15-ц Головуючий у 1 інстанції: Подзіров А.О. Провадження № 22-ц/773/248/17 Категорія: 27 Доповідач: Федонюк С. Ю.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 лютого 2017 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Федонюк С.Ю.,

суддів - Грушицького А.І., Русинчука М.М.,

з участю:

секретаря - Галицької І.П.,

представника позивача - ОСОБА_1

представника відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі у власність ПАТ «Дельта Банк», за апеляційною скаргою позивача Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 грудня 2016 року,

В С Т А Н О В И Л А:

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 грудня 2016 року відмовлено в позові ПАТ "Дельта Банк" до ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі у власність ПАТ "Дельта Банк".

Не погоджуючись із даним рішенням суду, позивач ПАТ «Дельта Банк» подав апеляційну скаргу, в якій покликався на незаконність та необґрунтованість рішення через порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин , що мають значення для справи , та просив його скасувати і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

В судовому засіданні представник ПАТ «Дельта Банк» ОСОБА_1 доводи апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_2 просив апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду залишити без змін.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає, виходячи з наступного.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки банком не доведено належними доказами зазначений у позові розмір заборгованості, оцінка предмету іпотеки суб'єктом оціночної діяльності на момент пред'явлення відповідної вимоги не визначалась, а також не підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок задоволення його вимог у спосіб, який визначено останнім, а саме шляхом визнання за ним права власності на предмет іпотеки, оскільки такий спосіб є позасудовим способом врегулювання спору та проводиться за згодою сторін.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи і вимогам закону та встановленій судовій практиці.

З матеріалів справи вбачається, що 16 листопада 2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Український промисловий банк» та ОСОБА_4 укладено кредитний договір № 09/010/07-НВклн, згідно з яким позичальнику надано кредит у сумі 885000,00 грн., з розрахунку 12,49% річних за користування кредитом з кінцевим строком погашення до 10 листопада 2022 року (а.с.6-15).

На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором ОСОБА_4 відповідно до укладеного з банком договору іпотеки № 09/010/101/07-НВклн від 16 листопада 2007 року та договору про внесення змін до нього від 16 грудня 2009 року передав в іпотеку банку належне йому нерухоме майно, що складається з житлового будинку (А-2) заг. площею 226,1 кв.м., житловою площею 141,4 кв.м. та огорожі (1) і земельної ділянки площею 0,0833 га, кадастровий номер НОМЕР_1 що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.38-44).

26 червня 2013 року між ПАТ «Український промисловий банк» та ПАТ "Дельта Банк" укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до якого відбулись передача Активів та Кредитних зобов'язань і згідно зі ст. ст.512, 514 ЦК України заміна кредитора, та до позивача перейшли права первісного кредитора.

Згідно з розрахунком заборгованості, доданим до позовної заяви, станом на 08 липня 2015 року вона склала 723 696,94 грн., із яких: 567 012,99 грн. - тіло кредиту, 114 004,25 грн. - відсотки, 38 103,61 грн. - пеня, 2364,13 грн. - сума за ставкою 3% від простроченої заборгованості по тілу та 2211,96 грн. - сума за ставкою 3% від простроченої заборгованості по відсотках.

10 квітня 2015 року відповідачу направлено лист-вимогу про сплату простроченої заборгованості в тридцятиденний строк та повідомлено про можливість передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у позасудовому порядку (а.с.46 т.1).

Згідно зі ст.ст. 572, 589, 590 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна та набуває право звернення стягнення на предмет застави, яке здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

ОСОБА_4 зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконав та порушив умови договору і вимоги ст.ст. 526, 629 ЦК України, у зв'язку з чим позивач і звернувся до суду за захистом порушеного права.

Відповідно до п.1.4 договору іпотеки у разі порушення іпотекодавцем зобов'язань, передбачених кредитним договором, або порушення іпотекодавцем умов цього договору, іпотекодержатель вправі звернути стягнення на майно з метою задоволення вимог, що підлягають задоволенню відповідно до положень розділу 4 цього договору на умовах, передбачених цим договором.

Згідно з пунктами 4.1, 4.2 договору іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, який визначається на момент фактичного задоволення разом з усією сумою кредиту, процентів, штрафними санкціями у зв'язку з простроченням виконання іпотекодавцем зобов'язань за кредитним договором, а також звернути стягнення на предмет іпотеки: у разі порушення іпотекодавцем будь-якого зобов'язання за цим договором або будь-якого зобов'язання, що забезпечено іпотекою за цим договором.

Відповідно до п.4.3 договору іпотеки задоволення вимог за рахунок предмета іпотеки відбувається трьома способами: банк набуває право власності на майно; від свого імені продає майно третім особам і спрямовує кошти на задоволення своїх вимог; дає іпотекодавцю згоду на реалізацію майна третім особам, визначеним або погодженим з іпотекодержателем, за умови, що кошти будуть спрямовані на задоволення вимог іпотекодержателя.

Умовами пунктів 4.4, 4.5 договору іпотеки визначено, що у випадку, коли виконання п.4.3 цього договору унеможливлюється діями або бездіяльністю іпотекодавця, банк має право здійснити звернення стягнення на майно іншим способом, передбаченим чинним законодавством, в тому числі на підставі виконавчого напису нотаріуса, або звернутися до суду за захистом порушених прав. Реалізація майна здійснюється іпотекодержателем самостійно шляхом укладення від свого імені договорів купівлі-продажу майна з третіми особами, а у разі звернення стягнення на підставі рішення суду або виконавчого напису нотаріуса - в порядку, визначеному Законом України «Про іпотеку».

Згідно з ч.2 ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.3 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Як визначено ч.3 ст. 36 Закону України "Про іпотеку", договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, за своїми правовими наслідками може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку".

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульоване статтею 39 цього Закону, якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки, у рішенні суду зазначається зокрема спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону (право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки).

Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів.

Стаття 392 ЦК України, у якій ідеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Отже, відповідно до положень статей 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку», статей 328, 335, 376, 392 ЦК України, визначено три способи захисту задоволення вимог кредитора на виконання забезпечених іпотекою зобов'язань шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (на підставі рішення суду) та два позасудові (на підставі виконавчого напису нотаріуса та згідно задоволення вимог іпотекодержателя). Позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 14 вересня 2016 року в справі № 6-1219цс16 та від 20 жовтня 2016 року в справі №6-1625цс16.

При цьому договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (частина перша статті 37 Закону України «Про іпотеку»). Разом з тим, у даній справі судом встановлено, що сторонами по справі не надано доказів щодо вартості предмета іпотеки на день розгляду справи, що є обов'язковою умовою для подальшої реалізації майна, а також належним чином не доведено розмір заявленої суми заборгованості за кредитним договором.

Отже, способом судового вирішення спору є звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу цього предмета з публічних торгів або надання іпотекодержателю права продажу предмета іпотеки (ст. ст. 38,39 Закону України «Про іпотеку», в той же час позивач звернувся до суду із вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього, тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову.

За таких обставин колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому підстав для його скасування не вбачає.

Згідно з ч.1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу позивача Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" відхилити.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 грудня 2016 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий

Судді